Сьогодні говорили зі знайомою про те, що повага в ставленні до нас починається з самоповаги.Але самоповага не може сама по собі з’явитись. Вона зростає з досвіду поваги, який людина відчувала колись в дитинстві. Як внутрішня модель ставлення до себе, яка формується з того, що почуття дитини помічають і вони важливі, її межі визнають, з її потребами рахуються.Фундамент самоповаги - відчуття: «Я маю цінність. Зі мною варто бути уважним».Колись запам’ятала фразу: повага - це якість контакту.Якщо в дитинстві досвід був іншим: знецінення, ігнорування почуттів, приниження, яке колись використовували «заради виховання», увага як нагорода за слухняність чи наші дії - може формуватись відчуття: «Моя цінність зовсім умовна», «я маю заслуговувати, щоб мене цінували».Дитина не зможе навчитися поважати себе там, де її системно не поважають.І потім доросла людина наче і може знати, що варта поваги (не люблю слова – заслуговує), але все ж не відчувати цього.Але є хороша, просто прекрасна новина: цей досвід можна поступово добудувати в дорослому житті.Повага - це якість контакту. В першу чергу із собою.Ми можемо вчитись бути більш уважними до себе, у досвіді стосунків, у яких почуваємось у безпеці. Ми можемо фіксувати, як цей новий досвід відчувається на рівні емоцій і тіла.Ми обираємо стосунки, в яких ми суб’єктні. Звертатись до суб’єкта - це бути в стосунках з людиною.Звертатись як до функції - це лише користуватись тим, що людина може дати.Сил нам і стосунків, де саме ми важливі Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз