Ігумен Саватій (Собко) | 18 грудня - Притча про злих виноградарівІ почав Він говорити до народу...

18 грудня - Притча про злих виноградарівІ почав Він говорити до народу цю притчу. Один чоловік насадив виноградник, віддав його виноградарям і відлучився на довгий час. А своєї пори послав до виноградарів слугу, щоб вони дали йому плодів із виноградника. Та виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. Тоді послав іншого слугу, але вони й цього, побивши й зневаживши, відіслали ні з чим. І ще послав третього, але вони й того, поранивши, вигнали.Тоді сказав господар виноградника: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого, може, побачивши його, посоромляться. Але виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходімо, вб’ємо його, і спадщина буде наша. І, вивівши його геть із виноградника, вбили.Що ж зробить з ними господар виноградника? Прийде й погубить тих виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Почувши це, вони сказали: хай не буде цього. Але Він, поглянувши на них, промовив: що означає написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став головою наріжною? Кожен, хто впаде на той камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить.Лк. 20, 9-18———У притчі про злих виноградарів Ісус говорить з особливою прямотою і гостротою. Він відкриває трагічну правду про людське серце, яке може звикнути до дарів Божих настільки, що починає сприймати їх як власність, забуваючи про Того, Хто є їхнім Джерелом. Виноградник належить Богові, але люди, яким він довірений, поводяться так, ніби він їхній назавжди і безумовно.Давні тлумачі бачили в цій притчі цілий комплекс тем, пов’язаних із долею народу Ізраїлю. Іоан Золотоуст говорить, що цією притчею Христос навчає багатьох істин. Бог здавна піклувався про свій народ, посилав пророків, терпів непослух і жорстокість, робив усе можливе для навернення. Навіть після вбивства пророків Він не відвернувся, а послав Сина Свого Єдинородного. Тут відкривається і єдність Бога Старого і Нового Завіту, і таємниця спасіння, звершена через смерть Христа, і суд над тими, хто відкинув Його, і покликання інших народів до участі в Божому винограднику.Сучасні тлумачі часто зводять зміст притчі до кількох ключових тем. По-перше, Бог є багатомилостивий і довготерпеливий. Він чекає плоду не один раз, Він знову і знову дає людині шанс, навіть тоді, коли люди відкрито повстають проти Нього. По-друге, терпіння Боже не є безмежним у часі. Настає мить, коли людина сама закриває для себе двері милості і пожинає наслідки власного вибору. По-третє, Божий задум не може бути зруйнований, навіть людською зрадою. Якщо одні не приносять плоду, Бог доручає виноградник іншим.Усі ці смисли справді присутні в притчі. Але якщо спробувати почути її так, як її чули сучасники Ісуса, стає зрозуміло, що найболючішою була тема землі. Його слухачі не могли не вловити пророцтва про втрату обітованої землі, тієї самої, за яку вони століттями боролися, яку не раз втрачали і знову здобували, до якої були прив’язані не лише релігійно, але й усім своїм життям.Можливо, для них було абстрактним говоріння про якесь невидиме Царство Боже. Але думка про те, що вони можуть втратити свій виноградник, конкретну землю, довірену їм Богом, вражала їх у саме серце. Бо виноградник у притчі це не лише символ духовних дарів, а й образ відповідальності. Бог довіряє людині життя, землю, Церкву, таланти, ближніх і очікує не привласнення, а плоду любові, вірності і вдячності.Камінь, який відкинули будівничі, але який став головою наріжною, це Сам Ісус Христос. Відкинувши Його, люди думали зберегти виноградник для себе. Але саме Він є єдиною основою, на якій може стояти і життя людини, і народ, і Церква. Хто спотикається об цей Камінь, той розбивається, а на кого Він падає, того розчавлює, не як акт помсти, а як наслідок відкиненої істини.Ця притча залишається зверненням не лише до минулого, а й до кожного з нас. Вона запитує, чи пам’ятаємо ми, Кому насправді належить виноградник нашого життя і який плід ми приносимо Тому, Хто з довірою віддав його нам у руки.