#Неспящие_в_ХаНарешті потрапила до свого перукаря. Влитіла розтрйопана та галасна. Розцілувалась з Юлей. Юля - моя подруга. А ще Юля - дружина добровольця Андрія, який мені теж друг. До Юлі потрапити не просто, але вона находить для мене віконця. Окрім Юлі в невеличкому кабінеті працює Леночка. Я залітаю, повна посадка. Юля швидко фарбує мої три пера, ще дві дівчини сидять вже нафарбовані. Я у шапочці та слинявчику біжу курити та купляти собі каву. Повертаюсь. Розказую, як я в ночі намагалась переличити котів, тому що мене запараноїло, що їх не вистачає. Нафарбовані дівчата та та, що у Леночкі на педикюрі трохи кривляться, але й трохи посміхаються. Але згодом посмішки зникають. Залишаються криві їбала. Тому що ми з Юлею якось переходимо до обговорення моцкворотих щелеп. Так, окрім нас з Юлей в маленькому кабінеті не спілкується українською. Ну ще Леночка, вона намагається. Три жінки з громадянством України, чуючи, як розмовляють дві інші громадянки України на українській мові кривляться так, що єдине бажання - дати в це криве їбало. З ноги. Їх нічому не навчил четвертий рік повномасштабного вбивства. Їм байдуже на всіх полеглих за незалежність.Їм та наша омріяна незалежність сильно нижче спини. Ібали вони у рот нашу волю та наше прагнення назавжди позбавитись від московитського впливу. Їм так удобно. Вони так прівиклі. Вони не хочуть, щоб їх заставлялі. Їх зросійчені щелепи не прилаштовані до державної мови. Зате добре прилаштовані до язика, на якому їх нищать. Їх зросійчені міски так нічого не усвідомили.На них, ціх мешканців країни, українська діє так саме, як часник на нежить. Я виходжу перша, чекаю на Юлю з Бармалєєм. Ми ще годину спілкуємось на вулиці. Повз нас ідуть люди, багато хто з дітьми. P.S. Тільки одне подружжя з маленькою дитиною у візочку розмовляло українською…Всім іншим досі «какая разніца». Теза президента…P.P.S. Я розумію хлопців, які кажуть - закінчиться це все, заберу родину та поїду геть. 4441111062494152