Весна приходить тихо, несучи у кишенях перші теплі промені, запах мокрої землі та передчуття змін. Вона ніколи не питає дозволу, не доводить свою цінність і не чекає визнання. Просто приходить.А разом із нею—8 березня. Свято, яке встигло пройти довгий шлях від боротьби за права жінок до «ось тобі тюльпан, іди святкуй». День, коли у повітрі вирує коктейль із компліментів, кон’юнктурної галантності та банального нерозуміння, що жінки гідні поваги не лише раз на рік і не лише за красиві очі.Колись це був день про боротьбу. Про рівність у праві голосу, про оплату праці, про можливість бути собою без «ти ж дівчинка». І хоч сьогодні вже не 1908 рік і багатьма правами ми користуємось за замовчуванням, досі залишаються кути, де жінку слухають лише тому, що вона «мила», а не тому, що вона розумна.Але годі про серйозне. Весна все ж прийшла. І 8 березня—це ще й про вдячність. Не за те, що жінки можуть поєднувати кар’єру, сім’ю, емоційний інтелект і вміння знаходити речі у самих несподіваних місцях. А просто за те, що вони є.І, звісно, сьогодні неможливо не говорити про жінок України—тих, хто проходить крізь страхіття війни, хто волонтерить, хто боронить країну на передовій, хто підтримує інших, хто створює неймовірні проєкти, спрямовані на відбудову історичної справедливості та соціальної взаємоповаги. Їхня сила, мудрість і відданість—це не просто героїзм. Це те, що тримає світ.Тож сьогодні без поблажливих привітань, без обов’язкових ролей і кліше. Просто з вдячністю та повагою. І нехай ця весна принесе жінкам саме те, що вони самі для себе обирають.А квіти? Квіти можна просто так. Як і повагу. Без календаря, без нагадувань і без «особливих приводів».*я замість квітів приймаю реакції на допис, як знак взаємоповаги у великій кількості 💕
Ох ці маніпуляції… Політична класика 🧑💻«Трамп обіцяв закінчити війну за 24 години, але не уточнював, у який саме день» - каже спецпредставник США Келлог І справді, ну, хто б міг подумати, що деталі важливі? ▫️Почнемо з Трампа. Він використовує "гру з часом", добре знайому маніпуляторам. Формулювання звучить ефектно, викликає надію, але водночас нічого не обіцяє. Бо "коли саме?" – це вже ваше питання, а не його відповідь. Так створюється ілюзія рішучості без жодних зобов’язань. І хто потім скаже, що він збрехав? ▫️Тепер Келлог. Його прийом – "перенесення відповідальності". Він не пояснює, а вказує пальцем: "Ви (ми) самі не уточнили". Тобто, проблема не в розмитій обіцянці, а в тому, що слухачі не вгадали прихований сенс. Класичний спосіб ухилитися від критики, залишаючи простір для будь-яких трактувань.Такий підхід – знахідка для політиків: нічого конкретного, жодної відповідальності, а винними залишаються ті, хто "не так зрозумів".Маніпуляція? - Так. Не нова? - Безперечно. Але, як бачимо, все ще працює. Залишається чекати, коли саме ці 24 години настануть, або ж уточнити конкретну дату у Трампа.
Вітаю, друзі!,у когось до кави кекс, у когось цигарка, у когось дайджест новин , а у мене для вас - цікавий допис ☕️...Фанаберія: синдром завеликої корониЄ люди, для яких фанаберія – не просто слово, а життєва стратегія. Вони не ходять – вони ширяють над світом. Не говорять – проголошують маніфести. Не п’ють каву – здійснюють ритуал богині статусу.Фанаберія – це коли всередині пустка, а зверху – золотий лак із претензією на чисте золото. Це мистецтво створювати ілюзію вагомості, поки світ терпляче грає роль декорацій. Це вміння завищувати власну значущість, боятися загубитися серед звичайних смертних і, компенсаторно, виставляти себе сонцем, навколо якого всі мають обертатися.Але якщо придивитися – під блиском часто ховається тривожний тремор. Бо коли ти справді впевнений у собі, навіщо тобі вся ця вистава?Психологія каже: за фанаберією часто стоїть глибока тривога. Це ніби взяти дитину, яку ніхто не хвалив, і дати їй мікрофон та мундир імператора.Тож якщо зустрінете людину, яка бачить себе на троні, а всіх інших – як підданих, не поспішайте злитися. Можливо, вона просто загралася у власний спосіб захисту від реальності.Або просто візьміть попкорн і спостерігайте.---FYIФанаберія — слово польського походження, що означає пихатість, гонор, зверхність або манірність. В українській мові його вживають рідко, частіше в розмовному чи жартівливому контексті – коли йдеться про людей, які люблять вихвалятися, перебільшувати свою важливість або демонструвати нехарактерну для себе вишуканість....
☕️ Dоброго ранку, друзі! Ловить, цікавинку під каву 👇...Якщо в мові немає слова "мир", то чи можливий справжній мир?У міжнародній політиці слова вирішують усе. Але що, якщо в мовах сторін саме слово "мир" означає різні речі?В одному з етерів Віталія Портникова я почула цікаву думку: в арабській мові немає слова, що позначає мир у нашому розумінні. Я перевірила – і це справді пояснює багато історичних казусів.✔ Арабська:▫️Салям (سلام) – гармонія, спокій, але не юридичний мир.▫️Сульх (صلح) або Худна (هدنة) – перемир’я, тимчасове припинення війни.✔ Англійська:▫️Peace – мир, стабільність.▫️Truce / Ceasefire / Armistice – перемир’я, припинення вогню.✔ Іврит:▫️Shalom (שלום) – "мир", але як загальний стан благополуччя.▫️Hafskat esh (הפסקת אש) – перемир’я, букв. "припинення вогню".▫️Sulcha (סולחה) – примирення, але не юридичний мир.Один мовний нюанс – і ось уже міжнародні угоди набувають різного сенсу.Коли арабські країни підписують мирний договір, наприклад, з Ізраїлем чи США, вони можуть трактувати його не як "мир назавжди", а як перепочинок перед можливим переглядом домовленостей.У європейській традиції мир – це крапка у війні. В арабській – це кома, після якої може бути продовження.Тому багато угод, які на Заході оголошують "історичним миром", на Близькому Сході сприймаються як тимчасовий тактичний хід. Бо якщо в мові немає слова, що означає "остаточний мир", то немає і такого способу мислення.Мова формує бачення світу. Дипломати можуть підписати будь-які папери, але якщо концепти "мир" і "перемир’я" розходяться – війна не закінчується. Вона просто змінює форму.Іноді знання лексичних відмінностей може допомогти скласти вдалу угоду
Маніпуляції (М) Маніпуляція — психологічний прийом, що змушує людину діяти всупереч своїй волі. Успіх маніпуляції залежить від того, наскільки добре маніпулятор приховує свої агресивні наміри та знає вразливості жертви (довірливість, жадібність тощо).Існує багато прийомів лінгвістичного маніпулювання, зокрема евфемізми — слова-прикриття. Наприклад, людину, що веде збройну боротьбу, ЗМІ можуть називати борцем за свободу, сепаратистом чи бойовиком, залежно від політичних уподобань.Едвард Бернейз у своїй книзі "Пропаганда" (1928) зазначає, що "нами керують: наші уми, смаки та ідеї формуються людьми, яких ми ніколи не чули". Він також стверджує, що пропагандисти можуть задіяти групові емоції, граючи на старих кліше або використовуючі нові сенси для впливу та маніпуляцій.Ключ до впливу на натовп — вмале використання мови, оскільки певні слова пов'язані з емоціями та реакціями. Вправний пропагандист (на думку Бернейза) повинен бути в курсі нових форм комунікації, адже будь-який засіб зв'язку може бути інструментом пропаганди.Дослідження, проведене ресурсом texty.org.ua, показало, як Росія підлаштовує тези для маніпулятивного впливу на українців.
Булінг – це форма насильства, що проявляється через травлю, бойкот, насмішки, дезінформацію, псування особистих речей, погрози фізичної розправи та інше. Він може мати різні форми:☑ Фізичний– штовхання, бійки, нанесення тілесних ушкоджень. ☑ Економічний– крадіжки, знищення особистих речей, вимагання грошей. ☑ Психологічний– образливі чутки, ігнорування, шантаж. ☑ Сексуалізований – принизливі жести, сексуальні погрози, образи. ☑ Кібербулінг– приниження через мобільні телефони та інтернет, цькування в соціальних мережах.Булінг часто маскується під "суспільну норму" і виправдовується як нормальний прояв "людської природи". Однак це не є нормою; це прояв культури насильства, яка нав'язує ідею, що жорстокість є прийнятною, а прохання про допомогу – проявом слабкості.У культурі насильства завжди присутнє звинувачення жертви. Саме слово "жертва" вказує на толерування насильства, а рекомендації щодо запобігання насильству часто перекладають відповідальність з агресора на потерпілу сторону. Віктимблеймінг перекладає частину відповідальності на жертву, принижує постраждалу особу, закликаючи до почутия провини за поведінку та соціального соромуНавіть коли очевидно, хто завдав шкоди, культура насильства може застосовувати DARVO — проекцію, заперечення, маніпуляції, що ставлять жертву в негативному світлі.Публікація фотографій, з відкритим обличчям постраждалої від насильства особи, тако ж є (свідомою або ні) складовою культури насильства, що ставить під загрозу людську гідність.Нульова толерантність до насильства передбачає: а. чіткі (інтуїтивно зрозумілі) визначення кожної з форм насильстваb. поняття особистих кордонів - на різних рівнях взаємовідносин (від інтелектуального до сексуального)с. культуру згоди та культуру відмови (що включає культуру прийняття)d. толерантність (як принцип не шукати ворога в іншій людині, навіть якщо він/вона/вони відрізняються від вас на тому чи іншому рівні) А також, і це найголовніше ✔️верховенство права (інтуїтивно виконувані закони, презумпція невинності, форми відповідальності за скоєний злочин, ратифікація Стамбульської конвенції і, як наслідок, мої улюблені протоколи та ордери) ▫️це мінімальний пакет, що передбачає і етику, і мораль, і високий рівень корпоративної культури, і модне нині словосполучення, соціальний контракт (і це не тоді коли "ми про все домовимось" а коли правила однаково зрозумілі та працюють на всі боки та рівні суспільства, як по вертикалі🔝, так і по горизонталі 🔛) У рамках культури нульової толерантності до насильства ви також знайдете рекомендації щодо того, як уникнути насильства.Але (і це ключова різниця) вони стосуються саме агресора (тобто того, хто знає, що має такі особистісні характеристики, через які може бути схильний (схильна) до скоєння злочину, а отже, несе за це відповідальність)
Так друзі, рік 2024 був емоційно важким. Навіть осіб доволі стійких, психологічно та фізично, штормило, качало, розхитувало на невротичних гойдалках. І це потрібно визнати – за для того, щоб зрозуміти, що з вами все ОК, і реакції ваші нормальні, ба більше – ви справляєтесь у ненормальних обставинах цього буремного життя, адаптуєтесь та інтегруєте нових досвід, поєднуючи його з вашим індивідуальним досвідом з минулого. Тож, я залишуся при своїй думці - Ви неймовірні!а для того, щоб ви це згадали, прийняли та привласнили собі саме таке ставлення, залишу вам питання (ну а як це, без передноворічних завдань від психолога?!) 🤓Отже, 1. оберіть відрізок часу (увесь рік / кілька місяців/можна два-три тижня) 2. подумайте про події, які ви пережили за цей період 3. визначте, які риси ви задіяли під час цих подій: • Як і коли ви проявили рішучість? • Як і коли ви виявили силу волі продовжувати боротьбу, і, зрештою, це призвело до успіху? • Як і коли ваша віра допомогла вам [зокрема віра у себе і тих, хто підтримував вас]? • Як і коли ви проявили сміливість? • Як і коли ви взяли на себе відповідальність за вдоволення своїх потреб (включаючи потребу у безпеці)? • Як і коли ви проявили креативність?• ️Як і коли ви проявили стійкість? • Як і коли ви дослухалися своєї інтуїції? • Як і коли вам вдалося зберегти хоч трохи оптимізму? • Як і коли ви змогли задіяти фізичну силу? • Як і коли ви проявили співчуття? • Як і коли ви підтримали інших людей [на якому рівні: емоційно, фізично, фінансово - словом/ ділом]*вправу краще робити - письмово у своєму блокноті ....Тримаємо зв’язки і до зустрічі у 2025 році
▫️ Як би ви відреагували на наказ завдати удар стумом іншій людині? Відмовилися б? А якщо така вимога надійшла б від авторитетної людини, яка наполягає, що це слід зробити заради вищого блага?▫️ Що б ви зробили, отримавши владу над іншими людьми? Наскільки далеко ви змогли б зайти? Чи підкоряться ті, хто зіштовхнеться з вашою владою, або ж вирішать повстати?Більшость із нас вважає, що не підкорилися б авторитету, залишилися порядними людьми і навряд чи зловживали б владою настільки, щоб переступити межі моралі цивілізованого суспільства.Однак, я б не хотіла перевіряти. Ба більше, це зробив американський психолог Стенлі Мілгрем влітку 1961 року, через три місяці після суду в Єрусалимі над відомим нацистом Адольфом Айхманом (завідувач відділу гестапо IV-B-4, який відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання»).▫️Син єврейських іммігрантів Стенлі Мілгрем, народжений у США, усвідомлював, що якби його батьки не залишили Прагу, він міг би стати однією з жертв нацистського режиму. Він прагнув з'ясувати, чи дійсно Ейхман та його послідовники лише виконували накази, як часто зазначалося. Мілгрем провів низку досліджень, щоб з'ясувати, чи можуть звичайні люди заподіювати біль іншим, якщо їм це прикаже авторитетна постать. Експеримент "вчитель-учень" продемонстрував чіткі межі підпорядкування авторитету, з нього розпочався науковий погляд на владу та мораль.▫️Десять років потому, у серпні 1971 року, професор психології Філіп Зімбардо здійснив власний експеримент у Стенфордському університеті в Каліфорнії. У підвалі факультету психології облаштували імпровізовану в'язницю, для участі в якій із 75 студентів-добровольців обрали 20 молодих чоловіків (що на перший погляд відрізнялися високим рівнем моралі). Їм навмання призначили ролі ув'язнених та охоронців. Експеримент планували провести протягом двох тижнів, пропонуючи учасникам $15 за участь.Заради справедливості, зазначу: обидва експерименти були піддані критиці за їхню неетичність. ▫️Під час дослідження Мілгрема учасники не знали справжньої мети експерименту й були введені в оману щодо своїх ролей. Багато хто відчував значний стрес і тривогу, вважаючи, що завдає шкоди іншій людині. Через обман учасники не могли дати усвідомлену згоду на участь.▫️У Стенфордському тюремному експерименті взагалі все пішло шкереберть: учасники не були повністю поінформовані про можливі ризики; ті, хто виконував роль "охоронців", проявляли жорстокість до "ув'язнених". Це викликало сильний стрес і призвело до травматичного досвіду. Експеримент, запланований на два тижні, було зупинено через шість днів через негативні зміни в поведінці учасників. Сам Зімбардо виконував подвійну роль керівника експерименту та начальника імпровізованої в'язниці, що ускладнило своєчасне втручання.Але, як ні крути ми отримали найнесподіваніший експеримент, який досі вивчають на курсах з психології, досліджучи та обговорюючи ефект Люцифера - коли хороші люди стають лиходіями.* Доктор Філіп Зімбардо пішов з життя 14 жовтня 2024 року у своєму будинку в Сан-Франциско у віці 91 року.
33 🇺🇦 тридцять три ріки Незалежності 33 рік повернення своєї історії, своїх цінностей, своєї віри та гідності. Шлях з токсичних стосунків, виявився не таким простим, як хотілося і розлучитися з тираном не завжди дорівнює легко й назавжди з ним попрощатися. Але, сьогодні точно не про них - сьогодні про Нас - про життя, натхнення, волю до перемоги та надбання перемоги, про славу героям та віру у сьогодення та майбутнє Ми - Ураїнці - крок за кроком вчимося розуміти що таке нація, що таке своя країна та що є бути вільним (незалежним)Ми живі, ми тримаємось та підтримуємо, ми справляємось і справимось Ми все зможемо як найкраще - я в це вірюТож, бажаю нашій Вкраїні (а з нею і кожному, кожній з нас - бо країна це МИ)💛 надійних партнерів, щирих серцем побратимів, вірних подруг, хоробрих захисників, моторних захисниць, мудрого та дбайливого ставлення до твоїх безмежних ресурсів і шаленого потенціалу💙 мирного неба, теплого сонця, достатньо дощу, щоб вродило в садах та полях, яскравих пісень, нових відкриттів, інновацій, проектів - собі та іншим на користь, щедрого лану та багатого столу Нехай люди, що живуть на нашій родючий землі, прокидаючись кожного ранку відчували гордість та непомірне щастя, тому що вони тут - в Україні 🇺🇦 З днем Незалежності, рідна, Слава Тобі, Слава Україні!....Вічна пам'ять та шана Героям [захисникам та захисницям], що поклали своє життя за захист кордонів та право бути собою на своїй ЗЕМЛІ
Є у мене давня метафора про життєвий сценарій, точніше про дезадаптивні процеси та захисти.Ця підсвідома конструкція нагадує мені старий велосипед 60-х років. Важкий, з високою горизонтальною рамою, на який можна залізти лише за допомогою бордюру, пенька чи будь-якого іншого предмета, що додає трохи зросту. Якщо ж твій зріст нижче 1.40 см, це було особливо важко. А хто хоч раз бився об залізну раму, не забуде це "задоволення". Незалежно від того, хлопчик ти чи дівчинка – це завжди боляче.Але, попри всі ці перепони, велосипед їхав і допомагав дістатися з пункту А до пункту Б значно швидше, ніж пішки. Раму можна було обмотати вафельним рушником, щоб не було так боляче, сидіння зробити м’якшим за допомогою паралону. Іноді можна було мінятися з другом та кататися на іншому, більш комфортному велосипеді, у того сидіння теж було незручним, проте рама йшла інакше - дугоюІ ось, ти колесиш на своєму старому велосипеді, оббитому паралоном, досліджуючи простори. Так, незручно, місцями боляче, але ти справляєшся.І тут тобі пропонують альтернативу – Kawasaki Krunch: сталева рама, передні і задні гальма, персоналізоване сідло, захисні накладки, регулювання керма за висотою та нахилом тощо.Ти дивишся на той Kawasaki і розумієш – wow! Сідаєш "у сідло", їдеш кілька кіл, але чогось бракує.Хоч головою зрозуміло, що він кращий і комфортніший, у глибині душі виникає ностальгія: чи то за рамою, що лишала синці, чи то за паралоном, що з’їжджав раз по раз, чи то за напругою в ногах, коли крутив педалі, не сідаючи."Треба подумати," – кажеш ти і повільно йдеш до рідного, звичного велосипеда. “Та що тут думати?” – гукатимуть тобі, – “звісно, новий варіант кращий.”Але ти сумніваєшся: нове і незвичне насторожує, а для "дідка" все є в гаражі.Так і життєвий сценарій разом з його дезадаптивними захистами: він тисне і тре, але рідний та зрозумілий в управлінні. І навіть усвідомлюючи, що нові моделі поведінки кращі й комфортніші, людина не завжди поспішає виходити зі старих шаблонів, або робить це не так швидко, як у кіно.
