Якщо ви давно не плакали над книгами — ось вам уривок 💔😔Мені після нього захотілось сильно-сильно обійняти свою внутрішню дитину(Якби батьки одного разу дозволили нам усе це відчувати, та навіть не так відчувати, як висловлювати.Чи пробували ви коли-небудь у дитинстві заявляти мамі або татові, що ви на них дуже сердиті? Що ви їх не любите? … Та чи можна нам було це відчувати? Чи могли ви спокійно плакати біля батьків? Боятися темряви? Кричати вночі: «Тату, прийди, бо мені страшно»? Не бавитися з іншими дітьми, бо вони вас лякають? Не вітатися з дорослими, бо вам соромно?Залазити мамі й татові на руки, згортатися клубочком і сидіти так досить довго, щоб припинити боятися всіх навколо? Чи мали ви право боятися висоти, води, велосипедів, ковзанів і просто сідати в автівку?Чи могли ви ненавидіти сиру капусту, варені яйця, смажену цибулю? Чи могли відмовитися від солодощів, якими вас пригощала сусідка? Чи могли відвернутися, коли дідусь пхав вам до рота ложку меду зі словами: «Та ти просто спробуй»? Чи могли відмовитися від усіх тих мікстурок народної медицини, від яких тягне блювати на саму згадку про них? Чи могли ви взагалі казати «ні»?Чи могли ви плакати без причини? Сумувати за минулорічним листям? А тим, що сніг лежить не так, як вам уявлялося? Чи могли ви дивитися печальнимиочима на свою розірвану ляльку? Не бажати викидати улюблений одяг? І чи справді могли ви реготати, коли було аж так смішно? Чи могли ви гуркотіти, бігати, шуміти, безперестанку говорити й до всього мати діло? Чи могли захоплюватися квітками й хмарками? Мчати щоразу до все нової іграшки і всього на світі хотіти?А чи могли це все ваші батьки? Отож-бо...