Вже завтра ми відзначатимемо свято Різдва Христового, вшановуючи народження Того, Хто прийшов спасти світ.Люди очікували приходу Спасителя, знали про пророцтва, які говорили про Його майбутнє народження як Сина Людського – та коли Він прийшов, багато хто з них не були готові. Ірод із його поплічниками намагалися знищити новонародженого Христа, втопивши Вифлеєм у крові – але Господь не дозволив цього, захистивши Богонемовля від воїнів злого тирана.З такого короткого, знайомого кожному християнину з дитинства епізоду народження Спасителя ми можемо витлумачити одразу три особливі уроки, такі важливі для українців у цей непростий час.Наші серця завжди мають бути відкритими до Бога, до надії, яку Він несе. Ми маємо вірити у спасіння і очікувати на Нього, хай яким важкими й безнадійними видаються часи, хай що відбувається у житті, хай які випробування доводиться долати. Господь завжди дотримується Своїх обіцянок, і Він не покине тих, хто покладається на Нього й очікує Його підтримки й допомоги. Адже якщо ми відвернемося, заплющимо очі – ми не побачимо Господа, навіть коли Він стоятиме просто перед нами. Якщо ми не сподіватимемося на Божу допомогу – ми можемо не помітити її, не відчути, не надати значення – хай як багато Господь прагнутиме нам допомогти.Правда завжди перемагає, а ті, хто прагнуть лише крові й жорстокості – зазнають поразки. Господь захищає тих, хто стоїть на захисті добра, і протидіє тим, хто потурає злу і чинить зло. Лише від нашого вибору залежить, чи приймемо ми Господа, чи принесемо Йому в дар справи добра й любові – чи ж відступимось від Нього, втративши Його підтримку та благословення, й послужимо злу.І третій урок, якого ми маємо навчитися із цієї історії, – хоча людина й наділена відносною свободою вибору і здатна змінювати багато речей у цьому світі, вона не здатна піти всупереч безпосередній волі Господа та Його задуму. Син Божий воплотився як Син Людський, аби послужити нашому спасінню, щоби ми здобули вічне життя. Жодні зовнішні сили не здатні позбавити нас присутності Господа в нашому житті – якщо ми самі не відмовимося від Нього і вічного життя із Ним, не приймемо Його Божественний дар.Навіть через два тисячоліття світле свято Різдва Христового утверджує в нас віру в те, що, яку б силу і могутність тимчасово не виявляло зло, Бог неодмінно переможе. Тож, приступаючи сьогодні до святої вечері зі своїми близькими, ми святкуватимемо більше ніж свято народження Спасителя – ми вшановуємо неодмінну перемогу добра і світла над злом і темрявою, яка обовʼязково настане.
Різдвяний святвечір є вершиною приготування до зустрічі одного з найбільших свят церковного року – Різдва Христового. Він сповнений надій і трепетного очікування, він вирізняється богослужінням і неповторною атмосферою у храмах. Для українських родин Різдвяний святвечір є одним з найулюбленіших свят, багатий на добрі й старовинні традиції. За спроможністю кожної родини, українці готують вечерю із 12-ти пісних страв, запрошують усю рідню до святкового столу і носять батькам «вечерю». Серед страв святкової вечері обов’язково має бути кутя, або коливо. Це варена пшениця з медом і маком, яку споживають першою. Кутя з’явилася ще в дохристиянську добу, і з тих часів вона зберегла символізм поминальної страви. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, мед – символ вічного щастя святих у Царстві Божому, мак – символ роду. Після завершення богослужіння та появи першої зірки на небі, яка нагадує нам про Вифлеємську зорю, що сповістила світові про Народження Сина Божого, християнська сім’я сідає вечеряти. Цей Святвечір для нас є особливим через страшні випробування війною, які всі ми нині проходимо. Нехай цей святий вечір провіщає нам світлий ранок – свято Народження нашого Спасителя!
21 ГРУДНЯ - Родовід Ісуса ХристаМф. 1, 1–25———У сьогоднішньому Євангелії ми читаємо родовід Ісуса.Євангеліє від Матфея, яким відкривається Новий Завіт, починається словами: «Родовід Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового». Термін «родовід» в перекладі передає грецький вислів, що буквально означає «книга походження», «книга родоводу» або «книга буття». У слов’янському перекладі це «книга рідства». Щодо Ісуса цей термін вказує на такий самий тип «родоводу», який мав Адам. Як у Адама не було земного батька, але Бог був Його Творцем і Отцем, так і в Ісуса не було земного батька.«Книга рідства» Ісуса Христа містить довгий перелік імен Його предків за тілом. Цей перелік подано у формі, незвичній для сучасного читача: «Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова, Яків породив Юду та братів його». Завершується він словами: «Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, що зветься Христос. Отже, усіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять родів, і від Давида до переселення у Вавилон чотирнадцять родів, і від переселення у Вавилон до Христа чотирнадцять родів».Цей текст ставить перед читачем багато запитань. Чому Ісус уже в першому вірші Євангелія названий Сином Давидовим і Сином Авраамовим. Чому життєпис Ісуса починається з Його родоводу. Передусім зазначимо, що Матфей з першого рядка називає Ісуса Христом, тобто Помазаником Божим, представляючи Його як обіцяного пророками Месію. Матфей робить наголос не на Його божественному, а на Його людському походженні, називаючи Ісуса Христа Сином Давида і Сином Авраама. Водночас він, як і Марк, підкреслює Його месіанську роль, вживаючи термін «Христос» поряд з особистим ім’ям Ісус.Термін «син» при цьому використовується в тому значенні, в якому він вживався в єврейській традиції. У мові Старого Завіту «сином» називали будь-якого нащадка чоловічої лінії, включно з онуками, правнуками і дальшими потомками. Слід зазначити, що родословні, тобто списки імен предків людини, мають у Біблії надзвичайно важливе значення. Родовід сприймався не просто як перелік імен, що допомагає встановити походження особи. Передусім він вказував на спадщину, яку несе в собі кожна людина, вплітаючи її ім’я в нерозривний ланцюг імен, що сходить до праотця єврейського народу Авраама, а через нього до батька всіх народів Адама. Наводячи імена предків Ісуса, євангелист прагнув підкреслити той факт, що Він був реальним Чоловіком, Чиє ім’я вплетене в безперервну тканину людської історії.
18 грудня - Притча про злих виноградарівІ почав Він говорити до народу цю притчу. Один чоловік насадив виноградник, віддав його виноградарям і відлучився на довгий час. А своєї пори послав до виноградарів слугу, щоб вони дали йому плодів із виноградника. Та виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. Тоді послав іншого слугу, але вони й цього, побивши й зневаживши, відіслали ні з чим. І ще послав третього, але вони й того, поранивши, вигнали.Тоді сказав господар виноградника: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого, може, побачивши його, посоромляться. Але виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходімо, вб’ємо його, і спадщина буде наша. І, вивівши його геть із виноградника, вбили.Що ж зробить з ними господар виноградника? Прийде й погубить тих виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Почувши це, вони сказали: хай не буде цього. Але Він, поглянувши на них, промовив: що означає написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став головою наріжною? Кожен, хто впаде на той камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить.Лк. 20, 9-18———У притчі про злих виноградарів Ісус говорить з особливою прямотою і гостротою. Він відкриває трагічну правду про людське серце, яке може звикнути до дарів Божих настільки, що починає сприймати їх як власність, забуваючи про Того, Хто є їхнім Джерелом. Виноградник належить Богові, але люди, яким він довірений, поводяться так, ніби він їхній назавжди і безумовно.Давні тлумачі бачили в цій притчі цілий комплекс тем, пов’язаних із долею народу Ізраїлю. Іоан Золотоуст говорить, що цією притчею Христос навчає багатьох істин. Бог здавна піклувався про свій народ, посилав пророків, терпів непослух і жорстокість, робив усе можливе для навернення. Навіть після вбивства пророків Він не відвернувся, а послав Сина Свого Єдинородного. Тут відкривається і єдність Бога Старого і Нового Завіту, і таємниця спасіння, звершена через смерть Христа, і суд над тими, хто відкинув Його, і покликання інших народів до участі в Божому винограднику.Сучасні тлумачі часто зводять зміст притчі до кількох ключових тем. По-перше, Бог є багатомилостивий і довготерпеливий. Він чекає плоду не один раз, Він знову і знову дає людині шанс, навіть тоді, коли люди відкрито повстають проти Нього. По-друге, терпіння Боже не є безмежним у часі. Настає мить, коли людина сама закриває для себе двері милості і пожинає наслідки власного вибору. По-третє, Божий задум не може бути зруйнований, навіть людською зрадою. Якщо одні не приносять плоду, Бог доручає виноградник іншим.Усі ці смисли справді присутні в притчі. Але якщо спробувати почути її так, як її чули сучасники Ісуса, стає зрозуміло, що найболючішою була тема землі. Його слухачі не могли не вловити пророцтва про втрату обітованої землі, тієї самої, за яку вони століттями боролися, яку не раз втрачали і знову здобували, до якої були прив’язані не лише релігійно, але й усім своїм життям.Можливо, для них було абстрактним говоріння про якесь невидиме Царство Боже. Але думка про те, що вони можуть втратити свій виноградник, конкретну землю, довірену їм Богом, вражала їх у саме серце. Бо виноградник у притчі це не лише символ духовних дарів, а й образ відповідальності. Бог довіряє людині життя, землю, Церкву, таланти, ближніх і очікує не привласнення, а плоду любові, вірності і вдячності.Камінь, який відкинули будівничі, але який став головою наріжною, це Сам Ісус Христос. Відкинувши Його, люди думали зберегти виноградник для себе. Але саме Він є єдиною основою, на якій може стояти і життя людини, і народ, і Церква. Хто спотикається об цей Камінь, той розбивається, а на кого Він падає, того розчавлює, не як акт помсти, а як наслідок відкиненої істини.Ця притча залишається зверненням не лише до минулого, а й до кожного з нас. Вона запитує, чи пам’ятаємо ми, Кому насправді належить виноградник нашого життя і який плід ми приносимо Тому, Хто з довірою віддав його нам у руки.
ХРИСТОС ПОСЕРЕД НАС!Ми звикли жити так, ніби часу безмежно багато. Ніби завтра обов’язково буде, ніби ще встигнемо сказати, обійняти, подзвонити, попросити пробачення або подякувати. Ми відкладаємо життя на потім, заповнюючи сьогодні порожніми клопотами і дрібними образами.Щосекунди щось іде безповоротно. Не гучно, не помітно, без попередження. Йде наша увага, наше тепло, наші можливості бути живими по справжньому. Ми віддаємо їх суєті, зайвим словам, безглуздим суперечкам, страхам, які ніколи не здійсняться.А потім приходить момент тиші. Коли озираєшся назад і раптом бачиш, як багато було втрачено не через трагедії, а через байдужість. Не через великі біди, а через дрібні відкладання. Не тому, що не могли, а тому, що не цінували.І тоді стає страшно від простого усвідомлення. Те, що ми називали буднями, було самим життям. Те, що здавалось дрібним, насправді було безцінним. Один день, одна розмова, один погляд могли змінити все, але ми їх не помітили.Можливо, саме зараз варто зупинитися. Вдихнути. Подивитися на тих, хто поруч. Сказати важливе. Зробити добре. Бо життя не починається колись потім. Воно минає просто зараз, у цю секунду, в якій ми ще можемо бути живими по справжньому.Божої помочі та благословіння усім нам!Нехай береже всіх Господь!
За два тижні до свята Різдва Христового Православна Церква нагадує нам про Його наближення і готує до гідної Його зустрічі. У нинішній, перший підготовчий до свята тиждень вона згадує святих, що жили до Різдва Христового - старозавітних пророків і усіх благочестивих людей, що з вірою чекали пришестя Спасителя, чому і тиждень цей називається тижнем святих праотців. Цим спогадом вона переносить нас думками в старозавітні часи, щоб спонукати нас до морального самоочищення, ставить перед нами цілий сонм великих праотців, що засяяли своїм богоугодним життям.Праотцями називають усіх старозавітних праведників, які рятувалися вірою в прийдешнього Месію-Спасителя, сонм старозавітних святих, шанованих Церквою, як виконавців волі Божої у священній історії до новозавітньої епохи.Бачимо, що Господь упродовж багатьох віків, поступово і багаторазово готував людей до Свого приходу у світ. У цій поступовості, з одного боку, і у безлічі пророцтв цього пришестя, з іншого боку, бачиться найбільше значення і необхідність цієї Божественної дії до людей.Тиждень Святих Праотців спонукає нас наслідувати віру і праведне життя цих святих. І зараз, якраз, триває той час, який Церква визначила для приготування віруючих до великого свята Різдва Христова через подвиг посту і молитви.Очистимо себе покаянням і виправимося, щоб свято Різдва Христового зустріти з чистою совістю і духовною радістю і від повноти радості і почуттів співати народженому у Віфлеємі Богомладенцю: "Слава в вишніх Богові, і на землі мир, в людях благовоління".
12 грудня – день пам'яті святителя Спиридона, єпископа Триміфунтського, чудотворцяЗі святом, дорогі друзі!Спіридон Триміфунтський — один із найшанованіших православних святих.Спіридон був пастухом, сімейною людиною. Він славився добротою та чуйністю, допомагав бідним, давав притулок бездомним. Люди його дуже цінували, а Бог наділив дарами прозорливості, зцілення, вигнання бісів.Після смерті дружини його обрали єпископом кіпрського міста Триміфунт. Святитель мудро і з любов'ю керував Церквою, творив чудеса. Під час посухи його молитвами пішов дощ. Святий Спіридон міг зцілювати і навіть воскресати людей, зупиняти річковий потік. При цьому, ставши єпископом, Спірідон продовжував пасти овець і працювати як звичайний селянин.Святий Спіридон, поряд зі святителями Миколаєм Мирлікійським і Афанасієм Великим, брав участь у Першому – Нікейському – Вселенському соборі (325 рік), де відстоював православне віровчення від єресі аріан, які заперечували, що Ісус Христос був Богом. ___Цікаві факти про Спіридона ТриміфунтськогоНа іконах святитель Спірідон іноді зображується у парі з Миколаєм Чудотворцем або, а іноді, з Власієм Севастійським.Після смерті святитель Спірідон був похований на Кіпрі в м.Тріміфунті. Із середини VII століття до середини XV століття його мощі перебували в Константинополі, а потім були перенесені на острів Корфу, де й лежать донині в столиці острова місті Керкіра в храмі імені святого. Дзвіницю храму святителя Спиридона Триміфунтського видно з будь-якої точки Керкіри.Нетлінні мощі святителя Спиридона у місті Керкірі двічі на день відкриваються для поклоніння віруючим. Права рука (правиця) з невідомих причин була колись відокремлена від мощів і зберігалася в Римі до 1984 року. Зараз вона зберігається разом із рештою мощів на острові Корфу. Хресні ходи з мощами відбуваються 5 разів на рік: у день пам'яті святого, у Вербну неділю, у Велику суботу, 11 серпня (день перемоги над турками) та в першу неділю листопада (пам'ять про чудове звільнення від чуми).Люди стверджують, що мощі святителя Спиридона зберегли всі властивості живої людини. У Греції існує передання, що святитель Спиридон навіть після смерті постійно ходить світом, допомагаючи людям, тому його взуття регулярно зношується. Щороку нетлінні мощі святого перевзують, а зняте зношене взуття дарують віруючим.
ЗАЧАТТЯ ПРАВЕДНОЮ АННОЮ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ Сьогодні Свята Церква святкує зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці.Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою дочкою священика Матфана з Вифлеєму, який походив з коліна Левіїного. Вона вийшла заміж за святого Іоакима, який був родом з Галлії. Довго свята Анна була безплідною, вона вважала себе головною винуватицею горя, що їх спіткало. Одного разу, побачивши серед гілок лаврового дерева гніздо з маленькими пташенятами, які ще навіть не оперилися, вона слізно молилася до Господа, щоб Він позбавив її від цієї тяжкої муки і дарував дитя. Праведна Анна навіть пообіцяла, що її нащадок присвятить усе життя служінню Богові.Як тільки свята Анна промовила слова обітниці, Ангел Божий сповістив їй про те, що її молитви почуто і відкрив, що у неї народиться дочка на ім’я Марія, через Яку благословляться всі племена світу. Зрадівши, праведна Анна поспішила в Єрусалимський храм, щоб подякувати Богові і ще раз принести обітницю про посвячення Йому очікуваного немовляти.З такою ж звісткою з’явився Ангел і святому Іоакимові, який молився в пустелі, та наказав йому йти до Єрусалиму. Слова небесного посланця виявилися правдою. В Єрусалимі свята праведна Анна зачала Благословенне Чадо.
ХРИСТОС ПОСЕРЕД НАС! Зі святою Неділею, дорогі друзі!Бог дав нам людей, щоб їх любити, і речі, щоб ними користуватися. Проте часто ми змінюємо це місцями — любимо речі й використовуємо людей.Коментуючи притчу про нерозумного багача, святий Августин наголошував, що цей чоловік зібрав багато добра, щоб їсти, пити та веселитися, тоді як навколо нього тисячі людей страждали від голоду. Він так і не зрозумів, що животи голодних, домівки вдів і вуста сиріт були значно надійнішими житницями, ніж ті комори, які він планував збудувати. Його багатство могло стати спасінням для багатьох, але через його егоїзм воно обернулося на його власну погибель.Зазвичай ми сприймаємо цей Євангельський уривок як історію про багача, який володів господарством. Однак Френк Поллард додає до цього інше розуміння: насправді це притча про господарство, яке заволоділо нерозумним чоловіком. Адже багатство саме по собі не є гріхом, але коли воно стає сенсом життя, людина стає рабом своїх надбань, втрачаючи головне — любов до Бога та ближнього.
30 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ СВЯТОГО АПОСТОЛА АНДРІЯ ПЕРШОЗВАНОГОВсіх іменинників сердечно вітаємо з Днем Ангела!Святий Андрій був простим рибалкою із Вифсаїди – містечка на узбережжі Галілейського озера. На відміну від свого брата Симона (якого пізніше Господь Ісус Христос назвав Петром), він не мав власної сім’ї, а цікавився духовними питаннями, через що став учнем Іоана Предтечі. А коли Сам Христос прийшов на Йордан, щоб охреститися від Іоана, тоді Андрій разом зі своїм земляком Іоаном Зеведеєвим (майбутнім апостолом Іоаном Богословом) послідували за Месією. Пізніше до них приєднався і брат Андріїв Петро. Першозваним називають апостола Андрія за те, що він раніше від інших пішов за Христом, невідступно був поруч із Ним упродовж всього Його земного служіння. Разом з іншими учениками святий Андрій удостоївся бачити Господа після воскресіння і бути присутнім на Єлеонській горі, коли Господь, благословивши учнів, вознісся. Після зішестя Святого Духа на апостолів святий апостол Андрій пішов із проповіддю у північні країни. На своєму шляху святий Андрій зазнавав багато знущань, мук і скорбот від язичників, але він невтомно ніс людям слово Боже, проповідуючи істину. Багато чудес звершив Господь через Свого відданого учня, заснував церкви. Останнім місцем, куди прийшов святий апостол і де прийняв свою мученицьку смерть, стало грецьке місто Патри. Там його розіп’яли на хресті, який мав вигляд літери «X». Тому і до нашого часу такий хрест називається «андріївським».Особливе значення для нашої Церкви має святий Андрій Першозваний, пам’ять якого ми вшановуємо. Після зішестя Святого Духа на апостолів він пішов із проповіддю у Скіфію – землі, на яких пізніше виникне наша Русь-Україна. Сучасні дослідники дійшли висновку, що святий апостол Андрій мандрував Скіфією впродовж 10 – 20 років. І було це у другій половині І століття після Різдва Христового. Про благовістя апостола Андрія у Скіфії свідчать давні християнські письменники, зокрема Іполит Римський (III ст.), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст.) та інші. А стародавній літопис «Повість минулих літ» оповідає про подорож апостола Андрія так: «І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».Здавна наші славні предки шанували пам’ять апостола Андрія. Молодший син князя Ярослава Мудрого, Всеволод, у хрещенні отримав ім'я Андрій. У 1086 році він заснував у Києві Андріївський монастир. У 1215 році на тому місці, де за переказом апостол поставив перший хрест, було споруджено дерев’яну Хрестовоздвиженську церкву. А у XVIII столітті там за проектом архітектора Бартоломео Франческо Растреллі звели кам’яний храм святого Андрія Першозваного, який і донині височіє на Андріївському узвозі столиці.
TGLIST.COM.UA
