Горіха Зерня

Якийсь сьогодні складний день. Вишенька на торті - з'ясувати, що у мене банки під ключ, а не під закрутку, коли все уже розлито по банках :) Але було сьогодні і кілька важливих зустрічей, і домовленість про участь у одному літературному проекті.А ще - найголовніше, напевно - отримала нарешті відео з передачею крайньої машини військовим.Вона стільки нервів вимотала, не передати словами, на кожному етапі були якісь пригоди. І кордон долала зі скандалом і конфіскацією поляками номерів. І ремонт в Україні, в умовах, коли то електрик втік від тцк до тещі у село, то механіки бояться на роботу виходити, той іще квест.Але машину зробили, обладнали додатково, докупили комплект шин і дисків. І сіли чекати.Командир, під чий запит була куплена машина, застряг на позиції, куди воду і їжу носять дронами. Застряг надовго, не на одну добу. У вкрай складній обстановці, без можливості виходу, і це було невиносимо для всіх, хто в курсі.А тут ще ми як дурень з намитою шиєю з цією автівкою.Ну і от сьогодні нарешті хороша новина, автівка передана, акт підписаний, підсумкове відео до вашої уваги.Дякую всім, хто долучався. Ми тепер зі спокійною совістю можемо переходити до наступних зборів.

Доїзду у наше село на Сумщині більше нема. Вірніше так, проїхати теоретично можна, але це гра в рулетку. Російські дрони полюють за цивільними автівками. Не так давно сусід прорвався на город з дружиною і тещею, доки картоплю копали, дрон прицільно підірвав машину. Теща тепер не знає, чи дякувати зятю за врятоване життя, чи ображатися, що той з такою силою штурхнув у канаву з наближенням дрона, що тепер увесь поперек у синцях. Ті села, які на пару кілометрів ближче до кордону, зовсім порожні. У одному з них лишилося всього п'ять жителів. Кажуть, що процвітає мародерство, причому не дрібне аматорське, а у промислових масштабах. Організовані банди методично відкривають цілі вулиці, виносять все, аж до вирваної з м'ясом проводки. Банди заїжджі, не місцеві. Наші родичі поки що на власні очі не бачили, але такі чутки. Боюся, що правдивість цих чуток доведеться перевірити зовсім скоро. Багато хто засидівся на місці до останнього, сподіваючись, що до нас не дійде. У людей дійсно були очікування від переговорів Трампа з путіним, а також впливали і досі впливають заяви Зеленського про нашу потужну незламність. Окозамилювання і заперечення реальності нікуди не поділося і не могло подітися, це стиль такий. У нашій маленькій громаді героїчно працюють ремонтники, під обстрілами відновлюють світло і ремонтують розбомблені об'єкти критичної інфраструктури. Ще на місці староста села, дехто з адміністрації громади. Люди виїжджають переважно до родичів, тобто все своїми силами. У новини і статистику обстрілів потрапляє десята частина того, що насправді відбувається, область в інформаційний блокаді. Справа Громад і Петро Олексійович возять допомогу на наше прикордоння захисникам Сумщини, але ж ми розуміємо, що це теж питання часу. Порошенку викручують руки, через санкції, які на нього наклав Зеленський, купувати і виготовляти техніку для ЗСУ стає майже неможливо, рахунки заблоковані, банк паралізований, підрядники, які виконували замовлення, потрапляють під слідство. Я дуже шкодую, що мені не вистачило наполегливості вивезти з села усе майно ще минулого літа. Не було куди, мама була категорично проти, не могла витримати думку про розорення домівки. Тепер що ж, уже пізно. Лишається тільки сподіватися, що ні бомби не влучать, ні мародери.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський в інтерв'ю The Guardian повідомив, що російські дрони, які залетіли вглиб країни на кількасот кілометрів, були обманками, не несли на собі вибухової частини. Він відкинув інсинуації, що ППО Польщі не впоралася з ситуацією, враховуючи збиття 4 з 19 дронів. "Дрони не досягли своїх цілей, матеріальні збитки були мінімальними, ніхто не постраждав. Якби це трапилося в Україні, за визначенням українців, це б вважалося 100 процентним успіхом", - сказав він.Також він заявив, що українські військові вчитимуть поляків збивати шахеди на базі НАТО у Польщі, оскільки це безпечніше. В Україну польські ППО переймати досвід не поїдуть. З цього всього у мене виникає загострене бажання припинити читати новини. Просто зробити для себе висновок, що всі остаточно попливли мозгами, таки купити хату в селі взамін хати, яка у нас була на Сумщині і до якої вже фізично неможливо доїхати через обстріли, або якщо не вистачить грошей - просто викопати собі землянку, бункер, льох - що завгодно. І переїхати туди на кілька років.Якби не діти, я б так і зробила.

Збоку може здатися, що я збираю матеріал для чергової книги. Хотілося б, щоб так і було.Дивимося ще одну ділянку. Старенька хата, але досить добротна, перспективна. Город на схилі, сонячна сторона. Внизу навіть вихід до ставка. Ставок, щоправда, фермерський, тому чи можна там рибу ловити і за які гроші - питання, але краєвид є. Вже повертаючись з городу, вловлюємо різкий характерний сморід. Але звідки? У господині ніби нема свиней, тільки кури.- Ой, та я не знаю. Так, щось таке пахне. Шо воно таке? Може хтось на конику по дорозі проїхав? Чим більше вона дивується і чим сильніше втягує повітря, тим очевиднішим стає - цю хату викреслюємо. Сусіди після короткої розмови підтвердили: так, впритик до двору за парканом "дуже велике хазяйство". Дух від хазяйства аж очі виїдає, але тільки вранці і під вечір. Ну і ще коли вітер у наш бік. Принаймні я зрозуміла, чому власниця так наполягала, щоб оглядини відбулися до 16.00. І була така незадоволена, що я перенесла на п'яту, ми не встигли через затори.

Іще кілька фото з Іриної презентації. Так, я розумію, що у Ірина Білоцерковська можуть виникнути питання до фотографа. Але зауваж, у моделі принаймні одночасно відкриті і рот, і очі, а не щось одне :) І повторю тут те, що я сказала на події у вільний мікрофон :) У часи мого дитинства і юності були популярні книги з порадами. Всі вони стосувалися ремонту своїми руками, шиття своїми руками і кулінарії теж руками. Можна було почитати, як правильно зварити клей для вікон із води, крохмалю і газет (діти, навіть не питайте). Або вичинити шкурку кролика у домашніх умовах. Але ніхто і ніде не писав, що робити, якщо тобі сумно. Якщо ти скучаєш за чоловіком, у вас закінчилися теми для розмов, ви сваритеся і не чуєте одне одного. Якщо зник сон чи лібідо, мучать страхи чи невпевненість. А книжок таких не було, тому що запиту такого не передбачалося. Радянській людині на думку не спадало, що вона сама, її переживання і досвід хоч когось цікавлять, це хоч для когось має значення. А от зараз ми маємо такі книги, як написала Іра. З такою повагою до людських почуттів, з простими практичними порадами, із варіаниами рішень і постійним повторенням, що читачі можуть мати свою думку і досвід, і що він важливий. І це просто космічний крок уперед порівняно зі світоглядом іще 30-річної давнини. І все це сталося на наших очах, впродовж одного людського життя. У це неможливо повірити.

Я сьогодні була на церемонії посвяти у студенти для магістрантів Києво-Могилянської академії. Мене навіть запросили виступити, що було дуже хвилююче і приємно.Я дійсно планую два роки вчитися, сидіти на лекціях, писати роботи і робити все те, шо належить порядній студентці. Таке приємне хвилювання, бо це план з розряду заскочити у бійку - а там подивимося. :) Бо додаткові години у добі мені поки що не видали. Звісно, мене трохи бентежить той факт, що більшість однокурсників - ровесники моєї доньки. Але я собі подумала і постановила таке. Свого часу мені дуже бракувало позитивних жіночих моделей у деяких ролях. Я б хотіла бачити жінок, які не поєднують материнство і роботу, досягаючи у цьому вершин майстерності, а зосереджуються на роботі - і їх ніхто не засуджує. Або жінок, які будують собі будинки і роблять ремонти. Або жінок, які заробили чесною працею капітал, вийшли на пенсію у бадьорому стані і насолоджуються подорожами. Щось таке, напрямок думки зрозумілий. І от жінки, які вчаться і отримують вищу освіту у старшому віці, мене завжди цікавили. Аж доки одного дня я не роззирнулася по кімнаті і не зрозуміла, що рольові моделі тепер тут ми.Ну і щодо вибору спеціальності, чому все таки психологія. Мені здається, ми вигрібаємо залишки нашої здорової психіки по дну. І зовсім скоро усім нам знадобиться фахова допомога. І тут я така сяду і відкрию практику :) Або принаймні зможу хоч щось протиставити шарлатанам і аферистам, які посунуть як гриби після дощу. І зрештою, мені просто цікаво, я все життя читала статті і книги з психології. Думаю, буду не найгіршим магістром.

Ви бачили відео, на якому стрьомна пані у джинсовій жилетці не пускає до школи учнів у бриджах і шортах відправляє їх додому. Попри протести батьків і навіть виклик поліції на місце подій. Попри те, що той день був особливо насичений тривогами, і кияни переміщувалися перебіжками - вікно між тривогами складало хвилин двадцять.І дійсно, там почалася тривога за кілька хвилин, і залишені на вулиці діти лишилися самі по собі поза укриттям. Багатьох зацікавило, хто ж вона така, та пані на відео. Із вигляду і манери розмовляти люди вирішили, що це вахтерка. Але насправді це дійсно була директорка гімназії № 109 ім. Т. Г. Шевченка Печерського району м. Києва Полякова Віталія Іванівна.Кандидат психологічних наук, членкиня експертної ради МОН України. У переліку основних наукових праць пані Полякової під номером 1 вказано:1. Полякова В. І. До питання створення емоційно безпечного простору для дітей в умовах війни. Психологічні виміри особистісної взаємодії суб’єктів освітнього простору в контексті гуманістичної парадигми : мат. V Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 22 квіт. 2022 р.). Київ, 2022. Якщо чесно, я збентежена. Якщо кандидати психологічних наук так собі уявляють емоційно безпечний простір для дітей під час війни, то можу тільки уявити, як у цій гімназії лютують вахтери.

Чоловік покинув дружину з дитиною, коли синові був рік. Відтоді дитиною не цікавився, участі у вихованні не брав, батьківські обов'язки не виконував, аліменти не сплачував.Це міг би бути витяг зі скупого судового протоколу у позові про позбавлення батьківських прав, якби колишня дружина вирішила подати такий позов.Але вона не стала судитися, а сама виховала, виростила, поставила на ноги прекрасного сина, розумного, талановитого, відповідального патріота. Хлопець пішов захищати Батьківщину і загинув на війні. Страшна трагедія для всіх, хто його знав, страшна трагедія для матері, яка стала хранителькою його пам'яті, написала книгу про сина, і от уже два роки живе у невимовному горі. Одному богу відомо, чого їй вартує триматися. Біологічного батька серед тих, хто пам'ятав воїна, міг би щось про нього згадати чи розповісти, не було. Він сам викреслив дитину зі свого життя 27 років тому і відтоді майже не виявляв до нього інтересу, за винятком кількох спорадичних зустрічей. Зараз трапляються випадки, коли такі чоловіки, не позбавлені свого часу батьківських прав, заявляють права на посмертні виплати за загиблими дітьми. І відсуджують свою частину виплат, тут законодавство на їхньому боці. Те, що підозрюваний у вбивстві Парубія, про затримання якого Зеленський поспішно повідомив у нічному зверненні, міг би претендувати на "гробові" виплати - вірю, цілком може бути. Що псіхував через затримку грошей, тому що тіло не вдалося евакуювати із зони бойових дій, і загиблий довгий час був у статусі зниклого безвісти - теж вірю, цілком може бути. А те, що випустив вісім куль у "першого ліпшого" політика, який "за збігом обставин" виявився видатним діячем Майдану та відомим опозиційним депутатом, людиною із колосальним досвідом організації масових протестних акцій, тим, хто досконально знав кухню формування добровольчих підрозділів, реальним "польовим командиром" вуличних заворушень, - - і зробив це навмання, просто з бажання убити когось відомого, будучи у відчаї через загибель сина - - у таку єресь я ніколи у житті не повірю. Підозрюваний регоче нам усім в обличчя просто у залі суду. А ще більше глумляться ті, хто притягли цю шиту білими натками поспішно скроєну версію і думають, що суспільство її проковтне.

Сьогодні Андрій Парубій зібрав на свій останній Майдан тисячі українців…Комендант Майдану. Командир сотень Самооборони. Пам’ятаю, як ми разом у 2013-му стояли на морозному Майдані, і Андрій пригощав усіх гречкою з тушонкою. А коли біля сцени залишалося менше тисячі людей, він підтримував їхній дух і був поруч. Він вірив, що Майдан вистоїть, і його мрія здійснилася.За це росія назвала Андрія ворогом. Бо він був символом Майдану. А згодом став справжнім провідником нації. Як і Степана Бандеру, на жаль, його знайшла російська куля. І це не випадковий збіг.Розбудова української Армії. Прийняття Закону про мову. Квоти на українську музику й кіно, обов’язковий переклад у кінотеатрах. Підтримка української книжки, Книжковий Арсенал, Львівський форум. Його внесок у всі ці націєтворчі справи важко переоцінити.За добу він зібрав Верховну Раду, і ми забезпечили голосування за звернення до Вселенського Патріарха щодо надання Томосу. Тоді ми отримали більше, ніж конституційну більшість. І це голосування вів Андрій Парубій, бо він розумів значення нашої віри.Ми разом проголосували зміни до Конституції в частині обов’язковості руху України до ЄС і НАТО. І за це все його ненавиділа росія.Андрій мріяв, щоб у Києві були проспекти Степана Бандери та Романа Шухевича. Наша київська команда “Європейської Солідарності” втілила це в життя.Андрій мріяв, щоб Армія, Мова і Віра стали основою нашої держави й жили серед українського народу. Ми мусимо зробити так, щоб і ця його мрія здійснилася.Андрій був справжнім другом, вірним бойовим товаришем. Дуже мудрою й вихованою людиною.Андрій, дорогий Володимире Івановичу, був великим сином. Андрій був великим чоловіком і великим батьком, дорога пані Уляно. Андрій був справжнім українцем.Коли росіяни кажуть, що почали війну, щоб «денацифікувати» Україну, вони мали на увазі саме це: убити найкращих синів України, серед яких Андрій Парубій.Сьогодні за Андрієм плаче не тільки Майдан і Львів. За ним плаче вся Україна.Дякую тобі, Андрію…📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter

Пан Тарас повідомив, що машина завтра виходить з ремонту - і тут же, не заїжджаючи на жодну іншу адресу, вони везуть її до церкви, святити. І я обома руками за, навіть вимагаю це зробити якомога швидше. Зараз поясню, чому. Спочатку вона зламалася у Польщі, щось заклинило у колесі на трасі, тиждень ремонту із доставкою запчастин з Марсу. Потім на кордоні до неї причепилися поляки, шість годин маринували водійку, викликали поліцію, забрали телефон, погрожували кримінальною справою. В Україні її поставили у бокс на плановий ремонт і обслуговування, докупили ще пару коліс. (А, забула сказати. Два інших колеса купили у Польщі, 250 євро за пару). І от коли вона вже готова і красива стояла під сто, готова до виїзду, над головою почали збивати шахеди. І уламки упали на машину! Але їй пощастило: це виявилася м'яка частина, тобто шматки крил і ще якоїсь біди. Машина не пошкодилася, але перелякалася.Ну і куди її після цього?! Звісно що на освячення. ( Я б іще до бабки повела, переляк виливати, але то я :)