Софос

На першому скріні інфографіка зі збитими ворожими БПЛА, понад 80% яких складають розвідники, що потім наводять на українців дрони з бойовою частиною. Кількість погані в небі зростає в геометричній прогресії, тому аби зберегти життя та матеріальні ресурси, було розгорнуто державну програму нарощування об'ємів перехоплювачів. І як бачите, ефективність зросла кратно. Однак далеко не усі бригади мають належне забезпечення, тому багато екіпажів змушені використовувати засоби для збиття від приватних виробників за гроші бізнесу/фондів/меценатів. Наш Андрюха, який воює в складі 31 ОМБР, час від часу отримує допомогу від БФ "Повернись живим" в рамках зборів на "Дронопад", але чимало бортів придбані власним коштом, завдяки друзям та небайдужим людям.Воювати без грошей та медійності вкрай важко. Саме тому так важливо підтримувати вмотивованих та результативних воїнів, аби вони взагалі не думали, де знайти фінансування на продовження активної діяльності. 2300 грн ваших донатів полетіли, аби робити 🔥🔥🔥

📽 РАНКОВИЙ КІНОКЛУБ. "СЬОМИЙ МАРШРУТ"Відкриваємо сезон 2026 культовим фільмом Михайла Іллєнка. Друга повнометражна робота режисера присвячена Києву 1990-х та імпровізованому екскурсійному маршруту містом, яким разом з гідом мандрують американські туристи. Це кіноспомин про мегаполіс "доби незахищеності, неясних перспектив та пошуку несподіваних шляхів". Одна з небагатьох вітчизняних стрічок буремного десятиліття, що вийшла в прокат, однак про існування якої знали одиниці. Унікальний зразок українського кінематографу, оскільки до написання сюжету доклалися 14 сценаристів."Сьомий маршрут" — аудіо-візуальний місток між поколіннями: тими, хто ще пам'ятає старий недоторканий Київ, та молоддю, що вже не уявляє столицю без хмарочосів. Глядачі побачать впізнавані центральні вулиці, мальовничі передмістя, Чорнобиль та пам'ятки, яких вже немає.📍 Де? Клуб ім. Лобановського (м. Деміївська)⏰ Коли? Неділя 18 січня об 11:59💰 Скільки? Вільний донат (50% на 31 ОМБР)✅ Для реєстрації лишайте + в коментарях

🔔 Підсумки 2025 від "Софоса"Складно в це повірити, але сьогодні рівно 4 роки від дня створення каналу "Софос". З моменту заснування проєкту, який на початку підтримували здебільшого друзі та знайомі, ми трохи підросли, сформували свою аудиторію, налагодили підтримку Сил Оборони та низових ініціатив, важливих для громадянського суспільства.Ми продовжуємо долати найважчий період в історії сучасної України, та попри всі труднощі, не тікаємо і не опускаємо рук, щиро вірячи, що власним прикладом даруємо вам краплинку натхнення та любові до своєї Батьківщини.За всі роки існування Софос не зрадив своїм цінностям — і надалі більшу частину вільних пожертв з подій будемо перераховувати на потреби тих, завдяки кому існує можливість займатися культурно-просвітницькою діяльністю. Ми дуже вдячні військовим, волонтерам, ентузіастам за надані час і умови для проведення низки заходів з метою популяризації української історії, краєзнавства та мистецтва.Загалом протягом 2025 року разом вдалося досягти таких результатів:🔹 131 612 грн перераховано на армію та культуру (у 2024 році було 116 405 грн, в 2023 році — 85 400 грн, у 2022 р. — 29 000 грн). Сумарно станом на сьогодні 362 417 грн.🔹 16 різних самобутніх екскурсій містом, що не повторювались🔹 7 прем'єр нових маршрутів🔹 4 виїзні Дружні Подорожі Київщиною та Чернігівщиною🔹 2 кінопокази🔹 1 толока на Дачі Брадтмана🔹 1 пікнік в Пущі-Водиці🔹 1 прогулянка виставками формату "Мастяр"🔹 1 квартирник в "Клубі ім. Лобановського"У цьому сезоні вдалося реалізувати всього 26 подій, кожну з яких в середньому відвідали 20 осіб. Сподіваємось, наступний рік дозволить нам продовжувати дивувати вас цікавими неординарними заходами та долучатися до спільних корисних справ. Дякуємо, що лишаєтеся з Софосом! З прийдешніми святами і до зустрічі у 2026 році!

Уявіть, що неподалік від вас є величезний масивний локомотив. Навіть нерухомий, на відстані, він справляє враження розмірами, міцною конструкцією, вогняно-червоним кольором — акурат музейний експонат! Паротяг стоїть на рейках, виблискуючи в темряві світлом ліхтарів та випускаючи клуби густого їдкого диму. Машиніст рвучко смикає важіль свистка і поїзд видає загрозливий звук. Багатотонний статичний тепловоз, порушуючи майже нічну тишу, нагнітає страх, однак не становить жодної небезпеки. Це просто черговий атракціон...Аж ось ви несподівано помічаєте, як механізм приводять в дію, двигун поступово набирає оберти і машина зрушує з мертвої точки. У вашому напрямку. Перші метри локомотив долає дуже повільно — він виявляється надто старим і тяжким, кочегари недопрацьовують, забагато причіпних вагонів. Здається, от-от все зупиниться якось само собою, але маховик лише продовжує розкручуватися, з кожною миттю стаючи дедалі швидшим. Так склалося, що в цей самий час ви сидите в фешенебельному концептуальному ресторані, зведеному просто на колії, якою десятиліттями не їздив жоден потяг. За розкладом пізня вечеря: щойно вам винесли стейк з мармурової яловичини та розкоркували пляшечку бургундського вина. Грає приємний живий джаз, офіціанти сервірують столи для нових гостей, а світська публіка, заклопотана розмовами про кризу ідентичності, навіть не здогадується, що на них неминуче насувається стихія. Можливо, єдина людина в залі, яка помітила наближення смертельної груди заліза — це ви. Проте навіть тривожне передчуття не спонукає щось змінювати і тим паче поспішати.Раптом пронесе? Раптом хтось переведе стрілки і паротяг промчить повз? А може взагалі знайдуться відчайдушні сміливці, що здійснять акт альтруїстичного самогубства і масою власних тіл зупинять рухомий склад? У крайньому разі є варіант подзвонити машиністу та домовитися смикнути за стоп-кран. Тоді можна буде заплющити очі на усі попередні жертви та руйнування, і навіть запросити його долучитися до бенкету у якості подяки за збережений заклад і не зіпсований вечір.А що як жодна з ідей не спрацює? Головне, аби ви не були байдужими, висловлюючи крайню стурбованість, та виключно після консультацій приймали колегіальне рішення. Тільки дуже скоро може настати момент, коли вібрації від рейок стануть надто потужними і єдиним можливим рішенням буде закриття ресторану.

📽 Ти — КосмосГадаю, ви вже чули про цей фільм, і можливо, встигли переглянути, з чим вас вітаю! Якщо ні, то не слухайте нікого, не читайте рецензій, а просто йдіть в кінотеатр, купуйте квиток і насолоджуйтеся актуальним українським мистецтвом.Дебютна стрічка, над якою Павло Остріков працював протягом 10 років, побачила світ недаремно, ставши черговим підтвердженням, що в українців сильна не лише документалістика, а й жанр трагікомедії/драмедії. А ще вихід фільму в прокат і заповнені зали — наочна демонстрація того, що знімати якісно можна за мінімальні бюджети і навіть конкурувати з дуже дорогими голівудськими блокбастерами. Головне — відчувати настрій аудиторії, мати цікаву ідею та сценарій, і через сильну акторську гру транслювати зрозумілі вічні меседжі. Кіно напрочуд українське: від суржика головного героя до "благоустрою" космічного корабля. І один актор, Володимир Кравчук, який блискуче грає у моновиставі.До речі, завтра він з режисером на барі Squat17B о 19:00. Приходьте на їх фірмові коктейлі!

Два тижні поспіль я возив своїх старшокласників на Закарпаття. І вчора, поки у дітей був вільний час в Мукачево, вирішив змотатися у сусіднє Чинадійово, де розташована одна з архітектурних перлин регіону — замок Сент-Міклош!Споруда і справді унікальна, адже відноситься до пізнього середньовіччя і не схожа на потужні фортифікації, як в Паланку, Ужгороді, Хотині або Кам'янці. Пам'ятка радше нагадує італійські палаццо з готичними шатровими склепіннями, і попри роль резиденції угорських графів, мала також оборонні функції.Вразило, що з 2001 року реставрацією займається подружжя митців Бартошів — Йосип та Тетяна взяли будівлю у оренду, продали свій приватний будинок і протягом 10 років жили у замку, власним коштом доводячи його до ладу. За цей час вдалося відновити дах та зали на першому поверсі, де зокрема експонуються роботи художників.На території розбили парк з античними статуями та сучасними інсталяціями. І все це виключно за пожертви небайдужих громадян, адже вхід в музей, як і екскурсії, безкоштовні!

На Подолі біля церкви Пирогощі у травні відкрився "Подільський Сад-город"Для громадського саду обрали занедбану ділянку, що довгий час слугувала звалищем для сміття, на вулиці Притисько-Микільській, 3. Ще раніше тут стояв одноповерховий бароковий будинок шевського цеху, зведений у XVIII столітті. Його знесли у 1985 році.Ініціатива належить данському урбаністові Мікаелю Колвіллу-Андерсену, який раніше запустив створення терапевтичного саду на вулиці Кирилівській. Волонтери працювали над облаштуванням простору понад пів року. До втілення проєкту долучилась данська компанія Novo Nordisk.За внесок у 500 гривень на рік кожен охочий отримує власний ящик, у якому можна вирощувати рослини, городину й зелень на вибір. Усі члени діляться інструментами та ресурсами між собою.На території є лавки для відпочинку, а також нещодавно стихійно утворився "матча" ставок. Тут можна зустріти спудеїв, мешканців вулиці та скетчерів. Подібних зелених куточків зі спільнодією дуже не вистачає в районах щільної забудови.

1968 року групою культурних діячів було підписане протестне звернення, адресоване верхівці влади — "Лист 139" ("Київський лист") з вимогою припинити протизаконні дії щодо представників творчої та наукової інтелігенції. За іронією долі, троє з групи підписантів, Алла Горська, Віктор Зарецький та Борис Плаксій, у той же час працювали над створенням одного з найтріумфальніших творів радянського монументального мистецтва — мозаїки "Прапор перемоги" у музеї "Молода гвардія" в Краснодоні на Луганщині.Над мозаїкою зависла загроза знищення. Почався пресинг, від художників вимагали зняти підпис із протестного листа. Алла Горська не погодилася. В результаті їй довелося відмовитися від авторства роботи та пережити друге вигнання зі Спілки художників.За півроку після помпезного відкриття панно мисткиню було підступно вбито.Місто у 2014 році опинилося під окупацією і відтоді твір, що мав пережити посткомуністичну реабілітацію, продовжує служити авторитарній системі. Тільки тепер замість піонерів Юнармія...

👁 ПЕРФОРМАТИВНА БЛАГОДІЙНА ЕКСКУРСІЯ "АРВМ"Унікальна авторська прогулянка місцями пам'яті Байкового цвинтаря, присвячена творчому шляху видатного подружжя українських митців Ади Рибачук та Володимира Мельніченка. Драматична повість життя тандему тісно переплетена з біографіями відомих літераторів, науковців, живописців. Бажан, Амосов, Яблонська, Бородай, Антонов, Первомайський та багато інших постатей, що врешті знайшли останній спочинок на Байковій горі, лишили вагомий слід в історії становлення дуету. Світогляд АРВМ став вироком для Стіни Пам'яті — чи не найбільшого монументального панно Європи та головної роботи меморіального комплексу Парку Пам'яті, створеного київськими художниками протягом 1968-1982 років. На вас чекають: 🔷 спадок талантів світового рівня🔷 варті екранізації історії🔷 жива музика🔷 Стіна та Зали прощання Парку Пам'ятіКоли? Неділя 28 вересня о 14:00Вартість? Участь free donate. 50% пожертв піде у Фонд АРВМ на підтримку роботи музею➡️ Реєстрація обов'язкова за посиланням

Я подивився "2000 метрів до Андріївки"Чого і слід було очікувати — кіно важке. Вже вдруге не полишає думка, що Чернов створював хроніку передусім для тендітного західного глядача, що звик бачити війну виключно крізь призму епічних художніх блокбастерів. Замість пафосу, режисер пропонує болючу дійсність від першої особи, демонструючи кадри учасників бойових дій. Нова стрічка вириває з буденності та "зони комфорту" не гірше за оскароносні "20 днів в Маріуполі". Це холодний душ для усіх, хто опинився у теплій ванній. Бо за абстракцією цивільного сприйняття війни стоять життя і смерті конкретних людей, таких самих як і глядачі. І все, що їх розділяє — тонке полотно екрану та прірва непорозуміння. Сибарит голодному не брат. Хто не пізнав біль та страждання, до емпатії не спроможний.Хаос, абсурд, безглуздя мають вести до пошуку сенсу у спротиві, але чи стане духу, якщо сміливі підуть і на руїнах залишаться лиш ті, хто не має свободи волі, честі та гідності? І чи готовий світ до повторення уроків історії?