Шановне товариство, зараз буде снобістське і занудне привітання з Новим роком від психолога. Може бути трохи неприємно, тому знайте, що далі ви читаєте на свій страх і ризик.Вам же уже набажали всього нового в новому році, і щоб старе залишилось в старому. Ви вже й надихнулись, повірили, зігріли душу. Допивайте просєко, витирайте майонез на рукаві від олів'є і вибачайте милосердно, але мій обов'язок нагадати вам, що все це ходіння по колу.Бо кожен Новий рік — це символічний акт повторення: ми знову обіцяємо собі те саме, що й торік, і знову зазнаємо поразки в той самий спосіб. Тарам-пам-пам!У цьому — вірність своїй власній неусвідомленій історії, яку ви, можливо, й не обрали б, якби справді могли.Тож моє вам побажання на Новий рік. Тут треба неспішно, то під шампанське маленькими ковтками буде в самий раз.Щоб ви нарешті вияснили свої життєві переконання і зрозуміли на якому шпагаті сидите і чому вам так незручно.Щоб усвідомили свої неоправдані претензії до життя, трохи скромності буде лише на користь.Щоб врешті зізналися собі у своїх бажаннях, та я знаю, що страшно і соромно, але інакше не вийде.І щоб світла (в усіх значеннях цього слова) було у вас стільки, щоб ваша тінь не лякала вас.Ось так можна буде вже розраховувати на якесь оновлення.З Новим роком, дорогі! Добра всім 🤍#зісвятом
Завжди шкода людей, які ведуться на такі ось заяви про великих математиків і вчених, які нарешті схопили і довели існування Бога! Не вистачає ще голосу за кадром (як то закадровий сміх у комедіях), який би підказував захопливе здивування: "Ваууууууу! Клааааас!" Справа не лише в тому, що Бог не може бути об'єктом в ряду інших об'єктів: стовп, двері, муха, яблуко, ковбаса, Бог... (відчуваєте абсурд уже із самого цього порядку через кому?). Не може бути навіть найбільшим чи найкращим об'єктом, у ряду з найкращою і найдорожчою ковбасою. Драма тут в тому, що люди, які шукають таких аргументів ззовні, нехтують собою в цих важливих аспектах свого життя. Це ніби любити свою дружину і жити з нею, бо сусід каже, що вона красива і хороша. Нічого особистого! Сусід же сказав, а він людина розумна. - Хух, ну слава Богу! Довели існування Бога, тепер то Він вже нікуди не дінеться. Можна спокійно жити далі. І можна ще в суперечках із невіруючими тикати їм прямо в очі цією теоремою, вона ж тепер доведена! І сміх, і гріх 🤦♂#тайтаке
Для нормального життя людині потрібно подбати про такі чотири базові аспекти: 1. Здоров’я.Це та машина, на якій ти їдеш свою дорогу, і пересісти на іншу не можеш. Про неї краще дбати по можливості. Ідеально не буде, але важливо не страждати більше, ніж необхідно. А якщо ти хочеш мати успіх ще в чомусь, то здоров’я потрібне тим більше — бо активності має бути більше. 2. Робота.Банально потрібні гроші. На хліб, комуналку, кросівки і на каву з друзями. Так уже влаштоване суспільство. Якщо робота, окрім грошей, приносить ще й задоволення — це прекрасно. Довгий час без роботи і без можливості потурбуватися про себе хоч якось у цьому плані — псує людину. 3. Друзі.Може, родина, добрі сусіди, колеги — коротше, вплетеність у соціальний простір. Людина за визначенням є соціальною істотою, і про це треба дбати. Можна вдавати з себе вовка-самітника чи кота, що гуляє сам по собі, але до доброго це не приведе. 4. Близькі стосунки.І тут не лише про те, щоб було до кого пригорнутися, а й про особистісні, довірливі стосунки. Щоб було з ким поговорити не лише про роботу й клопоти, а й поділитися собою.***Якщо всі ці чотири аспекти життя закриті — ви щаслива людина, і життя для вас приємне та добре. І що менше цих речей у вашому житті, то складніше. Однак хепі-енд у тому, що про все це можна подбати. І в якій би ситуації ти не був, звідти завжди є два варіанти: повести себе так, щоб стало гірше, або так, щоб стало краще.Живи і будь 🤍#психомудрості
Якщо при собі завжди мати віру і добрий настрій, то життя перестає бути прісним.абоКоли священник на своєму місці))Зі спогадів датського мандрівника Арне Фальк-Рьонне про його подорож до Нової Гвінеї у часи племен, місіонерів і пригод:"Мені згадується політ до однієї місії, загубленої у горах Стар. Густий туман зі швидкістю кур'єрського поїзда напливає на крихітний літак. Запасу пального залишається рівно на 12 хвилин, а ми не можемо ні піднятися вище, ні спуститися – куди не кинь погляд, скрізь височенні гори. Десь унизу, прихована від нас густим туманом, знаходиться "марка" - невелика полоска землі серед джунглів, завдовжки лише триста метрів. Але де ж вона і як на неї сісти?Літак веде католицький священик. Обернувшись до мене, він кричить що є сил:– Усі ми повинні колись віддати свої душі Всевишньому! Можливо Він має намір отримати їх саме зараз!З цими словами він кидає машину в густий, мов каша, туман. Несподівано перед нами постає темно-зелена стіна джунглів. Священик різко кидає машину нагору і кричить:- Ні, посадкова смуга не тут! - На мою думку, у такий момент він міг би мені цього й не говорити.Ще одна спроба, за нею наступна, і я подумки вже прощаюсь із життям. Але літак пірнає знову, і прямо під нами виникає посадкова смуга. Літак приземляється, весело стрибаючи по купинах."Арне Фальк-Рьонне. Подорож у кам'яний вік. Серед племен Нової Гвінеї.Не все в житті прорахуєш, інколи просто треба Йому довіритись.Всім доброго 🤍#цитатка #сміхтосила
Просто людська історіяОсь недавно — вечірній дзвінок. Старенький, неспішний голос у телефоні:— Алло. Це батюшка?— Так, це він.— Бааатюшка! Боже, яка ж я рада! — тихий голос відчутно поплив у посмішці, слова звучали справді як виждані. — А Ви мене не впізнаєте?— Поки ні, — я й сам засміявся, — але Ви скажіть, і я згадаю.— Це Людмила...Так, я згадав, Людмила Іванівна! Викладач морського училища, що тоді було ще в приміщеннях Могилянки. Їй тепер 86. Вона вже років із 15 через хворобу не виходить з дому. Але вдома порається сама: чистенько все, порядок. До великої війни вона час від часу запрошувала до себе, щоб посповідатись і прийняти Причастя. Потім — війна, і ми трохи погубилися. Не бачилися вже десь років із п’ять.Що цікаво, я згадував її недавно — як вона, чи жива ще, як її справи, — думав. Але номер її втратив, та й вона не дзвонила.— Ой, яка ж я рада, що знайшла Вас нарешті! Думала, Ви мене забули.Здавалося, що Людмила Іванівна продовжувала посміхатися, що для неї то була направду радість. Настрій передавався через слухавку, я посміхався теж.— Ледве знайшла Ваш номер у старому телефоні — і от дозвонилася, слава Богу! А як Ваші дівчатка? Напевно вже дорослі? А я вже старенька-старенька стала, — і сміється.Домовились про зустріч, і я зі Святими Дарами поїхав до неї. По дорозі думав, як то дивно, тепло і приємно, що ти потрібен людині. Направду потрібен. Саме ти. Тим, який ти є і хто ти є. І все це так щиро. Минув уже добрий кусок часу, війна, якісь клопоти і турботи — ти жив і не підозрював, що крізь ті всі перепони тебе хтось шукає, чекає зустрічі, твого благословення, розмови.За ці роки Людмила Іванівна не сильно змінилася. Осліпла, правда, на одне око, на друге трохи бачить. Часто посміхається, як і раніше. Під час сповіді дістає із серця якісь непрості переживання і витирає сльози. Життя непросте, як воно буває, але їй вистачає сили духу на нього, тому вона витирає сльози і знову тихо посміхається.Про неї багато може сказати її молитовник, який вона читає тим одним оком, що ще трохи бачить. Там повно закладок, а кожна із 300 сторінок акуратно вбрана обрізаним файлом — щоб не затиралася.— Бог дає мені ще жити, і я Йому вдячна за то.Я спускаюсь сходами і думаю, як багато правди у таких зустрічах. Правди про людей, про саме життя, про те, щоб бути... На вулиці — заспане осіннє сонце й ранковий спокій суботи. На душі приблизно так само.— І я Йому вдячний, — прошепотілося тихо в тишу.#життяілюди
Є така правда у житті, не очевидна, але дуже важлива, - себе треба вибирати.Люди шукають якоїсь правди, з якою б можна було зустрітись, як із дубом посеред дороги. Щоб не обійти, не оминути, а ще краще - вдаритись об нього головою, щоб осягнути невідвортнє його існування. І щоб та правда захопила нас, була міцною, щоб без сумнівів і з твердою певністю. Щоб залізти на того дуба, твердо сісти там і вже звідти споглядати буття з його прогалинами. Звідси наша впертість, зашореність і фанатизм. Люди захищають не правду - люди захищають себе. Їм страшно іти над прірвою. Страшно жити над непевністю. Тому ми хапаємось за якісь фрагментарності і міцно їх тримаємо. А правда в тому, що такого дуба немає. Все можна поставити в такий ряд, щоб знецінити. Будь-що можна підкопати і перевернути. Правда в тому, що тобі належить творити правду. Будувати місточок над Нічим, із якого все створено і яким все пронизано. Вибирати правду за правдою, дощечку за дощечкою і йти по ній. Не розкидатись нею. Берегти. Бо вона ще така непевна. Вона залежить від тебе. Бог покликав тебе до співтворчості.Якщо ти кажеш, що правди немає, то ти її не твориш, ти сподіваєшся на чужу. Але тобі треба своя.Живи і будь 🤍#шоти
Все більше, бачу, входить у звичай священникам говорити проповіді недовго. Вже вивчили про здатність людини тримати увагу) Але так було не завжди. Був у нас один хороший парафіянин Юра, Царство йому Небесне і мир його душі. Підійшов він якось після служби до мене і каже: - Отче, Ви все гарно говорите, все добре, але довго. А я тоді по хвилин 20 говорив)) - То все, - каже Юра, - можна коротше сказати. Тоді я попросив паламаря виходити і подавати знаки на 7-8 хвилині)) Спочатку не завжди вдавалося, але по трохи навчився)Сьогодні дуже багато слів. Красивих, правильних, добрих, натхненних. В інформаційну епоху живемо. Людина може знайти слова, які їй треба, на раз-два. Єдине що - слова правдиві. І не десь там в абстракції, а саме ось тут, між нами. Ось того, власне, бракує і сьогодні. Хоча , скажу вам, інколи й багато слів доречно, бо вони творять простір, у який треба увійти, а це кількома реченнями не можливо зробити. Але і тут без правдивості ніяк, бо інакше - пуста демагогія.Не пустословити 🤍#життяілюди
Людина — дуже неоднозначна істота.Буває, схопиш якусь історію чи ситуацію й розповідаєш її: ось вона така! А потім дивишся на неї через якийсь час і з іншим настроєм — а вона вже тобі інакше виглядає. Ти можеш уже розказати її інакше. Вона вже не така, як була. І ти не такий. Якщо ви того не помічали — спробуйте вести щоденник і потім перечитувати його: будете дивуватися самим собі.Нічого тут не можна схопити напевно.Можна пробувати, можна наполягати просто на своєму й намагатися бути дуже послідовним, але таке ставлення до життя загрожує зробити нас упертими, твердолобими й заскорузлими. З іншого боку, можна віддатися непевності й сумнівам, ніби у них твоя правда. Але вони тобі згодом просто знесуть дах: це сипучі піски. Вибір. Маєш вибирати, ким і яким тобі бути. Самі по собі факти ще не багато означають. Головне — як ти їх інтерпретуєш, як до них ставишся, яким значенням їх наділяєш. Вибір. Людина може бути всякою і різною.Боже, тільки вдуматись, наскільки всякою і наскільки різною! Скільки тут потенційної величі — і скільки слабкості. Кожен — як величезна галактика. Це вражає. Такий простір — великий дар свободи та можливостей. Але разом із тим — випробувань і небезпек. І попри всі твердження фаталістів та детерміністів, які відмовляють нам у свободі волі, якими б логічними вони не виглядали, відчуття цього внутрішнього простору та різноманіття здається мені нездоланним. Прекрасне відчуття внутрішньої безмежності: від якоїсь дурості — і до найдостойніших, найвеличніших речей. Відчуття, що Бог кличе тебе у свободу бути, дає тобі простір, довіряє тобі життя. Відчуття, що ти є і що ти обираєш. Обираєш не завжди вірно й не завжди найкраще, але саме відчуття можливості в собі обрати оте — найкраще, живе, причетності до нього, можливості бути таким, яким би ти хотів бути, — усе це уже дуже надихає. Хочеться жити ❤️#думи
Не дуже по темі каналу, але навряд чи ви це бачили чи чули — а воно цікаво!Натрапив на глибоко метафоричну українську короткометражку 1988 р. — «Загибель богів», зняту за незакінченим сценарієм О. Довженка. Дуже зачепило — ділюся.Без спойлерів.Фільм про християнську віру. Про те, як Бог дивиться на людей, бачить їх достойними й святими, але люди відмовляються від такого покликання, відмовляються бути собою, бо їм страшно.«Я сказав: “Ви — боги, усі ви — сини Всевишнього”» (Пс. 81:6).
«Бог помер. Ми вбили Його — ви і я» (Ніцше).
Цей сюжет метафорично подано в образах цілком реальної й болючої нашої історії — коли радянський атеїстичний режим винищує не просто церковне і традиційне, а людське. Людяне, живе, святе й Боже. Заперечує те, до чого кличе сам Господь — бути собою і бути людьми, бути живими, бути дітьми Божими.Зрозуміло, що все це дуже резонує з нашим сьогоденням.Фільм без надриву — навіть трохи кумедний, не бійтесь глянути.Всього лише пів години, але дуже багато метафор і символіки. Зокрема ці, нібито прості, але такі характерні й виразні обличчя персонажів, у які режисер дає можливість вдивитися, заглянути просто в очі... зустрітись. Відчуття, ніби то Бог вдивляється в кожного з нас. Гарна музика.P.S. Скільки є ось такої цікавої саморефлексії українців, як цей фільм, — але хто про це знав, окрім спеціалістів?! А треба би знати.Дуже раджу. На подумати:https://youtu.be/Zq4Q7bVcFng?si=ngsc5eaCj0gmEzt7#читанеібачене
По великому рахунку, є три способи ставитися до життя:1. Боятися жити, соромитися проявляти себе в житті — рано чи пізно образа задушить вас. Краще рано — тоді буде час оговтатися й щось змінити.2. Маніпулювати життям. Хитрувати у надії, що воно поведеться на це. Маніпулювати можна по-різному: можна вдавати постійну безпорадність у надії на «рятівників»; можна бути «дуже хорошою людиною» і сподіватися, що життя оцінить і віддячить; а можна рішалою намагатися прогнути життя під себе. Усі ці сюжети цілком життєві — на те, щоб «пропетляти» аж до смерті, вистачить. Проблема лише в тому, що маніпулятор, хоч і переслідує власні цілі, завжди живе чужі життя — дуже багато притворства, фальші й масок.3. Взаємодіяти з життям. Бути уважним до себе і до світу. Розуміти, де ти й хто ти; відчувати час і місце; знати свої можливості та межі. Таку людину вирізнятиме не постійний успіх, як могло б здатися, а адекватність, скромність і відвага водночас. Уміння подбати про себе — як в успіху, так і в проблемах. У такої людини в лексиконі слова: «допоможи мені», «дякую», «а тут я сам», «давай допоможу».Живи і будь👌#шоти
TGLIST.COM.UA
