3:30 ночі.Як раз пишу цей момент в сценарії. Вже 45 сторінок, 36 тисяч символів, а це лише 5-та пісня... Відчуваю страх. Вперше, з часів репетицій Романтики. Не знаю, чи добре це, чи погано.Точно знаю, що пісня "Ким мені бути?" - стане моєю... чи не улюбленою, з усієї творчості МУР,особливо голосом Деменко. А от що я точно НЕ знаю, так це - чи зайде суспільству історія про меценета-фермера, який жив 150 років назад))))00))З іншого боку, я розумію важливість задачі, яка перед нами стоїть.Бо, ну, будемо відверті, Симоненку, Чорноволу, Хвильовому чи Курбасу - байдуже, в загальному заліку "слави небесної", є про них вистави, чи ні. Вони й так - "склалися" в Пантеон. А от Женя Чикаленко, чи навіть другорядні персонажі, типу Професор Смоленський,про якого - ви точно-точно нічого не чули... (не бійтесь, півроку тому - я теж не чув), чи дивляться вони згори? чи радіють, що десь 20-річні люди почали розгрібати кожен день їх життя, аби розповісти цілій країні? ну, я маю на увазі,чи сам факт того, що я сиджу над клавіатурою ось так, о 3-30, і пишу про нього,чи може вже сам цей факт - зробити його, десь там нагорі - щасливим?"а може Боги - злі", "їм - все одно", і взагалі це я просто спати дуже хочу, і від цього пишу цей сентиментальний текстик. взагалі - це просто прокрастинація, перед новим абазцем.але вітаю, ви тільки що побули зі мною у вітальні,наче навпроти сидите, поки я пишу. я саме на такі репліки й відволікаюся.чай будеш?Інший Женя, якого я люблю не менше, ніж Чикаленка,нещодавно сказав мені: "Тільки не вздумай втрачати голод!",і про це - я теж замислився.Бо я так змагався з собою минулим, коли Ребелію писав,а зараз? Зараз, якщо дуже чесно - не змагаюся.Можливо, це добре, і дає певну творчу свободу. Ти вже мислиш виключно в рамках: "Як мені кльово це зробити?", або простіше "Я просто хочу, аби так було!",не думаючи: "А чи це - краще, ніж було раніше?!", "А чи ми точно себе перевершили?!".Тому, це або дає творчу свободу,або... Я зроблю чотирьохгодинну виставу про агронома,яку ніхто, крім таких же, як я - не зацінить. Точно знаю, що люблю зараз. От в усіх сенсах, такої любові не відчував ніколи.Ні в житті. Ні в команді. Ні до того, про кого пишу. Женєчка Чикаленко, чи ти се чуєш? Подай мені хоч якийсь знак, я нікому не скажу.