Рогатинська міська рада

🕯️🇺🇦 Сьогодні громада зустріне кортеж із тілом ГерояМісто оговтується від тривалої повітряної тривоги. Ніби виходить із темряви — повільно, обережно, боляче й свідомо…На рідну Рогатинщину з місць, де повітряні тривоги й обстріли лунають постійно, прямує траурний кортеж. Ця дорога — не просто шлях. Це межа між війною і домом, між «там» і «тут», між життям, яке було, і пам’яттю, яка залишиться.Сьогодні, 7 лютого, Рогатинська громада на колінах зустріне свого Героя — Олега Череватого із села Путятинці.ℹ️ 2 березня 2022 року старший солдат із позивним «Трак» став до лав ТрО. Кулеметник, згодом — водій взводу матеріально-технічного забезпечення. Служив на Запорізькому напрямку. Був поранений, але продовжував захищати Україну.1 лютого поблизу Веселого Гаю на Запоріжжі під час ворожого обстрілу війна назавжди зупинила серце воїна.▪️ О 15:30 на площі Роксолани в Рогатині відбудеться панахида та прощання з військовим. Згодом тіло воїна вирушить до рідного дому в Путятинцях — туди, куди завжди повертався серцем наш Захисник.Сьогодні він — у кожному схиленому прапорі.У кожному кроці назустріч кортежу.У світлі лампадок, що горять на шляху…Прийдімо разом, щоб гідно провести Героя, віддати шану й подякувати за життя, віддане за Україну.Висловлюємо найщиріші співчуття родині, друзям і побратимам. Хай Господь обійме вас у скорботі й дасть сили витримати біль, що не має ліку.#ГероїНеВмирають #ВічнаПамʼять #ОлегЧереватий#РогатинськаГромада #НаКолінах #ТраурнийКортеж #Війна #ЗапорізькийНапрямок #Памʼятаємо

Загинув унаслідок ворожого обстрілуНа війні побратими називали його «Трак». У цьому позивному — найбільше захоплення в житті Олега Череватого. Бо техніка для нього ніколи не була просто металом. Вона мала характер, настрій. Він чув її, розумів, де «болить», де «втомилася», дбав, щоб усе працювало справно. «Батько міг від ранку до вечора крутитися в гаражі. Один із двох своїх тракторів склав сам», — згадує донька Наталія.І жодна весна чи осінь у рідному селі не обходилися без Олега та його «бойових коней».Та чотири роки тому його трактори стали в гаражі. Вперше — надовго. 2 березня 2022 року наш земляк відклав інструменти — не тому, що закінчив роботу, а тому, що почалася інша. Важливіша. Олег Череватий добровільно взяв до рук зброю, щоб захищати Україну.🇺🇦🕯️Днями в Рогатинську громаду надійшла страшна звістка: старший солдат Олег Череватий загинув унаслідок ворожого обстрілу.Зі слів рідних довідуємося, що Олег Іванович Череватий народився 15 серпня 1973 року в селі Путятинці. Після закінчення місцевої школи навчався у Рогатинському СПТУ № 35, де здобув фах за покликанням.У 1991 році проходив строкову військову службу прикордонником на кордоні з Придністров’ям. У 1997 році створив сім’ю. Разом із дружиною у родинному дереві виплекали три молоді гілочки — доньок Наталію, Софію та сина Павла. Дочекався маленького онука. Працював на підприємствах краю. У 2006 році обраний депутатом Путятинської сільської ради. Господарював на власній техніці, жив працею. Був добрим господарем: якщо хотів щось мати біля дому, то обов’язково досягав цього. Але війна змушує земляка відкласти цивільне життя, щоб зберегти людське. Олег Череватий без вагань прийняв для себе важливе рішення — стати до лав ТрО. Перші роки виконував обов’язки кулеметника, згодом — водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення. І там, на війні, його знову рятувала техніка. Свої знання і вміння використовував на користь підрозділу й побратимів.Товариші по зброї згадують, що «після виходу з оточення, чергового поранення і контузії воїн підлікувався у Запоріжжі й повернувся в Гуляйполе, щоб і далі захищати свою країну». За добру службу й оборону Гуляйполя отримав численні відзнаки. 1 лютого серце захисника зупинила ворожа «машина війни» неподалік населеного пункту Веселий Гай Запорізької області.…У домашньому гаражі Олега Череватого стоїть техніка. Чекає. Наче й досі вірить, що господар знову зайде, прислухається до двигуна, усміхнеться і скаже: «Зараз подивимось».Але не зайде. Не повернеться додому - до старенької мами та рідних людей… Він пішов туди, де вічний спокій.Рогатинська міська рада висловлює щирі співчуття родині, друзям та побратимам загиблого захисника. Розділяємо Ваш смуток і горе. Молимося разом з Вами. Нехай Бог полегшить біль утрати.Назавжди в строю. Вічна пам’ять Герою.🇺🇦◾️ Про дату та час прощання з Захисником наш сайт повідомить додатково.

🕯🙏Стало відомо про ще одну втрату. У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам'яттю Степана Малецького з Рогатина. 🇺🇦Вже 3 березня 2022 року Степан стає добровольцем ЗСУ - снайпер відділення роти вогневої підтримки. Два роки – Запорізький напрямок, Гуляйполе. Два роки - непрості будні солдата. Поранення, контузії. Після важкої хвороби матері – звільнення, щоб її доглядати. Вчора серце воїна не витримало.💔Зі слів рідних дізнаємось, що Степан Малецький народився 11 серпня 1988 у місті Рогатині. Закінчив ЗОШ №1, здобув професію механіка у Рогатинському аграрному коледжі. Пройшов строкову службу. У 2013 році створює сім’ю, через два роки народжується донечка Настя. Вона стає для нього промінчиком світла, для якої хочеться прихилити світ. Працював на різних підприємствах краю. Спокійний, завжди приходив на допомогу – таким він запам’ятається друзям. У скорботі залишилася родина. Жодні слова не можуть загоїти рану у серцях рідних. Нехай Бог дає Вам сили пережити утрату. А добрий і світлий спомин про покійного захисника залишиться у пам’яті родини та друзів. Вічна слава українському воїну, який захищав Батьківщину. Рогатинська міська рада висловлює щире співчуття рідним та друзям Степана Малецького.🙏🙏🇺🇦📌Парастас відбудеться, сьогодні: 25 січня об 19:00 год у місті Рогатині, вул. Валова.📌Чин похорону: 26 січня об 11:00 год.

🇺🇦💔«Тілами кращих ми зшиваєм тріщину землі»…. Знову невимовно болюча рана душі, біль серця родини, друзів, знайомих, побратимів. Як підібрати слова, щоб описати горе рідних, чия любов тепер живе у спогадах і молитвах. Сьогодні Рогатинська громада знову у глибокій скорботі схилила голови, зустріла, щоб провести в останню земну дорогу Героя — Захисника України Юрія Підгайного. Юрій — воїн, син, брат, друг, мужній оборонець рідної землі, житель села Заланів. Народився 6 травня 1991 року. 1 червня 2024 року стає на захист України. Молодший сержант проходить військову службу в 152 окремій єгерській бригаді: 2 рота, батальйон безпілотних систем. Служив на Покровському напрямку. 8 листопада 2025 року командир екіпажу безпілотних літальних комплексів – командир відділення Юрій прийняв свій останній бій. Загинув, виконуючи бойове завдання, внаслідок удару ворожого дрона на Покровському напрямку. Донедавна вважався зниклим безвісти.Юрій був не просто захисником, він був осердям світла та добра навіть на війні. Де здається немає цьому місця. Як сказали його побратими: «таких світлих людей на війні майже не має». В його особистості поєдналися неймовірна внутрішня сила, яку живила глибока віра в Бога, та безмежна людяність. Він завжди був взірцем доброти, мудрості та чистоти помислів, а молитва давала йому натхнення і стійкість боротися за правду.Пам’ять про Захисника – це не кінець дороги, а відповідальність жити так, щоб любов на померла разом з ним. Поки б’ються наші серця – є заради кого жити. Навіть у час розпуки. Бог не завжди дає відповіді. Він іноді просто стоїть поруч і мовчить разом з нами.Нехай добрій Душі Юрія буде затишно в Божих обіймах.🙏Після поминальної панахиди траурна колона вирушила до рідного дому Героя в с. Заланів.🕯Чин похорону 14 січня, о 13:00 год.

🕯🙏🇺🇦Сніжний зимовий час - коли ми вшановуємо народження, хрещення Ісуса Христа, який вказав нам шлях любові й служіння, шлях активної життєвої позиції, шлях протиставлення злу. Шлях Лицаря… Саме таким Лицарем був наш земляк - Юрій Підгайний з села Заланів. У день Артистратига Михаїла, 8 листопада 2025 року, небесне військо поповнилось ще одним воїном Світла – Юрієм Підгайним. Того дня командир екіпажу безпілотних літальних комплексів – командир відділення Юрій прийняв свій останній бій. Загинув, виконуючи бойове завдання, внаслідок удару ворожого дрона на Покровському напрямку. Донедавна вважався зниклилим безвісти. Дотепер натягнута струна невідомості, болючого очікування для рідних обірвалася: Юрій повертається до рідного села. Зі слів найрідніших дізнаємося, що Юрій Миколайович Підгайний народився 6 травня 1991 року в с. Заланів. З 1 вересня 1997 року до 2006 року навчався в Заланівській загальноосвітній школі І - ІІ ступенів. Ще з дитинства хлопець вирізнявся з-поміж однолітків: ріс цікавим, допитливим, надзвичайно спостережливим, його світ був повен відкриттів. Завдяки доброті та щирості характеру, Юрчик (так називали його) мав багато друзів, які згадують його надійність, відповідальність та готовність прийти на допомогу. Освіту здобув у Бурштинському енергетичному фаховому коледжі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. З 2014 року працював у Києві на підприємстві з виготовлення меблів. Понад усе любив та цінував свою сім’ю — батьків та сестру. Він був їхньою опорою, помічником у всіх справах і завжди ставив їхні потреби вище за власні. Любов до рідних була його найсильнішим оберегом. Практикуючий християнин – який рішення приймав у молитві, в любові до Бога, родини й своєї Батьківщини. «Золоті руки» – кажуть про таких людей. Талановитий столяр, який перетворював звичайне дерево на витвори мистецтва. У нього були руки майстра-творця, кожен виріб якого ніс у собі тепло душі та бездоганну якість, стаючи його маленьким рукотворним спадком. На роботі його цінували й поважали за професіоналізм, чесність та неперевершену майстерність. А ще серце Юрія належало землі, його пристрастю був сад. Він обожнював доглядати за рослинами, найбільше за деревами, даруючи життя та красу всьому, що навколо. 1 червня 2024 року стає на захист України, починає нову сторінку свого життя у боротьбі із загарбниками. Молодший сержант проходить військову службу в 152 окремій єгерській бригаді: 2 рота, батальйон безпілотних систем. Служив на Покровському напрямку, де у вересні 2024 року отримав перше поранення. Згодом 2025 року виконував свій військовий обов’язок на Курському напрямку. Там, у лютому 2025 року був поранений вдруге. Госпіталі, реабілітація. Повернення знову на Покровський напрямок. На жаль, життя молодого чоловіка, який так і не встиг створити сім’ю, мало б ще багато років дарувати добро та радість, трагічно обірвав ворожий дрон. Юрій був не просто захисником, він був осердям світла та добра навіть на війні. Де здається немає цьому місця. Як сказали його побратими: «таких світлих людей на війні майже не має». В його особистості поєдналися неймовірна внутрішня сила, яку живила глибока віра в Бога, та безмежна людяність. Він завжди був взірцем доброти, мудрості та чистоти помислів, а молитва давала йому натхнення і стійкість боротися за правду. Воїн Христовий, котрий виконуючи заповіт Спасителя «себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій» і йде Його шляхом. Зректися себе й віддати себе Богові – це справа не для слабких, а дорога для тих, хто хоче виконати Божий промисел щодо свого життя.🙏Шановна родино, Рогатинська міська рада поділяє ваше горе. Це непоправна втрата для батьків, сестри, родичів та односельців. Щирі співчуття родині та побратимам Героя. … Нехай Господь полегшить тягар болю.🙏💔🇺🇦📌Про прибуття траурного кортежу із загиблим воїном Юрієм Підгайним до міста Рогатина буде повідомлено згодом.🇺🇦

🕯🙏🇺🇦Знову розверзлося небо над нами – дві сумні звістки надійшли у нашу громаду з війни цього тижня, одна за одною. Несподіване горе прийшло у сім’ю Ігоря Скороходи із села Конюшки. Він повертається до рідної хати «на щиті».Ми дуже добре знаємо ціну нашої свободи. Бо не залишилось, напевно, родин в кого хтось не служить у війську. Ми добре знаємо - війна ранить, калічить, вбиває, ламає дужих і мужніх чоловіків. З квітня 2022 року Ігор Скорохода захищає рубежі України у складі 65 окремої механізованої бригади на Запорізькому напрямку. Вже у серпні того ж 2022 року за відвагу, самовіддану службу та вірність присязі нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України». Солдатські будні довгі: обстріли, очікування, чергування, виїзди, розриви снарядів та мін, загибель побратимів… Сіра щоденщина, брудна робота. Копати, стріляти, ремонтувати, ховатись від осколків. Тримати оборону. Ігор мало розповідав про будні, щоб не хвилювати рідних. Відчував постійно підтримку сина, дружини, сестер.Минулого, 2025 року, після перенесеної операції його переводять у взвод ремонтно-відновлювального батальйону в евакуаційне відділення. Де він продовжує службу. Та, на жаль, у день Надвечір'я Богоявлення – 5 січня, серце захисника зупинилося. Солдат Ігор Скорохода став воїном Небесного війська.Від близьких дізнаємось, що наш захисник народився 3 квітня 1968 року у селі Конюшки. У семирічному віці помирає батько. Мати змушена була давати раду дітям сама. Тож Ігор змалечку добре зрозумів, що таке відповідальність, праця. Закінчує Конюшківську середню школу, здобуває професію водія. Починає працювати на різних підприємствах краю. Після закінчення військової строкової служби одружується із землячкою Діною. У молодої сім’ї народжується син Тарас. Ігор був життєлюбом і оптимістом, доброзичливим та працьовитим. Майже ніколи не бачили його пригніченим, усі завжди відчували його позитив. «Добряк» - так про нього відгукуються земляки. А як обожнював двох онучок – душі не чув… Його загибель обізвалася болем у багатьох серцях. Не тільки рідні, а й друзів та всіх, хто його знав. Незабаром ми зустрічаємо того, хто не дожив до перемоги, бо сам стане її частиною. Того хто не дочекався кінця війни, але своєю жертвою - смертю наближує нашу перемогу. До втрати близької людини ніколи не можна бути готовим. З нею йде частинка нашої душі. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати, коли зупиняється серце рідної людини, проте світлі спогади про неї завжди будуть сильнішими за смерть… Світлий, добрий спомин про звитяжного бійця залишиться у наших серцях та спогадах бойових побратимів, родичів і земляків! Шановна родино, Рогатинська міська рада поділяє ваше горе. Висловлює щирі співчуття родині та побратимам Захисника. Нехай Господь полегшить тягар цієї непоправної втрати.🇺🇦💔🙏Про прибуття траурного кортежу із загиблим до міста Рогатина буде повідомлено згодом.

Міністерство розвитку громад та територій України спільно з ЮНІСЕФ та іншими партнерами підготували матеріали в рамках інформаційної кампанії, спрямованої на підвищення обізнаності населення щодо енергоефективності, зміцнення стійкості енергосистеми в умовах постійних атак на критичну інфраструктуру та забезпечення сталого проходження опалювального сезону 2025/2026 рокуЕнергосистема допомагає піклуватися про близьких щодня. Та після відключень теж потребує дбайливого ставлення.Кожен може зробити свій внесок: використовувати енергоощадні прилади, утеплювати житло, вимикати освітлення та електроприлади, коли вони не використовуються, раціонально регулювати опалення та підтримувати помірний температурний режим у приміщеннях. Навіть прості щоденні дії допомагають зменшити навантаження на енергомережі та знизити ризик аварійних відключень.Вмикай прилади почергово. Це важливий прояв турботи про близьких і енергосистему.Детальніше за посиланням: 👇https://mev.gov.ua/storinka/zberezhy-teplo-dlya-ridnykh...

Світ чекає яскравого свята. Україна ж творить справжнє Різдво — Різдво душі. Захищаючи, допомагаючи, підтримуючи одне одного, ми запалюємо світло там, де війна породжує так багато темряви…Надвечір’я Різдва має особливу тишу. Вона не порожня — вона наповнена очікуванням, пам’яттю й надією. Саме в цю тиху й глибоку пору до міської ради з теплим вітальним словом завітали ті, хто щодня тримає для нас небо і землю, — наші захисники з 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ та 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя.Їхній візит став приємною і водночас символічною несподіванкою. Воїни приїхали, щоб сказати безцінне «дякую» Рогатинській громаді за тривалу і щиру підтримку, а також передати різдвяне привітання від сердець, які знають справжню ціну миру.Під час зустрічі говорили про подальші кроки допомоги. Адже війна — це не лише лінія фронту, а спільна дорога відповідальності, де кожен крок, рішення і кожна дія мають значення.За зверненням 80-ї бригади міський голова Сергій Насалик передав чергову партію допомоги — 13 акумуляторів для квадрокоптерів DJI Mavic 3 загальною вартістю близько 100 тисяч гривень, придбаних за кошти бюджету громади.У переддень Різдва особливо гостро усвідомлюєш: найкраща подяка нашим захисникам — це не лише слова, а реальна, постійна підтримка. Бо там, де є дія, народжується надія. І саме вона веде нас до справедливої перемоги.Працюємо далі.Дякуємо нашим захисникам за можливість!#Різдво #РіздвоДуші #Україна #РазомДоПеремоги#СвітлоПеремагаєТемряву#РогатинськаГромада #ГалицькаБригада #80Бригада #42Бригада

🕯️🇺🇦Завтра громада зустріне кортеж із тілом Героя-земляка — Ігоря Крупки Є дні, коли місто інакше. Повітря стає важким від гіркої тиші, а кожен крок — обережним, ніби боязко потривожити щось святе. Понеділок, 22 грудня, саме такий… День, коли війна знову дивиться нам просто в очі — без вибухів і пострілів, але з нестерпною правдою втрати. Громада зустріне кортеж із тілом Героя-земляка — Ігоря Крупки з села Руда.У червні 2023 року Ігор був мобілізований до лав Національної гвардії України. Він служив старшим механіком-водієм 2-го відділення взводу оперативного призначення роти оперативного призначення 6-го батальйону оперативного призначення. Після проходження навчань виконував бойові завдання на Оріхово-Роботинському напрямку — одному з найгарячіших відтинків фронту.Там Ігор зазнав поранення і контузії. Проходив лікування. Мав можливість залишитися в тилу, але повернувся. Бо під час телефонної розмови з дружиною Оксаною сказав просте й водночас страшно доросле: «Зі мною в екіпажі молоді хлопці. Вони — як наші діти. Як я можу їх залишити?»7 листопада 2023 року, під час штурмових дій у районі Роботиного, сержант Ігор Крупка зник безвісти. І лише через два роки результати ДНК-експертизи повідомили родині жахливу правду: батько, чоловік, син повертається додому «на щиті».Ми не здатні зняти біль, що охопив його рідних. Але ми можемо бути поруч у найтяжчий час. Мовчки. Зі сльозами. З квітами. З молитвою. Ми об'єднаємось вулицями міста і сіл у живому коридорі, який скаже більше, ніж будь-які слова. Схилимо голови не лише в скорботі, а й у вдячності.Траурний кортеж із тілом Воїна прибуде до Рогатина 22 грудня орієнтовно об 11:00. На центральній площі відбудеться панахида і прощання. Далі — дорога додому, у село Руда, яке пам’ятає його живим. Туди, де все почалося: перші кроки, мрії про майбутнє. Де у найтяжчі дні війни була найбільша підтримка. Тут буде звершено чин парастасу й віддано останні земні почесті. Висловлюємо найщиріші співчуття родині, друзям і побратимам. Хай Господь обійме вас у скорботі й дасть сили витримати біль, що не має ліку. Хай пам’ять про Ігоря Крупку буде живою — у наших думках, у тиші, у сльозі, у кожному спогаді.

Війна не знає Різдва. Вона не робить пауз на колядки й не сповільнює кроку від запаху куті.Вона просто є — невпинна, страшна, вбивча…І водночас є люди, які щохвилини тримають між війною та нашими теплими домівками невидиму межу. Вони не мають вихідних і свят, тож потребують підтримки 24/7. Тому наша робота продовжується.Цього тижня, реагуючи на звернення військових частин, Рогатинська громада надала чергову допомогу трьом підрозділам. Не як «формальний звіт», а як прояв відповідальності перед тими, хто без пафосу виконує найважчу місію в Україні.🔹 400 000 гривень субвенції з бюджету громади спрямовано одному з підрозділів Головного управління розвідки України.🔹 На 124 412 гривень закуплено понад сотню одиниць комплектуючих для семи бойових автомобілів військової частини прикордонного Карпатського загону ДПСУ.🔹 А ще є історія, що гріє не гірше за різдвяну свічку: Siegmund Dransfeld із Польщі разом із дружиною, львів’янкою Христиною, передали п’ять FPV-дронів (10 дюймів) вартістю 70 000 гривень. Ці дрони вже працюють там, де найгарячіше — на Запорізькому напрямку.Філософія цієї війни проста й складна водночас: фронт — це не лише позначки на мапі DeepState. Фронт — у кожному рішенні допомогти, у кожному прояві небайдужості.Війна не знає Різдва. Але вона добре знає силу єдності.Саме єдність і підтримка наближають день, коли Різдво в Україні знову буде святом — без вибухів, тривог і втрат. Дякуємо кожному, хто обирає бути частиною цієї сили.Працюємо далі. Дякуємо ЗСУ за можливість.