Софос

Пішов у засвіти Ігор Поклад — один з композиторів старої генерації, що співпрацював з Ніною Матвієнко, Дмитром Гнатюком, Юрієм Рибчинським, Назарієм Яремчуком, Русланою і багатьма іншими поетами та виконавцями. Головне, що він був адептом української пісні, просуваючи мелодику рідної мови серед народних мас різних країн, де музика Поклада була популярною. Майже усім дітям 90-х відомі композиції з мультфільмів "Як козаки..." та "Енеїда", автором яких був Ігор Дмитрович. Останні роки він мешкав у Ворзелі, переніс кілька операцій, пережив російську окупацію навесні 2022 та все ж продовжував брати участь у концертах власної творчості, один з яких відбувся 28 вересня 2024 року. Саме в той день, у рамках Дружньої Подорожі 2.0, ми відвідали маєток графині Уварової (нині музей), де на території садиби проводився концерт з презентацією книги Героя України "По той бік рояля".Усім раджу переглянути відео, аби дізнатися більше про композитора та його внесок у поширення національної музики закордоном.

🎨 Одразу 2 виставки, присвячені авангардистам!1. «Спецфонд. Нові дослідження» в НАМУ (від 100 грн)Виставка продовжує розповідь про феномен Спецфонду – таємного зібрання творів, до якого потрапили роботи художників, визнаних радянською владою «неблагонадійними»: формалістів, націоналістів, ворогів народу. Їхні імена й твори мали зникнути з історії українського мистецтва.На виставці «Спецфонд. Нові дослідження» буде представлено твори Давида Бурлюка, Віктора Пальмова, Єфрема Світличного, Лева Крамаренка, Абрама Черкаського, Юрія Садиленка, Василя Сильвестрова, Івана Падалки, Оксани Павленко та інших художників.2. "Бурлюк. Символи" в Vakulenko (безкоштовно)Давид Бурлюк — художник, якого неможливо звести до однієї школи чи визначення. Футурист, імпресіоніст, поет, експериментатор з Харківщини.На виставці ми зібрали понад 30 робіт із приватних колекцій — ті, що рідко з’являються в публічному просторі. Серед них — натюрморти з квітами, пейзажі, сцени з сільського життя. Але найголовніше — символи.

🥺 КАТАСТРОФІЧНО не вистачає лапок РУК!Ми вдячні усім, хто робив донейти на організацію толоки на Дачі Брадтмана — збір закрито! Особлива подяка Дмитру Т, Дмитру С, Олені К за найбільш вагомі внески. Гроші — це важливо, однак толока неможлива без людей і ситуація з набором волонтерів, чесно кажучи, дуже прикра... Знаємо, зараз усім складно: спека, важко виспатися, повітряні тривоги... Ще й у вихідний день замість відпочинку вам пропонують працювати! Однак ми віримо у вашу небайдужість та готовність прийти і на допомогу, коли це потрібно. Що ми пропонуємо, аби вас заманити?🔹 цікавий досвід та корисні навички🔹 спілкування з фахівцями, компанія однодумців🔹 обідню перерву з піцою та соком🔹 можливість побачити пам'ятку зсередини 🔹 побувати на міні екскурсії іншими дачами🔹 пляжний релакс опісляВкотре закликаємо цієї суботи взяти участь у толоці на Дачі Брадтмана разом з нами та посприяти порятунку дерев'яної пам'ятки історії, яку ми разом маємо вберегти для майбутніх поколінь.➡️ Деталі та реєстрація!

Пам'ятаєте я колись розповідав вам про Кмитівський художній музей неподалік Житомира? Вчора від потужного вибуху у Березині ця направду унікальна установа з цінною колекцією мистецтва ХХ століття постраждала. Повибивало шибки, деякі експонати пошкоджені. Дуже шкода, що така прикрість спіткала найбільший сільський музей в Україні.Там працюють добрі чуйні люди, котрим не байдуже на долю добірки мистецтва, яку десятиліттями формував офіцер-фронтовик Йосип Буханчук. Зокрема у касирки син на війні втратив обидві ноги. Багато кмитівчан досі воюють, захищаючи рідних і найбільшу гордість села.Не сказати, що державний музей був у задовільному стані до інциденту — стіни арт простору вже давно зачекалися капітального ремонту, однак брак фінансування, символічна ціна квитка у 40 грн, маловідомість місця серед широких верств населення, упередження людей щодо радянського мистецтва призводять до плачевних наслідків і без військового фактору.Хочеться, аби такі самобутні локації розквітали, а не поступово занепадали.

🏛 Палац Орловських у МаліївцяхНеподалік від Кам'янця-Подільського, у годині їзди на авто, розміщено один з кращих і найдавніших палаців Поділля, який належав шляхетській родині польських поміщиків Орловських, наближених до влади. У 1788 році стараннями британських та італійських фахівців було облаштовано садово-парковий комплекс у класицистичному стилі зі стайнями, водонапірною вежею, кількома терасами, що ведуть в яр до штучних озер, водоспаду та мережі фонтанів. В радянський час тут функціонував туберкульозний санаторій, який було ліквідовано у рамках нещодавньої медичної реформи. Завдяки старанням місцевої активістки Анастасії Донець палац було перетворено на наймолодший державний музей в Україні, відкритий наприкінці 2021 року. Під час повномасштабного вторгнення садиба стала прихистком для більш ніж 200 переселенців. Зараз співробітники музею проводять костюмовані екскурсії, тримають коней з вівцями, проводять виставки, конференції, фестивалі і всіляко заохочують туристів до відвідування Маліївців

Поки ми в період наймасштабнішої війни ХХІ століття у Європі граємось в "свободу слова", лібералізм, білінгвальність та поблажливе ставлення до російської у публічному просторі, на наших тимчасово окупованих територіях з 1 вересня 2025 року остаточно забороняють використання української мови та літератури у школах.Не те що б українське і раніше валідувалося на землях під контролем РФ, однак черговий наступ на наші національні культурні надбання — ще один прояв послідовної політики викорінення факторів ідентичності і доказ неабиякої ваги мови у питанні формування світоглядних позицій майбутніх поколінь. Найбільш вразливою категорією населення є діти та молодь, що легше піддаються пропаганді, суспільним тенденціям, тиску ззовні.Підсвідомий страх покарання за "інакшість" (українцем бути небезпечно) підкріплюється створенням позитивного образу усього російського (передусім мови як каналу комунікацій) через тренди в соцмережах, музику, шоу, фільми, ігрові ком'юніті. Ворог інвестує колосальні ресурси в розкрутку продуктивних лояльних контент мейкерів і поширення ідеологічно імперських наративів, що дає свої плоди навіть в тилових містах України.Пріоритетом нашої держави має бути захист, популяризація і підвищення рівня привабливості української не лише на офіційному рівні, а насамперед у побутовому вимірі. Колоніальне мислення і десятки втрачених років послуговування мовою "метрополії" продовжують робити свою справу — досі важко бути конкурентоспроможними, бо наша моноетнічна країна майже усі роки незалежності працювала не для власних громадян, а на пострадянський інтернаціональний ринок.Ситуація поступово виправляється, але люди, скуті кайданами старих звичок, рухаються до змін вкрай повільно та неохоче. Якщо маса, до якої належить кожен дорослий, не усвідомить власну відповідальність за просування деструктивних і згубних ідей одночасного співіснування у особистості російської та української свідомості, рано чи пізно ми непомітно скоїмо самогубство. Бо схвалення у собі ворожого, що усіма силами намагається тебе знищити, врешті решт таки тебе знищить. Плекайте українське — воно того варте!

📽 Ідіть на "Квіти України", поки фільм в прокаті у "Жовтні". Особливо, якщо ви вже бачили "Яму" Іржі Стейскала (2014).Це документальне кіно про родину Юрченків, мешканців села Позняки, що майже повністю було знищене суцільною спальною забудовою з кінця 1980-х, за винятком кількох клаптиків приватного сектору біля озер та "ям" — садиб у проваллях. Стрічка демонструє незвичне життя та виклики, з якими стикається Наталя — власниця ділянки на неіснуючій вулиці Батуринській 12, що продовжує боротьбу з забудовниками і містом за законну приватизацію землі. Режисерка фільму фокусує увагу глядачів на головній героїні, яка живе серед багатоповерхівок в будинку з двома своїми чоловіками, тримає кіз, кролів, курок та виховує онучку, передаючи знання і досвід поколінню майбутнього. Головним лейтмотивом виступає питання "Що таке свобода?" з готовністю відстоювати право на неї, що лишається актуальним для мільйонів українців і сьогодні. Кіно веселе і серйозне водночас. Після перегляду є над чим подумати. 10/10.

🛸 Маршрут "Худрука". Перша зупинка.Почнемо ми нашу мистецьку прогулянку з огляду сучасної репродукції маріупольської мозаїки "Боривітер" художниці-шістдесятниці Алли Горської, що експонується на Майдані Незалежності до 22 червня.Після короткого екскурсу в специфіку історії українського радянського модернізму 1960-1980-х, прямуємо на першу виставку "ПроЗорі" в Українському Домі, де ознайомимося з роботами та філософією життя культових митців, що сформували обличчя післявоєнного Києва, – «Літаюча тарілка» на Либідській, мозаїки Річпорту, Палацу дітей та юнацтва, Центрального автовокзалу й аеропорту «Бориспіль», панно на станціях швидкісного трамвая. Ми побачимо понад 200 творів геніїв свого часу, які залишалися відданими любові до міста та своїм візіонерським ідеям, попри існування спочатку в умовах тоталітарної системи, а потім дезорієнтації, економічних криз та культурного хаосу періоду Незалежності.Встигніть відвідати виставку разом з нами — реєструйтеся на арт-маршрут від "Софоса" 21.06 об 11:00!

Дружня Подорож 4.0 ✅Добігла кінця весняна мандрівка Чернігівщиною, що зібрала 30 учасників різного віку — від малечі до найдосвідченіших!Разом ми прожили неймовірну пригоду, гуляючи садово-парковими комплексами, милуючись красою зоряного неба у графському маєтку, відвідуючи унікальні святині... Ми побачили безліч цікавинок: фантастичний іконостас у Козельці, архітектуру українського модерну, рідкісні книги та гранітний огірок в Ніжині, пишні палаци Качанівки та Сокиринців, де зупинялися Шевченко, Гоголь, Ріпин. І це лише дрібка спогадів з насиченого уікенду!Не забули також вшанувати пам'ять воїнів ЗСУ, без подвигу яких подорож не відбулася б. Окрім культурно-просвітницької, ми мали і благодійну мету — зібрати пожертви на потреби армії. Неймовірно, але на некомерційній події вдалося отримати 10 000 грн, які будуть спрямовані нашим захисникам!Дякуємо за участь, інформаційну підтримку та інтерес до проєкту! Запрошуємо охочих на наступну ювілейну Дружню Подорож 5.0 вже цього літа — слідкуйте за анонсами!

У вересні минулого року проводив оглядову екскурсію Байковим некрополем і зупинився біля поховання Володимира Караваєва — видатного лікаря-хірурга, засновника і першого декана медичного факультету Київського університету, що провів власноруч більше 16 000 операцій, з яких третину безкоштовно. Розповідаючи про непересічну особистість, я помітив неподалік літнього чоловіка, що вдумливо слухав історію життя відомого киянина. Після моєї промови добродій підійшов і сказав: "Гарна оповідь. А чим ви займаєтесь?". Я роказав про "Софос", незнайомець підписався на канал, побажав успіхів і попрощався. Цим паном був Дмитро Червінський.Дмитро Петрович — один з провідних журналістів України, ініціатор встановлення меморіальних дошок та випуску поштових конвертів на честь знаних киян. Збирав матеріали про життя і творчість Ігоря Шамо та Дмитра Луценка — авторів пісні "Як тебе не любити, Києве мій", створеної акурат 27 травня у день народження дослідника. Вчора пану Дмитру виповнилося 65 років, з чим його і вітаємо!