Estadísticas de telegram channel - @istorium_ua

Щур-бомба - зброя, розроблена британським Управлінням спеціальних операцій під час Другої світової війни для бойових дій проти Німеччини.Подібну ідею в Управлінні спеціальних операцій запропонували ще 1941 року після серії медичних експериментів на гризунах. Британці начиняли щурячий труп вибухівкою, а потім щура планувалося підкинути в будь-яку німецьку котельню. Передбачалося, що німецький службовець, який виявив щура, кине його у вогонь, і це призведе до детонації вибухової речовини і подальшого вибуху. У теорії щурячу тушку можна було начинити іншою вибухівкою, що спрацьовує дистанційно або після певного проміжку часу.Британці планувалі підкидати таких щурів у котельні німецьких поїздів, заводів, фабрик і електростанцій. У реальності ж цей проєкт так і не було реалізовано, оскільки перші ж плани використання таких щурів були перехоплені німцями. Німці переоцінили важливість британського проєкту і стали не тільки масово відловлювати щурів, а й ретельно досліджувати можливості створення щурячих бомб. За підсумками цю операцію британці визнали чудовим відволікаючим маневром, сказавши, що витік інформації викликав серед німців значно більшу паніку, ніж можливе використання щурів на практиці.Біографія офіцера Дж. Елдера Віллса стверджує, що дев'ять котлів були пошкоджені такими щурами на бельгійських заводах, але, ймовірно, це міф.@istorium_ua

Кажани-бомби (Проект X-Ray) — експериментальна зброя часів Другої світової війни, розроблена Сполученими Штатами Америки. Бомба складалася з кожуха з багатьма відсіками, в кожному з яких перебував мексиканський безхвостий кажан, з невеликою бомбою з запалювальною дією та таймером. Випущена з бомбардувальника бомба випускала парашут на половині висоти після чого відчинялися верхні і нижні відсіки з кажанами. Кажани звільнялися та летіли у ліси та до паперових будинків та інших конструкцій, де запалювальна речовина спричиняла до пожежі. Ціллю та місцями застосування зброї були японські міста.Використовувати кажанів як зброю першим запропонував стоматолог з Пенсільванії Літл С. Адамс, друг Першої леді Елеанори Рузвельт. Лікар Адамс виклав ідею письмово та звернувся з нею до Білого дому в 1942, де, в результаті, вона була схваленою президентом Рузвельтом за порадою Дональда Гріффіна.План полягав у випусканні кажанів-бомб над містами Японії з багатьма розсіяними промисловими об'єктами. Кажани розліталися б далеко від пункту випускання через значну висоту, на якій це здійснювалося, та ховалися б у будівлях по всьому місту перед сходом сонця, після настання якого вбудовані таймери привели б бомбу у дію, що викликало б масштабні пожежі та хаос.Сполучені Штати Америки вирішити розвивати проект кажанів-бомб під час ІІ СВ, бо біологічні чинники сприяли цьому. По-перше, кажани живуть великими групами (в чотирьох печерах в Нью-Мексико живе сумарно декілька мільйонів кажанів). По-друге, під час польоту кажани можуть нести вантаж більший за вагу власного тіла (самиці можуть нести молоду двійню кажанів). По-третє, кажани впадають і сплячку, та не потребують їжі чи догляду під час сну. По-четверте, кажани літають у темряві, а вдень ховаються у безпечних місцях (зазвичай будівлях).До березня 1943 були відібрані підходящі види кажанів. До проєкту віднеслися надзвичайно серйозно, навіть Луіс Фізер, винахідник військового напалму, розробив 17-ти грамові (0.6 унції) та 28 грамові (1 унція) запалювальні пристрої, які б могли нести кажани. Клітки-носії для кажанів мали 26 окремих комірок, в кожній з яких були відсіки для 40 кажанів. Бомби-носії скидалися з висоти 1525 метрів (5000 футів). На висоті 305 (1000 футів) метрів відкривався парашут розкривається, а комірки залишаються з'єднаними. Вважали, що десять бомбардувальників B-24, які летіли б з Аляски, кожен з яких мав на борту сто бомб-кажанів міг випустити 1040000 кажанів над ціллю — одним з індустріальних центрів узбережжя Осака. Щоб дати відповіді на різні запитання провели серію операційних тестів. Під час одного з них, на додатковій повітряній базі на повітряному військовому полігоні Карлсбад, 32°15′39″ пн. ш. 104°13′45″ зх. д., стався нещасний випадок. Повітряна база поблизу Карлсбада, Нью-Мексико, 15 травня 1943 року загорілася, коли кажани із запальною сумішшю були випадково випущеними. Кажани пропалили оболонку бомби та забралися під баки з паливом. Після цього, в серпні 1943, випадку проєкт передали ВПС США.Більше тестів було заплановано провести влітку 1944, але програму відмінив адмірал флоту США Ернест Дж. Кінг, коли дізнався, що вона не буде готова до бойового застосування до середини 1945 року. За підрахунками до того часу на програму уже витратили 2 мільйони доларів США. Прийнято вважати, що розробка бомб-кажанів просувалася за повільно, і в змаганні за швидке закінчення війни поступилася проєктові з розробки атомної бомби.На фото носій кажанів-бомб ВПС США, який використовувався для гібернації кажанів.@istorium_ua

Генуезькі арбалетники - одні з найвідоміших найманців Середньовіччя, що діяли по всій Європі.З XI по XV століття жителі Генуезької республіки, що включала в себе Лігурію, зуміли захистити свободу своєї землі, ледь не поголовно навчившись стрільби з арбалета. Військо Генуї з того часу стало спиратися на цих самих арбалетників, які стали справжніми професіоналами своєї справи.У чому ж була їхня особливість? - прикриваючись широкими щитами-павезами, вони ставали недосяжними для ворога під час перезаряджання арбалета (їх могло бути одразу два), що в поєднанні з хорошими влучністю і дальністю пострілу робило стрільців дуже небезпечними. Особливо з розвитком тактики «рух равликом», за якої шеренга, що стріляє, змінювала заряджаючу.Наймали їх у Генуї, і присягали арбалетники тільки рідному місту, і з моменту найму арбалетники захищали престиж своєї батьківщини. Наймачі були скрізь, і арбалетники зіграли важливу роль у безлічі битв: Мелорія, Слейс, Кресі, Пуатьє - навіть у програних боях вони показували себе гідно. Далеко не завжди наймалися арбалетники саме з Генуї. Слава генуезьких арбалетників була свого роду маркою, і тому воєначальники охоче наймали під цим найменуванням узагалі будь-яких італійців з арбалетом, не заглиблюючись у їхнє походження і вишкіл. Їхню цінність завжди розумів і противник: є свідчення про те, як полоненим арбалетникам спеціально ламали пальці на руках, щоб ті більше не могли стріляти з арбалета. Зникли вони одночасно із Середньовіччям, переможені довгим луком, простішим і скорострільнішим. А вже потім і арбалет, і лук відправив в абсолютний нокаут порох.@istorium_ua

Галлоглас (гельск. Gallóglach, дослівно - «чужоземний воїн») - професійний воїн-найманець, який служив в арміях ірландських можновладців і походив із гельських кланів Західних островів і Шотландського високогір'я. Ці воїни являли собою військову еліту шотландських та ірландських армій у XIII-XVII століттях. Галлогласи, як і скотти, мали гельське походження, і були споріднені з ірландцями, проте з часом змішалися з норвезькими поселенцями шотландських островів і піктами, що змусило ірландців називати цих воїнів не інакше як Gall Gaeil (дослівно - «іноземні гели»).Характерні особливості у цих найманців були такі:- це була важка піхота: ніяких коней, тільки кольчуга, шолом і що-небудь рубаюче;- зброя їхня завжди була характерно нордичною, північною: або норманнська сокира-бродекс, або шотландський дворучний меч, або (зовсім вже на крайній випадок) спис, який за бажанням можна було метнути;- найчастіше були у найманця і слуги-керни, які несли частину вантажу, а також могли мати при собі спис і лук;Останньою великою подією для галлогласів стала війна Ірландської конфедерації проти англійців у XVII столітті, але добре навчене і озброєне вогнепальною зброєю військо завойовників не залишило шансів ірландцям.@istorium_ua

«Помста Ако», “Сорок сім ронінів” - заснований на реальних подіях японський народний переказ, що оповідає про помсту сорока семи колишніх самураїв за смерть свого пана.Історія оповідає про те, як сорок сім ронінів підготували й утілили в життя план помсти Кірі Кодзуке-но-Суке, придворному сьогуну Токуґави Цунаяосі, за смерть свого володаря, дайме Асано Такумі-но-Камі Наганорі з Ако. 1701 року Асано був засуджений до харакірі за напад на придворного у відповідь на образи і знущання з боку останнього.Втративши свого володаря, сорок сім ронінів на чолі з головним радником Оісі Кураносуке, дали клятву помститися смертю за смерть, незважаючи на те, що на них за це чекав смертний вирок.Щоб не викликати підозр, змовники розчинилися в натовпі, ставши купцями і ченцями, Оісі ж переїхав до Кіото і почав вести розгульний спосіб життя, розлучився з дружиною і взяв собі молоду наложницю. Згодом, дізнавшись про те, що роніни розбрелися хто куди, а Оісі пиячить, Кіра послабив свою охорону і став більш безтурботним.Тим часом роніни таємно збирали й переправляли в Едо зброю, входячи в довіру до домочадців Кіри (один із колишніх слуг Асано навіть одружився з донькою будівельника маєтку чиновника, щоб роздобути плани будівництва).Коли все було готово до виконання задуманого, Оісі таємно перебрався в Едо, де всі змовники зустрілися і заново принесли клятву помсти.У 15 рік епохи Генроку в 14 день 12 місяця (30 січня 1703 року) роніни двома загонами за сигналом барабана напали на маєток Кіри в Едо, перебивши 16 і поранивши понад 20 осіб. Кіра встиг сховатися в будинку разом із жінками та дітьми у великій коморі, і його довго не могли знайти. Однак Оісі, перевіривши ліжко Кіри, переконався, що воно ще тепле. Незабаром за настінним сувоєм було виявлено потаємний хід, що вів у прихований внутрішній дворик із невеликою складською будівлею для зберігання вугілля, яку захищали двоє озброєних охоронців. Там був виявлений Кіра. Оісі шанобливо повідав йому, що вони, колишні слуги Асано, прийшли помститися за свого пана. Як самураю Кірі було шанобливо запропоновано вчинити ритуальне самогубство, але той відмовився або ж просто не зміг цього зробити. Тоді Оісі сам убив Кіру, відрубавши йому голову.Голову поваленого ворога роніни віднесли в монастир Сенгаку-дзі на могилу свого пана, виконавши тим самим клятву.Влада опинилася в скрутному становищі. З одного боку, роніни вчинили згідно з буквою і духом бусідо, помстившись за свого сюзерена; з іншого боку, вони не послухалися наказу сьогуна, проникли в Едо зі зброєю і напали на чиновника. Через зростаючу в народі популярність сорока семи ронінів сьогун отримував безліч прохань за них, але, як і очікувалося, відповідно до закону засудив усіх змовників до смерті. Однак їм було дозволено провести благородний обряд ритуального самогубства, як належало справжнім самураям, замість того, щоб бути страченими як звичайні злочинці.Сеппуку відбулося в 16 рік епохи Генроку в 4 день 2 місяці (20 березня 1703 року). Найнижчого за рангом з учасників помсти Оїсі одразу ж після її звершення відправив на батьківщину в Ако гінцем. Сорок шістьох ронінів, які залишилися в Едо, поховали в тому самому монастирі, що і їхнього пана. Їхні могили відтоді стали об'єктом поклоніння, а одяг і зброю їхні, за легендою, досі зберігають ченці Сенгаку-дзі. Добре ім'я роду Асано було відновлено, його родині навіть повернули частину колишніх володінь. Останній із цієї групи ронін повернувся в Едо, був помилуваний сьогуном, прожив 78 років і був похований поруч зі своїми товаришами.На останньому фото можна побачити могили сорока семи ронінів.@istorium_ua

Гец (Готфрід) фон Берліхінген— німецький феодал, військовик, найманець, учасник Селянської війни. Мав прізвисько «Залізна рука».З 15 років Готфрід служив маркграфу Фрідріху IV, і вже 1498 року бився у військах імператора Священної Римської імперії в Бургундії, Лотарингії та Брабанті. Наступного року брав участь і в Швабській війні.У 1504 році Берліхінген і його наймана армія билися за Альберта IV, герцога Баварського. Під час облоги Ландсхута, Готфріду гарматним ядром відриває руку по лікоть. Після втрати руки, Готфріду зробили примітивний протез, який міцно фіксував предмет у руці. А вже пізніше він отримав більш досконалу металеву руку, що складалася з безлічі дрібних деталей і механізмів, за її допомогою можна було тримати поводи і навіть перо. Незважаючи на таку серйозну втрату, Готфрід не розгубив своє вміння битися на полі бою.Y 1524 році приєднався до Селянського повстання. 24 квітня 1525 року очолив одну з селянських армій — «Світлий загін Оденвальда» (від місцини Оденвальд). Займався переважно грабуванням замків та монастирів. Потім взяв в облогу містечко Фрауенберг. Потім брав участь у складанні програми — «Декларації 12 статей». Через 2 тижні селяни зазнали поразки. Тому Гец, награбувавши значні статки, зрадив селян та перейшов на бік імперської армії на чолі із Трухзесом фон Вальдбургом.Після завершення Селянської війни Берліхінгена притягли до суду за злочини під час війни. У 1526 році вимушений був захищатися на імперському з'їзді в Шпаєрі, де його було виправдано. Втім у 1528 році на вимогу Швабської ліги Берліхінгена було заарештовано у місті Аугсбург, де він перебував до 1530 року. Його було звільнено за обіцянку сплатити компенсацію архієпископу Майнца та єпископа Вюрцбурга у 25 тис. гульденів, не залишати замку Горнберг та не очолювати будь-які військові загони. Втім через деякий час Берліхінген намагався поліпшити ці умови та зменшити виплати Вюрцбургу та Майнцу, чого він зрештою домігся у 1534 році, багато в чому завдяки обіцянці служити імператору Карлу V.У 1540 році Гец на чолі загону із декількох сотень лицарів приєднався до армії імператора, що стояла біля Відня. Взимку того ж року повернувся до Горнберга, особливо не відзначившись у боях з османськими військами. У 1542–1544 роках брав участь у війні проти Франції.Після війни відійшов від справ, оселився у власному замку Горнберг, де спокійно мешкав, написав свої мемуари. У 1562 році отримав виклик від священних фемів (таємна організація з покарання злочинців) на суд. Тоді Гец зібрав кошти та цінні речі, збираючись тікати. Втім у ніч на 23 липня помер від інсульту. Його залізна рука зберігається в музею міста Ейнсфельд.@istorium_ua

До червня 1944 року ситуація для Німеччини складалася настільки не обнадійливо, що німецьке командування вирішило перейняти досвід із камікадзе у своїх східних союзників. Так з'явилося формування Зельбстопфер, вона ж 5-та ескадрилья 200-ї бомбардувальної ескадри.На створенні пілотів-смертників наполягав Гіммлер, тоді як і Герінг, і Гітлер висловлювали сумніви з цього приводу. Вони побоювалися такими заходами демотивувати решту солдатів. Тому зійшлися на обмеженому використанні такого формування, домовилися в пілоти брати тяжкопоранених або близьких до смерті солдатів, у яких при цьому бралася підписка про те, що вони розуміють неминучість загибелі. Набралося таких до кінця війни близько 70 осіб.Використовувати планувалося багато що, включно з літаком-снарядом Fieseler Fi 103R Reichenberg (на фото), проте жоден варіант надійним не виявився. У підсумку вирішили махнути рукою - використовували все, що попадеться під руку. Єдиний епізод, який може свідчити про використання самогубців люфтваффе, - це битва за Берлін і атаки на побудовані радянськими солдатами мости через річку Одер. Гайнер Ланге, підполковник люфтваффе, з 17 по 20 квітня 1945 року керував атаками на мости. Під час боїв було знищено 17 мостів і переправ, але, за свідченням історика Ентоні Бівера, у німців самогубці зуміли тільки зруйнувати залізничний міст на Кюстрін, а жертвами марних атак стали 35 льотчиків зі своїми літаками. 21 квітня 1945 року сили 4-ї радянської танкової армії вийшли на рубіж Лукенвальде - Ютербог, і німцям довелося не тільки припинити атаки, а й евакуювати авіабазу з Ютербога, звідки проводилися вильоти смертників.@istorium_ua

Революція, про яку мало знають: На Ямайка-авеню в районі Квінс Нью-йорка 4 серпня 1930 року було відрито небачений досі магазин. Це була велика будівля, перед якою розташувалася парковка. Усередині ж можна було купити все - хліб, м'ясо, зубну пасту, господарські товари і навіть свіжу випічку з пекарні! І навіть більше - усі ці речі можна було самому брати з полиці, а не просити продавця, як раніше. Крім того було багато касирів, які привітно чекали на вас, щоб ви оплатили товари.У цьому ж диво-магазині проводилися всілякі різноманітні заходи та розіграші товарів, що робило кожну поїздку на закупи несподіваною та захопливою. Магазин називався King Kullen - перший із сучасних супермаркетів.Його власник Майкл Джей Куллен, який сам уже понад десять років працював у продуктовому магазині, давно виношував ідею такого магазину. Він почав помічати, що багатьом людям уже стало набридати ходити в купу різних маленьких магазинів, щоб купити все необхідне. Також він порахував, що поширення у людей холодильників дасть їм можливість більше купувати продуктів за один раз, і вирішив спробувати запропонувати магазин для великих закупівель.Довгий час його ідею відкидали, але допомогла Велика депресія: Маленькі магазини або підвищували ціни на товари, остаточно відбиваючи у покупця бажання повертатися. За підсумком звернулися до ідеї Куллена, і не прогадали - магазин став дуже популярним і послужив прообразом сучасних супермаркетів.@istorium_ua

Єгуда Ліва бен Бецалель (він же Махараль, він же раббі Лев) - видатний богослов, містик, учений і творець Голема, друг астронома Тихо Браге.Фактів про життя іудейського просвітителя ми знаємо не так багато: Походив він із Вормса, у різний час був рабином у польській Познані, в Моравії. І, звісно, у Празі. Від нього залишилася цілком конкретна літературна спадщина - публіцистика і праці з богослов'я.Легенда ж свідчить, що раббі Лев практикував таємні знання Каббали, а тому міг керувати духами і стихіями. Так, наприклад, своїми магічними силами він врятував з вогню бібліотеку німецького імператора Рудольфа II. Пізніше раббі зберіг життя самого монарха - лише одним словом зупинив скаженого коня імператора. Як було насправді, ми не знаємо, але Рудольф II і справді приймав містика 1582 року. Фольклорна традиція розповідає, що бен Бецацель вразив імператора своєю мудрістю та мистецтвом. Рудольф II зробив його своїм радником.Найвідоміший легендарний сюжет, пов'язаний з ім'ям бен Бецалеля - празький Голем. У 1580 році готувався черговий єврейський погром у Празі. Раббі Лев шукав способи вберегти громаду від насильства і грабежів. Уві сні йому з'явилася вказівка: «Створи Голема з глини і знищ чернь, яка пожирає євреїв».Вночі разом зі своїм зятем і його учнем раббі Лев виліпив із глини грубу фігуру чоловіка. За допомогою читання псалмів і ритуалів кабаліст оживив її. На очах чоловіків із глини почали рости волосся і нігті. Голем встав на ноги. Він розумів мову і виконував прості вказівки, але говорити не вмів. Раббі назвав його Йозефом і одягнув у звичайний одяг. На вигляд глиняного голема було не відрізнити від людини.Йозеф, дійсно, оберігав єврейську громаду Праги, усуваючи недоброзичливців. Є сюжети, де він підіймає з могил мерців проти погромників. Так чи інакше, свої функції він виконував, але потім збунтувався і тому був знищений рабином на горищі Старонової синагоги.Могила Махараля на Старому єврейському цвинтарі в Празі досі слугує місцем паломництва.@istorium_ua

У Венеції було особливе правило, яке венеціанський сенат спеціально регламентував. У ньому йшлося про те, що якщо на корабель нападає противник, то кожен з купців зобов'язаний битися. Якщо він цього не робить і якщо він молодше 60 років, він підлягає суду. Тобто фактично, коли посилалася торгова ескадра, це була насправді ескадра добре озброєних людей, які мали все необхідне для бою: і арбалети, і мечі, і піки, і все, що було необхідно. І коли такий караван кораблів ішов із Венеції до Чорного моря, або до Лондона, або кудись іще, це була абсолютно невразлива для ворога ескадра, на яку всі боялися нападати. І на неї могли нападати тільки цілі флоти супротивників, якщо, наприклад, йшла війна. Але пірати не наважувалися нападати, і не смів нападати якийсь інший суперник, якщо тільки це не була організована армада кораблів.Венеція налагодила таке сполучення в якому не потрібне страхування. Не було потреби страхувати вантажі, бо вони й так були абсолютно застраховані. Кораблі, які йшли, звісно, могли наражатися на небезпеки від негоди, могли, звісно, в разі шторму наражатися на ризик. Але цей ризик був не дуже великий, тому що за підрахунками фактично тільки 2% втрат від плавання відбувалося внаслідок негоди. Набагато більшою загрозою все ж таки було те, що називалося periculum gentium, тобто напад супротивників. Таким був флот, який здійснював навігацію галеї «лінії». Крім цього, були й приватні кораблі, які плавали разом із цими конвоями. Конвої йшли, як правило, раз або двічі на рік за певним маршрутом за дорогими товарами. Була синхронізація їхнього прибуття в порт і прибуття туди ж сухопутних купецьких караванів зі Сходу, для того щоб обмінюватися товарами.Існував і інший тип кораблів - «круглі» судна, нави. Нави якраз перевозили не дорогі вантажі, а важкі, але необхідні (зерно, сіль чи щось подібне). Вони мали, звісно, не таку швидкість ходу. Вони йшли під вітрилами, на відміну від галей. Галеї йшли і під вітрилами, і на веслах. На веслах ішли не весь час, а тоді, коли потрібно було або швидко піти від супротивника, або швидко оминути негоду чи щось іще, або зайти в гавань. В інший час вони могли йти теж під вітрилами. Але тим не менш це був дуже добре організований флот, найкращий у Європі.@istorium_ua