Двадцять четвертий був самим результативним роком українського deepstrike.На території "ближнего зарубежья", яке з Другої світової не бачило нічого страшніше пожара в коровніку - у тому році літало, взривалось, горіло, витікало, знову горіло і знову взривалось.ПэВэО потужно вражало українські ударники аеродромами, літаками, цистернами та трансформаторами. РЕБ ростовської, брянської, курської та воронежської областей незламно "прикрывал, но не защищал". Поставщики ругалися і намагалися зірвати поставки, інженери ругалися та проєктували, виробництво ругалося, виробляло та фіксило косяки, експлуатанти ругалися, розгортаючі пускові на розмоклих, потім пильних, потім знов размоклих полях.Не ругався тільки Пророк - він командував, планував і іноді пророчєствувал. Пророчєства його слухати ніхто не любив: по-перше вони всі хуйово закінчувалися, і по-друге завжди, сука, збувалися.Люди будували, відгружали, рахували, планували, запускали і вражали. Я зробив кучу фоток, які колись можна буде публікувати. Хлопці і дівчата заїбалися малювати зірочки на рейках пускових. Хтось навіть отримав державні нагороди: приємно, що влада почала бачити в українських інженерах - людей. Хтось (яких гораздо більше) получив пизди, тому що... ну тому шо "хороша піздюліна ніколи нє помішає".Хтось і зараз стоїть у черзі на заправці, або курить у вікно непримітного і зовсім не воєнного, але все ж таки позашляховика, хтось відігріває руки і витаскує шпильки, розкладаючи пускову. Хтось в темпі, приткнувшись до старлінка, переписує місію. Хтось спить у дорозі, мотиляя головою по підголовнику. Хтось... хтось просто є, зависнув між роками страстною і зайобанною частинкою нашої беспілотної авіації.Честь та шана всім екіпажам українського deepstrike, що загинули у 2024-му. Про вас ніхто не чув і не знає, але повірте, ми спалили за вас все, до чого змогли дотягнутися. І ще спалимо у 2025-му, щурячись на світанок, розглядаючи саме красиве на світі небо та притулившись до скла непримітного і зовсім не воєнного, але все ж таки позашляховика.