cмутний. | Його погляд ковзав білими схиламине гірше за вічно-щасливих європейськ...

Його погляд ковзав білими схиламине гірше за вічно-щасливих європейських пенсіонерів.І тут, коли підйомник на мить завис, його очі вчепилися в одну точку.Довгий білий слід, протяжний, комічний слід розрізав цнотливу сніжну вершину.Це він. 10 хвилин назад. До того, як сісти на підйомник - переплутав напрямок траси, вилетів у те, що модними словами називають "free ride", а по-нашому: "йопт твою мать, а-а-а-а",і бог-знає-як докатився на своїх лижах до спуску.Але слід йому подобався.Нічого поруч. Біла гора.І тут - дві нерівні конкістадорські смуги, першопроходця й мандрівника!Так-то! Всі хай бачать! Одвічна мантра: "Треба залишити якийсь слід після себе...", розгорнулася перед ним безпосередньо-буквальною метафорою.Він був задоволений.Ще один спуск вниз.Більш успішний, хоча снігу намело за пʼять хвилин стільки,що з розпізнавальних знаків траси - залишилися лише баклажанові штанці його дівчини.Знову підйомник.Він знімає свої рукавиці, окуляри, як раптом...Слід зник.Він хоче переконатися, панічно озирається назад, йорзає на сидінні: "Невже... Та ну, та як же... Буквально ж...", але гора відповідає йому монотонно-білою картиною, нудною та ідеальною.Слід замело. Наче його ніколи й не було.Дівчина посміхається, розповідає щось про звук кроків, а йому...Йому стало так сумно. Його улюблене: "Треба залишити якийсь слід після себе...", раптово стало поганим жартом."Такий-от і залишиш...", похмуро подумав він.Підйомник дістався вершини. Баклажанові штанці полетіли вперед.А він...Він розігнався, і одразу чкурнув аж до самого краю траси,пролетів три повороти, і вилетів на те, що модними словами називають "free ride",а він називав: "я щас цю гору так пошматую, що ви, сука, всі побачите,що я тут був!..". . .На наступний ранок ніхто нікуди не поїхав, через штормове попередження.За ніч насипало стільки снігу,що замело навіть підйомники.