Софос

Коли Софос, запрошуючи вас на чергову прогулянку, між рядків пише: "Встигніть побачити старий Київ, що зникає" — це не пафосна драматизація. Щомісяця доводиться констатувати про нові втрати матеріальної спадщини, особливо фонової забудови, яка цікава хіба що міським божевільним та ентузіастам.Трагічна доля спіткала і будинок залізничників на Батиєвій горі за адресою вул. Кондукторська №40. Його ви могли бачити під час весняної екскурсії минулого року. Тепер замість 100 річної хати руїни, як символ невігластва, жадібності і байдужості. Хтось скаже, що "всю стару архітектуру врятувати неможливо". Та мені було достатньо відвідати Брюгге, Дрезден і Варшаву, аби побачити ставлення мешканців до історичної забудови в центрі міста, часто зруйнованої війною. У Києва гроші на реставрацію є, фахівці теж — була б культура і політична воля. Але поки бачимо лише правовий безлад і особистий інтерес наживи на "туалетних схемах", що дозволяють незаконно зводити котеджі в зсувонебезпечній зоні просто на схилах Батухи.

✨Гурт SO радий знову зустрітися зі своїми слухачами в Squat 17b! Цього разу вони повертаються не самі, а розділять сцену з талановитими друзями. Запрошуємо вас у музичну подорож, де кожен звук має значення.Вже завтра для вас звучатимуть:🎸 Гурт SOУ музиці митців переплітаються поп, інді та блюз. Це філософські тексти, ніжність та вишуканий інструментал. Виступ відбудеться у повному складі, тож ви зможете сповна насолодитися об’ємним звучанням наживо. Готуйтеся підспівувати: «Слово», «Море», «Бережи своїх людей» та «Не ти».🎸Підтримає вечір SHERSTIUK — сайд-проєкт Володимира Шерстюка, бас-гітариста гурту «Kozak System».Також на сцені ви почуєте кілька композицій разом із Sofiya Moysey — виконавиця, яка через музику розповідає про шлях жіночої душі до зцілення.🆓 Вхід вільний з можливістю задонатити комфортну для вас суму на збір. Всі кошти будуть надіслані на збір на детектори відео для підрозділу в складі роти ФПВ батальйону Щедрик.Коли: 29 квітня, 18:30Де: Squat 17b (Терещенківська, 17б)

👁 ПРЕМ'ЄРА БЛАГОДІЙНОЇ СПЛІТ-ЕКСКУРСІЇ ВІД СОФОСА "ЛУК'ЯНІВСЬКИЙ ТРИКУТНИК & НЕВИДИМА ГАЛЕРЕЯ"Вперше "Софос" проведе спліт-екскурсію одним районом, але двома різними маршрутами. За тиждень у суботу запрошуємо на велику прогулянку Лук'янівкою, а в неділю на вас чекає коротке знайомство з "Невидимою Галереєю" — пройдемося стежками пам'яті відомих українських художників, похованих на місцевому некрополі.🔸СУБОТА (2.05, 12:00). Як не загубитися у містичному трикутнику вулиць, де сидить "дід Лук'ян", блукають екзотичні птахи, а поруч живуть нащадки чекістів та козаків? А ніяк! В мереживо історичних хитросплетінь, архітектурних експериментів та легенд про місцевих диваків слід пірнати з головою!🔹НЕДІЛЯ (3.05, 12:00). Що ми знаємо про тих, хто творив українське мистецтво світового рівня? Богомазов, Кричевський, Мурашко — неповний перелік імен 12 видатних талантів, чиї історії ви почуєте на Лук'янівському цвинтарі. Участь free donate. Від 50% пожертв на ЗСУ. ➡️ Реєстрація обов'язкова за посиланням

📖 Безкоштовна лекція Діани Клочко про історію книгиВпродовж ХХ століття утвердилась думка, що Іван Федорович є «першодрукарем», що саме він, надрукувавши в Острозі першу повну Біблію, перекладену церковнослов’янською мовою, здійснив технологічний і естетичний переворот, рівний для нас за значенням виданням Гутенберга.Однак цей погляд, що багато в чому базується на походженні Федорова/Федоровича, мав ідеологічне підґрунтя: він відсував у тінь книги венеційця Альдо Мануція та замовчував або «понижував» роль і значення інших друкованих видань, що з’являлись на українських землях до того, як сюди прибув Федорович.Чому це сталося і як сьогодні можна трактувати цивілізаційно-технологічний поступ у появі й розповсюдженні друкованих видань початку XVI ст. на наших теренах – про це йтиметься в третій лекції авторського циклу «Мистецтво книги в Україні: тисячолітня історія».📍 21 квітня 18:00📍 КМЦ, зала «Колізей» (2-ий поверх)вул. Іллінська, 9 (вхід - через прохідну на вул. Волоській, 8/5).📍 Вхід вільний

Серед широко відомих комуністичних лозунгів на кшталт "Мир. Труд. Май." на теренах УРСР були не менш популярні гасла, зокрема "Ленін. Партія. Народ/Комсомол", що активно експлуатувалися радянською пропагандою для формування людини нового типу — homo soveticus. Окрім рідкісного монументального мистецтва, ідеологічна обробка громадян здебільшого відбувалася засиллям банерів та транспарантів, які часто можна було побачити на торцях типових архітектурних споруд. Але окремим пунктом "дизайн коду" Києва з 1960-х стають велетенські надписи на дахах висоток. Куца фантазія парторгів та методологічна необхідність призводили до повторюваності агітації. У нашому місті було щонайменше два райони — Русанівка (фото 3) та Виноградар, де будівлі "прикрашали" ідентичними словами. Однак у випадку з Виноградарем (з 1975 р.) вже бачимо використання російської мови, пов'язане з приходом до влади в ЦК КПУ Володимира Щербицького — одного з ідеологів зросійщення України. Більше цікавого почуєте на екскурсії 4 квітня!

Ходіть на моновиставку Караваджо в Будинку митрополита на території Софії Київської!"Поцілунок Іуди", викрадений у 2008 році з Одеського музею західного та східного мистецтва, оповитий загадковою детективною історією. А ще він має молодшого на кілька років "брата-близнюка" в Національній галереї Ірландії.Музейна наглядачка була так розчулена візитом школярів, що провела нам невеличку безкоштовну екскурсію єдиною в Києві житловою спорудою доби бароко. Пані поділилася, що молодь майже не приходить і побачити юних відвідувачів — велика рідкість...Гадаю, просто мало хто чув про цю унікальну експозицію, що триватиме до квітня. В Мілані у січні 2018 року я бачив чергу на виставку робіт великого італійця Караваджо, бо на батьківщині і у світі його ім'я — справжній бренд. Ще належить багато працювати над популяризацією класиків живопису серед українців, аби нашими культурними надбаннями захоплювалася не тільки делегація ЄС на чолі з Урсулою фон дер Ляєн, а передусім цінувало власне суспільство.

Що для кожного з нас є 4 роки великої війни, 12 останніх років боротьби, століття історичного протистояння з ворогом? Наше сприйняття залежить від конкретного моменту і точки перебування у просторі, тому цифри мають не більше, аніж символічне значення. 4 роки для українця за кордоном, для українця в тилу, для українця на фронті та українця в полоні — це абсолютно різні чотири роки. Ми існуємо в часі. Час розширюється, стискається, він невблаганно повільний і заразом швидкоплинний. Час грає за нас, грає проти нас. Він байдужий, невпинний і всевладний.І те, що ми можемо про це міркувати — вже великий здобуток, бо ми живі. На жаль, далеко не усі — і це найбільша трагедія. Скільки би слів не було сказано, ніщо і ніхто вже не поверне з того світу наших друзів та близьких, яких забрала війна. Можна бути скільки завгодно вдячним тим, хто живим щитом зупиняє хаос, даруючи шанс на ще один день. Однак навряд чи розуміння про справжню цінність і вагу самопожертви прийде, поки кожен сам не замарає рукі у крові, не вистраждає кожну втрату, не опиниться на зламі світогляду.Ніщо не розрадить вдову, сироту, побратима, вбитих горем батьків, що змушені ховати єдину дитину. Не існує перемоги і справедливості, яка би втішила цих людей. Для них життя стає безбарвним, якщо не беззмістовним. З часом тільки приходить усвідомлення абсурдності, неминучості та безальтернативності того, що відбувається насправді. Цинізм у тому, що одні мають помирати, аби жили інші. Однак іншого шляху просто не існує. Інакше задушать усіх — і це теж лише питання часу.Найстрашніше раптом опинитися в двох паралельних вимірах: в одному війна — це лише незручний фон, в іншому — болюча реальність, яка ламає і слабких, і сильних. Divide et impera. Якщо не хочемо програти і втратити себе, людську подобу, совість та гідність, маємо пам'ятати тих, хто вигризав безцінний час, чесно щодня відповідаючи собі ж на питання: хто ми, навіщо ми тут і задля чого досі дихаємо? Якщо робити усе від нас залежне, можливо, тоді перестане бути соромно перед мертвими, у яких ми у вічному боргу.

Досі пам'ятаю, як у останній день розстрілів на Майдані ми разом з батьком поїхали в гараж за кустарними засобами самозахисту. В місті панувала зловіща тиша. Вже місяць як по Києву працювали "ескадрони смерті"— групи силовиків, що викрадали активістів на вулицях та в лікарнях, тому зустріти поодиноких перехожих було великою удачею. У вагоні метро, яке 18 лютого 2014 вперше в історії повністю зупиниться, ми додому поверталися одні. Батько дав мені настанови як діяти у разі, якщо з ним щось станеться. Я відчував, мене готують до найгіршого сценарію, але навіть у той напружений момент неможливо було передбачити що відбудеться протягом наступних тижнів. Виявилося, це була війна. Десятки беззбройних відчайдухів йшли на смерть, своєю жертвою виборюючи час на усвідомлення історичної ролі протистояння, що тоді тільки розпочиналося і досі триває. 12 років тому найсміливіші українці зробили перший вольовий крок до нової справжньої незалежності, демонструючи світу і насамперед ворогу, що жодні кулі не здатні знищити гідність та змусити мовчати. Небесна Сотня стала символом непокори, у якій кожне ім'я після гибелі залунало ще гучніше, пробуджуючи сотні тисяч громадян від летаргічного сну безпам'ятства.

📽 РАНКОВИЙ КІНОКЛУБ. "АДА"Запрошуємо на благодійний перегляд документальної стрічки Аліни Маточкіної про неймовірний тандем столичних монументалістів. Це історія любові, творчості та боротьби за спадщину. У 1982 році в Києві незаконно знищили найбільший витвір мистецтва Європи — Стіну Пам'яті. А разом з нею з історії були викреслені імена двох її авторів – Ади Рибачук та Володимира Мельніченка. Усі спроби домогтися справедливості та бути почутими призводять до ще більшого опору влади проти митців. У 2004 році їх майстерню у центрі Києва незаконно списали і намагалися забрати. Протягом 8 років знімальна група спостерігає за розвитком подій, за мужністю Володимира, який, попри похилий вік, продовжує свою боротьбу в ім'я Ади та їхньої спільної творчості, за тим, як він у результаті за участю нового покоління досягає колосальних результатів.📍 Де? Клуб ім. Лобановського (м. Деміївська)⏰ Коли? Неділя 22 лютого об 11:59💰 Вартість? Вільний донат (50% на 31 ОМБР)✅ Для реєстрації лишайте + у коментарях

Сьогодні на Байковому я ховав подругу дитинства. 32 роки. Всього на рік старша від мене. Її вбила не ракета, не наркотики, не трагічний випадок. Я гадаю, вона загинула від "розриву" з сутністю.Моя життєва філософія передбачає потенційну наявність в кожної людини певного місця в системі координат реальності. Коли ми намагаємося бути "не собою", втілюючи бажане/нав'язане насилу, відбувається травматизація психіки. І кожен долає це випробування дуже по різному. Хтось витримує, загартовується — інші ж ламаються...Є речі, на які ми здатні впливати, а є те, що наперед визначено і неможливо змінити. Якщо жаданий для досягнення образ різко не корелює з єством особистості, це призводить до величезного навантаження та відповідальності. Як наслідок: перевтома, розлади, фобії. Страх визнати перед іншими, та насамперед зізнатися собі, що насправді ти — не той, яким прагнув бути, яким тебе малювала уява, яким тебе хотіли бачити. Що насправді ти вразлива, тендітна та крихка натура, яка може впасти духом під тягарем викликів, що навалюються, як правило, практично одночасно.От і продовжують нещасні, в стрімкому прагненні щастя, тягнути лямку, дедалі сильніше руйнуючи зв'язки з власною природою. Не вважаю, що це невиправний фаталізм і не закликаю смиренно опустити руки та нічого не робити. Ні. Має бути розвиток, але поміркованим, розсудливим, поступовим, відповідно до об'єктивних розумових та фізичних здібностей. Я прагну, аби ми дослухалися до себе справжніх, не виснажували тіло та розум в бездумній гонитві за примарним успіхом, не намагалися щось комусь довести, ведучи себе до краю. Кажіть близьким, коли вам зле і дбайте про своє здоров'я — допоможіть собі, аби мати змогу надавати допомогу оточуючим. Особливо тим, хто її справді потребує.