Коротко про головне.Новини цього вівторка.На Купʼянському напрямку сонячно і трохи схоже на весну. А от дороги - повне гівно.Старшина А. вважає громадянку Л. стрункою та такою, якій не завадить навіть трохи погладшати. Тому що старшина А. запропонував громодянці Л. тортика, а коли та відмовилась, запакував два кусеня з собою. А ще додав бананів та сгущенки. Воїни з 92ої бригади дуже потребують лопат, пил і усякого такого приладдя. Громадянка Л. теж цілий день була впевнена, що вона нєотразіма і трохи схудла, бо бовтались штані. І тількі коли вона приїхала додому, побачила, що застебнула ремінь не на ту дирку. Розчаруванню не було межі.Нова Пошта в чергове вражає своїм обслуговуванням. Принаймі громадянка Л. була вражена настільки, що аж звонила на гарячу лінію. Тому що, приїхавши забирати 60 кілограм репорт-пакетів з їжею для хлопців, вона попросила завантажити посилку на тацю. Замість цього маміна царапка (закреслено) працівник року просто відкрив деревʼяний бокс, підкатив тацю до громадянки Л. на пішов собі. На матючіння громодянки Л. , яка не змогла навіть витягнути з цього ящика свою посилку, ще одна добра працівниця турботливо зауважила - Возмущается! Напевно, це була підтримка типу - Правильно, крихітко!! Відстоюй свої права! Хоча це не точно.Кіт Федір повернувся додому після двохтижневого перебування у клініці, чим залишив прірву у кишені (закреслено) дуже порадував громадянку Л. Вдома Федір поводив себе не дуже чемно.- Зараз знов поїдеш у лікарню! - намагалась налякати кота Л.- Ну і дура. В тебе на це грошей не вистачить! Кому ти гірше зробиш? - попитав Л. хитрий Федір. - Згодна - не стала сперечатись Л. з оцінкою своїх розумових здібностей. Собачка Балу побачив себе у дзеркалі на Розеткі, куди його притягнула громадянка Л. щоб забрати каліматорні приціли. Балу довго дивився на відображення, витягував шию, як лебідь. Шипів так само. А потім невпевнено (закреслено) сміливо гавкнув. Громадянка Л. два разі спіткнулась на ровному місці, а на третій таки йобнулась (закреслено) здійснила отріцатєльний підьйом. Тому що трохи заїбалась. Трохи закреслено. 4874070011080767
Я стисло, бо треба бігти далі працювати. Знаєте, мені так «подобаються» ті, хто під час зборів посилає мене попросить у депутатів. Мовляв, чого ти трусиш з простих людей останнє, ходи до депутатів, хай вони дають. Зазвичай, я не реагую, мовчки тру такі коментарі, щоб не було срача, бо обмежень та банів лагідний до лаптеногих ФБ мені влаштовує і без цього цирку. А от зараз скажу. Нуймо, пішли разом попросим, мамкіни розумняшки. Давайте хочаб у одного, там багато, аж зайве. Там мужчіна дарує своєї пісечкі букет троянд у вигляді величезного ведмедика. Недорогий, за півляма. Пісєчка щаслива і ви теж. Чому я така впевнена? Тому що здуру полізла в коментарі - Цікаво, це скільки в fpv дронах? - побачила я абсолютно здравий коментар від війскового. Ох… Бачили б ви, скільки та чого йому там напхали у відповідь. Сиди мовчки у своєму окопі.Не лізь у чужі кишені.То з тебе заздрощі лізуть.Навчись заробляти так само та не заздри.Проси собі дрони у (тут уважно!!) ДЕПУТАТІВ.Як ви задовбали клянчити. Тобто, одні і ті ж самі люди посилають військовий та волонтерів до депутатів і пропонують не чипати їх кишені. Ну так, обранці слуг наріду вони такі, внезапні. А, ну не треба ж казати, до якої фракції належить цій ефективний менеджер? Людоньки, та зрозумійте вже те, що ми вам кричимо вже майже чотири роки - це НАРОДНА війна!! Вона стосується виключно нас, вас. В тих, до кого мене посилають за грошима на ЗСУ, на спинах висять рюкзачки з золотими парашутами. Їм, народним обранцям, ця країна сильно нижче спини. Знищують нас з вами. Не дають нас знищити виключно Збройні Сили України. Отямитесь вже. Вмийтесь крижаною водою. Знайдіть Бога у серці. Станьте вже дорослими. Доклад закінчен (сідає). Новий збор просувається дуже повільно. Банка на Покровськ не зібрана. Завтра буду відкривати нову банку, на детектори дронів. Тим часом у тієї ж країни піся отримує букет троянд за півмільйона Без надії сподіваюсь (с)P.S. Пробачте, стисло не вийшло, але я старалась. 4874070011080767
Сьогодні з ранку я розбирала стару шафу, готувала до осені.Відкрив двері у відділення з верхнім одягом, я завмерла. - Просто подихай- порадив мені хтось зсередини. Там, схований на пальтами та дощовиками, стояв прапор. Прапор, на якому друзі та побратими брата писали йому останні слова вдячності та любові. За ці півтори роки я жодного разу на розгорнула, не змогла й сьогодні. Колись я прочитаю все, що написали люди на цьому останньому прапорі. Колись на це в мене вистачить сил. Колись ми обов’язково зустрінемось, переродившись в інші життя, в інших людей. Ми впізнаємо один одного, бо і тоді будемо схожі. Зараз немає спокою в душі і не може бути. Зараз в душі панує «НІКОЛИ».Ніколи не забуду.Ніколи не обійму.Ніколи не почую.Ніколи не зраджу. Ніколи не здамся.Ніколи не пробачу. Шануйте пам’ять тих, хто віддав за нас життя. Бережіть тих, хто зараз виборює нам право жити. Допомагайте живим. Бо Герої вмирають. Вмирають щодня. За нашу з вами змогу жити. Кожен день, згадуйте про них кожен день. Дякуйте за ранок. Доводьте вчинками, що їх подвиг не марний. Інакше в нас немає майбутнього.Навіки Слава всім полеглим за Україну.4874070011080767
#Неспящие_в_ХаНарешті потрапила до свого перукаря. Влитіла розтрйопана та галасна. Розцілувалась з Юлей. Юля - моя подруга. А ще Юля - дружина добровольця Андрія, який мені теж друг. До Юлі потрапити не просто, але вона находить для мене віконця. Окрім Юлі в невеличкому кабінеті працює Леночка. Я залітаю, повна посадка. Юля швидко фарбує мої три пера, ще дві дівчини сидять вже нафарбовані. Я у шапочці та слинявчику біжу курити та купляти собі каву. Повертаюсь. Розказую, як я в ночі намагалась переличити котів, тому що мене запараноїло, що їх не вистачає. Нафарбовані дівчата та та, що у Леночкі на педикюрі трохи кривляться, але й трохи посміхаються. Але згодом посмішки зникають. Залишаються криві їбала. Тому що ми з Юлею якось переходимо до обговорення моцкворотих щелеп. Так, окрім нас з Юлей в маленькому кабінеті не спілкується українською. Ну ще Леночка, вона намагається. Три жінки з громадянством України, чуючи, як розмовляють дві інші громадянки України на українській мові кривляться так, що єдине бажання - дати в це криве їбало. З ноги. Їх нічому не навчил четвертий рік повномасштабного вбивства. Їм байдуже на всіх полеглих за незалежність.Їм та наша омріяна незалежність сильно нижче спини. Ібали вони у рот нашу волю та наше прагнення назавжди позбавитись від московитського впливу. Їм так удобно. Вони так прівиклі. Вони не хочуть, щоб їх заставлялі. Їх зросійчені щелепи не прилаштовані до державної мови. Зате добре прилаштовані до язика, на якому їх нищать. Їх зросійчені міски так нічого не усвідомили.На них, ціх мешканців країни, українська діє так саме, як часник на нежить. Я виходжу перша, чекаю на Юлю з Бармалєєм. Ми ще годину спілкуємось на вулиці. Повз нас ідуть люди, багато хто з дітьми. P.S. Тільки одне подружжя з маленькою дитиною у візочку розмовляло українською…Всім іншим досі «какая разніца». Теза президента…P.P.S. Я розумію хлопців, які кажуть - закінчиться це все, заберу родину та поїду геть. 4441111062494152
#неспящие_в_ХаВчора було рівно три роки, як ми з вами придбали течіка. Три роки, як цей синій дракон віддано катає мене по їбеням та приносить користь.Три роки…Три роки тому було інше життя. Незважаючи навіть на те, що вже було повномасштабне вторгнення. Три роки тому на автівку для хлопців ми збирали за два тижні. Три роки тому країна була обʼєднана, як ніколи. Три роки тому майже ніхто, окрім можновладців, не рахував свою «вигоду» на війні. Майже ніхто не робив обзори на курорти та рестікі, а тіх, хто таке витворював, відміняли одразу. Три роки тому людину в пікселі поважали, а не боялись. До них підходили, тиснули руки, обіймали. Дарували квіти та смаколики. Вчора було три роки, тому я трохи мекнула. Згадувала. Як я забула гроші за течік продавцю. - Люба, ти гроші взяла? - суворо спитав Горинич з ранку.- Ну звісно!! Я що, дебілка?Я дебілка. Тому що я взяла гроші на переоформлення, тай по всьому. Серпень, шалена спека. Ми виходимо з ДАІ , я несу новий номер та техпаспорт. Машина моя. - Люба, давай гроші - каже Горинич та протягує мені стаканчик кави.- Які гроші? - я сйорбаю каву, дивлюсь на Горина. Продавець з червоного спочатку стає білим, потім сірим. Серцевий напад сам себе не зробить, тут треба Люба. Мені стає однаково стидно та смішно. Їдемо за грошима. Як я святкувала придбання автівки наодинці. На собачому майданчику. Мене розривало від радощів, але нікого поряд не було. Бо людина, яку я вважала найкращим другом, сказала, що в неї прання..))Зате поряд були собачки. Як ми рік тому з Мариною їхали на Вовчанськ і в нас закипіпав бачок охолодження. Як кожні 15 хвилин ми зупинялись і наливали води. Під підарськими дронами. Як сухо, суто по-чоловічому матюкались та їхали далі. Як він возив нас у Бахмут, Херсон, Часів Яр, Купʼянськ, Борову, Сіверськ, Суми, Вовчанськ. Як вивозили на ньому паралізованих бабусь, переляканих дітей, собак, котів, курей та кіз.Як довозили на ньому колеса, генератори, дрони, зарядні станції. Як я досі чую ( поза очі, таке мені в лице бояться сказати)- Ну конечно, нащипала с людей себе на машину!!Розказую це другу.- Камиш, він 98 року! Мазератті, блять - кажу я.- Він старше за мене! - регоче мій друг. Наш з вами синій динозавр. Привітайте його. З тим, що він витримав три роки з навіженою. 4441111062494152
Ми сидимо з Аней, пьємо кавуську. Перебиваючи одна одну, обурюємся тим, яке гівно лиють на протестувальників, які ганебні методички поскидували політтехнологи ОП своїм ботофермам. З яким задоволенням підхопили це прихильники бубочки. Повз нас іде дівчина з картонкою.- Вибачте! А Ви на мітинг? Він у котрій? - підскакую я до неї.- У шостій. Біля Шевченка - дивчина привітна, посміхається.- Бля, ми сьогодні не встигнемо- хором кажемо ми з Аней. - А завтра? - питаю я.- Мітинг ситуативний. Шукайте інфу в …. - дивчина називає нам джерела.- Дякуємо!!А потім мене смикає чорт.- А чого це у вас однакові картонки? І чому це все написано одним почерком? ( а от про матючиння забула)Лице красуні з усміхненого стає розгубленим, і, я не знаю, як це, але одночасно беззахисним та готовим обороняти себе.- Ви жартуєте? - не дуже впевнено питає вона.- Звісно!! Дякую Вам за позицію!! - кажу я. Згодна, жарт дебільний. Вона знов світлішає, посміхається, бажає гарного вечора. Вам не соромно, дорослі тьоті і дяді?Вам не соромно так ганьбить себе, так обезцінювати активну небайдужість інших?Чи ви, поливаючи брудом тих, кому не байдуже та болить, розказуючи про проплачену молодь та гречку (і і таке сьогодні бачила), орієнтуєтесь на власні моральні цінності? Хоча, ми все це вже чули.Чули у 2004му.Чули у 2014му.Прикро, але чуємо у 2025му. Вже були наколоті мандаринки, якись отруєні печенькі, щось там розпилювали в повітрі. Зараз ось однакові картонки. Цькувати, сидячи на диванах, не думаючи, повторювать єрмаковськи методички - тупо та ницо. З покорою до влади, яка нас прорахувала, як мовчазне бидло.Але в деяких сильно помилилась. Не топить їх своєю слабкістю. Бо, насправді, вороги в нас усіх однакові. І допомагайте хлопцям. Бо критично бракує грошей, щоб закрити запит на Покровський напрямок. 4441111062494152
Декілька разів починала писати. Кожного разу прибирала написане. В мене одна ціль - зібрати гроші, купити та відвезти потрібне хлопцям. В мене одна мета - допомогти їм вижити. Допомогти їм втримати стільки, скільки це взагалі можливо. Бути поруч. Бути корисною. Раніше ще була мета перемогти. Зараз це мрія. Мета та мрія мають різні сенси…Я багато ще напишу про те, що відбувалося вчора. Зараз буквально пару слів - поразка та трагедія. Так я сприймаю. Я зі вчора не лягала, не могла заснути. Я стояла на балконі під дощем і згадувала тих, хто тримає небо над нами. Всіх моїх загиблих. Братика.Я стояла і просила в них пробачення. За те, що ми в тилу виявились такі нікчемні. Що мовчки дивились, давились, не зупиняли це самовладдя, поки вони віддавали за нас життя. Що останні три з половиною роки великої війни ми не зупинили жодної мразоти, яка крала не тільки гроші, а і їх життя. Тому що не збудовані оборонні споруди, не поставлені снаряди, не якісні міни - це в перше життя наших безцінних. Тільки потім вже втрачені землі. Їх подвиг зраджено. Про сотні тисяч загиблих забуто.Демократичну державу зґвалтовано. Тими, хто присягав її зберігати.В той час, коли Святу Українську Землю нищать ординці, Конституцію України нищать підари у вишиванках.Життя тих, хто ще бореться, потрібно тільки їх родинам та нам з вами, невеличкий купки божевільних мрійників. Між захистити свої пердачини чи захистити Країну вони постійно обирають перше. Мені сьогодні дуже хочеться втекти, бо такого безпросвітнього відчаю я давно не мала.Але, на відміну від владних підарастів, мені нема куди. Бо тут мої пацани. Які кожного дня потребують допомоги. - Я тобі поїду!! Я тебе ще на побачення у рестік не відвів. З продовженням - лається на мене Дімка. Бо тут могила мого Максима. І треба помінять флагшток та прапор. І треба купувати його смердючий еспресо. І бути поруч. - Прикольно ти придумала… А нас нахер? - питає ще один мій друг. Мені нема куди. Бо, на відміну гундявой бубочки, 5-6 ефективних менеджерів, 450 кнопок та безлічі гімна поменше рангом, в мене є мета.Допомогти хлопцям вижити. Приєднуйтесь, будь ласка. Бо тільки разом.Разом з тими, хто залишився. 4441111062494152
#Неспящие_в_ХаНу от і все. С високого президіума, у ВР, власним ротом янелох і боневтік сказав, признав офіційно, що наші козаки є кріпаками. - Демобілізації не буде, поки ми не переможемо путіна - прогундявило те, що колись бачило мир в очах хуйла. Тепер він його перемагає… А знаєте, що розмазало остаточно? Бурхливі оплески отих «слуг народу». Та як дехто ще волав Слава Україні…Оплески. Багаторазовому ухилянту, який реготав на всю країну над повістками, робив це прилюдно, навмисно.Тому, хто приїзжав розважати сепарів у Горловкі.- Здесь такие люди, как ми. Мы приехали веселить, я думаю, что им это необходимо. Мы не можем быть против узкого народа - це саме в той час, коли там же катували та згодом вбили Рибака. - Шатать эту власть.- Сойдемся посередине- Узкие тоже люди- Если ты хочеш закончить войну, ты ее закончишь - Ми можемо збільшити витрати на армію, але тоді в нас не буде грошей на дороги- В травні шашлики- Ми все президенты- В нас немає внутрішніх ворогів - Демобілізації не будеІ на все це оплески. Оплески тих, кого не торкнулась війна. Тих, кому війна не біда та втрати, а вікно можливостей, безмежних. Ми всі президенти, звісно. Але є трішки більші, а є ті, хто гниють в окопах. А є ті президенти, які просять купити кравчучки, бо міни вимушені на позиції носили у руках. Пішки. Майже 10 кілометрів. А є цілі цвинтарі президентів, які полегли за свою країну. Є президенти з нервовими розладами, з параноєю і з панічними атаками, з інфернальними страхами про те, що не можуть закрити збір. Є президенти, що так влучно баранять уzню, щоб ви б ахуїли. Ми всі президенти. Але виходить одне гусняве нищо, і сидяче в абсолютній безпеці каже- До перемоги над путіним.І інші мародери, у такий же безпеці, аплодують стоячи. P.S. Мені сьогодні цілий день дзвонять хлопці.- Люба, напиши про це - просять вони. І ще просять про допомогу. Підтримуйте їх, благаю. Бо окрім нас, вони нахуй нікому не потрібні.4441111062494152
Декілька місяців тримала це в собі. Ну не зовсім, розказувала хлопцям, ділилась з друзями. І все стримувала себе від цього посту. Тем більш, що колеги отої «героїні» благали не писати. А нещодавно довго спілкувалась з однією з її коліжанок, ще і ще переповідала нашу розмову. Плакала. - Напиши. Але не кажі подробиц, будь ласка. Де працює і таке інше. Напиши, бо таких безліч - сказала моя співрозмовниця. Так ось, без подробиць. Купляє в мене жіночка мило. Зустрічаємось, я пригощаю кавою. - А вы вот опять на генераторы собираете? - вона мене читає, тому питання риторичне. - Так.- Куда они их там девают???!! - ізумляєтся мадам. І так непередаваємо пожимає плечима та закатує очі. - В сенсі?… - я відриваю погляд від старенького маламута та починаю уважно роздивлятись тьотю.- Ну вот у мое сестры кафе в Одессе. Так там генератор работает з 23го . И все с ним нормально. А вы через день пишете - нужны генераторы… Ні, вона це каже на серьозке. На незамутньонном глазу. Кому вона не довіряє, мені чи пацанам, вона не уточнює. А мені байдуже.- Ну по-перше, порівнювати генер в Одесі та на нулі - це донишко. Днище.- По-друге, ви б мали право питати, якщо б хоч копійку задонатили на ті генератори. А так зась, закрийте рота. Це я вже стою, забувши про каву на лавочці. Забувши про те, що ще не розрахувалась ця тьотя за замовлення. Мені на те байдуже. Мене трясе. - Я плачу военный сбор!! - червоніє вона лицем. - Всі платять. Війскові теж.Вона мовчить. Я стою над нею. Я не знаю, чому я не уходжу. - Нельзя так агрессивно с людьми. Так вы только отталкиваете.Нарешті я повертаюсь та йду. Бо інакше я вдарю. Бо інакше я розридаюсь перед цією. Бо інакше я почну казати все, що думаю.Біда в тому, що їх легіон, нас меньшість. Пишу зараз про це, за вікном лунають вибухи. Скільки вибухів потрібно таким тьотям для свідомості?P.S. Дякую серцем всім притомним!! Ви ахуєнні!!4441111062494152
Я вам звіт принесла. Він проміжковий, але дуже оптимістичний.І ще я вважаю, що важливий. За ці дні ви назбирали на ТРИ!!! старлінки.Завтра їду забирати. Така подяка від мене всім вам, що сльози є, а слів бракує. Чесно, нас залишається все менш. Тому теж є пояснення. Але ті, хто не здається, не зневірюється, не втрачає розуму та сили духу - ви ахуєнні!!!Ті, хто дякує кожного ранку дякують донатом нашим левам, ті, хто вдячен за своє життя саме хлопцям, а не господу богу чи бубочці - ви люди з надможливим критичним мисленням та совістю.Ті, хто має можливості поєднувати донати та подорожі, але не хизуються ні тим, ні іншим, не виставляючи щасливі тупі пики з підписом «я в Відні», «я в Іспанії», «я їм лобстера» у той час, коли тисячі жінок у чорних хустках з втраченим сенсом життя, коли сотні родин залишаються без домівок - ви невимовно прекрасні!!ТРИ старлінки за декілька днів. Знаєте, це непогано, як на 2025 рік. У 22му ми за цей час збирали хлопцям на автівку. Але такі реалії.Не зупиняйтесь, будь ласочка! Генератори, зарядні, основа на сітки, батареї для мавіків, fpvхі. Беремо приклад з наших воїнів та їбашимо донатити далі.Бо окрім нас нема кому. Ви в курсі. 4441111062494152
TGLIST.COM.UA
