Шановні друзі! 20.03 | 18:30 запрошую Вас на чергову лекцію у #dialoghub Тема: «Психіка в режимі виживання»Є стан, коли ти ніби справляєшся. Працюєш, робиш справи, відповідаєш людям.Але всередині — постійна напруга, виснаження і відчуття, що “я просто функціоную”.Тривалий стрес змінює не лише настрій. Він впливає на мислення, поведінку, тіло і здатність відновлюватись. І часто ми помічаємо це вже тоді, коли сил майже немає.На лекції говоритимемо про:— що таке хронічний стрес з точки зору психології та нейробіології— які психоемоційні та поведінкові зміни виникають під час тривалого навантаження— які типи втоми існують: фізична, когнітивна, емоційна, соціальна— які сигнали втоми ми зазвичай визнаємо, а які ігноруємо або раціоналізуємо— як культурні установки впливають на наше ставлення до втоми— чому деякі рівні виснаження “соціально дозволені”, а інші частково або повністю опиняються під забороною📌 20 березня 18:30 Offline у @dialog_hub | м. Київ, вул. Володимирська, 43Реєстрація — за посиланнямhttps://forms.gle/3FRdQfcsqpmSc5mJA
8 березня, можна згадати, що у 1977 році ООН офіційно закріпила цю дату як день боротьби за права жінок. Можна говорити про права людини, гендерну рівність, репродуктивні права, сексизм, гендерно зумовлене насильство і нульову толерантність до нього. Можна згадувати культурні, соціальні, політичні та економічні досягнення жінок. Можна позначати 8 березня, як день громадянської обізнаності, привід ще раз поговорити про гідність і повагу. А ще можна згадати одну дуже показову історію.Рекламний проєкт Ford Explorer Men’s Only Edition – автомобіль “тільки для чоловіків”. Потужний, міцний, брутальний, словом, усе, що так любить патріархальна фантазія. Але був нюанс.У авто не було склоочисників, поворотників, обігрівача, дзеркала заднього виду в салоні і навіть GPS.Чому так?Бо з машини прибрали саме ті елементи, які винайшли або розробили жінки. Флоренс Лоуренс – сигнали повороту і стоп-сигнали.Дороті Левітт – дзеркало заднього виду.Гледіс Вест – математична основа сучасного GPS.Хеді Ламарр – технологія, без якої не було б Wi-Fi і багатьох сучасних систем зв’язку.Дороті Пуллінджер – автомобільні рішення, створені з урахуванням жіночого досвіду водіння. Жодного шовінізму, просто маленьке нагадування про те, що у світі є чимало речей, які давно стали “звичними”, але без жінок їх би просто не було. Ще можна подивитися «Приховані фігури» – фільм про жінок, чия робота в NASA серйозно вплинула на розвиток науки і технологій. Можна сказати слова підтримки і вдячності тим, кого ви поважаєте. Незалежно від гендеру.Можна задонатити на ЗСУ. А можна провести цей день так, як хочеться особисто вам. У межах Конституції України і Кримінального кодексу, звісно. І так, 8 березня для мене точно не про поблажливі привітання, чергові кліше і ритуальні букети “бо треба”.Мені значно ближче розмова про повагу, права, вибір і людську гідність.І окремо – про жінок України.Про тих, хто воює, волонтерить, рятує, тримає, вивозить, підтримує, створює, відновлює.Про тих, хто витримує навантаження, від якого у багатьох давно б обсипалася вся декоративна “сила”.Їхній внесок не потребує зменшувальних суфіксів, поблажливих інтонацій - Вони серед тих, хто змінює реальність. Тож сьогодні про повагу без соціо-календарного лицемірства. І з побажанням, щоб ця весна принесла жінкам саме те, що вони самі для себе обирають. А квіти можна просто так. Без спеціального приводу.Я замість квітів приймаю реакції на допис. У великій кількості.See U пішла готуватися до запису подкасту 🪽❤️
Колеги, друзі, всі, хто працює у сфері психічного здоров’я або уважно стежить за її розвитком.4 березня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 288 «Питання сертифікації та безперервного професійного розвитку фахівців у сфері психічного здоров’я».Документ вводить системні правила для трьох важливих напрямів:- порядок сертифікації фахівців у сфері психічного здоров’я;- порядок безперервного професійного розвитку (БПР);- перелік професій, які належать до фахівців у сфері психічного здоров’я.Для професійної спільноти це важливий момент.З одного боку, це означає, що питання освіти, підвищення кваліфікації, підтвердження компетентності та професійних стандартів поступово переходять із розрізнених ініціатив у більш структуроване поле.З іншого боку, є певні запитання і трохи тривоги щодо того, як це виглядатиме не на папері, а на практиці, і наскільки прозоро працюватиме система сертифікації.Втім, маю надію, що поява чітких правил може стати кроком до більшої прозорості професії, підвищення довіри до фахівців і формування зрозумілої системи професійного розвитку.І, здається, це також хороший момент оновити своє професійне портфоліо та впорядкувати дані про навчання, сертифікати і підвищення кваліфікації.Зробити це можна, зокрема, через платформу БПР:https://bpr.centerДеталі постанови можна переглянути за посиланнями:Постанова Кабінету Міністрів України № 288https://www.kmu.gov.ua/npas/pytannia-sertyfikatsii-ta-bezperervnoho-profesiinoho-rozvytku-fakhivtsiv-u-s288040326Порядок сертифікації фахівців у сфері психічного здоров’я (PDF)https://www.kmu.gov.ua/storage/app/uploads/public/69a/968/283/69a968283e291439850615.pdf
Про що це для тебе?Є таке дивне й на перший погляд бісяче питання, яке часто звучить під час психоаналітичних сесій. Згодом, коли автоматичні захисти слабшають, воно відкриває простір для рефлексії й допомагає відокремити спільне від особистого.Ці чотири роки, для мене, час тотальної дихотомії. Період, у якому водночас розривалися й зміцнювалися зв’язки, де зневіра та розчарування перебували в постійному конфлікті з надією та силою волі.Адаптація до нових реалій і відкриття в собі якостей, не завжди приємних, конкурували з бажанням повернути все «як було». Розуміння того, що «як було» вже ніколи не буде, врешті зустрілося з іншим усвідомленням - я вже й не дуже пам’ятаю, яким було те «раніше». Але кадри серіалів, знятих у мирні часи, досі викликають щось межове - між тугою та ностальгією.Бажання втекти від реальності, раз і назавжди захлопнувши кришку ноутбука, витіснялося болем від втрат, які стукали знов і знов - через двері сусідньої кімнати, нічними дзвінками, пекучими повідомленнями в соцмережах.Нервова система поступово перейшла у дивний стан – латентної емпатії.Мої канали сенсорного сприйняття, здебільшого аудіальні, навчилися відрізняти звук сміттєвозів від роботи ППО, мопеди, що везуть замовлення, від «мопедів», що несуть небезпеку.Іноді здається, що мозок навчився обробляти інформацію з шаленою швидкістю. Але я добре розумію, обробляти не дорівнює інтегрувати.Я все більше відчуваю, що моя робоча пам’ять переповнена новинами, дописами, чужою й власною аналітикою, і… сотнями історій людей – трагічними й героїчними, болючими й радісними, схожими й водночас різними.Тому я почала вести маленький щоденник. Скоріше за все, я його ніколи не опублікую. Але він допоможе мені врешті-решт інтегрувати цей досвід.За ці чотири роки, з 24.02.2022, я відчувала себе і на вершині, і під нею; і самотньою, і в колі своїх; сповненою сили та віри, і самураєм, у якого, як-то кажуть, немає мети, є тільки шлях.Я навчилася чекати і не чекати, робити маленькі кроки, жити тут і зараз, планувати не більше ніж на тиждень і майже миттєво змінювати плани.Ці чотири роки остаточно заземлили мене й навчили прийняття: світ одночасно прекрасний і несправедливий. І ти справді багато чого можеш змінити, окрім того, що не підлягає контролю.Ці чотири роки від початку повномасштабного вторгнення дали мені важливе усвідомлення: коли ти доросла, ніхто не зобов’язаний піклуватися про тебе. Але! той, хто хоче тебе підтримати, обов’язково знайде спосіб це зробити. Минє ще кілька років, і я перечитаю цей допис; так само, як сьогодні перечитую свій перший текст, написаний на початку вторгнення рф в Україну - "роби те, що можеш і вмієш робити добре". Обов’язково переслухаю й розшифрую всі свої ефіри; хто знає, можливо, з них вийде друга книга.Я це зроблю, додавши нові дані й висновки до своєї рефлексії. І, можливо, знайду точнішу відповідь на дивне питання: про що це для мене.А поки – вшаную пам’ять тих, хто пішов за ці довгі роки війни.І подякую тим, хто залишився поруч – у максимально екзистенційному сенсі цього слова.Дякую, що ви були.Дякую, що ви є.Тримаємо зв’язки.
У роботі з травмою є важливе правило: досвід потребує імені, голосу та структури, бо те, що не названо і не інтегровано, повертається симптомом. Книга Катерини Егорушкіной - акт інтеграції різних вимірів нашого спільного досвіду ...Коли через обстріли ми були змушені перенести презентацію книги Катерини Егорушкіної «І тоді наш будинок став кораблем», яка мала відбутися ще наприкінці січня у Києві, я зловила себе на думці: як же вони (агресори з країни з абревіатурою рф) намагаються завадити нам говорити. Але ні. Цього разу точно ні.Для мене вкрай важливо бути причетною до подій, які допомагають нам так чи інакше усвідомлювати та інтегрувати цей болісний досвід війни.Вдячна Катерині за важливу й дуже глибоку роботу над книгою, за її талант і ніжне ставлення до людей, які передали свої свідчення через цю книгу.Дякую за теплу атмосферу, що склалася сьогодні у книгарні «Сенс» і дозволила говорити про важливе.Вдячна Ларисі Денисенко за блискучу модерацію, яка дала можливість занурюватися, шукати й знаходити маленькі, але значущі сенси, що допомагають нам крок за кроком проходити випробування сьогодення, більшість з яких ми собі не обирали ❤️Лабораторія 🇺🇦
Вітаю, друзі.Я тут перебуваю у стані між здивуванням та ейфорією.Знайшла сервіс від Google – вирішила спробувати, що воно таке.✏Взяла розшифровку одного зі своїх ефірів, який робила в Instagram ще у 2022 році. У цьому ефірі я говорила про феномен культури насильства та розмірковувала щодо остаточної емоційної сепарації від агресора, порівнюючи суспільство, що звикло до тиранії, із деструктивною родиною, де жорстокість помилково сприймається як прояв любові або норми. Пояснювала, що спроби зрозуміти логіку окупантів можуть затягувати у токсичний симбіоз, який заважає власному відновленню та автономності. І що замість марних дискусій із тими, хто виправдовує насильство, краще зосередити увагу на власній ідентичності та психологічній стійкості.І от цей сервіс натворив мені на основі тексту і інфографіку, і презентацію, і відео.Я не прописувала жодних промптів – просто тицяла на кнопочки. Це мій стиль дослідження чогось нового.Але вийшло доволі прикольно, тож, щоб задовольнити свій стан захвату від нанотехнологій, я таки залишу це відео тут.Поки не обіцяю вам нову хвилю контенту від мене, але це точно прикольний інструмент. І якщо я його опаную, може вийти багато корисного матеріалу.
"Кожна людина носить своїх батьків усередині себе", – писав американський психіатр і засновник методу транзакційного аналізу Ерік Берн. Проте це зовсім не означає, що він мав на увазі: "В усьому й завжди винні батьки".Іноді, коли людина звертається по психологічну допомогу, батьки, дідусі й бабусі, куми чи тітка маминої подруги бʼють на сполох. "Зараз нас критикуватимуть і розсварять", – з острахом думають вони.Часом люди впадають у безкінечне коло пошуку винних і виправдовують усі свої недоліки батьківськими хибами (наприклад, "Мій дід пив, батько пив – то чого ж ви від мене хотіли?").Та важливо розуміти, що психотерапія – це зовсім не про призначення "винних" і не про "виривання" людини з сім'ї. Насправді терапевт має допомогти клієнтові взяти відповідальність за власне життя і рухатися далі, приймаючи минуле і не ранячись об нього з кожним новим кроком.***Що таке дитячі травми та як вони впливають на наше життя? Яка роль терапії у зціленні й чому не варто боятися розмов про дитинство? Як спілкуватися з батьками попри образи і чи потрібно прощати їх, щоб бути щасливим?"УП. Життя" розпитала про це психотерапевтку Марію Фабрічеву.***залишаю вам, друзі посилання для читання https://life.pravda.com.ua/society/chi-vinni-batki-u-nashih-travmah-i-chi-treba-jih-proshchati-313129
Б. Еклампсія — вбивця №1. Статистика ВООЗ невблаганна: дівчата до 15 років мають значно вищий ризик розвитку прееклампсії та еклампсії (критичного підвищення тиску, що веде до судом, інсультів і смерті), ніж жінки у 20–24. Судинна система дитини не готова качати кров за двох. Ви хочете шлюбів із 14? Готуйтеся купувати більше трун для дівчаток.Психіатрія: Шлюб як суїцидПро це мовчать автори законопроєкту. Вагітність у підлітковому віці — це потужний тригер для психічних розладів. Гормональний шторм пубертату накладається на гормональний шторм вагітності. Результат:Післяпологова депресія у підлітків зустрічається вдвічі частіше, ніж у дорослих.Суїцид. За даними глобальних досліджень, самогубство є однією з провідних причин смерті дівчат віком 15–19 років. І часто це пов’язано саме з раннім шлюбом, насильством та примусовим материнством.Легалізуючи шлюб із 14 років, держава фактично вручає дитині зашморг разом зі свідоцтвом про шлюб. Це не створення сім'ї, це створення пацієнта психіатричної клініки.Епігенетика: Слабке потомствоЯкщо цинічним "державникам" начхати на матір, поговорімо про "майбутніх солдатів і платників податків", про яких вони так печуться. Діти, народжені від 14-річних матерів, статистично частіше мають:- Низьку вагу при народженні.- Затримки когнітивного розвитку.- Вищу малюкову смертність.Це закон природи: незрілий організм не може дати якісне потомство. Замість "відродження нації" ми отримаємо покоління з ослабленим здоров'ям, яке виховують діти, що самі не закінчили школу. Це шлях до деградації генофонду, а не його порятунку.Світ підвищує ставки: Чому Азія чекає, а Африка поспішає?Подивіться на карту. Хто дозволяє ранні шлюби, а хто забороняє? Це поділ на успішні та провальні цивілізації.Китай: Чоловіки — з 22 років, жінки — з 20 років. Китай розуміє: здорові діти народжуються у дорослих, освічених, сформованих батьків. Це стратегія якості.Тайвань і Південна Корея: Жорстко підняли планку до повноліття. Ніяких "шлюбів по зальоту" у 15.Скандинавія: Жодних винятків до 18. Дитинство — недоторканне.А хто наші нові орієнтири?Нігер, Чад, Бангладеш: Там дівчаток видають заміж, щойно починається менструація. Наслідок — найвища материнська смертність, злидні, відсутність освіти.Україна зараз стоїть на роздоріжжі. Ми йдемо до моделі "High-Tech + Long Life" (як Японія чи Сінгапур), де батьківство — це усвідомлений проєкт дорослої людини? Чи ми скочуємося в модель "Breeding Farm" (як країни Сахелю), де завдання жінки — народити, поки не вмерла, починаючи з першої менструації?ВисновокДозвіл на шлюб у 14 років — це акт державної педофілії, загорнутий у папірець "соціального захисту". Це легалізація використання дитячого тіла, яке анатомічно не готове до пологів. Це легалізація ґвалтування дитячого мозку, який нейробіологічно не готовий до відповідальності.Не можна будувати демографію на зґвалтуванні. Не можна називати злочин шлюбом. Організм 14-річної дівчинки — це храм, який ще будується. А законопроєкт №14394 пропонує зробити з нього прохідний двір для дорослих дядьків, яким закон заважає спати спокійно.Медицина тут безсила. Тут потрібен прокурор.
Це було влітку 2025 року, на фестивалі Фронтера — мабуть, найатмосферніше моє інтерв’ю.В одному з підземель Луцького замку, під час повітряної тривоги, за повної зали (бо гості фестивалю спустилися в підземелля як в укриття), ми разом із журналісткою Ольгою Булковською говорили про заборони, дозволи та потенціал нашого культурального сценарію.***
📰Теза про те, що всі українці травмовані, – хибна. У нас є потенціал для життя Під час V Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера» команда Район.Культура записала розмову з Марією Фабрічевою про травму, заборони, довіру й ресурс рухатися далі – навіть у часи несправедливости та війни.Говорили про те, чому травма – це непрожите «між до і після», де насправді шукати вихід, як працюють психологічні заборони, чому довіра не є базовою навичкою виживання і чому розвиток мислення сьогодні критично важливий.📺 Марія Фабрічева – психотерапевтка з понад 10-річним досвідом, тренерка, медіаторка, авторка книги «Гора з плечей. Як виявити та подолати 13 психологічних заборон» (2025).
***🔔 Дивіться інтерв’ю, залишайте вподобайки та коментарі https://youtu.be/O5_OfE5cqUg?si=z2DY0ehqpgXFzabi
Раночку, друзі Днями я побачила коментар із запитанням: «як зростати при такому холоді». Малося на увазі «особистісне зростання», запит був радше саркастичний. Але я все ж відповім.- Ніяк - У стані тотального виснаження та відсутності відчуття безпеки, які додатково підсилює холод, говорити про особистісне зростання просто абсурдно.У цей період уся система зосереджується на базовому виживанні та пошуку хоча б умовного відчуття безпеки.Бо основна функція мозку не самореалізація, а збереження життя. У холодну пору та в умовах хронічного стресу організм переходить у режим економії ресурсів, сповільнюються процеси, знижується доступна енергія, змінюються пріоритети.Тому все, що зараз справді потрібно, задоволення базових потреб (сон, їжа, повільна рутина, прості ритуали, гігієна).Очевидно, що зараз, у деяких районах Києва та в інших містах і містечках, навіть ця база дається вкрай важко.Тож додаткова й дуже важлива рекомендація - дозволити собі приймати підтримку й говорити про потребу в ній, зокрема у забезпеченні тих самих базових речей.Час згадати ранкові нагадування, які я регулярно писала на початку повномасштабного вторгнення.📍 НЕ ЗАБУВАЙТЕдихати, пити воду, робити базову гігієну, їсти (хоча б двічі на день), робити прості тілесні вправи.СТВОРЮЙТЕ ОСТРІВЦІ НОРМАЛЬНОСТІ▫️ плануйте відпочинок і сон▫️ тепла їжа (хоча б двічі на день) - розумію, що іноді це важко, але важливо▫️ обіймайте дітей і близьких▫️ кажіть «дякую», «будь ласка»▫️ будьте на зв’язку з рідними та друзями▫️ перевіряйте інформацію лише в офіційних джерелахТОЧКИ УМОВНОГО КОНТРОЛЮнабирайте воду, заряджайте павербанки, кладіть у доступні місця свічки, ліхтарики, батарейки, альтернативні джерела живлення та/або зв’язку, а також прості смаколики.Іноді лагає інтернет та GPS, тож пишіть SMS та/або телефонуйте близьким. Беріть до уваги, що повідомлення можуть надходити із запізненням, але обов’язково дійдуть [ і ви зможете сказати й отримати слова підтримки та вдячності ✨]А про зростання, до якого входять:резистентність — здатність витримувати навантаження, не руйнуючись під тиском обставин,і резильєнтність — здатність відновлюватися після ударів і повертатися до енергії життя,поговоримо пізніше. Обов’язково. ❤️
