Сьогоднішнє євангельське читання, де друзі приносять паралізованого до Христа (Мф.9. 1-8), дає нам можливість говорити про таку важливу річ, як дружба.Чи потрібна сьогоднішній людині дружба? Не зв'язки, не підписники, а саме дружба?Серед споживацької культури стосунки теж часто стають просто споживацькими. Люди намагаються бути товаром, щоб їх могли обрати, ну або хоча б облайкати. Про це багато писав ще Еріх Фром, та і не лише він. Сьогоднішній світ навчив нас швидко підписуватися, але не так охоче — вкорінюватися.Ми звикли до постійної доступності онлайн, але забули про глибину живої присутності.У нас тисячі контактів, але часто немає з ким поділитись наболілим чи побути мовчки. Григорій Сковорода казав:"Людська душа і друг, безсумнівно, цінніші за все інше" Як гадаєте, якби сьогоднішню умовну середньостатистичну людину запитати, що для неї, безсумнівно, цінніше за все, що би вона відповіла? Це цікаво, але підозрюю, що то навряд чи були би душа і друг. І саме тому ця євангельська сцена з друзями, які несуть розслабленого до Христа, звучить сьогодні як виклик. Бо справжня дружба: - це не просто симпатія чи вигідне знайомство; - це нести іншого, коли йому самому не під силу; - це прикладати зусилля, навіть коли не знаєш, чи буде результат; - це розбирати дах — тобто ламати перепони, йти на ризик, втручатися, коли простіше було б пройти повз; - це, врешті-решт, впустити когось у свою власну вразливість, довіритись, визнати свою несамодостатність;Тож, можливо, найглибше питання цього Євангелія не до розслабленого, а до нас: - Чи є в нас ті, кого ми готові нести — і кому дозволимо нести нас? Бо дружба — це не розвага, а форма любові. І не кожне серце готове її витримати. "Хто хоче мати друзів, сам має бути дружелюбним" (Соломон) Живи і будь 🤍#думидуховні #іпросуспільство