Новий читацький рік я розпочав із кінороману «Нечуй. Немов. Небач» Петра Яценка. Це крута художня історія життя Івана Нечуя-Левицького, написана у стилі стімпанк – коли все відбувається в світі, де рулять парові механізми, така собі естетика механіки.Читалося легко й захопливо. Ще б пак! Адже тут є динамічний кіношний сюжет, безліч колоритних живих діалогів, дрібка гумору, перестрілка в готелі, розкішні дами, любовні інтриґи, галицькі опирі, таємне богемне товариство, імперські нишпорки, що прагнуть зіштовхнути головного героя на манівці. Й, звісно, дивакуватий, вічно добрий, мов лабрадор, Нечуй, який не вживає спиртного, рано лягає спати, завжди ходить із парасолем і... має механічне серце.Події відбуваються стрімко (у книзі лише 135 сторінок тексту, тож у ньому немає місця для розлогих описів та нудних роздумів), місця і часові проміжки змінюються, наче скельця в калейдоскопі. На сторінках цієї книги також зустрічаються такі відомі персонажі як Панько Куліш, Сергій Єфремов, Михайло Грушевський.
2025-ий рік добігає до фінішної прямої, тож час підбивати свої читацькі підсумки. Цьогоріч я прочитав 40 книжок – якось так вийшло, що 11 з них польських авторів. Знаю книголюбів, які читають значно більше 😉Та я люблю читати неквапливо й зосереджено, насолоджуючись кожним словом, ніби коханою жінкою – по-іншому не можу, тому не виходить читати тоннами 😃Жодна з цих прочитаних книг мене не розчарувала. Було чимало художнього чтива, біографія шикарної Мерилін Монро, листи Олени Теліги, подорожні нотатки Софії Яблонської, щоденники Григора Тютюнника, романи улюбленого Луї-Фердінана Селіна. З приємністю відкрив для себе прозу Чеслава Мілоша, Лева Скрипника й пекельні репортажі Зємовіта Щерека.Про кожну з прочитаних книг я в телеграм-каналі Отакої, Андрійку! писав коротенькі відгуки, іноді навіть виходила серія дописів. Що найбільше сподобалося? Роман «Ще до птахів» фінської письменниці Мер'ї Мякі.Нехай новий, 2026-ий рік подарує вам безліч кльового чтива, яскравих емоцій і цікавих людей! Миру нам усім!
Зазвичай Різдво зустрічаю з класними новинами від пана Василя Ґабора та його «Приватної колекції» 😇 Так трапилося й цього разу. До кінця 2025-го має з'явитися ось така файна книжечка! 🔥💪Невідомо, чи Король українського футуризму Михайль Семенко цмулив у Львові пиво й чи тиснув львівських кралечок, але, подейкують, що тут він гостював лише раз – наприкінці лютого 1929-го року. Повертаючись із групової поїздки з Берліну, Михайль застряг у хаті Павла Ковжуна, і вони, зі слів Святослава Гординського, декілька днів і ночей за чорною кавою і в хмарах диму передискутовували всі проблеми українського мистецтва.Щоправда, про перебування Семенка ві Львові місцева преса залишала дуже скупі відомості, втім, про його реальну й віртуальну присутність у місті Лева засвідчують численні публікації як творів самого поета, так і рецензій, пародій та згадок про нього, що й буде відображено в цьому виданні.📌106 сторінок із кольоровими шмуцами. Вартість 280 гривень. Замовляти можна вже у пана Ґабора 👉[email protected]
«Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе» – єдиний роман австрійського поета Райнера Марії Рільке. Химерна й велемудра книга без сюжету. Головний герой – недужий поет-самітник, «блудний син» Мальте, якому затісно в собі і який приїздить до меланхолійного Парижа, аби зазирнути в очі власній смерті.Смерть тут матеріалізується: людина може обирати її собі, як мешти в магазині. Вона має голос та розміри. Мальте ніби приміряє свою смерть, вслухаючись у буття. Нагадує Рокантена з «Нудоти» Сартра – ті ж потворна повсякденність і непозбувна бентега перед дійсністю.Певні фраґменти можна трактувати як діалог із Богом, із Вічністю. Відчувається, що це проза, написана поетом: речі заспані й розбещені; тиша така, наче рана заживає; вичавлений сміх розтікається безбородими щоками. Круто!Текст «Нотаток» – мовби зшитий з різних частин Франкенштейн. Я кайфував від глибини сенсів, а, бувало, почувався пігмеєм, нездатним осягнути, що ж хоче сказати автор. Якщо фанатієте від екзистенційних штучок, то обов'язково почитайте Рільке!
З Наталею Лівицькою-Холодною Олена Теліга заприязнилася після переїзду до Варшави. В листах Теліга називає подругу «золотко моє хороше», «милий мій Натусь». Олена дуже цінувала цю дружбу й завжди ділилася найпотаємнішим.Вона наголошувала: «Це ж для мене незнана розкіш – ділитися з кимось, а головне з жінкою, всім. І я відчуваю, що тобі можу написати і про якесь своє захоплення, і про свої думки, і про те, що у мене подралися черевики чи болів животик... Це так гарно не ховати нічого в своїй душі».Пишучи Лівицькій-Холодній, Теліга розмірковує про людські взаємини, зокрема між чоловіками і жінками, про творчість, про колег по перу, описує свій одноманітний побут у глухому польському селі, де жила з чоловіком Михайлом Телігою, який там працював землеміром.За будь-яких обставин Олена не втрачала оптимізму, почуття гумору, максималізму й завжди приділяла увагу самовдосконаленню: «Записалася я в бібліотеці на дві книжки, але бібліотекар зауважив мою ненажерливість і почав передавати три».Далі буде...
Олена Теліга – талановита поетка й діячка ОУН. Пристрасна, імпульсивна, безкомпромісна, дотепна жінка з гострим розумом і шаленим оптимізмом. Не маючи яскравої зовнішності, вона зачаровувала своєю харизмою, впертим поглядом, маленьким носиком, устами, в кутиках яких ховався сміх, і волоссям, що змінювало колір. Не любила обмежених людей, не терпіла, коли слова розходилися з ділом.Багатогранність особистості Теліги найкраще проявляється в її листах, де Олена відверто ділиться найсокровеннішим. У цьому виданні 2003-го року є вся збережена епістолярна спадщина Теліги (65 листів і листівок) та спогади Олениних сучасників.Довго Теліга листувалася з поеткою Наталею Лівицькою-Холодною. Їх здружила творчість, творчість їх згодом і посварила. В листах до неї Олена виливає душу, розповідає про сукні, випічку, капелюшки, улюблені книги, про погіршення стосунків із рідним батьком, важке життя в еміґрації, своє почуття на межі кохання до вдвічі старшого Дмитра Донцова, який виявився ще тим слизняком.Далі буде...
«Сімка» Зємовіта Щерека – пекельна, надзвичайно дотепна роуд-сторі на межі репортажу й авантюрного роману з харизматичним і безкомромісним головним героєм Павелом Жмеєвичем, який займається писанням новин із клікабельними заголовками.Одного разу цей Павел сів у свій опель і вирушив королевою польських доріг – трасою державного значення №7 – у Варшаву на якусь незрозумілу, але дуже важливу зустріч. У дорозі Павела спіткали карколомні пригоди, що не дивно, адже їхав він налиганим (так ся стало 🙃). Зрештою, мандрівка перетворилася на фантасмагорію, де теперішнє химерно перетнулося з минулим.Жмеєвич зустрічає всіляких притрушених неадекватів і через розмови з ними намагається збагнути рідну безформну Польщу («Смішно тут у вас», – каже йому німець, якого він підвозить) і не соромитися власної польськості.Ця іронічна книга дуже навіть українська, адже змушує пишатися собою й обожнювати свою країну, не зважаючи на те, що всі вважають тебе бідним європейцем. Тож насамперед тому варто прочитати «Сімку»!
Цю стареньку книжку я купив на букіністиці, бо мені сподобалася її назва. І вона виправдала мої очікування. Роман «Остання ніч кохання, перша ніч війни» румунського письменника Каміла Петреску написаний наприкінці 1920-их у стилі «втраченого покоління», емоційно насичений, нагадує настроєвість творів Ремарка.Головний герой тут – молодий інтеліґент, нонконформіст Штефан Георгідіу, який, будучи бідним студентом, одружується на красуні Еллі. Він думає, що знайшов справжнє кохання, та як тільки в подружжя завелися грошики і воно поринуло у світське життя, Штефан запідозрює Еллу в подружній зраді.«Жінка зраджує тільки того, кого кохає, а інших просто покидає», – напівжартома каже йому на тусовці одна дама.Водномить Георгідіу стає спустошеним, починає губити віру в ідеали, свариться з власною дружиною й постійно відчуває пекельні муки від своїх підозр, які то спростовуються, то знову підтверджуються. А далі Румунія вступає в Першу світову війну, і Штефану як офіцеру доводиться бігти навипередки зі смертю...
Українською роман «Ще до птахів» Мер'ї Мякі переклала Ольга Ярешко (на фото). Чомусь я уявляв головну героїню цієї книги саме з таким добрим, усміхненим поглядом, як у її перекладачки 🤗Панна Ярешко залюблена у фінську мову. Каже, що фінська неймовірно красива і складна, бо не схожа на інші мови. Й запевняє: якщо зрозуміти логіку фінської, то все стане простішим 😉Із книг фінських авторів в українських перекладах радить звернути особливу увагу на «Собачий майданчик» Софі Оксанен, «Квантового злодія» Ханну Раяніємі, «13 новел» Юркі Вайнонена й «Мемуари» головнокомандувача Збройними силами Фінляндії періоду Зимової війни Карла Ґустава Маннергейма.Вона вважає, що українською з фінської також вартує насамперед перекласти твори Айно Каллас («Наречена вовка»!) і сучасного майстра трилерів Іллки Ремеса.Ольга Ярешко наголосила, що Мер'я Мякі – дуже талановита авторка, яка завойовує всі можливі фінські літературні премії. Бігме! Якщо почнете читати «Ще до птахів», то точно не зможете відірватися від цієї книги 😎
🔥 Крутезний номер журналу про минуле і сучасність «Локальна історія», присвячений нашим буремним 1990-им!😎 Ще й подвійний випуск на 200 сторінок!На ґлянцевих сторінках – переломне десятиліття нашої новітньої історії з його невід'ємними атрибутами – базарами, «кравчучками», карбованцями, жуйками «Love is», фруктовим порошком «Yupi», бульйонними кубиками «Gallina Blanka», відіками, пейджерами, тамаґочі, йойо, з «Територією А», «Альфом» і «Роксоланою» з Ольгою Сумською по телевізору! Я ніби повернувся у своє дитинство 🤗А ще тут є цікаві інтерв'ю з дисидентами Богданом Горинем і Михайлом Косівим, які брали безпосередню участь у становленні Незалежності України, розповіді про перші реформи нашої країни, про тогочасні духовне життя, освіту, моду, дозвілля й навіть резонансні вбивства! І це ще не все!Хотілося більшого тексту про «Шоу довгоносиків», бо обожнюю його, і здивувала відсутність згадки про таку розвагу 90-их як тетріс 🙃📌Передзамовити цей чудовий номер журналу можете на сайті «Локальної історії».
