🎭🍷ОТАКОЇ, АНДРІЙКУ! 🍷🎭

А ви знаєте, що Соломія Крушельницька любила азартні ігри і кермувала машиною, Іван Франко потратив посаг дружини на будівництво будинку, Михайло Грушевський був нудним викладачем, Хрущов їздив Львовом у відкритому авто, львівська ратуша завалилася у 1826-му році, а в ній поруч із маґістратом містилася в'язниця?Про це у своїй книзі «Країна Галичина: місця, події, люди» розповідає журналіст і дослідник історії Денис Мандзюк. Вийшла вона 10 років тому.Автор опрацював чимало різних джерел – книг, періодики, архівних, бібліотечних, музейних матеріалів – і помістив на трьохстах сторінках багацько цікавинок про Галичину періоду від XVII століття й до наших днів. Мені дуже зайшли формат і стиль написаного – під цією обкладинкою зібрані короткі, максимально насичені пізнавальною інформацією статті, які Денис писав у 2007-2014-му роках для «Газети по-українськи» і журналу «Країна».Реально жива історія! Читалося, наче захопливий авантюрний роман. До того ж книжка ілюстрована безліччю унікальних світлин 😎

Завершити серію дописів за спогадами Юрія Смолича про український літературний побут 1920-1930-их хочу згадкою про унікального письменника Леоніда Малошийченка, який друкувався під псевдонімом Чернов.Дотепний, іронічний витівник, шалений мрійник, життєлюб, фантазер, задирака і штукар. Смолич пише про нього в «Розповідях про неспокій»: «був Льонька вічно в когось закоханий, в коханні невгамовний та навіжений і взагалі – жив в атмосфері закоханості. Очевидно, саме через таку схильність Леоніда закохуватися та створювати атмосферу закохуваності серед інших, а ще через його веселу, життєрадісну, напрочуд оптимістичну вдачу, – так легко й гаряче закохувалися і в нього жінки».Листів до коханих жінок Чернов написав більше, ніж літературних опусів у всіх жанрах. Він продав улюбленого мотоцикла і вирушив у навколосвітню подорож джунґлями Індії та островами Індонезії. Там захворів на туберкульоз, від якого помер у 34 роки...📌 «Чудаки прикрашають світ» – найповніше зібрання прози Чернова в серії «Наші 20-ті».

«Розмови з Максимом Тадейовичем! Вони були такі різні і такі багаті. Він умів жартувати й пустувати, казати нісенітниці й дурниці, міг захопитися в творчій суперечці, виказуючи притому рідко подибувану ерудицію, вмів заглибитися в інтим, умів зосередитися на гіркому, болісному і трагічному», – згадує Юрій Смолич у «Розповідях про неспокій» класика укрліту Максима Рильського.Спогад про Тадейовича найзатишніший у книзі. Смолич пише про нього як наймолодшого з «неокласиків», дивуючись, чому радянська влада вважала їхню творчість ворожою. До речі, очільника «неокласиків» Зерова він називає особистістю високої ерудиції, напрочуд простою людиною товариської вдачі.Кажуть, Рильський вільно володів 13-ма мовами! Дружина Рильського Катерина (так, це вона на фото із сином Богданом, а на задньому плані – письменник Михайло Стельмах) була старшою від Максима Тадейовича на 9 років. Смолич згадує, як пані Рильська нагримала на них за те, що вони з Максимом цілу ніч не спали й за розмовами спорожнили плящину міцненького.

Валеріана Підмогильного Юрій Смолич у «Розповідях про неспокій» називає «найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним» письменником серед своїх сучасників.Смолич пише: «З Валеріана взагалі був надзвичайно цікавий співрозмовник: його ерудиція була величезна, зацікавлення світом якнайширше, думання зірке, точка зору завжди оригінальна. До того ж йому притаманне було тонке почуття гумору, а похідно від нього – іронічне ставлення до себе».Третину кімнати Валеріана в письменницькому будинку «Слово» займав письмовий стіл, завалений книжками, третину – Валеріанів велосипед. У цьому вузькому, тісному просторі він жив із дружиною і сином.Підмогильний чудово володів французькою – його переклади французьких класиків видають дотепер.1934-го року Підмогильного арештували зі звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії», а в листопаді 1937-го розстріляли в урочищі Сандармох...

Ось такі файнезні книжкові новинки щойно з'явилися в серії «Приватна колекція» від Василя Ґабора і видавництва «Піраміда»!📖 «Греція – усміх життя» (368 сторінок) забутого письменника-мандрівника, вічного романтика і самітника Михайла Посацького. Збірка майстерних подорожніх нарисів, написаних у Львові між двома світовими війнами. Медитативна подорож у країну весни і юності людства, спогад про яку автор беріг, як пам'ять про першу любов.📖 «Душа на гілочці ліщини» (328 сторінок). Нові й найкращі новели Любові Пономаренко, а також її рання містична повість «На срібному човні». Проблематика текстів наскрізь екзистенційна, а химерна проза цієї самобутньої письменниці близька до творів Ґабрієля Ґарсії Маркеса. Авторку цікавить тотальна самотність людини, тож у багатьох творах вона робить акцент на зображенні внутрішнього світу своїх героїв та найменших порухів їхніх душ.📌 Вартість кожної книги – 480 гривень. Замовити їх можна, написавши Василю Ґабору у Facebook або ж на електронну пошту: [email protected]

Сьогодні в Україні відзначають День медичного працівника. Обов'язково привітайте свого сімейного лікаря або ж знайомого медика/медикиню. Ці особливі люди бережуть наші життя і здоров'я, володіють ориґінальним, іноді цинічним і чорним почуттям гумору (доктора Гауса пам'ятаєте?).Згадую найцікавіші, на мій погляд, книжки про медичні будні.💊 «Треба трошки потерпіти» Анастасії Пристаї – у медицині немає табуйованих тем! Нічні чергування, втрати й погрози, операції, помилки, складні діагнози.💊 «Остаточний діагноз» Артура Гейлі – що ж відбувається у шпиталі провінційного містечка? 🤔💊 «Сміх у кінці тунелю» Івана Черненка – секс, наркотики, рок-н-рол? Студентські будні лікарів дещо інші. Анатомія, неорганічна хімія, перерви на сон. І далі легше не буде!💊 «Буде боляче» Адам Кей – робота лікарів схожа на їхній химерний почерк. Будні супергероїв у білих халатах, приправлені тонким англійським гумором.💊 Шедевральна медична класика від нейрохірурга Генрі Марша і бестселер «Важкий понеділок» Санджая Ґупти.

«Лінгвістику на карті світу» Рустама Гаджієва я прочитав іще два роки тому. Це захопливе пізнавальне чтиво від інтелектуала з чудовим почуттям гумору 👍Тут і 🔸 кримінальний роман про загадкові вбивства (тільки замість Голмса, Пуаро чи Мегре працюють лінгвокриміналісти), і 🔹 жахастик про викрадачів трупів у старенькій Британії, 🔸 і роман катастроф (як через мови зіштовхнулися літаки на Тенеріфе й потяги в Бельгії), 🔹 про дурнів і дупи на картині Пітера Брейгеля Старшого, 🔸 про Леоніда Кучму та французьку мову, 🔹 про мовні паролі, 🔸 про індіанців-шифрувальників племені навахо у Другій світовій війні, 🔹 слухачів тиші, свистунів, 🔸 танці бджолиних дупок, 🔹 Робіна Вільямса і горилу Коко, 🔸 й навіть про футбол!Стараючись поділитися з читачами якомога більшою кількістю цікавинок, автор частенько перестрибує з теми на тему. Спершу це збивало з думки, але згодом я звик до такої стрімкої динаміки оповіді. Словом, зачитаєте до дірок, тим паче, якщо ви – філолог/філологиня, або ж цікавитеся мовними питаннями 😉

Хто не ризикує, той не читає «Амок» Артема Поспєлова 🙃 Абсурд і психоделія. Сюжет затягує й нагадує тріснуте дзеркало. Головні персонажі – марґінали з девіантною поведінкою, себто такою, що не відповідає загальноприйнятим нормам.Здоровило Рябий із вадами розвитку, наркозалежний і травмований складними відносинами з батьком парубок Мес, мовчазна і замкнута панянка Ада, яка чує дивні голоси й ріже собі вени.Все зрозуміло, аж доки не з'являється Кролик Ло. «Хто цей Кролик Ло? Яке ще Шоу Кролика Ло? Що відбувається? Де я? Заберіть мене звідси!», – волало моє читацьке Я. Але поступово цей абсурдно-буфонадний Ло почав нагадувати Кролика з «Аліси в Дивокраї».Рябий, Мес та Ада стали піддослідними кроликами у психологічно-соціальному експерименті – наверненні їх до нормального (?) людського життя. Чи могли вони уникнути розпаду власної особистості? В момент розв'язки межа між нормальним/ненормальним, реальним/вигаданим, надією/відчаєм іще більше стирається. Цей світ жахливий, з нього варто тікати.💬 Читали? 🤔