У 1950-х роках американський біолог і психіатр Курт Ріхтер провів один із тих експериментів, які сьогодні вже заборонені з етичних міркувань. Однак, він виявив дещо цікаве.Ріхтер поміщав щурів у ємність із водою, з якої ті не могли вибратися. Уже через 15 хвилин вони починали тонути й гинули.Відтак Ріхтер витягав їх перед самою смертю, давав відпочити, а потім знову опускав у воду. І тут - дивина: ці самі щурі, які могли протриматися на воді лише 15 хв, тепер трималися до 60 годин!Ілюстрація експерименту очевидна - надія - це велика сила.Добре мати надію. Це дає сил, надихає, міняє на краще. Але що з приводу того, щоб і самому бути надією для когось? Бути тим, на кого можна понадіятись?Ніхто з нас не супермен, у кожного своя Ахілесова п'ята, своя біль і своя втома. Проте кожна людина може бути для когось вогником, теплом і світлом. І це не просто красиві слова, це справжнісінькі речі, які не відкусити, але які направду існують і можуть глибоко міняти наше життя.Варто подумати, може, це якраз те, чого ти потребуєш серед цієї непевності світу.Живи і будь ❤️Якщо у вас є якісь свої надихаючі історії про рятівну надію, діліться ними на @psy_from_God, бо не засвічують свічку, щоб сховати її.#психомудрості #думи
Зневіреним, невтішеним, сумним.Я бачив, як плачуть психологи — як їм буває боляче, страшно.Бачив, як плачуть священники, коли їм боляче й страшно. Як плачуть лікарі, вчителі, бізнесмени... Як було страшно тим, хто був відважним, як втрачали впевненість упевнені, і як страждання наповнювало душу того, хто, здавалося, завжди буде сміятися. Як праведний у відчаї думав, що його полишив Бог. Може так і було — ми не знаємо.Ми знаємо, що й Господь Христос плакав, що і Йому було страшно, боляче, що й Він питав оті страшні, неймовірно болючі слова: «Боже мій, навіщо Ти мене покинув?!»Це нормально. Ми не бездушні роботи, ми не каміння, ми живі люди. Ми — душі живі! А все, що живе, може боліти...***А ще я бачив, як надія поверталася до безнадійних. Бачив, як непевні розправляли плечі, як засмучені були втішені, як посміхалися ті, хто й не думав, що зможе вже так. Бачив, як психологи знаходили сенси, як розчаровані поверталися до благочестя, як священники з вдячністю здіймали руки в молитві...Ми також знаємо, що й Господь Христос — після страждання та тих страшних слів — воскрес і сказав: «Іду до Отця Мого і Отця вашого».З Лазаревою суботою, брати і сестри.Не бійся, тільки віруй ❤️#думидуховні
У наше, сповнене прагматизму, сьогодення проповідувати людям не так уже й просто. Усе поставлено в раціональний ряд: причина - наслідок - результат, і все орієнтовано саме на той результат, який матиме для людини якусь вигоду. Це практично рамка мислення сьогоднішнього індивіда.Ми, віруючі люди, теж стали в цей ряд, а куди діватися? Цікаво спостерігати, як ми тепер намагаємося проповідувати віру через ту ж таки вигоду. Має бути вигідно вірити, молитись, постувати, бути чесним і щирим, сповідувати цінності, причащатись, інакше не зрозуміло, навіщо воно все.Люди, які моляться, живуть довше! Піст допомагає очистити організм від шлаків! Вчений математик довів існування Бога! Якщо ви хворієте, і лікарі не знають, що з вами, то саме час поспішити до Причастя! Віруючі люди більш стійкі до стресу! Підходимо, купуємо, у господарстві кожному пригодиться!Ми й не помітили, як самі перетворили святиню на товар.Колись достатньо було сказати, що це слово Господа Христа, щоб людина могла на то опертися, сьогодні так вже не дуже виходить.Однак є у житті речі, які просто мають бути, як святиня, їх не можна отоварювати. Вони не міряються вигодою і практичністю. Це щось святе; чому ти служиш, щось, що виходить за межі й веде тебе через життя. Це не може бути щось на рівні корисної дієтичної добавки.І якщо святиню почати ось так осмисляти товарною мовою, то ти не тільки принижуєш її, а й завжди втрапляєш ще у якусь дуже дурну ситуацію.Здавалося б, має бути само собою зрозумілим, що не можна піднімати руку на матір. Але спробуйте пояснити це в тому прагматичному, корисливому контексті: "А чому? А якщо?" – і ви відчуєте весь абсурд і принизливість такої раціоналізації.Треба сказати, що й Рене Декарт, батько сьогоднішньої раціональності й критичності, який запропонував цей метод в усьому сумніватися, говорив про нього як про чисто технічний метод пізнання. Це лабораторний метод науки, але не спосіб життя. У житті, як твердив Декарт, потрібна якраз рішучість, інакше ти не зможеш жити."Сумніваюсь - а значить, існую!" вийшло із лабораторій у наші будні і не залишило нам ніякої певності. Усе усереднилося: життя перестало бути досвідом особистості, вибором, екзистенцією і проживанням своєї історії, зустріччю.Воно-то ясно, але куди діватися? 🤨#думидуховні
Якось відвідав одного чоловіка в лікарні. Він стояв на порозі смерті й хотів посповідатися. Такі зустрічі перед лицем смерті завжди цікаві, адже в них багато справжності. Людині, як правило, вже немає сенсу щось удавати, грати якісь ролі чи приховувати свої думки.Слово за слово, розговорилися про життя, і він каже:— Якось так воно є, що постійно хтось хоче стати тобі на голову й бути вище. Немає спокою… Я втомився від цього.***Людина — істота розумна. І це, очевидно, не тільки відрізняє її від інших істот, але й ставить десь понад цю тривіальну буденність.Люди часто тратять свій розум і свої зусилля на те, щоб бути трохи попереду інших. Безкінечна гонитва. Ніби й справді розум лише для того, щоб уся ця боротьба за вищу гілку й банан була більш витіюватою, аніж у мавп. Маркетологи женуть нас по арені марнославства, як циркачі коней по колу. Скільки через то страждання, непевності, сорому, змарнованої людської гідності...Чи не розумніше думати, що людина своїм розумом має передусім скористатися для того, щоб зрозуміти хто вона є? Щоб пізнати себе і життя, своє місце в ньому, своє покликання? На подумати 🧐#думи
Чи знаєте, що синтементальність і добро можуть бути засобом до панування, влади, а то й тиранії?Люди можуть вдавати із себе добрих і хороших, сюсюкатись із вами лише для того, щоб таким чином заволодіти вами.Не все золото, що блищить, як то казали здавна. І немає нічого такого прекрасного, що би людина не могла зіпсувати.Такі маніпуляції не можна приховувати довго. В контексті ви відчуєте, що із цим добром щось не те, може навіть і зрозумієте. Однак звільнитись від того буде все рівно непросто через почуття провини. Людина завжди може сказати: "Я ж стараюсь для тебе, хочу, як краще, а ти...".Казали у нас старі люди: "Будь обережним із тою людиною, що подає тобі дві руки, коли вітається".А Юнг про це писав: "Продовжуючи "жити для інших", [такі люди] насправді не здатні принести жодної справжньої жертви".Сюди ж - я так тебе люблю, що ладен задушити в обіймах. Або - так за тебе переживаю, що зараз влаштую тобі неймовірний скандал.Бережіть себе від фальші. А то можна жити, жити, а до життя так і не дотягнутись.Живи і будь ❤️#психомудрості
Як ми себе самі знецінюємо. А не варто.Купу разів зустрічав таку ситуацію:- Отче, хочу з Вами поговорити.- Так, авжеж!Говоримо. Людина несміливо розповідає про свої страхи, сумніви, переживання, якісь складнощі, але швидко сама себе починає соромитись:- Ой, вибачте, у Вас тут купа справ, а я зі своїм ще/ У людей он ще гірше буває, а я дурницями займаюсь/ Пробачте, мені, напевно, треба просто більше молитися/працювати, щоб таке в голову не лізло, правда?Приходиться зупиняти людину і пояснювати, що так не варто. Раз воно вас займає, раз воно вже наболіло вас так, то, безперечно, має значення. Може й справді для Петра чи Марії то би значення і не мало, може у Андрія ще більші проблеми, а левам в зоопарку м'яса не додають, але що з того, якщо у них свої життя, а у вас своє. І у вашому житті це має значення аж до страху чи тяжких переживань. І як би воно з боку не виглядало, не варто множити себе на нуль. Інакше прийдеться хіба жити не своє вже життя, але це теж дуже непросто. Та і навіщо вам чуже, чуже завжди боком, коли є своє.Правда в тому, що ми не просто ходячі обставини цього життя, але найперше ми люди, живі душі, і живемо у значеннях.Зважати на себе ❤️#життілюди
Кожне людське життя підвішене над прірвою небуття і порожнечі. Що б ми не зустрічали чи не робили, все можна поставити в такий контекст, щоб знецінити. Певності немає. В усьому можна засумніватися і розчаруватись.Тут цікава алюзія на біблійну ідею про те, що світ створений з нічого, латиною — ex nihilo. Поряд і поняття нігілізму (nihilism) — світогляду, в якому все знецінене, не має значення і сенсу, все — ніщо. Схоже, що це ніщо залишається тінню нашого буття. Наше існування, цей світ і його порядок містять у собі відлуння цього прадавнього ex nihilo. Це, безперечно, створює тривогу. І люди спішать знайти собі якусь певність, яка б їх захопила, яка б наповнила безсумнівним сенсом, дала б твердиню, з якої можна було б сказати: «Ну ось вона, правда правд, яку не похитнути!» Хтось спішить у своє нібито найсправжніше кохання, хтось шукає істину у складних -ізмах і мудрих цитатах, хтось бачить правду в тому, що начебто немає ніякої правди, а хтось просто читає гороскопи. Можна ще рятуватися в поверхневості й глупоті, вдаючи, що все прекрасно попри все. У світі немає нічого більшого за нас, що могло б нас захопити, виправдати і понести. І поки ми не перестанемо того бажати, не перестанемо й розчаровуватися. Найкраще, що можна зробити тут, — це вибрати, кому/чому ти будеш служити, взяти на себе за це відповідальність, сказати своє слово у ту непевність і подивитися, як воно аукнеться. Бо кожен чомусь слідує, не кожен тільки розуміє. І дарував Бог людині свободу ❤️🔥#думи
І ще важливе про стосунки. Майже постове. Трохи гірке.Багато зраненості між людьми: відчуженість, розчарування, закритість, ворожнеча, підозрілість, а за всім цим — недовіра до життя і втома. Бо ми часто чекаємо одне від одного більше, ніж можемо дати.Правда проста: інші не повинні, часто не хочуть, а іноді й не можуть бути нам рідними душами. Вони не зобов’язані ставати нашими друзями, мамою й татом, братами й сестрами. Не мусять переживати за нас, турбуватися, бути уважними, не байдужими.Але ми цього очікуємо. Навіть несвідомо. Ми називаємо це справедливістю, щирістю, добротою. Нам, здається, небагато треба, лише людяності.Та з більшістю людей не варто шукати нічого, окрім "добрий день – до побачення". І це нормально. Не кожен, хто опинився поруч, має ставати частиною вашого життя. Не з кожним треба шукати особистісних стосунків. Професійної ввічливості цілком достатньо.Мова не про закритість. Не про недовіру. А про розумність і порядок в особистому просторі. Бо якщо ходити душею навстіж — то простуди, хронічний кашель і головний біль вам гарантовано.Але є й інша важлива сторона цієї правди:Якщо вам уже пощастило зустріти людину, що називається, близьку по духу, яка дивиться десь в той же бік, що й ви, якій не байдуже, то вмійте це цінувати, не розкидайтесь.Живи і будь ❤️#психомудрості
Попросили сказати про піст з точки зору психології.Хороша могла би бути тема для розмови із кимось, хто постує, але не для допису. Справа в тому, що є психологія людини, але немає психології посту. Це означає, що для кожної людини піст буде мати свою психологічну картину. Кожен по своєму розуміє справу посту, а головне, що кожен постує зі своїх мотивів. Ось аналіз пару основних мотивів, можете спробувати знайти свій: - Хтось постує, бо слідує традиції і це дає людині відчуття причетності до якоїсь спільності. Батьки постували і я буду, святі отці заповідали так робити і от я з ними тощо. Так роблять скоріше навіть не усвідомлюючи. Тут не важлива міра чи якість посту, важливо просто позначити себе відповідно, щоб дати собі відчути, що ти з ними, а далі вже можна й грішити. - Хтось буде постувати, бо так виконує заповідь Церкви про піст. Людині важливо відчувати себе послушною - я роблю, що мені кажуть, а далі то вже не мої справи. Тут головне послух. Такі собі хороші хлопчики й дівчатка, в результаті фарисеї. Про правила посту вони вже будуть дбати особливо ретельно. - Для когось піст буде способом пізнати себе. Таких небагато. Через піст людина оголяє свої душевні нерви і дивиться яка вона "насправді", без суєти і комфорту. Це складна справа, але, як мені здається, дуже близька до мотивів тих святих аскетів, які ставили принцип самопізнання в основу духовного життя. Ймовірно, що це найбільш зрілий спосіб, бо він усвідомлений і передбачає особисту відповідальність. - Є ще мотив жертви - я жертвую своїм задоволенням, ситістю і комфортом, а мені за то Господь простить гріхи (це завжди щось конкретне), або подасть здоров'я, дітям моїм успіх у справах чи щось таке. У моєму дитинстві старші люди постували понеділок щотижня (окрім середи і п'ятниці) "за худобу", - щоб господарку Бог беріг. Таке, скоріше язичницьке, розуміння. В окремих випадках мотиви можуть змішуватись, може бути кілька зразу. Не буду писати про такі невротичні виверти, коли людина береться постувати, щоб не справитись, щоб зриватись, і далі просто страждати через те, носитись із тим, мати можливість бути "таким грішним, таким грішним". Це прийшлось би довго роз'яснювати. Хіба що комусь особливо цікаво буде. Ну і варто розуміти, що піст не завжди зводиться до психології, це таки справа релігійного порядку. Якщо я щось пропустив, або у вас є чим поділитися з цього приводу, то чекаю ваших повідомлень на @psy_from_GodЖиви і будь ❤️ #думидуховні
Скажи мені, що ти п'єш і я скажу, хто ти є.Якщо алкоголь - це не просто про напитись і забутись, якщо є щось, що вам смакує, якщо говорити про культуру випивки, то психологія тут помітила певні закономірності.За випивкою можна судити про психотип людини. - Екстраверсія та алкоголь:Дослідження показують, що екстраверти частіше віддають перевагу пиву та коктейлям, тоді як інтроверти схиляються до більш «повільних» напоїв, таких як вино чи віскі.- Імпульсивність та міцний алкоголь:Люди з високим рівнем імпульсивності частіше вибирають горілку, текілу та інші міцні напої, оскільки вони асоціюються зі швидким сп’янінням і ризикованою поведінкою.- Вино та інтелект:Виявляється, що люди з вищим рівнем освіти та IQ частіше п’ють вино. Вино має "цивілізований" імідж, його не п’ють, його смакують. Таким людям важлива атмосфера, можливість вдумливої бесіди, часто це романтики. - Особистість та стиль пиття:Дослідження виявило, що відповідальні, організовані люди частіше п’ють помірно, обираючи якісні напої (вино, віскі, коньяк), тоді як ті, хто схильний до спонтанності, частіше напиваються швидко і вибирають більш доступні варіанти, такі як пиво чи горілка. - Люди, які принципово не п’ють:Це може бути з різних причин, від дитячих травм до турботи про здоров'я, але це завжди люди із чіткими переконаннями, власною думкою і більш незалежним мисленням. Вони вміють тримати слово, але інколи з ними непросто через їх категоричність.- Люди, яким байдуже що пити:Це будуть люди гнучкі, невибагливі, схильні до спонтанності, із розмитими пріоритетами в житті, не постійні.Зрозуміло, що ці спостереження не визначають особистість на 100%. Але якщо ти п’єш вино і відчуваєш себе генієм – тепер у тебе є виправдання!Головне - не набирати-сь ☝️#психомудрості
TGLIST.COM.UA
