🌝 Я тут рідко таким ділюсь. Але часом моя діяльність (а вона теж пов‘язана напряму з книгами: я допомагаю авторам-експертам в написанні та виданні їх книг) підштовхує до цікавих роздумів. Мені було важко наважитись піти з найму. Бо страшно, відповідально і дуже багато «а що як…». Але і в наймі постійно фонило, що це не те, не моє і якось через силу все.Але я відкладала рішення, бо синдром самозванця просто кричав: «та куди? ти ще недостатньо готова». Хоча точково я все ж рухалась, але це було лише 1% від того, що я дійсно могла робити, якби не боялась.І минулої весни мене сильно тригернула фраза з книги Анни Завертайло «Солодкий несолодкий бізнес» (тут є відгук на неї): «Виявилося, що я не можу реалізовувати чужі ідеї. У мене неодмінно паралельно виникають свої (які мені, звісно, подобаються більше). І мені хочеться вкладати ресурси у свої ідеї, а не в чужі. До того ж, перевіряючи свої ідеї, я бачила, що вони переважно працюють». А цього тижня до мене прийшла експертка, яка пише книгу для тих, хто будує імперії для інших і не наважується почати своє. Її відгук тут прикріплений. В своїй книзі Ганна Романишина розповідає про свій шлях: як сумнівалась, не наважувалась, хоча мала багатецько років досвіду за плечима.Під час консультації зловила себе на думці: якби така книга була в мене тоді — я б набагато швидше прийняла рішення. Бо знаю, як це: сумніватись, боятись, відкладати і залишатись у «нормально», замість «хочу інакше». Тому дуже чекаю цю книгу і тішусь, що допомогла підсвітити ключові моменти для її створення аби побудувати систему і не злитись з написання.Я не знаю, що казати в такі моменти, але раптом ви сумніваєтесь чи варто щось робити — прислухайтесь до себе, не ігноруйте. Зміни, як виявилось завжди на краще. Навіть, якщо на початку здається, що це зовсім не так.