🌝 Я тут рідко таким ділюсь. Але часом моя діяльність (а вона теж пов‘язана напряму з книгами: я допомагаю авторам-експертам в написанні та виданні їх книг) підштовхує до цікавих роздумів. Мені було важко наважитись піти з найму. Бо страшно, відповідально і дуже багато «а що як…». Але і в наймі постійно фонило, що це не те, не моє і якось через силу все.Але я відкладала рішення, бо синдром самозванця просто кричав: «та куди? ти ще недостатньо готова». Хоча точково я все ж рухалась, але це було лише 1% від того, що я дійсно могла робити, якби не боялась.І минулої весни мене сильно тригернула фраза з книги Анни Завертайло «Солодкий несолодкий бізнес» (тут є відгук на неї): «Виявилося, що я не можу реалізовувати чужі ідеї. У мене неодмінно паралельно виникають свої (які мені, звісно, подобаються більше). І мені хочеться вкладати ресурси у свої ідеї, а не в чужі. До того ж, перевіряючи свої ідеї, я бачила, що вони переважно працюють». А цього тижня до мене прийшла експертка, яка пише книгу для тих, хто будує імперії для інших і не наважується почати своє. Її відгук тут прикріплений. В своїй книзі Ганна Романишина розповідає про свій шлях: як сумнівалась, не наважувалась, хоча мала багатецько років досвіду за плечима.Під час консультації зловила себе на думці: якби така книга була в мене тоді — я б набагато швидше прийняла рішення. Бо знаю, як це: сумніватись, боятись, відкладати і залишатись у «нормально», замість «хочу інакше». Тому дуже чекаю цю книгу і тішусь, що допомогла підсвітити ключові моменти для її створення аби побудувати систему і не злитись з написання.Я не знаю, що казати в такі моменти, але раптом ви сумніваєтесь чи варто щось робити — прислухайтесь до себе, не ігноруйте. Зміни, як виявилось завжди на краще. Навіть, якщо на початку здається, що це зовсім не так.
🌝 Якщо існує книга, яку можу порекомендувати кожному, — то це точно «Відріж себе ніжно».Притримуюсь думки, що якщо книга не сподобалась, то не завжди вона погана. Можливо, трапилась не в той момент або не під запит.📖 Книга закриває різні запити. І це одна з тих, яку хочеться дарувати практично кожному. Бо в ній про сепарацію: і від батьків, і від друзів, і від роботи, і від речей, і від країни чи міста. Тож впевнена, що для себе точно знайдете щось.Допомагає підсвітити, де ви застрягли і чому. За що ви тримаєтесь і чи це дійсно відповідає вашим нинішнім пріоритетам.
Мінуси: багато кліше. На сенс не впливає, але іноді різало око.З плюсів: наприкінці є прекрасна вправа. Не буду спойлерити, але це те, що може довести вас до сліз.Та загалом кожен розділ закінчується практикумом із психологічних вправ. Вони невеликі і не виснажливі, що цінно, коли не хочеться закопуватись. Але при цьому дають розуміння, куди дивитись далі і над чим варто працювати.
Крч, якщо шукали селф-хелп книгу, яка хелпає не лише на словах — оце вона.Писатиму ще повний відгук на медіа Bestseller, тож рекомендую підписатись!)
📖 Принесла корисне із книги «Секрети фасилітації» для тих, хто працює з командами і хоче аби ідеї та рішення ініціювались та народжувались не лише у них. Залишаю контрольний список фасилітатора щодо технік формулювання запитань ⬇️1. Коли ставите запитання, на яке очікуєте отримати численні відповіді, упевніться, що воно формує в уяві учасників яскравий образ, який допоможе їм побачити відповіді на запитання.
🪐 Розпочніть із фрази, що породжує образ (наприклад, «Подумайте про...).🪐 Розвивайте цей образ, щоб учасники змогли побачити відповіді.🪐 Ставте примі запитання.
2. Обирайте для своїх запитань відповідне слово.🪐 Використовуйте «можна» для генерації максимальної кількості ідей.🪐 Використовуйте «варто» для формування моральної необхідності, але без навʼязування відповідальності.🪐 Використовуйте «необхідно» для формування почуття відповідальності.🪐 Використовуйте «будемо» для закріплення почуття відповідальності. 3. Спрямовуйте дискусію в групі за допомогою запитань-реакцій, щоби визнати, прояснити, заперечити, підтвердити, дослідити або переадресувати відповіді учасників. Запитання-реакції:
🪐 Ставте пряме запитання-дослідження для ініціації роздумів: «Чому це важливо?»🪐 Ставте запитання-повторення дляпрояснення того, що ви зрозуміли: «Мені здається, що ви мали на увазі... Чи правильно я зрозумів?»🪐 Ставте непряме запитання-дослідження, щоб учасник зміг пояснити свою думку: «Це важливо, тому що? …»🪐 Ставте навідне запитання, щоби розглянути інші розвʼязання: «Чи можна знайти розвʼязання у сфері?»🪐 Ставте запитання-переадресацію, щоби повернути розмову в потрібне русло: «Це хороша думка. Чи можемо ми додати її до списку запитань, щоби не забути, й повернутися до?..»🪐 Ставте запитання-продовження, щоби допомогти групі рухатися далі: «Ми розглянули (а), (б), (в)... Що ще ми можемо розглянути стосовно теми поліпшення процесу найму?»
👀 Розкажіть, як часто використовуєте питання у роботі? Бо я чесно, дійшла до цього лише 3-4 місяці як. До того - більше говорила, ніж запитувала.
👀 Я це зробила: підбила підсумки донатів по «Книжковому підрозділі» за 2025 рік. Нам вдалось зібрати 896 книг та перетворити їх на 243 721 грн донатів. Але цифри не основне. Я вчора надіслала 69 особистих повідомлень кожному, хто долучився до проєкту власними прочитаними книгами через нашу сторінку. І це такий трепетний момент. Відчуваю величезну вдячність (і здебільшого вона балансує на межі «ще трошки і точно розплачусь») за довіру кожного з вас і віру в проєкт. 🪐 За кожне повідомлення: «А дані для відправки книг не змінились? Знову зібрав/ла стосик прочитаних книг на допомогу ЗСУ». 🪐 За кожну зустріч за кавою, яка супроводжується фразою: «Ой, мало не забув/ла. Я ж маю книгу для твого проєкту». 🪐 За кожне «так» від компаній, які долучались, зокрема: «Київстар», «Уклон», CEO Club.🪐 І за кожне «ні», яке допомагало допрацювати пропозицію та повправлятись у наполегливості. У 2025 році книг, партнерств, донаторів та донатів було більше, ніж у 2023 і 2024. Хоча і збори закривати все важче та книги за донати купують не так активно, як вперші роки існування проєкту. Та це все одно означає, що ми ростемо. І мені це подобається.Разом з тим і турбот минулі роки було менше. Тому часом я побоююсь росту зі страху, що раптом все навалиться і я не зможу, не витягну, вигорю. Але з кожним вашим доторком до проєкту та підтримкою — мені все менш страшні ті виклики. Тож, закликаю перевірити мою витримку. Зробити це можна заваливши проєкт «Книжковий підрозділ» співпрацями, пропозиціями та прочитаними книгами, які ми конвертуємо в ще більшу допомогу для ЗСУ. Ну що, слабо? Це я кажу собі вперше чергу, але вам також!) Гайда перевіряти. Уся інформація про проєкт і як долучитись є на сторінці в інстаграмі. А дані для відправки книг можна уточнити як на сторінці, так і в мене особисто.
👀 «Усе на три літери» Книга з якої я почала лютий і яку запрошую обговорити спільно з автором, Дмитром Крапивенком — вже 26.02 у Хартія-Хаб в Києві.«Усі реалії, які тебе в армії оточують, як правило, скорочуються на три літери. І коли ти поринаєш в цей світ – сам починаєш із часом скорочувати все, вживати ці абревіатури, розмовляти ними. Це така своя мова, такий спосіб розпізнавання «свій-чужий», — каже Дмитро Крапивенко, автор книги «Усе на три літери».
Дмитро Крапивенко — журналіст, публіцист та військовослужбовець.«Усе на три літери» — це кількадесят текстів, у яких автор проводить нас реаліями війська країни, яка перебуває в стані війни. Охоплює період від 24 лютого 2022 року до травня 2024-го та проводить місцинами Київщини та Херсонщини, Харківщини та Донеччини.
📖 Книжковий клуб Хартія-Хабу — це місце де воїни та цивільні можуть об’єднатися за читанням з однодумцями. Разом досліджуємо твори, що розповідають про війну та історію. Читачі та читачки зможуть обирати наступні книги шляхом голосування в чаті.
Модераторка зустрічі: Вікторія Ярощук (тобто я) — співзасновниця медіа Bestseller, модераторка книжкових клубів.Приходьте ділитися думками та рефлексіями.Готуйте запитання автору та реєструйтесь за посиланням (вхід вільний). 📆 26 лютого, четвер, 18:30📌 Київ, Хартія-Хаб, вул. Шота Руставелі 39/41
Якщо ви давно не плакали над книгами — ось вам уривок 💔😔Мені після нього захотілось сильно-сильно обійняти свою внутрішню дитину(Якби батьки одного разу дозволили нам усе це відчувати, та навіть не так відчувати, як висловлювати.Чи пробували ви коли-небудь у дитинстві заявляти мамі або татові, що ви на них дуже сердиті? Що ви їх не любите? … Та чи можна нам було це відчувати? Чи могли ви спокійно плакати біля батьків? Боятися темряви? Кричати вночі: «Тату, прийди, бо мені страшно»? Не бавитися з іншими дітьми, бо вони вас лякають? Не вітатися з дорослими, бо вам соромно?Залазити мамі й татові на руки, згортатися клубочком і сидіти так досить довго, щоб припинити боятися всіх навколо? Чи мали ви право боятися висоти, води, велосипедів, ковзанів і просто сідати в автівку?Чи могли ви ненавидіти сиру капусту, варені яйця, смажену цибулю? Чи могли відмовитися від солодощів, якими вас пригощала сусідка? Чи могли відвернутися, коли дідусь пхав вам до рота ложку меду зі словами: «Та ти просто спробуй»? Чи могли відмовитися від усіх тих мікстурок народної медицини, від яких тягне блювати на саму згадку про них? Чи могли ви взагалі казати «ні»?Чи могли ви плакати без причини? Сумувати за минулорічним листям? А тим, що сніг лежить не так, як вам уявлялося? Чи могли ви дивитися печальнимиочима на свою розірвану ляльку? Не бажати викидати улюблений одяг? І чи справді могли ви реготати, коли було аж так смішно? Чи могли ви гуркотіти, бігати, шуміти, безперестанку говорити й до всього мати діло? Чи могли захоплюватися квітками й хмарками? Мчати щоразу до все нової іграшки і всього на світі хотіти?А чи могли це все ваші батьки? Отож-бо...
⌛️ «4000 тижнів» — книга, яку читатимемо цього місяця на книжковому клубі по нонфікшну. Анотація до книги: Людське життя сміхотворно коротке. Все, що ми маємо — це в середньому 4 тисячі тижнів, або ж 80 років. Усвідомивши це, вам точно перехочеться витрачати свій час на скроління соцмереж. В погоні за продуктивністю та намаганням все встигати, ми часто втрачаємо зв’язок із самими собою, забуваємо, що для нас справді важливо. Пріоритетність розмивається, а бажання завжди досягати максимальних результатів робить нас надміру тривожними, викликає стрес і роздратування. Як зрозуміти, що для нас є справді важливим, а що не варте і крихти нашого часу? Як наповнити своє життя сенсом та зосередитись на справді важливих для нас речах? Так, чотири тисячі тижнів — це справді мало. Але цього точно достатньо, щоб прожити усвідомлене та наповнене життя. Вкінці лютого зустрінемось з комьюніті клубу «Кудрявого чтива» у Києві аби обговорити книгу та поговорити про тайм-менеджмент, прокрастинацію, планування та насолоду відпочинком. 📆 28 лютого о 14:00 у Києві (локація після реєстрації).Якщо цікаво долучитись до клубу по нонфікшну та взяти участь в обговоренні — напишіть «+» у коментарях для отримання більше деталей ☺️Або заповнюйте реєстраційну форму.
👀 Книга мого вихідного дня (так я називаю чтиво, яке потребує декількох годин на читання)Назва книги багатообіцяюча, особливо фрагмент: «Як культура впливає на технології і навпаки». Відповіді на це у книзі є та вони сподобаються фанатам мемів (про котиків), які хочуть зрозуміти, як вони виникли та чому здобули популярність. Я ж повелась більше на обкладинку та назву, тому не готова була настільки глибоко занурюватись в цю тему. Для загального саморозвитку було цікаво, але практичного нічого не винесла. Відчуття було, ніби читаю студентську наукову роботу. Багато відсилок, джерел, пояснень і цитат з різних платформ. Але принесла вам декілька цікавих фактів: 🪐 Культурні події можуть змінювати інтернет на політичному та навіть технічному рівнях. Сервіс пошуку картинок у гуглі зʼявився через те, що Дженніфер Лопес одягла відверту сукню на Греммі у 2000 році — і тоді виникла потреба шукати картинки. Сукня Лопес стала подією в історії інтернету. 🪐 Ютуб перетворився на монополію відеокористувачів частково через те, що в грудні 2005 року, за два дні після запуску платформи, у Saturday Night Live вийшло хіпхоп-відео Lazy Sunday, яким, здавалося, усі хочуть поділитися. Копії цього відео для багатьох стали першим досвідом користування ютубом і допомогли платформі вийти на ринок на ранньому етапів.🪐В книзі йдеться про те, що Інтернет перенасичений смішними відео з котами, зокрема тому, як вони лякаються огірків чи прилипаючи до скотчу завмирають. Проте, таких відео рідко зустрінеш про собак. За спільною згодою людям в інтернеті страждання собак несмішні, а глибоко неприємні. Якось я зайшла на форум, де обговорювали «Гру престолів», і там не раз писали, що епізод смерті вовків був найболіснішим у всьому серіалі. Є навіть сайт під назвою «Чи вмирає собака?» (doesthedogdie.com), створений з єдиною метою дати відвідувачам інформацію про різні фільми, чи вмирає там пес. Про котів таких сайтів немає.
🪐 У 2012 році Walker Art Center у Міннеаполісі започаткував Відеофестиваль інтернет-котів — щорічну подію, під час якої люди збиралися, щоб подивитися добірку інтернет-відео про котів на величезному вуличному екрані і побачити, як Walker Center нагороджує автора найкращого відео премією «Золота киця».Ну, якось так. Схоже, що меми не моя історія. Я більше люблю з них сміятись, ніж читати та дізнаватись історію їх виникнення)💬 Тож, в коментарях можна поділитись своїм улюбленим мемом)
👀 Трішки про занудну сторону мого життя📖 Вже два роки я читаю зі стікерами і потім розбираю все, що мені відгукнулось, зацікавило, надихнуло. Все це я забираю в свою базу даних у Notion (вона на фото) і в гугл-документ, який прив‘язаний до кожної книги. Для чого це мені? 🪐 Перш за все для того аби запам‘ятати прочитане, а не бездумно ковтнути книгу і не пам‘ятати за півроку-рік про що вона, крім загального враження сподобалась/не сподобалась. Тому я собі фіксую вижимку із книги і за потреби можу в будь-який зручний момент за наявності Інтернету повернутись до її тез, освіжити в пам‘яті або забрати щось в роботу для себе. 🪐 Крім того, оскільки я працюю з текстами (якщо не знали, то я менторка з написання і пишу багато, від дописів та статтей до експертних книг), тому мені важливо тримати джерела інформації завжди під рукою аби мати змогу оперувати фактами, посилатись на експерименти, цікаві дослідження і т.д. 🪐 Ну і звісно аби мене не підводила пам‘ять. В мене з нею натягнуті стосунки. Я раніше могла купити книгу, яка в мене вже є в бібліотеці (але яку ще не читала) просто через те, що забулась про її наявність. Зараз ж я можу в будь-який момент зазирнути у свою базу даних і подивитись, що в мене вже є аби не купити зайвого. А ще, це допомагає іншим радити книги в моменті. Бо згадати одразу, що читала і що сподобалось буває важко, а так можна глянути і навіть відсортувати за темами, які цікавлять: маркетинг, психологія, менеджмент, бізнес і т.д.Крч, до чого цей довгий вступ: я вчора витратила 2 години аби сформувати 86 заміток по книзі «Полювання на увагу» з референсами на відео, дописи і т.д. Це виснажливо і я терпіти не можу цей процес. Читати мені подобається більше, ніж потім розбирати. Тож знаю, як це занудно звучить і часом люди думають «їй просто немає куди час подіти». Але це працює 👌Знали б ви, як часто ці замітки мене рятували в роботі. Це ж не потрібно мати фізичну книгу завжди під рукою аби щось знайти, а можна просто забити пошук по кодовому слову в документі. І вуаля, 2 хвилини пошуку, а люди можуть думати, що в тебе супер пам‘ять або ти розумний/розумна, а це все лише організованість 😅💬 Розкажіть, а ви таке робите? Чи це щось на задротському?)
💬 В мене багато думок з приводу цієї книги. Вона змогла підсвітити такі точки зросту про які я і не здогадувалась Загалом книга про те, що існує два типи мислення: зростаючий та фіксований. Якби існував експрес-тест на тип мислення, то він складався б з одного запитання: «Як ви ставитеся до помилок?». Люди з мисленням зростання сприймають їх як невідʼємну частину успіху, а з фіксованим — шпортаються об них і дорікають собі за кожну хибу.
І насправді в кожному з нас в тій чи іншій мірі присутні обидва типи мислення. Головне звертати увагу на це і не дозволяти фіксованому взяти гору. 🪐 Для себе я зрозуміла звідки в мене взявся фіксований тип мислення. Банально, але з дитинства. Мені не бракувало любові та віри родини в мене і це зіграло злий жарт. Мені хотілось і далі залишатись в їх очах кращою, не розчаровувати і тому я обирала те, де точно можу досягнути успіху, а не ризиковані проєкти. Я приховувала свої вади аби не боротися з ними. Шукала людей, які підвищуватимуть мою самооцінку, а не спонукатимуть до саморозвитку і до речі, про це другий мій інсайт ⬇️🪐 Читаючи книгу я відслідкувала, що фіксоване мислення було у всіх моїх попередніх стосунках. Мені хотілось бути розумною і кращою в парі. Довго не буду про це, але ось цитата з книги, яка мене на це наштовхнула:Учасники дослідження з фіксованим способом мислення відповідали, що ідеальний обранець (обраниця) має:- підносити мене на пʼєдестал;- бути людиною, з якою я почуваюся досконалою (досконалим);- молитися на мене.Одне слово, ідеальний обранець повинен мліти від їхніх фіксованих якостей. Мій чоловік каже, що теж уявляв таке — хотів бути богом, якому поклоняється супутниця життя. На щастя, його мрії змінилися до зустрічі зі мною.Натомість учасники зі способом мислення, націленим на зростання, сподівалися покохати зовсім іншу людину. Вони відповідали, що ідеальний обранець (обраниця) має:- бачити мої вади й допомагати мені виправлятися;- спонукати мене бути кращою людиною;- заохочувати мене вчитися нового.Звісно, вони не шукали партнера, що буде кепкувати з них чи знижувати їхню самооцінку. Їм потрібна була людина, поруч із якою можна розвиватися. Вони не вважали себе довершеними особистостями, без жодних вад і не думали, що їм нічого вчитися.
Але при цьому у книзі я знайшла для себе формулу, як боротись із синдромом самозванця завдяки формулюванню «поки що». Нещодавно я зайшла в один дуже важливий для мене проєкт як для експертки і мій синдром самозванця зі своїм: «та хто ти взагалі така і чого ти вирішила, що взагалі можеш з цим впоратись» теж зайшов разом зі мною, як позаштатний радник. І чесно скажу, мені було сильно хвилююче від моменту першого дзвінка з клієнтом до початку співпраці, бо питання «чи впораюсь» внутрішньо фонило з усіх сторін. Та й зараз я час від часу боюсь, але беру свій страх за ручку, кажу собі: «Так, так, маєш рацію. Мені ще в багатьох моментах бракує досвіду та треба розібратись в специфіці (поки що), але я знаю, що робити. Давай спробуємо. Це наша точка зросту».Не бути ідеальною, але ставати кращою через постійне долання своїх страхів та виходячи із зони комфорту. Як підсумок: книга точно варта часу та дозволила мені відкрити себе самій собі. Тому рекомендую, якщо застрягаєте і не розумієте чому 👌
TGLIST.COM.UA
