Я обіцяла розповісти про те, як вирішиться справа з «Практичним Дитинознавством». Нагадаю, випадково алгоритми фб мені показали анонс організації, що вкрала назву. А це не тільки назва книги – це цикл практикумів, дуже різних проєктів для дітей та дорослих, об’єднаних назвою «Дитинознавство».Я надіслала на адресу компанії офіційного листа, що мені допомогла створити юристка. На зв’язок вийшли представники організації, що назвою скористались. Сьогодні у нас була зустріч. Я розуміла, що в правовому полі у мене повна перевага. Але хвилювалась. Ну і ситуації бувають, на жаль, різні. Я знаю, що у мене багато сил. І я вмію означати кордони. Забороняла собі вкладати емоції – лише конкретні дії. Коли ти просто робиш поступово те, що важливо. Але все одно серце від хвилювання вистрибувало. Результат такий: Переді мною вибачились. Обіцяли протягом двох тижнів замінити назву. Сьогодні я навіть допомагала їм вигадувати нову. Я дуже рада! Тепер я чекаю на підтвердження реєстрації ТМ. Щоб ніхто взагалі не міг подивитись в цей бік.Це важливий досвід врегулювання і витримування конфлікту, і того, що можна і варто прямо відстоювати те, що для тебе важливо.Але нехай на це не доводиться витрачати сили та час. Доброї безпечної ночі. Дякую за цей тиждень разом. До понеділка❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Вчора мені було геть кепсько. Лежала вранці і казала чоловіку, що вже не стягую. Окрім того, що зараз дуже складні теми в роботі, багато відповідальності і термінові проєкти, ще й зараз маю працювати з юристами. Виявилось, що у мене вкрали назву книги «Практичне дитинознавство», точніше серії книг. Назву я вигадала ще у 2005 році, і багато відомих проєктів є з цією назвою. Люди, які це зробили, не могли цього не знати. І довести, що вони вчинили непорядно, легко. Плюс є реєстрація ТМ.Я звикла до того, що прямо кажу всім, з ким спілкуюсь, якщо для мене щось не комфортно. Але тут ця організація на контакт не йде. Доводиться працювати з юристами. Це все забирає час і сили, яких і так обмаль. І провокує взагалі бути ще уважнішою до своїх меж. Відчуваю, що постійно насторожі.От вчора я лежала і навіть вже не шукала сил, щоб встати і щось робити.Раптом сказала доньці (у неї зараз в школі тиждень, в який можна відпочивати): поїхали у кіно.І це було прекрасне рішення.Ми були єдині у залі, нам включили фільм без реклами. Ми були задоволені фільмом і відчуттям дозволеної свободи.А вдома я швидко зробила все, що важливо, по роботі. Навіть більше, ніж планувала.Сьогодні зробила вдих і видих і відправила лист – претензію, що допомогли створити юристи. Розкажу потім про результати.Нехай у нас буде відчуття, що світ для нас. І ми будемо у всіх сенсах захищеними. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Мене донька запитала: якби у тебе була необмежена кількість грошей, щоб ти зробила? Я відповіла, що спершу побудувала б житло для тих, хто залишився без домівки під час війни. І зробила б фонд для таких людей. Створила б свій чи допомогла б фондам і притулкам для тварин. Подбала б про освіту для неї та сина. Зробила б рахунок для внесків у наше здоров'я (родини). Напевно, відкрила б кафе і дитячий садок. Ну і найняла б кілера для відомо кого - це я вже жартувала.- І що, не припинила б стільки працювати?Мені в голову не прийшла думка припинити працювати. І я не знаю, чому, не подумала про потреби війська - можливо, всередині була версія, що війна мала б закінчитись. Бо коли психіка отримує фантазію про «необмежені ресурси», вона інколи автоматично «перескакує» в образ уже безпечного світу.Почала шукати, чи проводились дослідження і про що саме говорили інші. У дослідженні Кембридзького університету, де людей питали про уявний великий виграш у лотерею, з’ясувалось: багато хто вважає, що “занадто багато грошей” може зробити менш щасливим, ніж коли виграли б “умовно багато”.Найпоширеніші відповіді на запитання “що б ви зробили?” були такими:1. погасити борги (в Америці 35%), купити житло, створити фінансову подушку.2. допомога родині - здоров'я, медицина, освіта3. подорожі, мандрівки (я щось взагалі про подорожі не подумала).4. відкрити свою справу5. займатись тим, що людина давно хотіла, піти з роботи, що не задовольняє6. турбота про себе - психотерапія, відпустка, навчання, спорт, здоров'я,7. благодійність8. здійснити свою дитячу мрію.9. внески в майбутнє - "мрія про надійність та спокій".Я задумалась над тим, що в моєму списку не було взагалі турботи про себе, ідеї подорожі та інш. І я не дивилась в перспективу - розбудову громади, міста, наче покривала "поточні" післявоєнні потреби.Це ж не стільки про кількість можливостей, скільки про фокус уваги. Поставила собі галочку. Що б ви зробили з необмеженою кількістю грошей?Доброї безпечної ночі із всіма прекрасними можливостями ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Вчора я думала, чим зайнятись з родиною в темряві і згадала про гру, яку створила, і ми з друзями-партнерами її видали. Вона у вільному доступі. Можна завантажити в телефон чи видрукувати."Скажи мені. Сила запитань" . В ній 119 запитань на 7 різних тем. Ми з рідними обирали категорії, сміялись над нашими відповідями. Мені дісталось одне з запитань, яке я створила по мотивах тренінга Живорада Славінського. В минулому житті багато у нього навчалась.В цьому завданні потрібно мінімум три рази ставити запитання: «хто ти?» І кожного разу один гравець має давати правдиву, але іншу відповідь.Виникає відчуття, що з кожним запитанням знімаєш лушпиння і в одній з відповідей раптом торкаєшся чогось дуже ясного і правдивого. Не факт, що приємного. Але того, що важливо побачити.Напевно найважливіше:«хто я» і ким саме я залишаюсь у всьому, що відбувається.Гра у доступі тут: https://drive.google.com/drive/u/2/folders/1xgxD6RhcuBPCAQpOtIvHEPi7o6-mBALCДоброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Я сьогодні думала про те, як режим заощадження електроенергії і наші графіки відключень світла можуть впливати на наш стан. Відключення електроенергії може посилювати відчуття «небезпеки у наших відносно безпечних умовах» і додавати відчуття неконтрольованості і так нашій постійній невизначеності.Сьогодні говорили зі знайомими про те, що в ці дні взагалі геть зникла мотивація щось робити. Незважаючи на те, що у нас вже є досвід життя в період відключень світла, думаю, через загальну втому може підсилюватись відчуття, що взагалі нічого не можна контролювати. І це дійсно може призводити до зниження мотивації. Людина може взагалі відмовлятися від дій. Я сьогодні просила запланувати лише те, що залежить від нас, буквально зосередитись на дрібних, контрольованих діях.Я зрозуміла, що почала заощаджувати не тільки запас повербанків, а й сили та «можливості» уваги: відкриваю менше соцмережі, створила “список пріоритетів” на день. Навіть, на диво, змогла його дотриматись.На супротив реальності йде дуже багато енергії. Сьогодні багато разів доводилось казати собі: «Ну що ж – зараз так».Сьогодні був дуже насичений Zoom-день і складний графік відключень світла. Не знала, чи витримає наша домашня наче підготовлена енерго-система. Розпланувала день так, щоб кілька зустрічей попали на період, коли є світло. Але одночасно змістився графік, і ми з людиною, з якою була призначена зустріч, не врахували наші різні годинникові пояси.Спочатку я напружилась, бо на перелаштування теж витрачаються сили. Потім зробила вдих і видих - і засміялась. Ну що ж робити? Від мене залежить не витрачати енергію та час на те, що не піддається контролю.Відчуття безсилля може трансформуватися у агресію: дратівливість через дрібниці, конфлікти з близькими, реагування не на сенс того, що кажуть, а на форму подачі.Сутінки, темрява, як і спілкування онлайн, не дають можливість спертися на інформацію від невербальних сигналів. Ми можемо неправильно сприймати інформацію, і важливо перепитувати, що насправді мали на увазі співрозмовники.Сьогодні також зі знайомими говорили про вибір не реагувати на провокації або дрібні подразники. Їх зараз буде багато. Зрозуміла, що обмеження, нові зусилля по слідкуванню за графіком, контролем повербанків та проч ще більше посилюють втому, в тому числі когнітивну. Багато хто зі знайомих скаржився на «мозковий туман».Я сьогодні рятувалась тим, що робила частіше паузи. І зарядкою. Як тільки відчувала, що концентрація геть падає - робила кілька присідань та махів руками. Це повертає і відчуття впливу на стан і додає енергії тілу та мозку.Коли ще менше контролю - залишається наш вибір у всіх сенсах, куди витрачати таку важливу енергію Доброї безпечної ночі. ❤️ Сподіваюсь, Інтернет дотягне повідомлення #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Я прочитала, що наш мозок сприймає спів пташок, як сигнал безпеки. Подумала -дійсно, одразу після обстрілів ми на світанку чуємо спів пташок, і це стало символом того, що життя продовжується. А у відрядженні в кафе, де у нас проходили сніданки, ставили запис співу пташок.Сам готель розташований в парку, це було дуже органічно.Почала шукати дослідження: «Birdsongs alleviate anxiety and paranoia in healthy participants». 295 учасників прослуховували записи звуків з птахами або звуки трафіку. Уявіть, просто прослуховування запису пташиного співу має терапевтичний вплив https://www.nature.com/articles/s41598-022-20841-0?utm_sourceВ нас еволюційно закладено трактувати спів птахів як сигнал безпеки. Коли птахи співають - вони не ховаються, вони розслаблені. І ми перефокусуємо увагу з аудіальних сигналів небезпеки, на сигнали відновлення та життя. Я ставитиму на фон запис співу пташок і радитиму іншим. Цвіріньк. Доброї безпечної ночі та вихідних. До понеділка ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Я сьогодні побачила, що всюди: в конспектах, в текстах виділяю слово: САМОЕФЕКТИВНІСТЬ.Травматичний досвід може перетворювати нас на об’єкти, з якими щось стається без нашої волі і ми не можемо опиратись силі, що на нас тисне.Самоефективність – процес повернення собі суб’єктності. Впливу та контролю.В терапії ми не стільки зосереджуємося на тому, щоб «перемогти травму», а щоб «розморозити» свої сили. Повернути собі досвід впливу. І з найменшими дітьми ми шукаємо те, в чому вони можуть бути «самоефективними» - самі можуть застібнути курточки, тримати міцно за лапку іграшку, щоб їй не було страшно, робити дихальну вправу, коли потрібно. Коли ми пригадуємо дійсно критичні ситуації, але з акцентом на дієслова, саме на те, що дитина/дорослий могли зробити – вони так сяють, наче одягнуті в обладунки сили.В чому ми сьогодні були «самоефективні»? В малесеньких діях та виборах. Про що сьогодні ми можемо сказати: мені складно, але я можу….Доброї безпечної нам ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні у мене було продовження теми погляду в очі.Я пояснювала вчительці, чому діти, у яких немає РАС, теж можуть відводити погляд. Я й сама іноді уникаю погляду в очі. Для мене це ознака втоми.Коли ми дивимось на обличчя людини, наша сенсорна система отримує величезну кількість стимулів. Обличчя - один із найінформаційніших об’єктів для мозку.а погляд в очі взагалі один із найінтенсивніших сигналів для нервової системи.Прямий погляд ще у прадавні часи сигналізував: «я бачу тебе, я з тобою» або, навпаки, «я проти тебе, зараз я нападу».Амігдала, що реагує на прямий погляд, може запускати реакцію стресу навіть тоді, коли ситуація безпечна- просто через надмірну чутливість або інтенсивність «присутності» іншої людини поруч.Коли ми зустрічаємося очима, активується дзеркальна система мозку. Вона працює при будь-якому контакті, але саме очний контакт підсилює її реакцію. Мозок «зчитує» й частково переживає емоції іншої людини.Це водночас стимулює емпатію, але може викликати й емоційне перенавантаження, якщо ми виснажені.Тому під час втоми, стресу або підвищеної чутливості погляд в очі може бути буквально нестерпним, ніби в нас «вливається» чужий емоційний стан. І ми більше не можемо «всього цього» витримати. Я іноді помічаю, що коли втомлена й намагаюсь зосередитись, відводжу погляд, дивлюсь трохи повз людину.Так мозок намагається не відволікатись і захищається від перенавантаження .відновлення нам. І близькості. ❤️ Доброї безпечної ночі#роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні у мене була розмова про час. Про наше суб’єктивне сприйняття часу. Я пояснювала, що сприйняття часу сильно залежить від того, куди спрямована наша увага. Коли увага «всередині процесу» - наприклад, ми повністю залучені у перегляд фільму, подорож, цікаву роботу - ми не фіксуємо часу, і здається, що він несеться. Коли увага спрямована на очікування - якщо ми ми стоїмо в черзі, чекаємо на дзвінок, у нас щось болить – відчуття, що час тягнеться. Є ще погляд: Наш мозок «вимірює» час через кількість сигналів - «подій», які він обробляє. Якщо багато стимулів - нових вражень, деталей, звуків, рухів - нам здається, що минуло більше часу. Тому у дітей (в дитинстві) або у нас в нових ситуаціях відчуття, що час «сповільнюється», тягнеться. А якщо події знайомі, повторювані - мозку мало чого доводиться фіксувати – здається, що час іде швидше. ..Я якось розповідала, чому ми можемо пам’ятати 24.02.2022 до дрібниць і чому перші місяці великої війни здавались безкінечними. Та й дні, коли ми переживаємо досвід стресу, здається, йдуть довше: Коли ми переживаємо сильну емоцію - активується мигдалина і стимулює гіпокамп (який відповідає за процеси пам’яті) сильніше. Всі сенсорні системи обробляють набагато більше сигналів та дрібних деталей. мозок фіксує кожен рух, звук, світло, колір. І гіпокамп кодує більше деталей кожного моменту. Тобто у стресі внутрішній час суб'єктивно «сповільнюється» через нейробіологічну активність. ... Зараз мої тижні несуться. Не встигла помітити, як вже знов середа. А як у вас?Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Не знаю, як ви – сьогодні я геть без сил. Для мене незвичний стан, коли я можу лише лежати, якось намагатись зігрітись. Попросила про перенесення зустрічей. Бо зосередитись зовсім не могла. Лише ввечері сіла працювати.Я запитала у близьких, чи вони теж мерзнуть? Виявилось, що це тільки у мене така реакція, аж поперек від холоду звело.Здивувалась, коли кілька різних людей з інших міст мені сьогодні розповіли про подібні реакції.І тоді я собі та знайомим пояснювала: Коли ми отримуємо сигнал про загрозу, мозок активує гіпоталамо-гіпофізарно-надниркову вісь - головну стресову систему.Вона миттєво запускає: викид адреналіну, а потім кортизолу.Уся кров спрямовується до м’язів, серця, легенів, щоб тіло могло реагувати. Наприклад, нам з малою сьогодні потрібно було швидко бігти під вибухи вниз.Водночас зменшується кровопостачання органів, пов’язаних з зоною живота та спини.Якщо після того, як загроза минула, руху чи "виходу" цій енергії не було (ми сиділи, лежали, читали новини), організм не може природно “розрядитись”.Коли адреналін і кортизол різко спадають, судини розширюються нерівномірно, і в деяких ділянках виникає спазм або холод - найчастіше саме в попереку, животі, ногах.Це тому, що ці ділянки довго могли бути у “режимі економії” крові, у м’язах накопичується напруга, а нервові закінчення там надзвичайно чутливі до гормональних змін.Тремтіння, спазми чи відчуття холоду там - це сигнал про перевантаження системи виживання.І нам хоч трохи може допомогти відновитись – м’який рух, розтягування, тепла їжа, контакт з теплом – фізичним та емоційним. Якщо є можливість – м’яке світло. Навіть ліхтарів та свічок. Бо темрява – ще один стрес-фактор.Щоб відновити відчуття безпеки, так важливі «безпечні» контакти поруч. Нехай у всіх нас будуть такі.Відновлення нам. Обіймаю Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
