Попереду в мене дуже активні вихідні, адже я вирушаю до файного міста Тернопіль... Просто погуляти чи шукати там файних брюнетів Юлічки Нагорнюк? Хто знає, хто знає 💅💅💅Але насичені дні чекають не лише на мене. Усі фанати Формули-1 вже в передчутті Гран-прі Іспанії (ну що, бродяги, перестали вже пити серцеві краплі після Монако? 🤣). А ще вчора стартував Чемпіонат світу з футболу. Це трохи не моя тема, але подія об'єктивно дуже масштабна.«Наточко, а до чого ти це все взагалі ведеш?» — спитаєте ви. А до того, що MEGOGO BOOKS дбають не лише про те, щоб ми мали класні книжки за приємними цінами та зі швидкою доставкою. Зараз вони дарують промокод на місяць передплати на MEGOPACK за будь-яке замовлення від 900 гривень. І саме з цією підпискою можна зручно та в крутій якості подивитися і гонку Ф1, і футбольні матчі 😎 Краса? Краса!До того ж на сайті зараз діють дуже прикольні акції: 🙂 1+1=3 на книги від ЩОС ;🌟Грандіозне літо з MEGOGO BOOKS, де зібрано величезний вибір літератури зі знижками 🌚Тож не втрачайте можливість вигідно поповнити полички й отримати підписку в подарунок✨
🌺І щоб остаточно закрити питання з підсумками, несу вам свій топ-5 книг за весну.🐈 Це не рейтинг, просто список у хронологічній послідовності«Колапс». Це було ще більше вау, ніж «Колонія». Читалося так само легко, як і слухалося. Дякую пану Кідруку за наші щасливі наступні три роки в очікуванні третьої частини 😁«Промелі Аласі» перша і другачастина. Весною прочитала всю дилогію, і в списку історій мого серденька — нове поповнення. Люблю від першої до останньої літерки, обожнюю це відчуття, коли персонажі з книжки стають як рідні, й от із Промінчиками у мене так і вийшло 🥹«Файні брюнети та інша нечисть». Супервдале знайомство з авторкою в усіх сенсах 🤭 І книжку читала, і особисто поспілкувалась, і на презентації була. Маю дві інші книги, які обов'язково буду читати, а Брюнети залітають в усі топи цього року.«Помаранчі – не єдині фрукти». Я в абсолютному зачудуванні від стилю пані Вінтерсон: це просто приємно читати очам, наче дивишся на прекрасну картину. І сюжет помаранчів з одного боку такий простий, а з іншого — піднімає стільки тем. Друга книжка авторки, що я читаю, і друга западає так глибоко в серце.«Нефритова війна». Чекали всім селом півтора року! Чесне слово, коли вийде третя частина, я попрошу в директ-менеджерки/ра «Жоржа» адресу, щоб надіслати їй якісь солодощі, бо ця людина має воістину ангельське терпіння відповідати на всі мої "а коли?". Було б, звичайно, смішно, якби мені не зайшло, й страшна таємниця, що був момент, коли ми геть не ладнали з цією книжкою. Але потім помирились, і з другою частиною маю таку саму любовну любов, як і з першою.Дуже люблю цю весну, в тому числі завдяки цим історіям. А що у вас найкращого начиталось?🌚#Redfox_підсумки
Надворі сьоме червня, й мені здається, це прекрасна дата, щоб принести підсумки прочитаного за травень?😁За минулий місяць було 4 книги та 6 томів манги. Тепер розумію, що моя прайм-ера читання остаточно залишилася в минулому році. І якби не манга (яка хоч і додається до статистики, але трішки відчувається як читерство), то цьогорічні результати були б зовсім сумними 🥲Проте не будемо про сумне, краще перейдімо до коротенького рейтингу🌟📚 Книги:Почесне останнє місце займає «Катабазис». Все ще люблю Ребекку, але, пані Кван, давайте наступну книжку якось ну цейвой.«Інциденти у нас вдома». Легкий горор, але історія, яка стоїть за ним, досі змушує сумувати.«Помаранчі — не єдині фрукти». Я на колінах перед стилем авторки, це було вау від першої до останньої літерки, читала «Пристрасть», обов'язково буду читати «Письмена на тілі».«Нефритова війна». Ну а що ж тут могло бути. Я обожнюю Фонду Лі за те, що вона це написала, і ненавиджу її з тієї ж причини 😁 Абсолютлі сінематік, але книжка розібʼє ваше серденько на тисячі шматочків.😏 Манга:«Монстреслінг». Цікава історія і в цілому зайшла як ознайомлення з жанром, але продовжувати знайомство не хотілося б.Далі дуже важко, бо сподобалося все приблизно однаково 🫣 Але най буде так.«Я чую сонячне проміння». Дуже крута історія, затишна, з важливими темами, класними персонажами. Але не було нічого нового, тому третє місце в списку.«Місто, де немає лиш мене». Абсолютно крута, динамічна, з цікавими сюжетними поворотами, гарно прописаними персонажами. Я в захваті.«Дівчинка з того боку». Я часто думаю про те, що в цій манзі немає взагалі нічого особливого, але вона мені так припала до душі. Якась просто моя зона комфорту, і з кожним томом це відчуття лише посилюється.Якось так вийшло з читанням: небагато, але було дуже цікаво 😊#Redfox_підсумки
Я три дні нічого не читала, бо все, шо я робила — це нервувала або відходила від нервів, бо шо? Бо я модерувала подію зі Schmalgauzen. ЗІ ШМАЛЬГАУЗЕН, прости господи🙂😩😦😋Дорогі видавництва, звіть мене тепер модерувать все, шо завгодно, бо, чесне слово, мені вже нічо в цій жізні не страшно😁Взагалі вийшло все дуже випадково й за дуже сумних обставин (маю на увазі модерація зустрічі мною), яким я зовсім не рада, але досвід, звичайно, незабутній. Поспілкуватись із гуртом, який неймовірно обожнюєш, дізнатись про них якусь нову інфу, послухати історії з концертів та турів, почути подяки від них та від присутніх за модерацію — це просто неймовірно цінні спогади, які точно залишаться зі мною на все життя. Я вже два роки активно слухаю їх музику й спостерігаю за гуртом, і вкотре переконатись, що окрім неймовірною музики це дуже класні, щирі люди з крутою позицією і цінностями було дуже приємно🥰Повертаюсь у бложик і читацьку рутину, бо, чесно скажу, дуже скучила й хочеться трошки видихнути та зарядити батарейку соціалізації, яка в мене не те шо розряджена, вона, здається, пішла в мінус. А ви тут як? Підсумки травня принести чи вже ну його?
Нефритова війна, Фонда Лі 🌟Я знала, що друга книга "Саги зеленої кістки" буде жорсткішою, ніж перша, і що Фонда Лі полонених не бере. Але, о боже мій, як ця жінка пограла у футбол моїм бідним серденьком! А там ще "Нефритовий спадок" попереду — дай нам усім сил те пережити."Нефритова війна" одразу кидає нас у вир сюжету, таймскіп між подіями романів мінімальний. Попри удаваний нейтралітет між кланами, атмосфера надзвичайно напружена: усю книгу переслідує відчуття, що все може вибухнути буквально кожної секунди.Тенденція стрімкого розвитку й глибокого розкриття головних персонажів, яку ми бачили на початку історії, зберігається й тут. Хіло та Шає зміцнюють свої позиції, готові йти на все більші жертви заради родини та нести дедалі більшу відповідальність за клан і Кеконь загалом. Шає проходить через серйозні випробування, але те, як вона розбиралась зі складних ситуацій і якою базованою виявилася наприкінці, просто не може не викликати в мене захоплення.Хоча, на мою скромну думку, найбільшою зіркою серед жіночих персонажок тут стала Вень. Її характер розкривається на повну: вона відважна, вірна, мудра, готова йти на жертви й ризикувати заради Безгірного клану та поводиться набагато "зеленіше" за деяких зеленокосних. Це абсолютно її зірковий час.Я чекала більшого розкриття Гірського клану та Айт. Не можу сказати, що ми цього не отримали, але все ж Стовп Горян залишається дуже темною конячкою. Можливо, ця інтрига зберігатиметься до фіналу. Хоча я б дуже хотіла побачити бодай трохи подій їхніми очима.А як щодо чоловічих персонажів? Моя впевненість у тому, що Хіло набагато кращий Стовп, ніж був би Лань, тут лише зросла. Те, як він щодня вчиться бути кращою версією лідера, як ухвалює рішення та як мислить, викликає безмежну повагу.Але, звичайно, найбільше я переживала за Енді, бо це мій улюблений герой ще з першої книги. Хоча, можливо, якраз його щаслива доля викликала найменше сумнівів. Я знаю, що Фонда Лі любить Енді та Беро, просто не можу цього довести☺️. До речі, про останнього: що його сказать, якшо воно канешно. Скіл живучості цього хлопа прокачаний на такий максимум, що викликає підозри в читерстві.Я бачила багато відгуків про те, що перша частина романтизує мафію. Я ще тоді була із цим не згодна, а продовження остаточно розвінчує таке враження. Загалом для мене "Нефритова війна" — це демонстрація того, наскільки бездушна кланова система, як вона підгинає під себе, ламає долі та змушує віддавати себе без залишку, пропонуючи натомість досить примарні бенефіти.Я неймовірно чекаю на вихід третьої частини, хоч водночас і боюся її. Не уявляю, що буде попереду, але впевнена, що нічого хорошого 🥲. Але чи люблю я цю історію від першої до останньої літерки? Так! Абсолютно! Мені здається, що "Сага зеленої кістки" — це одне з небагатьох фентезі, яке можна сміливо рекомендувати практично всім. Кожен знайде в цій історії щось, що відгукнеться особисто йому, свої сенси та висновки. Фонда Лі — безумовно велика майстриня слова, текст написаний просто чудово. А цікава, ґрунтовна, проте не перевантажена система магії буде, з одного боку, чіпляти фанатів жанру, а з іншого — не заважатиме тим, хто не дуже його полюбляє. Того, якщо мали сумніви читайте цю неймовірну трилогію. Я впевнена, що з часом вона стане класикою фентезі. #Redfox_прочитане
Катабазис, Ребекка Кван 🌟Найслабша книжка Кван для мене. Початок був неймовірно яскравим і захопливим, але що далі я читала, то більше розчаровувалася в цій історії. Письменниця казала, що виношувала задум ще з підліткового віку, і щось мені здається, що то була не тільки ідея, а ще й якась чернетка, яку через брак часу чи бажання не надто переробили. Але це таке, лише мої фантазії. Що ж там із "Катабазисом"?А в ньому на сто відсотків класні тільки коти, до них узагалі претензій немає. І так, Ребекко, велику кицьку я тобі ніколи не пробачу, так і знай. Усі інші персонажі сумнівні та викликають багато питань.Головна героїня Аліса на початку мені дуже імпонувала, а її саркастичні зауваження з приводу токсичності наукового світу неабияк тішили. Титанічна праця дівчини над кар'єрою викликала в мене повагу разом зі співчуттям. Персонажка була чарівна, вона полонила увагу, але далі… Можна було б сприйняти це як алюзію на спускання в пекло та пізнання все темніших її сторін, але то була не темрява, а якесь нелогічне хитання з додаванням незрозумілої нотки асасинства. І все, що ми отримуємо наприкінці як розвиток Аліси — це суцільний пшик, висновки, які з огляду на витрачені зусилля виглядають неймовірно смішними.Пітер та любовна лінія. Мені не надто подобався цей юнак, суто особисто. Не знаю, у чому проблема, але суб'єктивні враження важко ігнорувати під час читання, тому спостерігати за ним і за романтичною складовою, якої по факту майже не було, виявилося нецікаво. Звісно, враховуючи досвід знайомства з усіма творами Кван, темі стосунків тут присвячено ого-го скільки часу, проте це все ще не дає розуміння їхньої природи й відчувається трохи зайвим. В їхній ендгейм я не повірила геть, а висновок у кінці книзи – друга річ яка мене відверто насмішила.Щось я тільки сварю історію, тож можна подумати, ніби вона мені зовсім не сподобалася. Але ні, були моменти, які я обов'язково маю відзначити як позитивні:🤩 Академічний вайб. Кван ще той книжковий черв'як, тому в науковому сетингу вона як риба у воді, і читати про такі речі було величезним задоволенням. Особливо на початку, коли авторка рясно іронізує з цього приводу, засуджуючи токсичний зворотний бік освіти.🤩 Загалом мені сподобалося пекло. На книжковому клубі багато хто казав, що воно нелогічне й не має структури, але стався один фінальний сюжетний поворот, такий прямолінійний і нахабний, що закрив усі сценарні діри. Він мене настільки розвеселив, що локація справді припала до душі. Звісно, дуже зайшло, що підземне царство в кожного своє. Було круто розважати себе думками, який би вигляд мало місце страждань для водіїв чи бухгалтерів. А яким воно є для розробників? Блогерів? Музикантів?🤩 Магія. Багато хто на неї скаржився, але вона здалася мені ближчою, ніж у "Вавилоні". Певно, через те, що я люблю математику й терпіти не можу лінгвістику. Як наслідок, особисто я відчувала набагато менше інфодампінгу, ніж під час знайомства з попереднім романом, і для мене це стало великим плюсом.🤩 Про котів уже згадувала. Архімед — май лав.Я поставила роману цілком заслужену тверду трійку, а зараз думаю, що можна було б навіть накинути пів бала за те, що твори Кван просто ідеальні для читацьких клубів: обговорення завжди неймовірно жваве, з купою різних думок, теорій, роздумів та інсайтів. "Жовтолика" так і залишається моїм топом номер один у цієї авторки. Я продовжую чекати на нову історію Ребекки, а це, здається, і є головний показник успіху🌟#Redfox_прочитане
У мене були якісь абсолютно божевільні дні у Львові без хвилинки вільного часу, але з дуже хорошими людьми 🐈 Але чи навчилась я за рік ведення блогу не забувати фоткати в моменті? Ноуп, тому повірте на слово. Ну й, звичайно, концерт Schmalgauzen, заради якого ця поїздка й затівалася. Було неймовірно, в принципі, а як могло бути інакше? Але трошки часу, щоб зібрати себе докупи, було потрібно. Тому повертаюся до вас і розповідаю, що читала та що з'явилося новенького.Начиталося багато🌸✨Купила у Львові й одразу ковтнула 4-й том "Дівчинки з того боку". Обожнюю цю історію з кожним томом усе більше.✨Другий том "Міста, де немає лиш мене" також пішов як у суху землю, бо хотіла чогось маленького й хорошого, щоб перебити сум після...✨...завершення "Інцидентів у нас удома". Це горорна історія, фінал якої мене так непогано налякав, але якщо відкинути жахасну складову, точніше сприймати її як алюзію, то це неймовірно сумна книжка про інфантильних батьків і дитячу самотність.📚 Що читаю? Усе ще "Землю молодих". Звичайно, прочитати її не було часу, але з тим обмеженим таймінгом іде дуже добре. З Паном у капелюсі з ілюстрацій ми нарешті познайомилися. Дуже він інтригує, сподіваюся, його буде багато за сюжетом.А поки мене не було, книжки на моїх поличках знов розмножилися, бо приїхали передзамовлення:✨"Імперія вампірів", розпаковку якої ви вже 100% бачили з усіх ракурсів. Вона неймовірно вау і в житті якась ще більша, ніж на фото. Я, каюся, надгризла десь сторінок 30 просто глянути, що ж там таке, і це відвал кабіни. Дуже хочу поринути в цю історію з головою.✨"Краш-тест" — гейська любовна історія про Формулу-1. Чи звучить це як ідеальна книжка? Так, єс, сі. Дуже сподіваюся, що вона мене не розчарує, бо читати планую її найближчим часом.Розказуйте показуйте шо читаєте або плануєте або шо купили? Хто був на Арсеналі дуже змерзли? 😊І за розіграш не забудьте🫶 Результати уже сьогодні.
Промені Аласі Книга 2, Аліса Корж 🌟Мені завжди важко підбирати слова для відгуку на книжку, яка так сильно запала в душу. Але й промовчати про неї не можу, бо «Промені Аласі» — це щось прекрасне. Ця історія занурює в пустельний сетинг так, що ніби чуєш шурхотіння піску під ногами, змушує переживати за персонажів, наче це справжні, дорогі тобі люди, й дарує такі неймовірні емоції. Після яких вірити в краще стає трохи легше, навіть попри буремні часи за вікном.Авторка не залишає часу на розкачування та не вдається до довгого переказу подій минулої частини. З перших сторінок ми зустрічаємо героїв там, де залишили їх наприкінці першої книги, і сюжет починає стрімко розгортатися. Обидві частини надзвичайно насичені подіями: жодного разу не було нудно під час читання, і зовсім не відчувалося провисань.Продовження значно напруженіше, і те, як усе закручується в сюжетному плані, викликає справжній захват: тут і політичні інтриги, і загострення конфлікту між сваріями та артіями. Персонажі постійно постають перед складним вибором, змушені вирішувати питання без правильних варіантів відповіді, а паралельно — боротися із власними страхами, сумнівами та дитячими травмами. Було неймовірно приємно знову зустріти улюблених другорядних героїв і дізнатися, як склалися їхні долі. Щоправда, не обійшлося без болючих сюрпризів від декого: їх можна було передбачити, але від того стає не менш сумно.Дуже імпонує те, як Касі в цій книзі зростає як персонажка. Вона стає впевненішою в собі, готовою брати відповідальність і палко бажає захищати інших. Водночас дівчина не втрачає своєї чарівної, хоч і місцями дратівливої впертості та загалом не губить себе. Вона залишається навдивовижу живою і справжньою, не перетворюючись на стереотипну «головну героїню».Звісно, оминути увагою Трея було б злочином. Він чудово розкривається в цій частині. В кожній сцені де він пристуній він краде кожен шматочок уваги й тобі завжди хочеться ще. У списку моїх улюблених книжкових чоловіків однозначно сталося поповнення, і це одразу потрапляння на найвищі позиції. Я його обожнюю.Також не можу не згадати одну з найпрекрасніших складових цієї книжки, а саме стосунки між цими двома — це щось абсолютно ідеальне. У світі, де всі почали забувати, що таке справжній слоуберн, авторка виходить і каже: «А я вам зараз нагадаю», — і робить це неймовірно майстерно. Діалоги, жарти, флірт і навіть сварки між ними наповнені потужним магнетизмом. Усе розвивається так тягуче й чудово повільно, з правильними акцентами та доречними подіями у відповідний момент. Важкий і подекуди божевільний спільний досвід робить їхні стосунки глибшими, не залишаючи жодних сумнівів у щирості почуттів.Окрема подяка за фінал історії. Я хвилювалася, що він буде іншим, і водночас щиро сподівалася саме на таку розв'язку. Для мене кінцівка абсолютно ідеальна, і ніяк інакше бути просто не могло.Цвіт вишні зобов'язаний квітнути, тому я дуже чекаю на повернення до цього сетингу, надію на яке нам дають в подяках. Тому, Алісонько, великого великого тобі письменницького натхнення. Але в будь-якому разі, після всіх емоцій, що подарувала дилогія, у мене однозначно плюс одна авторка у списку авторів, від яких я готова читати хоч список покупок.#Redfox_прочитане
Помаранчі не єдині фрукти, Джанет Вінтерсон 🌟Я пам’ятаю з яким захватом я читала «Пристрасть» Джанет Вінтерсон й думала, що краще уже не буде, але потім мені до рук потрапили «Помаранчі». Це глибокий напівавтобіографічний роман про дорослішання, пошук своєї ідентичності та зіткнення з релігійним фанатизмом. Головна героїня, яку теж звати Джанет, виростає у дуже консервативній євангельській громаді під наглядом деспотичної матері. Мати настільки одержима релігією, що її любов до прийомної доньки виявляється абсолютно умовною. Замість емоційної близькості, розуміння чи простої розради Джанет отримує суворі догми та помаранчі, які стають своєрідним символом відкупу і сурогатом справжніх почуттів.Справжній злам відбувається, коли героїня усвідомлює свою гомосексуальність. Книга дуже відверто і болісно показує той жахливий дисонанс, коли спільнота, яка нібито проповідує любов до ближнього, миттєво перетворюється на безжальний механізм покарання. Джанет стикається з тотальним неприйняттям, публічним осудом і жорстокими спробами вигнати з неї демонів. Авторка блискуче препарує це середовище, показуючи, як за маскою праведності ховаються патріархат, лицемірство та страх перед усім інакшим.Але що робить цю історію справді унікальною, так це магічний стиль Вінтерсон. Це не просто суха хроніка травматичного дитинства. Авторка віртуозно вплітає у жорсткий реалізм казкові та міфологічні мотиви. Коли реальність стає нестерпною, героїня ховається у світі власних історій та казок. Ці метафоричні вставки допомагають їй осмислити свій біль, зберегти розум між двома крайнощами та зрештою віднайти власний голос.Це дуже щемка розповідь про втрату родини, про ту невидиму нитку, яка все одно тягне нас додому, навіть якщо повертатися туди руйнівно. Це історія про те, як важко обирати між прийняттям сім'ї та можливістю бути собою. І хоча тут багато внутрішнього болю та складних рішень, книга напрочуд тепла, жива і залишає після себе багато надії. Дуже раджу тим, хто шукає глибоку прозу про сміливість жити власне життя.Нагадую, що за промокодом natabooks цю, та інші книжки, крім книг видавництв ВСЛ, КСД, Наш формат, Лабораторія, Vivat, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА можна придбати на сайті megogo books зі знижкою 15%.#Redfox_прочитане
Я чую сонячне проміння ТОМ 1 & ТОМ 2, Юкі Фуміно 🌟Мені важко зібратися з думками й підібрати слова, щоб описати, наскільки ідеальною для мене виявилася ця історія. Це неймовірно красива та ніжна манга про хлопця з вадами слуху та його життєрадісного друга. Зазвичай від подібних сюжетів не очікуєш глибокого занурення в тему, але тут ми отримуємо дуже детальний та реалістичний погляд на життя людей з порушеннями слуху. Головний герой Кохей через хворобу частково втратив слух ще в дитинстві. Він застряг у своєрідному вакуумі між світом тих, хто чує, і тих, хто не чує, через що почувається страшенно самотнім. Багато хто вважає його відстороненим снобом, навіть не здогадуючись про його проблему. І тут з'являється Таїчі — неймовірно світлий, абсолютно неупереджений хлопець, який починає конспектувати для Кохея лекції в обмін на бенто. Таїті бачить у людях просто людей, а не їхні діагнози, і намагається допомогти без жодної поблажливості. Їхня взаємодія чудово розкриває тему ейблізму та непорозумінь у суспільстві, але робить це абсолютно ненав'язливо.У другій частині історія стає ще глибшою. Слух Кохея погіршується, а між хлопцями виникає певна дистанція та брак комунікації після літніх канікул. Чесно кажучи, я не дуже люблю троп з недомовками, але тут він швидко минає, поступаючись місцем чудовому розвитку сюжету. На відміну від першого тому, де фокус був переважно на їхньому знайомстві, далі ми бачимо, як герої взаємодіють з іншими, дізнаємося про їхні мрії, проживаємо з ними радісні та сумні моменти. З'являються цікаві другорядні персонажі, які не заважають, а навпаки роблять світ манги більш живим та об'ємним.Романтична лінія тут — це еталонний слоуберн. Відносини розвиваються настільки органічно та делікатно, без жодного поспіху, від простої дружби до чогось значно більшого. Були моменти, які буквально розбивали мені серце, коли Кохей розповідав про свою ізоляцію, і сцени, від яких воно просто розривалося від ніжності, особливо під час неймовірно милого зізнання. Жодної дурної драми заради драми — усе відчувається дуже живим і справжнім.Ця манга дуже легко чіпляє за живе, і хоча я боюся наврочити, вона має всі шанси стати однією з моїх найулюбленіших серій. Дуже чекаю, коли видавництво видасть наступні томи.#Redfox_прочитане
TGLIST.COM.UA
