Зневіреним, невтішеним, сумним.Я бачив, як плачуть психологи — як їм буває боляче, страшно.Бачив, як плачуть священники, коли їм боляче й страшно. Як плачуть лікарі, вчителі, бізнесмени... Як було страшно тим, хто був відважним, як втрачали впевненість упевнені, і як страждання наповнювало душу того, хто, здавалося, завжди буде сміятися. Як праведний у відчаї думав, що його полишив Бог. Може так і було — ми не знаємо.Ми знаємо, що й Господь Христос плакав, що і Йому було страшно, боляче, що й Він питав оті страшні, неймовірно болючі слова: «Боже мій, навіщо Ти мене покинув?!»Це нормально. Ми не бездушні роботи, ми не каміння, ми живі люди. Ми — душі живі! А все, що живе, може боліти...***А ще я бачив, як надія поверталася до безнадійних. Бачив, як непевні розправляли плечі, як засмучені були втішені, як посміхалися ті, хто й не думав, що зможе вже так. Бачив, як психологи знаходили сенси, як розчаровані поверталися до благочестя, як священники з вдячністю здіймали руки в молитві...Ми також знаємо, що й Господь Христос — після страждання та тих страшних слів — воскрес і сказав: «Іду до Отця Мого і Отця вашого».З Лазаревою суботою, брати і сестри.Не бійся, тільки віруй ❤️#думидуховні