Поділюся з вами ще скарбами зі своєї дитячої колекції 🤗 Чи пам'ятаєте журнал «Пригоди» і щомісячні газети «Веселі уроки» та «Весела перерва»? Вони, звісно, не такі олдскульні як «Малятко», «Барвінок», «Однокласник» чи той же «Клас».У «Веселих уроках» та «Веселій перерві», що видавалися в Черкасах, здебільшого були природничі науки в розважальній формі з коміксами про пригоди Живчика (того самого, оскільки «Оболонь» фінансово підтримувала ці періодичні видання), Ньютона й Архімеда, деталі для виготовлення паперових моделей усіляких машин, а ще цікаві уроки англійської мови, на яку в мене була алергія 😃«Пригоди» – з категорії підліткових журналів. Тут щономера було безліч інфи про зірок музики, кіно, інтерв'ю з селебріті, love story і ціла вкладка зі сканвордами – розгадуєш, складаєш ключові слова, заробляючи бонуси, які обмінюєш на цінні призи (я зазвичай їх обмінював на ексклюзивні кумедні наліпки, пазли або ж аудіокасети, до чогось соліднішого не дотягував 🙃).💬 Пам'ятаєте такі видання? 🧐
Пам'ятаєте, як у школі ми читали «Читанки»? Були вони наповнені мудрістю, затишком, учили нас розуміти й любити життя, а іноді розважали смішинками. Як, зрештою, і «Читанка» Володимира Ковцуна (Владзя).Він витягає шухлядки зі спогадами. З них випадають затерті світлини, на яких усі справжні та щирі. Відчуваємо тепло й аромат щойно видоїного молока, смак малинової мармуляди, робимо з татом вудку з патика, летимо ровером на ставок, напихаючись яблуками-зелепухами.В цій «Читанці» для дорослих багато коротких атмосферних історій – про женячку, плюси і мінуси сімейного життя, про старе сільське весілля в палатці з килимами на стінах, про вчительку з високовольтним поглядом, про серце, що товклося диким горобчиком.Як і в попередній книзі Владзя «Від нервів», написані колоритно, з соковитою іронією і галицькою говіркою – одні в жанрі стендапу, інші – цілком самодостатні новели (як от про кицю Ляльку чи Ігорка, який на декілька днів випадково втрапив до Раю).Словом, дуже помічне чтиво для зимових вечорів.
Якби я не знав, що автором цієї книжечки є чоловік, то, бігме, подумав би, що її написала жінка. Адже Януш Леон Вишневський дуже тонко малює психологію закоханих жінок. Шість оповідань тут написані від імені жіноцтва й одне від імені чоловіка.Не банальні історії кохання – щирого, пристрасного, жертовного, іноді забороненого і трагічного. «Невчасно може прийти гикавка, місячні, смерть або сусідка. Але не кохання», – запевняє одна з героїнь Вишневського.Часто трапляється, що хтось із закоханих гине, помирає від хвороби, страждає від вимушеної розлуки, аби через цей катарсис читачі могли відчути могутність справжнього кохання. Попри перешкоди закохані радіють митям бути разом, коли «спільне читання книг уголос пов'язує людей значно більше, ніж спільне виплачування кредиту».В цих історіях багато жінок, які сповідаються у своїх почуттях, страхах, переживаннях, ненавистях та коханнях.Доволі чуттєва книга, але, вочевидь, вона би мене більше вразила в юні роки, коли я ще був мрійливим романтиком 😉
🔥 В цього француза що не книга – кайф! Хочу ще! Луї-Фердінан Селін – бунтар, провокатор, крикливий брудний покидьок, якого хочеться то дружньо поплескати по плечу, то схопити за горлянку! Розлючений Кафка й непосидючий Джойс в одному флаконі!Всі його романи позначені автобіографізмом. «Феєрія для іншого разу» Селіна складається з двох частин. Перша – сповідь-самокепкування в'язня, засудженого на смерть за колаборацію з гітлерівцями (є в біографії автора такий грішок). Він гниє в буцегарні серед «бридких від мук акробатів пекла із виряченими баньками химер», від нього всі відреклися, а майно його конфіскували.Друга частина – це ніч бомбардування Монмартру у 1944-му році, моторошна картина Апокаліпсису з перетвореними на манекенів мешканцями будинків в осерді безодні під літаками, що скидають із неба Пекло.Понад півтисячі сторінок «Феєрії» написані короткими реченнями, помережаними безліччю знаків оклику і трикрапок, забарвлені надмірною експресивністю, гротеском та фізіологічними подробицями. Заворожує!
У видавництва «Темпора» з'явився новий сучасний сайт, і тепер тут можна замовити одразу декілька книжок й оплатити їх за звичною схемою (якщо пам'ятаєте: на старому все було складніше).«Темпора» славиться українськими виданнями американських постмодерністів, наших письменників 1920-их років, класним нонфікшеном, цікавезними біографіями неординарних особистостей від Алоїза Принца, книгами Джозефа Конрада, Ольги Токарчук (якщо полюбляєте творчість цих авторів, то вам сюди!), а ще трилогією «Клинок честі» британця Івліна Во.На новому сайті варто звернути увагу й на їхні старіші видання за доволі демократичними цінами. Зокрема на книгу п'єс загадкового польського митця, провісника театру абсурду Станіслава-Іґнаци Віткевича «Вінт чи бридж – this is the question» у перекладі вже покійного соліста «Мертвого півня» Михайла Міська Барбари (до речі, це він на обкладинці), п'єси лауреата Нобелівської премії з літератури Гарольда Пінтера і книжечку «Зникомі європейці» Ґауса про унікальні європейські етнічні групи.
Круто, що в нашому культурному просторі є книга «Це вам не естрада»! В ній музичний журналіст Філ Пухарєв відкриває олдскульних зірок української поп-музики, дотепно й легко розповідає, як народжувалися легендарні шляґери – від «Щедрика» Миколи Леонтовича до «Цей сон» Степана Гіги.🎶 Цією книжкою автор повертає нам своє, даючи читачам штурханця – мовляв: «Ого, яка в нас яскрава і самобутня музика, бігме чіпляє за живе!» На її сторінках знайомимося з композиторами, поетами-піснярами, співаками, співачками, музичними колективами – зокрема з геніальним Володимиром Івасюком, солодкоголосим Назарієм Яремчуком, родичем Соломії Крушельницької Мирославом Скориком, людиною-мемом Іво Бобулом.Більшість із них творили шедеври всупереч заборонам і перешкодам комуністичної системи, в якій жили. Навіть за залізною завісою вони створили хіти, які гідно конкурують із творчістю The Beatls чи Pink Floyd.🎧 Прослухати їх і поповнити свій плейлист можна, відсканувши QR-коди після кожного розділу книги «Це вам не естрада».
📚 Мені неодмінно потрібна ця книжка! Бо француз Луї-Фердінан Селін – мій найулюбленіший письменник з моменту, коли я прочитав його «Подорож на край ночі». Дивовижна річ!Роман «Лондон» вийшов друком аж через 60 років після смерті автора. Тут є любовний трикутник – головний герой Фердінан, його коханка й повія Анжель та джентльмен на ім'я Персел. Автор у своєму стилі (іронія на межі сарказму!) змальовує химерну картину лондонського міського дна – сутенерів, повій, власників борделів, торговців наркотиками, збоченців, дезертирів, шахраїв, до яких іноді пристають цілком випадкові люди: збіднілі аристократи, емігранти, ветерани війни.Українською «Лондон» переклав один з моїх улюблених перекладачів – Петро Таращук, тож очікую якісного перекладу. Книжку вже віддали в друк, має з'явитися у продажу в лютому. Буде близько півтисячі сторінок!Зважаючи на те, що ця книга виходить у зашкварному «Фоліо», суперобкладинка в неї доволі непогана – вивернута вітром розчепірка, як на мене, навіть дуже колоритна.
Серед сучасних українських письменників для мене найглибшим майстром психологічної прози є Степан Процюк. Його роман «Травам не можна помирати» присвячений темі каральної психіатрії в СРСР.Радянська влада намагалася силою добитися любові до себе, а тих, кого не змогла нагнути, знищувала морально й фізично. Совєти жорстоко карали за щирість та правду, вважаючи вільнодумство страшним злочином і змушуючи людей жити в тотальній недовірі – водномить свій міг виявитися чужим.Моторошна книга, в якій глибокі психологічні пасажі поєднуються з видіннями. Мурахопішкірними є епізоди, коли агентці КДБ Світлані являється привид закоханого в неї самогубця Миколи, якого вона зрадила, віддавши на поталу душогубам.Автор не лише показує звірячі злочини совєтів у психушках спеціального типу і незламність ідейних сміливців, а й викриває тогочасних українофобів, лакеїв, запроданців і стукачів.📽️ Після читання цієї книжки раджу переглянути фільм «БожеВільні» Дениса Тарасова – про дисидентів, закатованих у психлікарнях.
📚 Чимало років у Львові біля пам'ятника друкарю Івану Федоровичу просто неба функціонує книжковий «блошиний ринок». Тут я ще студентом зібрав значну частину своєї домашньої бібліотеки – так би мовити, дешево і сердито.Чи не щодня зупинявся біля кожної розкладачки, обмацував книжки, наче пишних молодиць, знав напам'ять, у кого що може бути й за якими цінами. Я був там таким частим гостем, що продавці мене впізнавали. Один дядечко навіть жартома називав мене босом, так і казав при зустрічі: «О, бос, здоров! Ну шо там? Шо шукаєш?» 😃А ще на одній із розкладачок регулярно сидів кіт, поважно й пофігістично дрімаючи – в нього я купив двотомник Анатолія Дімарова 🐱В цьому місці я завжди відпочиваю душею. Старі книги із запахами часу здаються мені таємничо чарівними. Іноді тут можна знайти рідкісні скарби 😎💬 А ви купуєте старі книги? Чи принципово ігноруєте «смердяче чтиво»? (знаю, що книголюбів найбільше відлякує запах стародруків) Які ще книжкові «блошині ринки» чи букіністичні ресурси порадите?
Ця книга з безліччю старих світлин перенесла мене до Львова періоду Другої світової війни. В ній польська історикиня з українським корінням Оля Гнатюк на основі спогадів, щоденників, листів, протоколів допитів досліджує досвід виживання і взаємин тогочасної української, польської, єврейської інтеліґенції (лікарів, науковців, художників, літераторів) за тоталітарних совєтського і гітлерівського режимів у Львові.То були роки масових етнічних чисток, арештів, погромів, розстрілів і переселень. Хтось віддано співпрацював з окупаційною владою, як от письменники Олександр Корнійчук і Ванда Василевська, що стали подружжям («Корнійчук і Ванда, не сім'я, а банда»), а хтось, ризикуючи життям і місцем під сонцем, рятував від знищення євреїв.Тут, зокрема, описано, як совєти анексували західну Україну під вивіскою «визволення» від панів і фашистів, як окупанти намагалися приборкати інтеліґенцію і як населення реагувало на новий політичний лад.Єдине, що дещо ускладнювало читання, – величезна кількість імен і прізвищ.
