Мартин Брест

Дождь, проклятый задолбавший дождь мелкой пылью оседает на холодном металле. Собирается в крупные грязные капли, пропитывает, кажется, каждый клаптик мира, не оставляя сухим ни единого, даже самого маленького места.Где-то, на большей части нашей прекрасной и мокрой страны, капли эти стекают по окнам или размазываются дворниками по лобовухе. Где-то - в части меньшей, но гораздо более важной - капли превращают землю в липкое гиблое месиво, одинаково непроездное и непроходное для обычных тачек. Дождь требует гусянки или зубастых колес ббм-ок. И ему похеру.Где-то противник просовывает, пропихивает сквозь лбз мелкие группы, напитывая наши ближние тылы особовым складом, пользуясь нелетной погодой. Часть из них погибнет от скидов и фпв, когда чутка распогодится. Часть - нет.Где-то парни, только вчера утром вытащенные-вышедшие из окружения, пытаются выспаться, кое-как почиститься и чутка отьесться. И они, по-моему, единственные, кому наплевать на дождь.Им - и войне. Неостановимой, катящейся, постоянной, выматывающей и вымывающей проклятым хмурым дождем сухие клаптики мира.Выше - реквизиты для покупки и ремонта машин Сил Обороны. Они теперь и всегда актуальны для тех, кого тоже задолбал этот дождь.

Недавно я давав інтерв’ю на УП, на якому сказав про деякі, як мені тоді здавалося, проблеми з електронним бронюванням. Наговорив дуростей. Нагородив зради. Це рознесли з клікбейтними заголовками. Я хочу вибачитися за це, і тому - я прошу вибачення. Це було тупо, несистемно і неправильно. Я розвів зраду там, де держава приклала масу зусиль, щоб забезпечити нашу (у тому числі і мою) роботу, там, де держава зробила максимум. Фактично я своїми необачними словами сіяв зневіру у нашу країну, а значить – говорив в інтересах ворога.Мені соромно за це. Мені соромно перед тими людьми, які реалізовували цей проєкт, і чию працю я принизив. Мені соромно перед тими, кого я особисто не знаю, але хто придумав, скерував, зробив и виколихав електронне бронювання. Так, я зробив хєрню, за яку знову прошу вибачення. Електронне бронювання в Дії стало одним з тих проєктів, які фактично врятували нашу оборонку. І замість того, щоб чесно і відверто про це сказати – я почав лити воду на млин російської пропаганди. Так, необдумано. Так, не спеціально. Але це мене не вибачає.Декілька днів тому, передивившись це інтерв’ю, я звернувся до УП з проханням зняти його, як і його текстову версію. Мені було відмовлено. Я вважав, що наніс шкоду своїми словами, і попросив їх прибрати, але на моє прохання мені відповіли: «Ми не можемо цього зробити».Я ще раз, щиро і публічно, вибачаюся і перед людьми, і перед державою, за свої слова. Останнє, чого я хочу – це розколювати наше суспільство і сіяти зневіру у країну і її вище керівництво.З соромом і повагою – Болдирєв Олег.

Мокрые поля, мокрые дороги, мокрые самолёты.Чертов бетон пробирает холодом прямо через дорогущие ботинки, как будто стоишь прям босиком на скользкой плите. Шевелишь немеющими пальцами, клацаешь садящимся айкосом.Немного разговоров на предполётке: шо тут говорить, если экипажи крепко шарят в своей работе, миссии залиты, чеки прошли, и осталось всего ничего - поднять мокрые борты с мокрой земли - в мокрое небо. А небо - оно огромное.За пару сотен километров один старлинк выплюнет цифровой пакет, который через секунду высветится у тебя на "синем": на отходе группы одна из машин завязла на поле. На чертовом мокром поле. И ты прекрасно знаешь, что сейчас полдесятка уставших хлопцев в мокрой форме и бесполезных плитниках решают эту задачу, прекрасно обходясь и без твоего беспокойства, да и без твоих ценных советов.Что, конечно, не мешает тебе переживать. Переживать - это такая специальная функция, встроенная по умолчанию в любого, мабуть, человека, посада которого начинается со слова "командир" чи "начальник". Даже Пророк, сейчас сидящий справа от меня и делающий вид, шо шото читает, на самом деле переживает.Засыпающая страна второпях дочитывает новости из телеграма, купается, ждет воздушной тревоги и вздыхает по проёбанным выходным. Где-то высоко и уже сильно восточнее через ночь идут борты украинского дипстрайка, фырча ДВС-ами и скользя мокрыми плоскостями по мокрому небу.А небо - оно огромное.

У мене немає фото з Алімовичем, тому проілюструвати нічим. Але є 26 лютого 22 року, коли ми зайшли на КСП КомТро.На вулиці було холодно, хлопала дерев'яна зелена двєрка, під сходами стояв охуєнний NLAW в коробці. Один. Але охуєнний. Але один.Алімович хвилин через десять вийшов з кімнати, що була набита офіцерами, ноутбуками, сігарєтамі і матюкамі, подививсь на нас і спитав, що нам тре, і чим він може допомогти.Ми відповіли, що нам від нього треба тільки підпис на протоколі. Що в нам - молоде (бггг) енергійне ДФТГ "Укроборонпром", і ми тут вирішили користь приносити. Алімович вздохнув і ще раз перепитав, чи треба нам там зброю, форму чи якесь добре напутствіє.Ми ввічило подякували і сказали, що зброя в нас є, форма теж, проєкт БРки вже написаний, напутствіє не завадить, але тре підпис. І один охуєнний NLAW (це вже я попросив, чисто для себе).Алімович приободривсь, розписався, про себе подякував нам про те, що нам нічого не тре, і відправив виконувати задачі, які ми самі собі нарізали. А про NLAW - вздохнув і сказав, що це тільки коробка від нього.Ми вийшли на двір, хлопнув зеленою дверкою, я побачив кучу знайомих та пішов здоровкатися. Повномасштабна війна йшла вже два з половиною дня. І ніхто тоді не думав, що через тисячу там з чимось днів Алімович буде стояти в суді, як особливо небезпечний бригадний генерал, і дивитися на своє життя через мутне скло загородки.І на вулиці знову холодно.

Двадцять четвертий був самим результативним роком українського deepstrike.На території "ближнего зарубежья", яке з Другої світової не бачило нічого страшніше пожара в коровніку - у тому році літало, взривалось, горіло, витікало, знову горіло і знову взривалось.ПэВэО потужно вражало українські ударники аеродромами, літаками, цистернами та трансформаторами. РЕБ ростовської, брянської, курської та воронежської областей незламно "прикрывал, но не защищал". Поставщики ругалися і намагалися зірвати поставки, інженери ругалися та проєктували, виробництво ругалося, виробляло та фіксило косяки, експлуатанти ругалися, розгортаючі пускові на розмоклих, потім пильних, потім знов размоклих полях.Не ругався тільки Пророк - він командував, планував і іноді пророчєствувал. Пророчєства його слухати ніхто не любив: по-перше вони всі хуйово закінчувалися, і по-друге завжди, сука, збувалися.Люди будували, відгружали, рахували, планували, запускали і вражали. Я зробив кучу фоток, які колись можна буде публікувати. Хлопці і дівчата заїбалися малювати зірочки на рейках пускових. Хтось навіть отримав державні нагороди: приємно, що влада почала бачити в українських інженерах - людей. Хтось (яких гораздо більше) получив пизди, тому що... ну тому шо "хороша піздюліна ніколи нє помішає".Хтось і зараз стоїть у черзі на заправці, або курить у вікно непримітного і зовсім не воєнного, але все ж таки позашляховика, хтось відігріває руки і витаскує шпильки, розкладаючи пускову. Хтось в темпі, приткнувшись до старлінка, переписує місію. Хтось спить у дорозі, мотиляя головою по підголовнику. Хтось... хтось просто є, зависнув між роками страстною і зайобанною частинкою нашої беспілотної авіації.Честь та шана всім екіпажам українського deepstrike, що загинули у 2024-му. Про вас ніхто не чув і не знає, але повірте, ми спалили за вас все, до чого змогли дотягнутися. І ще спалимо у 2025-му, щурячись на світанок, розглядаючи саме красиве на світі небо та притулившись до скла непримітного і зовсім не воєнного, але все ж таки позашляховика.

- Альо, так а шо то ти за наліпку ліпиш на авто?- Номер машини.- А чого він такий дивний?- Ну... Це шістдесята машина. З сорока двох.- Шо? - Шістдесята машина з сорока двох.- Не зрозумів. Це як?- Ну... ми планували надати військам сорок дві машини. Але люди трохи донатять. Тому ми теж трохи перевиконуємо план. Вже шістдесята.- Шістдесят? Шістдесят машин? Так а нашо лишаєте номер 42?- Щоб не забувати, що навіть нереальні на перший погляд цілі можна перевершити, коли довкола дуже багато хороших людей.Шановні, тихим неквапом в наш із Вами та з Мартин Брест проєкт 42 тачки на ЗСУ вкотилася тачка 60/42 Mitsubishi Outlander.Вкотилася вона не просто так, а завдяки таємному донатору, який просто віддав свою машину на потреби ЗеСеУ.(Кстаті, тут роль Мартіна була визначальною. Дяка, друже).Машина потребує ремонту, тож вона відразу заїхала на підйомник.Сподіваюсь, скоро бійці отримають свою ластівочку.Перевзувайте вже зимову гуму, носіть теплі шкарпетки, підтримуйте тих, до кого можете дотягнутися донатом та/або обіймами.Майте гарний день.

Саме хєрове, що нікого з виробників БпЛА це не здивувало."Це": злив противнику загальної зведеної таблиці українських БпЛА. Там все: ПІБ, адреси виробництв, телефони, фото та ттх беспілотників. Презентація на 50+ сторінок виложена у російських пабліках.Просто у нас держчиновники не вміють в текст. Їм тре зробити презентацію, нєпрємєнно поменше текста, побільше картинок і інфографік. А, і "корпоративний стиль", в смислє фон цвєта хакі і шрифти без засічок. Тризубів, тризубів побільше.Презентацію зробили, ну і вона опинилася у противника. Мало того - вона пішла в паблік, а це значить, що в противника є більш нова, "свіжіша" версія презентації. А ви всі пам'ятаєте, хто саме збирав інфу у кінці літа та на початку осені, да? Значить оттуда вона теж вже злита.І саме страшне: ми знали, що так вийде. Нікого з нас це не здивувало. І якщо прилетить - не здивує. Будь який виробник ОВТ знає, що перший, хто зіллє його - це замовник.Той чиновник в погонах, хто наказав зробити оцю зведену таблицю - вбив людей. Просто вони ще тимчасово живі.Просто ми ще тимчасово живі.

Наши города стареют.Я это вижу, ты это видишь. Мы не говорим об этом, само собой, никто не хочет говорить это вслух, мы лучше и чаще болтаем на бытовые темы или жалуемся на что-то… но мы видим – наши города стареют.Сотни тонн металла разной, но всегда мерзкой окраски, и непременно высокой температуры - снашивают кожу прекрасного Херсона быстрее, чем все ураганы, цунами и засухи за тысячи лет.Горсти металлических шариков и желтоватые тротиловые заливки бороздят морщины строгого Харькова, технарьского Днепра, деловитого Запорожья и сильного Николаева. Листья, даже чертовы листья чертовых деревьев желтеют не от чертовой смены чертового времени года, а от дыма. Чертового дыма.Вода в лужах дрожит и идет кругами от взрывов, а не от проезжающих грузовиков. От взрывов, а еще от шагов тысяч людей, покидающих дома быстро стареющих городов. И как ни старайся себе повторять «война, ну война же», как ни пытайся о чем-то мечтать, о чем -то договариваться или даже, О Боже, планировать – смотри… наши города, наши надежные стены, красивые проспекты, слегка заброшенные парки, наши непокоренные, отбивающиеся, упорные и злые города – стареют.Я люблю их, как люблю жить и дышать. Я люблю их шум, их сигналы машин, их далекую музыку, их стук парапетов и стылые рассветы. Их нежный шепот, их белые занавески, мерцание телеков и фырчание генераторов. Их тщательно запрятанные в вечных пробках души. Их надежду. Их ожидание. Их несказанные, ненаписанные и даже не придуманные слова.И мне лестно, что иногда, на самую капельку, на секундочку, на полвздоха – я имел возможность стоять на их окраинах, облокотясь на грязный капот и ковыряя пальцем приклад АКМС-а. И мне лестно, что иногда, на самую капельку, на секундочку, на полвыдоха – я имею честь стоять за их окраинами, облокотясь на грязный капот и ковыряя пальцем борт готового к пуску самолета.И стареть вместе с ними.

Привет, пап.У меня сегодня день рождения. Сорок четыре, представь, я тут до сорока двух не рассчитывал, а вже четыре-четыре. Типа восемь, на боку - это бесконечность, ну и прочая антинаучная лабуда, над которой ты всегда смеялся.Та не смеялся ты. Антинаучная хрень тебя бесила. Смеялся ты по другим поводам, и жаль, что их было так немного.Ладно, извини, сбился. Доповідаю. Воюем, чо. Ситуация так себе, если честно, но лучше, чем я ожидал. Они не такие большие оказались, а мы не такие уж и маленькие. А я, представь, по беспилотной теме. Тебе бы понравились. Deep Strike, "НПЗ под ключ", ну и всё такое. Бувало запустишь в небо машину - і потім всі бігають, суєтяться, пожаркі їздять... аааа блин, точно, этого прикола ты ж не застал.Книгу свою тогда я издал всё таки. А потом ещё. И ещё. Нравилось мне писать... да и сейчас нравится, пап, и это чего-то важно для меня, бо не так и много осталось того, что нравится.Хороших людей встретил. Вот прям сильно хороших, ага. Пытаюсь им соответствовать. Иногда даже получается. Я скучаю, пап. Иногда сильно, иногда не очень. Лицо уже твое плохо помню, а вот запах ни за что не забуду. И что ты всегда был выше меня. И сильнее. И умнее. И не застал всю эту хуйню.Не, курить не бросил, я не так крут, как ты. И, представляешь... тоже старею.Я когда с первой компании пришел - так изумился тому, как ты постарел. А теперь у меня в бороде седина (да, ношу бороду, это ты всегда брился), спина подламывает, одышка, килограммов пятнадцать лишнего веса, не особо нужный ворох разрозненных знаний и накрепко вбитое тобой "учись и не теряй времени".Что-то я сумбурно, пап, прости. Настроение такое... ой, бля, да такое же, как у всей страны - днем хорохоримся, ночью под сирену дрыхнем, постоянно думаем "что будет дальше" и тачки в армию покупаем. Рэ. Реальность. Тебе бы точно не понравилось, но ты бы справился, сто процентов справился бы. Не было такого, с чем ты не справлялся, чего не знал и чего не умел.Я разлюбил свои дни рождения с твоей смерти. Я знаю, что ты знаешь, просто... просто вот зачем-то ещё раз сказал. Семь лет как тебя нет, пап. Но ты не волнуйся. Мы тоже справимся. Ну а если нет - я, как и ты, этого не увижу.Скучаю по тебе.Четыре-четыре. Восемь, если на боку - долбанная бесконечность.

Існує легенда, що машини на фронті довго не живуть.Так, дійсно, інколи таке трапляється.Але досвід вже третього року війни показує, що в умілих руках автотранспорт з року в рік вивозить, вивозить і вивозить.І я зараз спираюсь не на статистику нашого проєкту, де з півсотні переданих авто незворотно знищено лише дві, а решта працює, бо бійці за ними стежать.Оскільки я буваю на СТО частіше, ніж хотілося б, то вже «пристріляв» оком купу машин, які постійно повертаються з пекла, ремонтуються і вертаються на фронт.Між цими фото різниця трохи більше двох років.Цю тачку для одного з підрозділів завдяки Вам придбав і передав Мартин Брест.У машини такі пробіги, що вона щомісяця (а інколи і частіше) робить ТО.У неї вже повно нерідних кузовних панелей - їй і морду відривало, і стекла мінялись.Підвіска перебрана по колу вже кілька разів.З часів 2022 року машина змінювала тактичні знаки, обросла обладнанням, а тепер ще й РЕБом.Але завдяки бійцям, які бережуть майно, надане їм небайдужими громадянами, авто служить, тягне, рятує.Моя повага.І бійцям, і всім Вам.Майте гарний день.