6 січня Церква відзначає важливу подію з життя Господа Ісуса Христа – Його хрещення у водах Йорданських. Бог через безмежну любов до людини відкриває небеса і являє людям Себе як Трійцю. Під час цього визначного таємничого діяння Ісус Христос являє Себе людям як Спаситель, що стверджується словами Отця і сходженням Святого Духа. «І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління» (Мк. 1: 11), – зазначено у Священному Писанні, а Святий Дух у вигляді голуба зійшов на Сина Божого. Про покликання Месії говорить й Іоан Хреститель, вказуючи на Ісуса з Назарету: «Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу» (Ін. 1: 29). Свято Богоявлення завершує наші Різдвяні святкування та є одним із найбільших християнських свят, яке святі отці назвали ще й Просвіченням. Адже Ісус Христос прийшов у цей світ, аби просвітити усіх нас Божим Словом: «Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм» (Мф. 4: 16). Ісус Христос, Який є Сином Божим, народженим від Духа Святого і Пресвятої Діви Марії, є Джерелом святості. Під час Його хрещення Йорданські води, а через них усе водне єство, освятилося сходженням в них Бога, що прийшов у плоті. Господь звершив хрещення Своє для того, щоби, взявши на Себе всі гріхи людства, омити й очистити Своє творіння, дарувавши можливість спасіння.Тож у цей день, коли ми, за благочестивою традицією, освячуємо воду, станьмо причасниками цього великого свята: з допомогою Божою борімося із гріхом, спокусами, пристрастями й залежностями.Нехай Спаситель просвітлює шлях кожному з нас до Істинної Любові, Якою є Господь Бог, та до життя вічного і блаженного.
ХРЕЩЕННЯ, ЦЕ КОЛИ В ЦЕНТРІ ІСУС ХРИСТОС, А НЕ ХРЕЩЕНСЬКА ВОДАХрещення Господнє, це не просто давня традиція, не обряд і не можливість набрати святої води, а зустріч із Живим Богом, Який приходить, щоб освітити кожну душу.Це день, коли ми покликані не лише згадати подію, а увійти в неї серцем. Бо Христос зійшов у води Йордану не для Себе, а для нас, щоб очистити, оновити, освятити все творіння. Він освятив не воду як таку, а саме буття людини, щоб у кожному з нас засяяло Боже світло.Тому справжнє святкування Хрещення Господнього починається не біля відра з водою, а в храмі, біля Чаші Христової, у покаянні, молитві, сповіді та Причасті. Саме тоді серце людини наповнюється тим Світлом, про яке говорить Євангеліє.Свята вода є великим благословенням, але вона не замінює особистої зустрічі з Богом. Вона нагадує нам, що ми вже були охрещені в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, і що маємо жити як охрещені, у чистоті, любові, милосерді, вірі й правді.Нехай це Хрещення Господнє стане для кожного з нас не лише святом води, а святом світла в душі. Щоб ми не просто взяли воду додому, а понесли додому самого Христа, Того, Хто є джерелом Життя і Світлом світу.
Євангельське читання цього недільного дня готує нас до зустрічі великого свята Богоявлення. Воно звертає наш погляд до початку спасительного служіння Господа і спонукає замислитися, які настанови дає нам сьогодні слово Святого Писання.Перша і надзвичайно важлива настанова полягає в тому, що кожна Божа справа є премудро приготовленою і звершуваною у свій час. У Євангелії ми бачимо, що ще перед тим, як Господь Ісус Христос вийшов на проповідь до народу, Бог посилає перед Ним великого пророка Іоана Хрестителя. Він іменується Предтечею, бо був покликаний йти попереду Месії і готувати людські серця до прийняття Спасителя.Бог упродовж багатьох поколінь готував людство до того, щоб воно змогло почути і прийняти спасительну проповідь. І безпосередньо перед явленням Сина Божого світові, як завершення цього тривалого приготування, Господь посилає Іоана Предтечу з проповіддю покаяння і звісткою про близький прихід Месії.Сьогодні у Євангелії ми чуємо слова, сенс яких у Святому Писанні є протилежним до того значення, що закріпилося у повсякденній мові. Це слова: «Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому» (Мк. 1:3). У звичному вжитку цей вислів часто сприймається як образ марного крику, голосу, якого ніхто не чує. Людина ніби волає у пустелі, де немає слухачів.Та справжній біблійний зміст цих слів зовсім інший. Вони означають здійснення Божого пророцтва про прихід з пустелі великого пророка, який голосно і сміливо сповіщає про наближення Господа і закликає людей приготуватися до Його приходу. Водночас ці слова мають і глибоке духовне значення для кожного з нас. Вони є закликом до покаяння і виправлення, зверненим особисто до нашого серця. Бо життя людини без Бога справді подібне до пустелі, але Господь наближається, щоб наповнити її життям і благодаттю. Тому кожному з нас потрібно потрудитися і приготувати дорогу Спасителю до власного серця.Дорога, яку Іоан Предтеча закликає приготувати для Господа, насправді є дорогою, необхідною насамперед для нас самих. Коли ми ставимо перепони на шляху Бога до нашого серця, коли покладаємося лише на власне мудрування і не шукаємо пізнання божественної премудрості, ми шкодимо не комусь іншому, а самим собі. Адже єдиний шлях спасіння для людини полягає в тому, щоб іти за Христом, взявши свій хрест.Ніхто з нас не знає всієї дороги до спасіння, бо ми не знаємо навіть того, що принесе завтрашній день. Але якщо ми довіримося Богові, якщо відкинемо самовпевнене мудрування і сповнимося довіри до Його премудрості, то навіть ідучи незнаною дорогою не заблукаємо. Бо ця дорога приведе нас до Царства Небесного, яке через явлення у світ Сина Божого стало близьким для кожного з нас.
31 грудня за богослужбовим календарем завершилося відзначення Різдва Христового. Але сьогоднішнє свято безпосередньо пов’язане з ним, адже відзначається на спомин події Обрізання Господнього та наречення Богонемовляті імені Ісус. Чому ця подія є святом, яке ми нині відзначаємо? В давні часи на 8-й день після народження над хлопчиками звершували обряд обрізання крайньої плоті на знак завіту між Богом та Авраамом, родоначальником єврейського народу, і його нащадками. У старозавітній Церкві «обрізаний» вважався приналежним до народу Ізраїля, виконавцем Божої волі, а «необрізаний» – вигнанцем та язичником. Обряд обрізання був прообразом Таїнства Хрещення. Через Господа нашого Ісуса Христа з людством було укладено Новий Завіт, за яким ми живемо нині, і за ним «в Христi Iсусi не має сили нi обрiзання, нi необрiзання, а вiра, яка дiє любов’ю»(Гал. 5: 6). У новозавітній Церкві звершується Таїнство Хрещення. В обрізанні, як зараз у Хрещенні, людині давали ім'я. «А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі», – оповідає Євангеліє (Лк. 2: 21). Це теж є важливим, адже ще до народження Спасителя Бог через ангела сповіщає Свою волю щодо імені Свого Сина. Цим ще раз підкреслюється, що Друга Особа Пресвятої Тройці, Бог-Слово, втілюється приймаючи волю Бога Отця. Ім’я Ісус є людським іменем, і це підкреслює істинність і повноту Боговтілення, бо з людською природою Син Божий приймає у єдність Свої Божественної Особи і все людське, в тому числі ім’я.Необхідність звершення над Ісусом Христом старозавітного обряду обрізання обґрунтовується тим, що Він прийшов не порушити Закон, але виконати його (Мф. 5: 17). Господь, хоча й Сам є Законодавцем, але не змінює для Себе закон. Він Сам виконує те, чого вимагає від інших, подаючи цим приклад для нас. Цим прикладом упокорення Господь також закликає нас слідувати Божим заповідям. Сьогодні також відзначається громадянське Новоліття. Початок нового року є доброю нагодою для кожного з нас замислитись над тим, як ми виконуємо свої обітниці і дотримуємося заповідей, законів. Адже від того, наскільки ми дотримаємося обіцяного нами, залежить і та вічність, яку ми успадкуємо. Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас!
Боже, наприкінці цього року дякую Тобі за все, що отримав із Твоїх рук.Дякую Тобі за життя, за любов, яку приймав і яку дарував, за кожен світанок і кожен подих, за квіти, повітря, сонце, за хвилини радості й миті смутку, за все, що здійснилося, і навіть за те, що залишилося поза межами можливого.Віддаю Тобі, Господи, все, що вдалося зробити цього року, мою працю, старання, добрі справи, навіть те, що не вийшло. Прийми, Боже, мої успіхи і невдачі, бо все це, частина шляху, яким Ти мене ведеш.Довіряю Тобі людей, що поруч: тих, хто мене любить, і тих, хто, можливо, не зміг; друзів, що залишилися близько, і тих, кого життя віддалило; тих, кого вже немає серед нас, і тих, хто ще шукає Тебе. Благослови їх, Господи, усіх, кого я зустрів на своєму шляху.Прости мені, Боже, за марно витрачений час, за слова без сенсу, за вчинки без любові. Прости за хвилини байдужості, за невдячність, за те, що не завжди бачив Твою руку в кожному дні. Прости за молитви, яких бракувало, і за мовчання, коли мав свідчити про Тебе.Боже часу і вічності, Ти Господь учора, сьогодні і завтра. У цей вечір перед новим роком довіряю Тобі всі дні, що ще попереду. Нехай вони стануть часом миру, віри, добра і вдячності.Даруй мені, Господи, спокій серця, силу духу, мудрість у словах і любов у вчинках. Навчи мене бачити добро навіть у випробуваннях, а в кожній людині, Твій образ.Охорони мої думки від зла, мої уста від неправди, моє серце від гордості. Наповни мене світлом, щоб у мені інші могли побачити відблиск Твоєї любові.Благослови цей новий рік, Господи, щоб кожен день був кроком до Тебе, щоб у всьому, що роблю, звучала подяка і віра.Дай мені щасливий рік і навчи жити так, щоб моє життя стало молитвою.Амінь.
30 грудня - Зцілення сліпогоПриходить Ісус до Віфсаїди, і приводять до Нього сліпого та просять, щоб Він доторкнувся до нього. Узявши сліпого за руку, Він вивів його геть із селища і, плюнувши йому на очі, поклав на нього руки та спитав його, чи бачить щось. Той, глянувши, сказав, бачу людей, що ходять, немов дерева. Потім знову поклав Він руки на його очі й велів йому глянути. І той зцілився та став бачити все ясно. І послав його додому, кажучи, не заходь у селище і нікому в селищі не розповідай.Мк. 8:22–26———Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про особливий і дуже людяний випадок зцілення сліпого, у якому відкривається не лише Божа сила, але й глибока делікатність Христа щодо людини.Насамперед Ісус бере сліпого за руку і виводить його з міста. Цей жест говорить про турботу і близькість. Сліпі не могли пересуватися самостійно і завжди потребували поводиря. Цей чоловік не сам приходить до Ісуса, його приводять інші. Але саме Ісус стає для нього Тим, Хто веде, бере на Себе роль поводиря і виводить його туди, де може відбутися справжня зустріч і зцілення, без сторонніх поглядів і зайвої публічності.Сам процес зцілення починається з дії, яка може дивувати сучасного читача, Ісус плює на очі сліпого. У давньому світі слині приписували пом’якшувальні й очищувальні властивості, її використовували як засіб лікування. Водночас вважалося, що слина передає властивості того, кому вона належить. У цьому жесті можна побачити знак передавання сили, життя і святості від Христа до людини, яка потребує зцілення.Запитання Ісуса, «Чи бачиш щось?», і відповідь сліпого, «Бачу людей, що ходять, немов дерева», передають стан внутрішньої невпевненості. Зір уже почав повертатися, але ще не відновився повністю. Нерівна, незвична граматична форма цієї відповіді, ймовірно, відображає розгубленість людини, яка тільки починає знову бачити світ і ще не може чітко його розрізнити.Ісус двічі кладе руки на очі сліпого. Зазвичай покладання рук у Святому Письмі означає благословення або передачу сили, часто через дотик до голови. Але тут наголошується, що руки були покладені саме на очі, і не один раз. Зцілення відбувається поступово. Зір повертається не миттєво, а через другий дотик.Це не свідчення браку сили в Ісуса. Навпаки, Євангеліє показує, що Бог діє з урахуванням внутрішнього стану людини. Як у медицині організм не завжди одразу реагує на лікування, і як людина після глибокого сну не відразу ясно бачить навколишній світ, так і тут зцілення відбувається крок за кроком. Господь терпляче супроводжує людину на цьому шляху, не кваплячи, не ламаючи, а даючи можливість поступово увійти у світло і повноту зору.Цей євангельський епізод нагадує, що Божа дія в нашому житті часто буває процесом. Господь веде нас за руку, зцілює поступово і дає час, щоб ми навчилися по-справжньому бачити.
Сьогоднішній день називається Неділею після Різдва Христового. Ця неділя присвячена спогаду про трагічну подію, що сталася невдовзі після пришестя у світ Спасителя, подію, яка відкриває нам глибину боротьби між світлом і темрявою вже від перших днів земного життя Христа.З Євангелія від Матвія ми дізнаємося, що цар Ірод, наляканий звісткою про народження Немовляти, принесеною йому східними мудрецями, волхвами, вирішив зберегти свою владу через злочин. Він наказав убити у Вифлеємі всіх немовлят чоловічої статі віком до двох років. Невинні діти були жорстоко побиті, але серед них не виявилося народженого Спасителя, бо Ангел Господній з’явився у сні праведному Йосифу і повелів йому разом з Марією взяти Новонародженого та втікати до Єгипту. Святе Сімейство перебувало там доти, доки не помер Ірод, і лише після цього повернулося до Палестини.Явлення ангелів, поява зорі, поклоніння волхвів мали б стати для людства очевидними знаками пришестя у світ Сина Божого. Здавалося б, світ, який століттями очікував Спасителя, мав би з радістю прийняти Його, поклонитися Йому і, почувши Його слово, піти за Ним. Але цього не сталося. Як говорить святий апостол Іоан, «весь світ лежить у злі» (1 Ін. 5:19). Вже саме життя Спасителя на землі стає історією гонінь, нерозуміння і відкинення.Минуло понад дві тисячі років відтоді, як Христос прийшов у світ, приніс Своє вчення, Свою благодать і Свою силу, а людське життя все ще сповнене страждань, неправди, болю і сліз. Зло не зникло, воно лише змінює свої форми, пристосовується до нових обставин і говорить іншою мовою.Наше лукаве століття, прикриваючись гаслами свободи, нібито дарує людині право вибору, але насправді під виглядом цієї свободи пропонує відмову від Божественної істини. Ми дійшли до часу, коли псевдокультура, що стала служницею гріха і ввійшла в плоть і кров сучасного життя, кидає виклик самій основі людського буття, родині. Все це відбувається за логікою пристрасті, за голосом інстинкту, за бажанням догодити власному «я». Кожен гріх і кожен злочин намагаються не лише пояснити, але й виправдати. Ми чуємо, як руйнування сім’ї пояснюють свободою, а гріх називають любов’ю, спотворюючи саме значення цього слова. І замість осуду суспільство часто мовчить, а подекуди навіть узаконює зло через політичні рішення, підтримку медіа і нав’язування гріховних моделей життя як нібито нормальних і допустимих.І водночас ми сьогодні бачимо і відчуваємо живу Божу присутність у світі. Все більше людей стають чутливими до неправди, розпізнають потворність зла, яке прагне знищити сумління через знецінення гріха і його доступність. У серцях багатьох відкривається нове дихання віри, люди стають сильнішими, відповідальнішими, здатними до жертви і правди. Як би не намагалися вороги Церкви спокусити народ, відвести його від Христової Істини, повнота життя і надії завжди приводить людину до Новонародженого Спасителя. Рани, яких завдають «слуги князя цього світу», не знищують віру, а навпаки, очищають і зміцнюють її. Так було завжди, так є нині і так буде до кінця віку.
Вже завтра ми відзначатимемо свято Різдва Христового, вшановуючи народження Того, Хто прийшов спасти світ.Люди очікували приходу Спасителя, знали про пророцтва, які говорили про Його майбутнє народження як Сина Людського – та коли Він прийшов, багато хто з них не були готові. Ірод із його поплічниками намагалися знищити новонародженого Христа, втопивши Вифлеєм у крові – але Господь не дозволив цього, захистивши Богонемовля від воїнів злого тирана.З такого короткого, знайомого кожному християнину з дитинства епізоду народження Спасителя ми можемо витлумачити одразу три особливі уроки, такі важливі для українців у цей непростий час.Наші серця завжди мають бути відкритими до Бога, до надії, яку Він несе. Ми маємо вірити у спасіння і очікувати на Нього, хай яким важкими й безнадійними видаються часи, хай що відбувається у житті, хай які випробування доводиться долати. Господь завжди дотримується Своїх обіцянок, і Він не покине тих, хто покладається на Нього й очікує Його підтримки й допомоги. Адже якщо ми відвернемося, заплющимо очі – ми не побачимо Господа, навіть коли Він стоятиме просто перед нами. Якщо ми не сподіватимемося на Божу допомогу – ми можемо не помітити її, не відчути, не надати значення – хай як багато Господь прагнутиме нам допомогти.Правда завжди перемагає, а ті, хто прагнуть лише крові й жорстокості – зазнають поразки. Господь захищає тих, хто стоїть на захисті добра, і протидіє тим, хто потурає злу і чинить зло. Лише від нашого вибору залежить, чи приймемо ми Господа, чи принесемо Йому в дар справи добра й любові – чи ж відступимось від Нього, втративши Його підтримку та благословення, й послужимо злу.І третій урок, якого ми маємо навчитися із цієї історії, – хоча людина й наділена відносною свободою вибору і здатна змінювати багато речей у цьому світі, вона не здатна піти всупереч безпосередній волі Господа та Його задуму. Син Божий воплотився як Син Людський, аби послужити нашому спасінню, щоби ми здобули вічне життя. Жодні зовнішні сили не здатні позбавити нас присутності Господа в нашому житті – якщо ми самі не відмовимося від Нього і вічного життя із Ним, не приймемо Його Божественний дар.Навіть через два тисячоліття світле свято Різдва Христового утверджує в нас віру в те, що, яку б силу і могутність тимчасово не виявляло зло, Бог неодмінно переможе. Тож, приступаючи сьогодні до святої вечері зі своїми близькими, ми святкуватимемо більше ніж свято народження Спасителя – ми вшановуємо неодмінну перемогу добра і світла над злом і темрявою, яка обовʼязково настане.
Різдвяний святвечір є вершиною приготування до зустрічі одного з найбільших свят церковного року – Різдва Христового. Він сповнений надій і трепетного очікування, він вирізняється богослужінням і неповторною атмосферою у храмах. Для українських родин Різдвяний святвечір є одним з найулюбленіших свят, багатий на добрі й старовинні традиції. За спроможністю кожної родини, українці готують вечерю із 12-ти пісних страв, запрошують усю рідню до святкового столу і носять батькам «вечерю». Серед страв святкової вечері обов’язково має бути кутя, або коливо. Це варена пшениця з медом і маком, яку споживають першою. Кутя з’явилася ще в дохристиянську добу, і з тих часів вона зберегла символізм поминальної страви. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, мед – символ вічного щастя святих у Царстві Божому, мак – символ роду. Після завершення богослужіння та появи першої зірки на небі, яка нагадує нам про Вифлеємську зорю, що сповістила світові про Народження Сина Божого, християнська сім’я сідає вечеряти. Цей Святвечір для нас є особливим через страшні випробування війною, які всі ми нині проходимо. Нехай цей святий вечір провіщає нам світлий ранок – свято Народження нашого Спасителя!
21 ГРУДНЯ - Родовід Ісуса ХристаМф. 1, 1–25———У сьогоднішньому Євангелії ми читаємо родовід Ісуса.Євангеліє від Матфея, яким відкривається Новий Завіт, починається словами: «Родовід Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового». Термін «родовід» в перекладі передає грецький вислів, що буквально означає «книга походження», «книга родоводу» або «книга буття». У слов’янському перекладі це «книга рідства». Щодо Ісуса цей термін вказує на такий самий тип «родоводу», який мав Адам. Як у Адама не було земного батька, але Бог був Його Творцем і Отцем, так і в Ісуса не було земного батька.«Книга рідства» Ісуса Христа містить довгий перелік імен Його предків за тілом. Цей перелік подано у формі, незвичній для сучасного читача: «Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова, Яків породив Юду та братів його». Завершується він словами: «Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, що зветься Христос. Отже, усіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять родів, і від Давида до переселення у Вавилон чотирнадцять родів, і від переселення у Вавилон до Христа чотирнадцять родів».Цей текст ставить перед читачем багато запитань. Чому Ісус уже в першому вірші Євангелія названий Сином Давидовим і Сином Авраамовим. Чому життєпис Ісуса починається з Його родоводу. Передусім зазначимо, що Матфей з першого рядка називає Ісуса Христом, тобто Помазаником Божим, представляючи Його як обіцяного пророками Месію. Матфей робить наголос не на Його божественному, а на Його людському походженні, називаючи Ісуса Христа Сином Давида і Сином Авраама. Водночас він, як і Марк, підкреслює Його месіанську роль, вживаючи термін «Христос» поряд з особистим ім’ям Ісус.Термін «син» при цьому використовується в тому значенні, в якому він вживався в єврейській традиції. У мові Старого Завіту «сином» називали будь-якого нащадка чоловічої лінії, включно з онуками, правнуками і дальшими потомками. Слід зазначити, що родословні, тобто списки імен предків людини, мають у Біблії надзвичайно важливе значення. Родовід сприймався не просто як перелік імен, що допомагає встановити походження особи. Передусім він вказував на спадщину, яку несе в собі кожна людина, вплітаючи її ім’я в нерозривний ланцюг імен, що сходить до праотця єврейського народу Авраама, а через нього до батька всіх народів Адама. Наводячи імена предків Ісуса, євангелист прагнув підкреслити той факт, що Він був реальним Чоловіком, Чиє ім’я вплетене в безперервну тканину людської історії.
