Катабазис, Ребекка Кван 🌟Найслабша книжка Кван для мене. Початок був неймовірно яскравим і захопливим, але що далі я читала, то більше розчаровувалася в цій історії. Письменниця казала, що виношувала задум ще з підліткового віку, і щось мені здається, що то була не тільки ідея, а ще й якась чернетка, яку через брак часу чи бажання не надто переробили. Але це таке, лише мої фантазії. Що ж там із "Катабазисом"?А в ньому на сто відсотків класні тільки коти, до них узагалі претензій немає. І так, Ребекко, велику кицьку я тобі ніколи не пробачу, так і знай. Усі інші персонажі сумнівні та викликають багато питань.Головна героїня Аліса на початку мені дуже імпонувала, а її саркастичні зауваження з приводу токсичності наукового світу неабияк тішили. Титанічна праця дівчини над кар'єрою викликала в мене повагу разом зі співчуттям. Персонажка була чарівна, вона полонила увагу, але далі… Можна було б сприйняти це як алюзію на спускання в пекло та пізнання все темніших її сторін, але то була не темрява, а якесь нелогічне хитання з додаванням незрозумілої нотки асасинства. І все, що ми отримуємо наприкінці як розвиток Аліси — це суцільний пшик, висновки, які з огляду на витрачені зусилля виглядають неймовірно смішними.Пітер та любовна лінія. Мені не надто подобався цей юнак, суто особисто. Не знаю, у чому проблема, але суб'єктивні враження важко ігнорувати під час читання, тому спостерігати за ним і за романтичною складовою, якої по факту майже не було, виявилося нецікаво. Звісно, враховуючи досвід знайомства з усіма творами Кван, темі стосунків тут присвячено ого-го скільки часу, проте це все ще не дає розуміння їхньої природи й відчувається трохи зайвим. В їхній ендгейм я не повірила геть, а висновок у кінці книзи – друга річ яка мене відверто насмішила.Щось я тільки сварю історію, тож можна подумати, ніби вона мені зовсім не сподобалася. Але ні, були моменти, які я обов'язково маю відзначити як позитивні:🤩 Академічний вайб. Кван ще той книжковий черв'як, тому в науковому сетингу вона як риба у воді, і читати про такі речі було величезним задоволенням. Особливо на початку, коли авторка рясно іронізує з цього приводу, засуджуючи токсичний зворотний бік освіти.🤩 Загалом мені сподобалося пекло. На книжковому клубі багато хто казав, що воно нелогічне й не має структури, але стався один фінальний сюжетний поворот, такий прямолінійний і нахабний, що закрив усі сценарні діри. Він мене настільки розвеселив, що локація справді припала до душі. Звісно, дуже зайшло, що підземне царство в кожного своє. Було круто розважати себе думками, який би вигляд мало місце страждань для водіїв чи бухгалтерів. А яким воно є для розробників? Блогерів? Музикантів?🤩 Магія. Багато хто на неї скаржився, але вона здалася мені ближчою, ніж у "Вавилоні". Певно, через те, що я люблю математику й терпіти не можу лінгвістику. Як наслідок, особисто я відчувала набагато менше інфодампінгу, ніж під час знайомства з попереднім романом, і для мене це стало великим плюсом.🤩 Про котів уже згадувала. Архімед — май лав.Я поставила роману цілком заслужену тверду трійку, а зараз думаю, що можна було б навіть накинути пів бала за те, що твори Кван просто ідеальні для читацьких клубів: обговорення завжди неймовірно жваве, з купою різних думок, теорій, роздумів та інсайтів. "Жовтолика" так і залишається моїм топом номер один у цієї авторки. Я продовжую чекати на нову історію Ребекки, а це, здається, і є головний показник успіху🌟#Redfox_прочитане