Психолог від Бога

Ділюсь прочитаним.Еверетт Шостром, "Людина-маніпулятор", 1967 р.Сам автор — відомий американський психолог і лікар-психотерапевт. Учень одразу кількох таких глиб у історії психології, як Карл Роджерс, Абрахам Маслоу та Фріц Перлз, що саме по собі викликає інтерес до його праць.Книга "Людина-маніпулятор" — найбільш відома його робота. Її ще називають Анти-Карнегі — на противагу відомій праці Дейла Карнегі про різні способи маніпуляцій: "Як здобувати друзів і впливати на людей". Основна думка книги:— маніпуляції — це не прийоми впливу, а фальшива філософія життя. І драма в тому, що це твоє життя, яке ти живеш, і воно фальшиве. Ти не можеш будувати нормальних стосунків, не можеш розуміти і відчувати себе, бо плутаєшся у тій фальші, не можеш бути собою;— в кожному з нас сидить маніпулятор, і щоб розгледіти його, треба лише заглянути всередину і краще придивитися;— немає необхідності маніпулювати чи бути під маніпуляцією, можна навчитися просто жити.Чим цікава?Книжка видалася дуже цікавою. Особливо перша її половина, де Шостром простими словами і прикладами описує різні види маніпуляцій. Неймовірно, як ці речі тісно і глибоко увійшли в наше життя — буквально до буднів. Це проблема всіх стосунків: батьки/діти, чоловік/дружина, колеги на роботі, сусіди, психолог/клієнт, священик/парафіянин і ін. Тут ви можете дізнатися, чому Хороший Хлопець — це теж спосіб маніпуляції, як і Розбишака, наприклад, чи Нитік. Чому жінка-Нитік, дуже ймовірно, вийде заміж за Диктатора і буде навмисно утримувати чоловіка в цій ролі. Чому пасивні маніпулятори, скоріше за все, виграють у активних. Чому стосунки не бувають без сварок і як то робити правильно. Чому не з усіма треба шукати глибини і особистого порозуміння, а достатньо буде ввічливого "добрий день/до побачення" тощо. Ви будете здивовані тим, як часто ми маніпулюємо одне одним — навіть через такі прекрасні речі, як добро і турбота. І що точно — багато чого ви побачите у своєму житті і у самих собі.От тільки не спішіть осуджувати маніпуляторів. Все це, зазвичай, глибинні несвідомі процеси, які, тим не менше, сильно отруюють нам життя і за які ми ховаємося від непевності, страху, невміння жити. Головна риса маніпулятора — бажання контролювати. Не тільки інших, але й себе. Із книги розумієш, що це насправді незавидний спосіб життя.На противагу маніпулятору Шостром пропонує обирати життя актуалізатора — коли ти пізнаєш себе і актуалізуєш себе і своє життя.Все це — простими словами, доступно непідготовленому читачеві. У другій половині — купа прикладів із сімейних стосунків, школи, із терапевтичних сесій — і все це у порівняннях маніпулятора і актуалізатора. Кому читати?Усім, хто хоче розуміти себе і інших. Особливо тим, кому здається, що він підстряг, що йому по життю не щастить. Хто хотів би бути іншим, але вважає, що це просто доля і себе приходиться волокти далі. Хто хотів би навчитися будувати нормальні стосунки з близькими і далекими.Будь ласка, на здоров'я 🤍#читанеібачене

Книга буття дітей АдамовихРозділ 1. 1. І сталося так, що по всьому дому настала порожнеча — не було хліба, ні масла, ні чогось до чаю. 2. І сказала дочка Євина до чоловіка свого сина Адамового: «Встань, піди в магазин, бо земля наша бідна на ковбасу і макарони, а гряде субота. Тільки не спокушайся акціями, бо на вид приємні вони, але то від маркетологів лукавих.»3. І встав син Адамів, і сказав дружині своїй: "Нехай буде так!"4. І взяв він дві торби — бо був муж обачний і мудрий у роках своїх.5. І прийшов до супермаркету, і побачив, що достатком був благословенний АТБ: полиці повні, продавці щедрі.6. І поклав син Адамів у торби свої плоди різнородні, що дав Господь на поживу людям: і картоплю, і майонез, і навіть рулет з маком, бо воно було добре на вигляд і смачне на поживу.7. І передзвонила дочка Євина сину Адамовому ще п'ять разів, і сказала, що взяти ще, чого не було в списку. 8. І злий вже був син Адамів у серці своїм, але взяв ще волошки польові у бабусі під магазином на всяк випадок.9. І вийшов син Адама, несучи повні руки доброти гастрономічної, і тінь його була, як тінь верблюда, що вертається з ринку.10. І побачила дочка Євина, і зраділа, і сказала: «І звідки мені це?! Радість моя від Господа! Воістину, ти — глава дому нашого, бо приніс більше, ніж просила я!»11. І вечеряли вони в мирі, і наситилися, а волошки радували серце дочки Євиної і спокоєм наповнився дім їх.12. Це діяння дітей Адамових, як жили вони по вигнанні із Раю. Бо земля не родила вже щедро їм, а за продукти треба було платити гроші.#сміхтосила

Сьогоднішня євангельська історія про римського сотника, який скромно так повів себе перед Христом (Мф. 8. 5-13), надихнула на думки про скромність посеред  наших трендів самопросування.Сьогодні ми живемо в культурі, де нам постійно кажуть: «Не сиди тихо. Говори про себе! Просувай себе! Будь найкращою версією себе! Якщо ти не покажеш себе — тебе ніхто не побачить.» На цьому фоні слово «скромність» звучить... як щось із музею - колись було, цікаво знати, але вже нікому не треба. Та от парадокс:ніколи ще люди не говорили про себе самих так багато, і водночас, схоже, що ніколи ще не відчували себе такими самотніми, відчуженими, а світ - таким фальшивим.Придивіться, культура без скромності, це коли: - навіть добрі вчинки треба зняти на відео; - звичайна турбота про себе стає контентом з пафосними підписами про саморозвиток; - і навіть молитву часом хочеться поширити, аби її хтось лайкнув.Воістину інфляція і девальвація! "Мідь дзвінка і бубон гудячий". Навіщо вам таке? *** Скромність — це не про те, щоб бути тихим і непомітним. Це про звільнення. Скромна людина — не та, яка не має таланту або боїться проявитися. Скромна — це та, яка вже не зобов’язана доводити, що вона гідна цього життя і вашої притворної уваги. Справжня скромність — не в тому, що їй нема що сказати. А в тому, що вона немає потреби перекрикувати вас. Дайте справжній скромності слово і ви будете вражені. Вона є. Вона живе. Вона слухає. Вона знає. Вона неймовірно сильна у своїй правдивості.Скромність — це риса сильних, а не слабких. Це форма зрілості - коли ти знаєш себе, знаєш свої межі і тому можеш діяти впевнено. Коли ти живеш, а не піаришся. У світі, де всі хочуть бути помітними — скромність стає революцією. У добу, коли найкраще губиться у крикливому пафосі — вона знає дорогу. Бог нас закликає до скромності і це не до того, щоб ми зникли в тіні. Це про те, щоб ми не боялись приймати себе і дійсність. Скромність звільняє 👌#думи

Ви не вигоріли, вигоріли не ви. Ви просто живете в реальності, яка вигорає. Субота. Ви живі. Це вже статистично підозріло, але добре. Добре, правда, не всім. Хтось виживав і вижив, то їм добре, хоч і страшно. Хтось сказав: "Та як уже буде!" - і йому дано, ну то нехай буде. А комусь дано, хоч йому вже й не треба, бо новий день йому, як тягар вини перед тими, кого вже немає... Як би не було, але ми тут, ми є, ми живі. Субота. Давайте вже поживемо, подивимось. *** Не треба від себе очікувати хтозна чого, коли у тебе: — 3 тривоги з ранку, ще до кави;— купа думок про те, як поміж війну розгребсти свої будні;— бажання зупинити планету і зійти, але сховатися виходить поки хіба у туалет;— і... легка форма ненависті до всього людства, яка минає після сніданку. Це не діагноз. Це — версія базового функціонування у світі, який залякані невротики з безмежною владою і самозакохані тупі нарциси довели до ручки.Але давайте серйозно: - Якщо ви сьогодні встали, заправили своє ліжко і принесли в цей світ себе та свої добрі наміри — це вже вчинок гідності. - Якщо ви ще й потурбувалися за когось: помолилися за близьких, відповіли на повідомлення, приготували щось смачне чи таки пішли на роботу  — ви тримаєте світ! - Якщо у вас є думка: "Щось я так втомився, замахує мене те все" — вітаю, у вас все ще працює саморефлексія, здоровий глузд на місці, ви можете йти далі.Ну що ж. Субота. Ви досі тут. Значить — світ ще тримається. Давайте поживемо, подивимось 🤍#іпровійну

Сьогодні, очевидно, багато розгубленості поміж людей.Вже з'явилося навіть поняття: Homo confusus - з лат. сплутаний, розгублений, збентежений, - на противагу Homo sapiens - людина розумна.Одна із важливих причин такого конфузусу - людина сьогодні не знає, якою їй бути. Розуміння того, як жити це життя, як себе в ньому вести - так само цінне знання, як розвести багаття і виростити хліб. Бо людина є істотою не просто ковбаси і батона, але й значень! А що сьогодні означає бути людиною, то все важче розуміти, все більше хаосу і плутанини.Карл Густав Юнг, про якого ви, безперечно, чули, показав, як раніше дивилися на людину - через архетипи і тінь.Архетипи - це такі життєві ролі, образ персони, спосіб життя і поведінки, певні типи індивіда, які були сформовані тисячоліттями людського досвіду і виражені в міфах, релігії та традиції. Фактично образи того, ким і якою людині варто бути. Для прикладу: архетип матері/дружини/дівчини, архетип вчителя/священника/мудреця, архетип воїна/героя тощо. Кожен у своєму контексті знав і розумів ці ролі, знав яким треба бути і що робити, щоб ним бути.Тінь - це те направду гірше в людині, гидке, сороміцьке, страшне, конфліктне і протирічиве.Якщо мовою релігійною, то річ, фактично, про праведність та гріх.Людина сьогоднішньої культури наївно так, дуже легковажно і самонадіяно вирішила, що оте все така дурня, а вона ж така розумна, що грати в ті вигадані ігри вона не буде, а докопається до своєї правди і буде тою, якою вона є насправді.От тільки правда в тому, що то були не вигадані ігри, а так сформульований досвід людства, який у вигляді звичаїв та традиції був кинутий кладкою над прірвою екзистенційної порожнечі та нігілізму.В результаті людина відкинула оте юнгіангіаське архі ( грецькою архе - початок, зачин, головний, вищий, перший, влада), яке звало людину вгору, організовувало її, пояснювало що це значить бути людиною, і докопалася до своєї тіні, яку намагається визнати тепер, як норму, бо не знає, що ще із цим можна зробити.Здається, що сьогодні людині доводиться вигадувати себе на ходу. І часто є ілюзія, ніби так і є, ніби можна себе вигадати. Однак! По-перше, вигадати себе дуже тяжко і виснажливо, щоб не сказати неможливо. А по-друге, якщо ви придивитесь, то не складно побачити, що вигадуємо не ми себе, а нас вигадують маркетологи. Але це вже зовсім інша історія.***"І так сказав Заратустра людям:– Настає той час, коли людина поставить собі за мету саму себе... Її нива для цього ще досить родюча. Але нива ця колись зубожіє і виснажиться, і вже не зросте на ній жодне високе дерево. Лихо! Настає той час, коли людина вже не зможе пустити стріли своєї пристрасті вище й далі за людину, а тятива її лука розучиться бриніти! Дивіться! Я показую вам останню людину: "Що таке любов? Що таке творення? Що таке пристрасть? Що таке зірка?" – так запитує остання людина і кліпає очима."Ми придумали щастя", – кажуть останні люди й кліпають очима". (Ніцше)Живи і будь 🤍#іпросуспільство #думи

Є періоди і відчуття, що вся моя ця писанина - в нікуди. Так само, як і проповіді. Що воно нікому не треба. Навіть коли вдається щось сказати правильне і правдиве, воно губиться серед гулу говоріння.Сьогодні мало не в кожного свій канал, мало не кожен щось вчить, розповідає і умнічає. Таке інколи враження, ніби ти на торжищі:- Гарячі думки! Натуральні, без ГМО і без Єшок! Сам вкладався! Підходьте, пробуйте, актуальненько! А публіка вибаглива, носом крутить. Бо приходить на торжище не для того, щоб щось собі придбати, а щоб теж поумнічати і випендритись. Культура така пішла - культура торжища: або ти ставиш лайки, або тобі.Інколи все це так пафосно і вульгарно, що аж до непристойності.Психологія все це вирішила заздалегідь: не вмотивованими людьми, - каже, - не займаюсь!Найперше, що робить психолог - визначає запит: чого, типу, прийшов і що хочеш. Потім дивиться чи має щось по темі і тоді вже пропонує:- ось дивись: два рази в тиждень, десь пів року/рік, -сот грн. за кілограм. Береш чи ні - воля твоя. Якщо просто поумнічати, то це он навпроти, до побачення.Отцям такої розкіші не дано. Інколи вони, як ті діти з Євангелія, що до блюзнірства готові на все - грати веселої чи співати жалібної, аби попит був. В результаті виходить якось прикро.Але такі думки і відчуття періодами. В інший час хочеться ділитись, хочеться говорити - люди, а ви чи знаєте?!І в обох випадках є своя правда.Не прийміть відвертість за хамство.Дякую, що ви тут 🙏#думи

Один священник розповідав цікаву історію своєї зневіри.Якось, каже, все дійшло до того, що став зневірюватись і в Богові, і в людях, і в собі. Вся ця несправедливість навколо, якісь свої життєві проблеми — довело до порожнечі. Здавалося, що немає правди, немає Бога. Було бажання плюнути на все і стати циніком. Здавалося, що то був вихід, єдина правда життя, яка залишалася розчарованій душі.І коли він собі чесно в тому всьому зізнався, душа сказала:- А Христос?Справа в тому, що герой нашої історії вивчав біблеїстику. Він, каже, знав і вірив, що Христос був історичною особою. І от Христос не давав йому розчаруватись вщент, бо він міркував собі щось таке: «Ну добре, нехай Бога немає, нехай люди лукаві, а життя складне, але ж Він тут жив. Теж серед цього. І Він не розчарувався. Він любив і був Людиною. І показав, якою людина може бути. Тобто — так можна...»З такими от думками та боріннями йшов він через долину своєї зневіри і питав себе: «І якщо так, то яким би я хотів бути? І якщо нічого немає, а є лише ось це життя і смерть, то як би я хотів пройти свою дорогу?»— І зрозумів, — каже, — що хочу бути Людиною, що хочу іти за Христом, навіть якщо так. І це врятувало мене.Треба сказати наостанок, що тоді ще він священником, власне, не був, хоча це суті ніяк не міняє — був християнином. Але ось так, врятований Христом, вирішив потім і сан прийняти.Не бійся, тільки віруй 🤍#життяілюди

Питання від підписників: "Чому люди впадають у запої, навіщо п'ють, якщо це очевидна проблема? Що з цим можна зробити?"Відповідаю тут, бо проблема більша, аніж може здатися, а питання актуальне. Якщо зовсім коротко, то алкоголізм — це не лише про слабкість характеру, а ознака життєвої надломленості, глибокої особистісної кризи, свідчення того, що щось у житті людини не так, і вона не має здорових способів із цим справитися. Ну а далі — це, безперечно, шкідлива й нав'язлива звичка, яка приносить ще й немало «бонусів» (поведінка, яка не має жодної вигоди, не буде повторюватися):посилює емоційні переживання, виправдовує багато речей, які людина інакше б собі не дозволила, привертає увагу тих, кому не байдуже і хто хоче допомогти, слугує вираженням глибинної зневаги до себе та самопокаранням за щось тощо.Насправді, проблема алкоголізму — складна. Якби на неї можна було легко відповісти, то вже б давно відповіли й вирішили. Люди пили і п’ють. Часто це — талановиті люди, з можливостями, поруч із якими чимало тих, хто хотіли б допомогти, але, як видно, не дуже виходить.У цьому складному явищі можна виділити три групи чинників, які формують алкогольну залежність: 1. Психологічні Втеча від болю:тривога, сором, втрати, травма, внутрішня пустота. Дефіцит навичок саморегуляції: замість проживання емоцій — втеча у алкоголь. Відсутність мотивації до життя:втрата сенсу й мети, алкоголь дає хоча б тимчасове тепло.Розрив між очікуванням і реальністю:коли життя здається провальним або надто важким, випити й забутися — спосіб якось вижити.2. Біологічні Фізична залежність:алкоголь змінює хімію мозку; з часом формується потреба в регулярному вживанні. Психічна залежність:мозок «запам’ятовує», що алкоголь — це швидке зняття стресу, і формує автоматичну реакцію. Генетична схильність.3. Соціальні Оточення й культура пиття:коли п’ють навколо, а культури випивки немає — це стає нормою. Самотність, ізоляція:алкоголь допомагає знайти "добрих друзів", або й сам стає "другом". Стрес:людина може бути під хронічним тиском (в роботі, родині) і в такий нездоровий спосіб намагається "випадати" звідти хоч інколи.***Але що робити? Якщо проблема — ваша особиста:Перший крок — визнати, що це справді проблема.Другий — звернутись по допомогу до спеціалістів.Самому вибратися з цього дуже і дуже складно, а з певної межі — вже майже неможливо. Якщо це стосується когось із близьких:Ситуація складна. Якщо людина не хоче змінюватися, ви не зможете її змусити.Далі для себе ви маєте розуміти, ким і яким у цій історії бути вам.Та й таке 🤷‍♂#питаливідповідаємо

Психолог від Бога про те, що допоможе полюбити себе,абоЯк жити цікаво і красиво незалежно від кількості грошей у гаманці.Час та місце — це базові принципи драматургії. Це те, що робить історії цікавими, а сюжети — захоплюючими. Ми ж любимо цікаві історії, чи не так? Ми не дивимось на світ, як фотоапарат, сприймаючи все підряд і рівнозначно, — ми ж підсвідомо шукаємо, де цікаво. Час і місце у музиці — це те, що творить ритм і мелодію. А ви ж любите гарну музику. Навіть якщо ви самі не музикальні, музика все одно чіпляє вас. Красива мелодія не залишить нікого байдужим. У психотерапії відчуття часу та місця мають цілюще значення. Це те, що терапевт допомагає людині зрозуміти: де вона знаходиться у житті, який її час і місце. Таке розуміння дає людині можливість не губитись, знайти певність. А ми ж не хочемо губитись, правда? Ми не подобаємось собі, коли невпевнені. А тепер скажіть, будь ласка, чому ви такі байдужі до цих речей у своєму житті? Чому ви не вибираєте правильний час і доречне місце для того, що ви хочете сказати чи зробити? Час і місце на те, ким і якими ви хочете бути? Нерідко ми самі робимо своє життя нудною історією, скучним сюжетом, фальшивою мелодією, яку навіть самим не завжди хочеться слухати. А потім дивуємось, чому ми якісь розгублені по життю, і шукаємо щось, щоб відволіктись від себе. Можуть бути дуже правильні й потрібні речі, але якщо вони не у свій час та не на своєму місці — то вже надаремно. Може у нас не вийде шедевру (хоча, хто зна), однак ми точно можемо зробити своє життя кращим і цікавішим лише тим, що будемо вибирати час і місце для своїх слів і вчинків. Місце і час для себе. Жити — це теж мистецтво 🩶#психомудрості #шоти

Надибав тут кумедну історію, що може гарно проілюструвати одну важливу життєву правду, яку вам краще про себе знати: самі по собі обставини не дають людині досвіду, вона його творить із середини сама. Напевно ви теж зустрічали людей, які прожили якийсь кусок життя, пройшли непрості може або цікаві обставини, але сказати їм нічого. Вони нічого звідти не навчилися, нічого не взяли, ніби розминулися зі своїм власним життям. Ось, власне, ця історія: "Якась театральна трупа одного невеликого містечка готувалася до чергової прем'єри. Один актор ніяк не міг підготуватися до майбутньої вистави. Відверто кажучи, його не зовсім можна було назвати актором, бо вся його роль полягала в тому, щоб вийти на сцену в момент, коли пролунає постріл із рушниці, і сказати одну-єдину фразу: "О, Боже! Здається, мене підстрелили!" Алан, саме так звали цього актора, не зовсім підходив для цієї мети. Точніше, він для неї зовсім не підходив. Вони репетирували з ним знову і знову, але незважаючи на всі зусилля, він вимовляв свою репліку безбарвним голосом, позбавленим усіляких емоцій, та так незграбно, що навіть за всього бажання йому ніхто не міг повірити. Вся справа була в тому, що він ніколи не переживав того, що відчуває людина, коли в неї потрапляють із рушниці. Так подумав режисер і наважився на сміливу авантюру. Нікому не кажучи ні слова, він зарядив бутафорську рушницю сіллю в надії на те, що коли вона вистрілить, горе-актор, нарешті, «відчує» свою роль. І ось почалася вистава, настав момент істини. Наш герой вийшов на сцену, рушниця вистрілила, і він відчув гострий біль. А потім він побачив кров. "О, Боже, - вигукнув Алан, - мене ж насправді підстрелили!"І це, чорт забирай, знову було зовсім не те, що від нього вимагалося". *** Це ще й відповідь на те, чому такі непрості обставини, як війна, не сильно змінили наше суспільство. Людина має хотіти мінятися, має вчитися, думати, аналізувати і робити висновки, брати відповідальність. Ззовні ці речі не можливо нав'язати. Однак, в цій правді є і позитивна сторона - вам не треба якихось особливих обставин, щоб стати такими, якими ви би хотіли бути, ви можете творити себе зсередини. Якщо ви дочитали весь цей допис аж сюди, що сьогодні для багатьох майже непосильно, то маю сказати, що ви людина явно зосереджена, вдумлива і принципова. В цьому ваша сила, вмійте тільки скористатись. Живи і будь 🤍 #думи #іпросуспільство