cмутний.

У цих двіжів з орденами є важливий оптимістичний аспект.Є така монгольська група the Hu. Ви, очевидно, її чули, вона дуже популярна, дуже качає, дуже красиво, завжди, коли я їду одеськими степами я вмикаю the Hu.Це абсолютно фашистська група, максимально налаштована на те, щоб глорифікувати те, що в історії всього іншого світу називається словами "іго" і "навала". Пісні там про те, що молодь забула пам'ять батька - Чінгізхана, не хоче скакати по степу на коні, не пам'ятає свисту тятиви лука, не хоче брати іноверців у полон і розповсюджувати велике Тенґрі по всьому світу, прокидаючи імперію від моря до моря.Ну тобто жоден з музичних доробків Третього Рейху не долітає до рівня пред'яв цих хлопців.Але всім похуй, всі просто слухають музику і всіх качає.І правильно.Тому що всі розуміють, що за цими хлопцями стоїть не міць їхньої агресивної небезпечної держави, а просто кінний цирк дю солєй.Все дуже сильно зміниться, якщо Монголія стане ядерною державою і почне розбудовувати мільйонну армію.Так і у нас.При міністрі Гриценко можна було у військову доктрину Україну вписувати хоч трансграничні удари по Любліну і кожну бригаду називати іменем "героїв Волинської різанини". Поки видно, що тренд на те, щоб все продати а на здачу співати тужливі пісні - ось вам орден Білого орла і хрест Французькой Булкі, добро пожалувать. А коли у тебе найефективніша армія в Європі то всі починають дуже напружено ставитися взагалі до всього і з великою цікавістю ставитись до кожного навіть віддаленого натяку на те що ти хочеш реалізувати тексти групи the Hu.Просто деякі люди при цьому нормальні, а деякі - йобнуті, тому деякі реагують розумно, а деякі дуже тупо, але це вже таке життя.

але ще крутіше в наш час,читаються промови цього парубка.Гітлер зараз у Європі скрізь. Наші спроби наступу поступово блокують-ся, і ми повинні методично й рішуче готуватися до кампаній у 1941 і 1942 роках. Два чи три роки - невеликий час, навіть для наших життів, сповнених небезпек. Це ніщо для історії нації,і роблячи найшляхетнішу справу у світі, будучи єдиним борцем за свободу всієї Європи, ми не повинні шкодувати ці роки чи бути стомленими тяжкою працею і боротьбою протягом цього часу. Наша енергія в майбутні роки не буде обмежена єдино захистом себе і свого майна. Багато можливостей може відкритися для нас, що уособлюють сили на землі і на морі, і ми повинні бути готовими користуватися вигодами цих моментів. Один зі способів прискорити кінець цієї війни — це переконати ворога, не словами, а справами, що в нас є і бажання і засоби не тільки на те, щоб іти не зупиняючись уперед, але і щоб завдавати серйозних і несподіваних ударів. Шлях до перемоги може виявитися не таким довгим, як ми очікуємо. Але ми не маємо права на це розраховувати. Хай він буде довгий чи короткий, важкий чи легкий, ми повинні пройти його до кінця.

❗️ВАЖЛИВИЙ ЗБІР НА ІННОВАЦІЙНУ ТЕХНОЛОГІЮ❗️Маємо ДУЖЕ гарні новини!Разом із українськими виробниками ми розробили нову проривну технологію у сфері FPV-дронів.Вона надасть нашому війську вкрай потрібну перевагу. У росіян немає протидії, вони нічого не зможуть вдіяти. Ворог понесе більші втрати, а наші воїни зможуть нищити його ще ефективніше!Із міркувань безпеки найближчі місяці ми триматимемо цю розробку у секреті🤫Тепер потрібно її масштабувати і це відбудеться у два етапи:1. Міністерство оборони вже працює, щоб такі дрони надходили за державними поставками. Але цей процес потребуватиме часу, який ми просто не можемо втрачати.2. Тому наш фонд вже залучатиме фінансування з усіх можливих джерел. Поки триватимуть необхідні бюрократичні процедури, нові дрони вже будуть нищити ворога.🎯Тож оголошуємо великий збір на 100 мільйонів гривень!Що ми закупимо?Цілий комплекс засобів для 20 підрозділів: більше 3600 дронів, 30 ретрансляторів та 30 носіїв під них.🫙Банка тут: https://send.monobank.ua/jar/TaP8wA8j6 💳Карта Приват 5168752135776451💶Більше реквізитів: https://www.sternenkofund.org/donate❗️Просимо максимально поширити цей допис. Це справді прорив. І вкрай важливо зараз рухатися ДУЖЕ швидко, щоб бути на два кроки попереду ворога.ДОНАТЬТЕ НА СЕКРЕТНИЙ РУСОРІЗ!

«Творче обʼєдннаня» - як вирок...Так-с, ну це, звісно, фантастика.Те, що несеться після мого коментаря під постом U24 про "Most Sold Out Вистави" - переходить межу логічного.Єдине, що я зробив — не змовчав там, де побачив неточність.Я розумію, що в наш час - думку свою варто б сховати поглибше, особливо, якщо маєш за собою якусь кількість послідовників. Але, я пишу це зараз, бо не хочу дозволити окремій частині суспільства - перекрутити моє зауваження до неточності великого медіа, в засіб антагонізувати мене до колег по театральному цеху. Я ніде і ніколи не знецінював театри та інші вистави. Я радію прориву «Пітьми», розповідаю в сторіс та рекомендую все мистецтво, яке мені відгукнулося, а в моєму телеграм-каналі - ви не знайдете жодної негативної рецензії на будь-який український театр, навіть якщо він мені не зайшов.Але, ефект «зіпсованого телефона» в наш час - страшна сила. Тому, просто повернимось до першоджерела - мого коментаря під постом U24.Якщо ви вчитаєтесь в мій коментар – я прямо написав, що в цей пост варто б «додати ще вистав», і загалом, як багато в нас крутого й прекрасного. Я ніколи не заходив би в пост із «найкращими» чи «найглибшими» виставами — бо це суб’єктивно.Але коли є рейтинг “Most Sold Out Plays”, який базується на чіткій метриці — проданих квитках, то не додати вистави МУР — це вже не питання смаку.Чому мені не байдуже на «якесь там медіа»?Тому що U24 — не виняток, а черговий приклад системної історії: ігнорування діяльності МУР частиною медіа та особистостей.Зазвичай про це не говорять — бо назовні все виглядає добре.Але такі речі мають властивість накопичуватись.Коли ти вчергове дізнаєшся, що редакція великого видавництва N не додає МУР в будь-який список, бо «Поки ми живі, ніколи їх там не буде!», а паралельно зіштовхуєшся з тезами: «О, та МУР легко – в них купа спонсорів і грошей, а ти спробуй державному театру вижити...», так, наче ці спонсори і гроші в черзі стоять чи з неба падають, а не те, що команда піарників та продюсерів оббиває усі пороги, аби домовитись за партнерство.І виходить цікаво:якщо державний театр знаходить фінансування — це «прорив»,якщо ми — це «комерція».Взагалі, картина вийшла показова.«Творче обʼєдннаня» - як вирок.Музичні рейтинги не беруть - бо ми занадто театральний проєкт.Театри не беруть - бо ми занадто музичний проєкт.Освітяни - бо ми занадто розважальні,Розважальні - бо занадто освітяни.Це не завжди видно ззовні, бо результат - перекриває процес. Але я - помічаю, бо знаходжусь в кімнатах, де про це говорять, не домовляються і не пускають. Постійно. І мені вже сил не стало терпіти таку «вибіркову сліпоту» від u24.Хоча, це все зрозуміло. І чому - теж зрозуміло.Просто мені не вистачило терпіння та мудрості на це не реагувати. Найкраща з рецензій - це те, що під «Наш час настав» викладають відео з поверненням полонених, а під глядацькою залою – черга в кожному місті.І можна сказати: «це важливіше», так, але це не скасовує факту: МУР системно ігнорують або спрощують до зручних ярликів — «не театр», «не шоу», «не концерт».Я розумію, що моя задача — рухатись далі і не озиратись.Але інколи, кількість несправедливого болю та ігнорування досягає свого піку, і навіть в мене - здають нерви від такого. Прямо як коли однокласники кидаються твоїми підручниками по аудиторії.Тільки аудиторія – побільше, а замість підручників – добре ім’я творчого угрупування, яке, якщо ви добре подумаєте, нічого, крім великої користі та любові – цій нації не приносить.

Коли ти бунтуєш...Ви взагалі розумієте, яку дивовижну найобку було проведено над жінками?Як прийнято святкувати 8 березня у пост-радянському просторі?"Прикраса колективу", "Дєффачкі", "букєт тобі і кольє, на твою красіву шию", "чарівна стать", "любімиє", "міліон розочєк тобі"... це все такий пиздець, якщо чесно.Це як святкувати день звільнення від рабства - вручаючи мотику й мішок. Майже всю сучасну історію,жінки боролися за право голосу, за право мати власний рахунок у банку, за право вирішувати, чи мати їм дитину, за право виходити на вулицю без чоловіка, за право працювати на рівні з чоловіками, щоб їх не оцінювали лише за їх зовнішність,а в нас, люди все ще святкують це,підкреслюючи, що найголовніші якості жінки - це "жіночність" та "краса".Ви знали,скільки хуйні терпіли жінки письменників, аби письменники - були тими, кого ми знаємо?Ви знали, скільки жінок - не стали письменниками?Не стали художниками, не стали поетами, не стали режисерами?І не тому, що їх розстріляли, арештували, вбили чи відправили у С.Л.О.Н.ʼа,а просто тому, що на них повісили дітей, кухню, і поржали у відповідь на їх ідеї, бо "ХА-ХА, БАБА СОБІ ШОСЬ ДУМАЄ!"Цей прекрасний день,в першу чергу - є святом боротьби й перемоги. Перемоги, за яку велась битва всю історію.Жіночої перемоги, яка, як показала економіка, охорона здоровʼя, культура, політика, мистецтво, наука... - вигідна і жінкам, і чоловікам.І взагалі,і сьогодні, і завжди,давайте ставитись до жінок,як В. Симоненко до України:"....Я тебе ненавиджу чуттями всіма,Коли ти примітивна й на лубок похожа,Коли думки на лобі у тебе нема.Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро..."Ви ж любите Симонека? І Україну?От і жінок - любіть саме так.

Його погляд ковзав білими схиламине гірше за вічно-щасливих європейських пенсіонерів.І тут, коли підйомник на мить завис, його очі вчепилися в одну точку.Довгий білий слід, протяжний, комічний слід розрізав цнотливу сніжну вершину.Це він. 10 хвилин назад. До того, як сісти на підйомник - переплутав напрямок траси, вилетів у те, що модними словами називають "free ride", а по-нашому: "йопт твою мать, а-а-а-а",і бог-знає-як докатився на своїх лижах до спуску.Але слід йому подобався.Нічого поруч. Біла гора.І тут - дві нерівні конкістадорські смуги, першопроходця й мандрівника!Так-то! Всі хай бачать! Одвічна мантра: "Треба залишити якийсь слід після себе...", розгорнулася перед ним безпосередньо-буквальною метафорою.Він був задоволений.Ще один спуск вниз.Більш успішний, хоча снігу намело за пʼять хвилин стільки,що з розпізнавальних знаків траси - залишилися лише баклажанові штанці його дівчини.Знову підйомник.Він знімає свої рукавиці, окуляри, як раптом...Слід зник.Він хоче переконатися, панічно озирається назад, йорзає на сидінні: "Невже... Та ну, та як же... Буквально ж...", але гора відповідає йому монотонно-білою картиною, нудною та ідеальною.Слід замело. Наче його ніколи й не було.Дівчина посміхається, розповідає щось про звук кроків, а йому...Йому стало так сумно. Його улюблене: "Треба залишити якийсь слід після себе...", раптово стало поганим жартом."Такий-от і залишиш...", похмуро подумав він.Підйомник дістався вершини. Баклажанові штанці полетіли вперед.А він...Він розігнався, і одразу чкурнув аж до самого краю траси,пролетів три повороти, і вилетів на те, що модними словами називають "free ride",а він називав: "я щас цю гору так пошматую, що ви, сука, всі побачите,що я тут був!..". . .На наступний ранок ніхто нікуди не поїхав, через штормове попередження.За ніч насипало стільки снігу,що замело навіть підйомники.

Коли мені було 19 років - я робив вистави про російських письменників. Коли їм 19 років - вони збирають сотню людей в Києві, аби ставити вертеп і збирати гроші на дітей, які втратили батьків через росію. Коли мені було 19 років - найстрашніше, що зі мною ставалося, це викладачка з міжнародних економічних відносин. Коли їм 19 років - вони зідзвонюються серед блекауту в -20, аби організувати екскурсію для підлітків, планують власний табір в горах, після чергового ракетного обстрілу, займаються з дітьми в бомбосховищах, і жодна з них - не бачить тут нічого страшнóго!Коли мені було 19 років - гроші я витрачав на піцу в домінос, цигарки і таксі.Коли їм 19 років - гроші вони витрачають на те, аби забронювати локацію під лекцію про УПА, купити дітям маски для тренажу і зібрати чотири зірки для різдвяної ходи. Останні гроші. Повірте мені, я - свідок. Одне з відео зверху - їх «корпоратив» в МакДональдзі.Все це про зірницю, чотири дівчини, одну з яких - я люблю більше за все на цьому світі, але й решта - теж заслуговують вашої любові, уваги, аплодисментів, і… грошей.Дівчата відкрили монобазу, бо хочуть мати можливість робити ще крутіші івенти, а коли тобі 19… грошей в тебе не так багато. Особливо, якщо ти не довбойоб, який ставить вистави про російських письменників.Тож я наполягаю,аби ви підписались ось тут.А також - репостнули цей пост. Аби мати можливість ходити на їх івенти, бачити, якими надзвичайними можуть бути люди в 19, а якщо ви живете далеко - то просто знати, що хоча б раз в місяць - ви точно робите хорошу справу.Не те,що я в 19.

Отже, Київрада не опублікувала мою петицію про відсторонення Кличка. У неї був законний строк – 2 робочих дні. За цей час вона мала або оприлюднити петицію, або написати мені офіційну відмову з обґрунтуванням. Не відбулось нічого з цього. Вони просто її проігнорували. На гарячій лінії сервісу петицій сказали «Хз, пишіть звернення до міськради». Натомість пародійну і безграмотну петицію в підтримку Кличка від нас же вчора опублікували, хоча її реєстрували пізніше. Це пряме порушення моїх прав як мешканця Києва і повне знущання з інструментів цифровоі демократії. Навіщо нам взагалі потрібні петиції, якщо ви пропускаєте тільки зручну маячню, навіть якщо вона суперечить усім вимогам? Що будемо робити далі: 1. Позов до суду. Зобовʼяжемо Київраду опублікувати петицію. Це питання принципу і права. Відповідна судова практика є, шкода, що в Київраді про неї не знають. 2. Розпочинаємо місцеву ініціативу. Це ще один інструмент місцевої демократії. По суті, це проєкт рішення, тільки написаний не депутатами, а громадою. Ми зробимо проєкт рішення про відсторонення Кличка, зберемо під нього фізичні підписи і передамо в Київраду. Вона буде зобовʼязана її розглядати. Жодних ілюзій немає, але треба зламати міф того, що всі незадоволені міською владою – це чиїсь боти. Ні, це реальні люди, які заслуговують на те, щоб їхню позицію побачили, почули і відчули. Обидва кроки вимагатимуть деяких організаційних моментів, і я незабаром повернусь з усією інформацією. Залишайтесь тут і дякую, хто підтримує і допомагає.

потрібен живим чужим...Сьогодні я читав листи англійського капітана,який був кореспондентом у шведському війську,коли ті, разом з Мазепою,воювали проти рашки.Імʼя того англійця - майже стерлося з моєї памʼяті, але... шматок "талона" на документи з архіву випав з моєї кишені на скандинавське ліжечко...Джеймс Джефферіс! Твоє імʼя врятовано!Ким би ти не був - дякую тобі!Взагалі, це було так прикольно,бо зберігаються ж в архівах, зазвичай: листи відомих письменників, поетів, полководців... А це - просто Джеймс Джефферіс! Just a dude on a mission,якого англійці відправили бути кореспондентом при Шведському поході.Чи міг Джеймс Джефферіс колись дізнатися,що a ukrainian boy буде читати what he wrote to his supervisor... у 1700-их роках?Я прям розкажу!Може ви не розумієте мого захоплення цією знахідкою,але ці листи... Вони цікаві саме своєю банальністю, розумієте?Він - це ж кожен з нас, дивіться:У Джеймса Джефферіса поступово падам ентузіазм... Якщо спочатку він такий: "Дякую королівському двору за цю можливість, дякую, ще раз дякую, я не підведу корону, я буду все описувати, дякую за цю місію!..",то через пару листів: "Ми йдемо вже третій день...", потім ще через місяць: "Ми чомусь йдемо вже 15 день...", потім: "Куди ми йдемо ось вже стільки днів?!", потім: "Краще б ми взагалі не йшли..." потім: "Ми прийшли, зайняли облогу у Полтави. Потім знову пішли. Нащо ми тоді йшли?", і так далі!Це не "предсмертна записка Шекспіра", не "останні листи Наполеона", це просто робочі листи якогось англійця, 300 років назад,який жив собі й працював, щось розповідав, В ІНТЕРНЕТІ НАВІТЬ НЕМАЄ ЖОДНОГО ЙОГО ФОТО.і ось я тут читаю прям кожен його крок: яка риба несмачна, як холодно було, який Карл XII був злий, коли впав з коня, як Швеція йому взагалі не подобається,і як він хоче додомцю в рідний Лондон,як він розчарований, що вони дуже довго йшли, прийшли,і потім знову кудись пішли..., і як він лається на це, в дуже стриманій Британській манері, бо це ж листи до королівського двору.Далі склалася (виключно з листів) біографія у хлопця надзвичайна! Шведи (злі, бо проїбали), подумали, що проїбали через нього (не тільки, але англієць щось мутний тіп), і арештували його. Та віддали у москоу. Бо думали, що його листи додому - це шпигунство на пьотра першого.І він пише, дуже любʼязно, але я прям відчуваю крізь стриманий англійський текст,як горить жопа у милого Джеймса Джефферіса!"Любий мілорде! Сталася... оказія! Листи надсилайте не в шведський двір, а... Well, поки не знаю куди, бо мене везуть віддавати в росію! Я не хочу в росію. Чи не могли б ви, милий лорде, прислати якийсь документик, що я дуже потрібен королівському двору, і що я чесно-чесно не шпигун російський,бо росіяни можуть не повірити мені на слово, що я не їх шпигун, а з документом - повірять. Напевно. Я не знаю. Це росіяни. Мені страшно. Милий лорде! Оформте документік, будь ласка, поки я ще живий, якщо вам, звісно, зручно це зробити!Дякую!Джеймс Джефферіс"Його повертають з росії,і знову відправляють до шведського двору, в місто Bender (батько наш БЄНДЄРА?)Де він сидить і бачить Пилипа Орлика, Карла ХІІ, і дуже сумного Мазепу.І пише королівському двору, і тут знову видно такий собі англійський гумор,і дипломатичну ввічливість Джеймса Джефферіса: "Милий лорде!Перша моя експедиція пройшла настільки успішно,що я, звісно ж, РОЗУМІЮ, ЧОМУ МЕНЕ ЗНОВУ СЮДИ ВІДПРАВИЛИ!І Я НЕ МОЖУ СЛОВАМИ, СЛІВ ТАКИХ НЕМА,ЩОБ МОЮ ВДЯЧНІСТЬ ОПИСАТИ,ЩО Я ЗНОВУ ЗІ ШВЕДАМИ!"Ну і далі Джеймс Джефферіс бачить контституцію Орлика,смерть Мазепи, і життя Карла ХII... і так далі, і так далі.Нахуя я тобі це розповів?Бо це тобі не Наполеон. Не Бах і не Петлюра. Це просто - Джеймс Джефферіс,який писав щось, що читало декілька людей при королівському дворі, (якщо читали),а сьогодні... читав хлопчик, із паспортом тієї країни,боротьбу за яку - бачив Джеймс Джефферіс у 1700-их роках...Тільки Джеймс побачив, як країні не вдалося.А хлопчик бачить, як вдається. І ти бачиш.

Провал спецслужб рф ― командир РДК Денис Нікітін живий, а отримані пів мільйона доларів за його ліквідацію посилять спецпідрозділи ГУР Убивство Дениса Капустіна (відомий ще як Денис Нікітін та White Rex), командира підрозділу “Російський Добровольчий Корпус”, який воює проти москви у складі “Спецпідрозділу Тимура” ГУР МО України, замовили спецслужби держави-агресора росії та виділили на реалізацію злочину пів мільйона доларів. У результаті комплексної спецоперації ГУР МО України, яка тривала понад місяць, збережено життя командира РДК Дениса Капустіна, якого російський диктатор владімір путін вважає особистим ворогом, а також встановлено коло осіб ― замовників злочину у російських спецслужбах та виконавців. “Нашою стороною також була отримана відповідна сума коштів, виділена російськими спецслужбами для реалізації даного злочину. Станом на зараз, командир РДК знаходиться на території України та готується продовжити виконання поставлених завдань”, ― повідомив командир “Спецпідрозділу Тимура”.