Estadísticas de telegram channel - @istorium_ua

29 січня – День пам’яті героїв КрутЦього дня Україна вшановує подвиг молодих захисників, які в далекому 1918 році стали на захист Києва від більшовицького наступу. П’ять сотень українських бійців, серед яких переважали студенти та гімназисти, протистояли чотиритисячній армії ворога.Бій тривав близько шести годин. Українські захисники чинили опір, попри відсутність достатньої підготовки та чисельну перевагу противника. Їхній героїзм дозволив затримати більшовиків на чотири дні — час, за який УНР підписала Брестський мирний договір із державами Четверного союзу. Цей документ став символом міжнародного визнання молодої української держави.Наймолодшому із загиблих було всього 16 років. Їхній подвиг — це не просто історія, це урок для всіх нас про мужність, самопожертву і віру в незалежну Україну.💛💙 Сьогодні ми знову боремося проти агресора. Подібно до героїчних предків, українські воїни дають гідну відсіч ворогу. Тепер ми маємо сталу державу і потужні збройні сили, і росіянам не вдається зламати нас.Пам'ять про минулі подвиги героїв надихає. Пам'ятаймо тих, хто віддав своє життя за свободу, та підтримуймо тих, хто продовжує цю боротьбу сьогодні.🔑 Наша сила — в єдності.Слава Україні! Героям слава!@istorium_ua

Георгій Марков і загадка «отруйного зонта»: смерть дисидента, що сколихнула світГеоргій Марков був талановитим болгарським письменником, публіцистом і драматургом. Спочатку він працював на користь болгарського режиму, проте після придушення «Празької весни» у 1968 році його погляди різко змінилися. Марков почав відкрито критикувати комуністичний режим та політику тодішнього лідера Болгарії Тодора Живкова.Незважаючи на те, що його твори користувалися популярністю, влада почала обмежувати публікацію його книжок. Зрештою, у 1969 році Марков змушений був покинути Болгарію та емігрував до Західної Європи, спочатку до Італії, а згодом до Великої Британії. У Лондоні він працював на радіо «Свобода», BBC та «Голос Америки», де його програми не лише здобули популярність, а й дратували болгарську владу. Марков відверто висміював політичні репресії та тоталітаризм у своїй рідній країні.7 вересня 1978 року Георгій Марков вирушив на роботу у Лондоні. Проходячи через Ватерлоо-бридж, він зіткнувся з незнайомцем, який випадково зачепив його парасолькою. Незнайомець вибачився і швидко зник у натовпі. Спочатку Марков не звернув уваги на інцидент, відчувши лише легке поколювання у литці. Однак уже за кілька годин йому стало зле: піднялася висока температура, почалися сильні приступи нудоти та слабкість.Його стан стрімко погіршувався. Маркова госпіталізували, але навіть лікарі не могли точно визначити причину такого різкого погіршення здоров'я. Перед смертю він повідомив лікарям про укол парасолькою. 11 вересня Георгій Марков помер у лікарні.Розтин тіла Георгія Маркова приніс шокуючу знахідку — у литці ноги була виявлена крихітна металева капсула діаметром близько 1,7 мм. Вона містила рицин — одну з найнебезпечніших отрут у світі, для летального результату якої достатньо лише кількох мікрограмів.Експерти припустили, що парасолька була не просто звичайним аксесуаром, а спеціальним пристроєм із прихованим механізмом. За однією з версій, капсула була введена безпосереднім уколом пружинного механізму. За іншою версією — парасолька була замаскованою пневматичною рушницею, здатною вистрілювати капсулою з отрутою на близькій відстані.Розслідування швидко набуло міжнародного резонансу. Колишній генерал КДБ Олег Калугін стверджував, що замах на Маркова був санкціонований особисто першим секретарем Болгарської комуністичної партії Тодором Живковим. За словами Калугіна, він отримав наказ передати болгарським спецслужбам спеціальну парасольку з механізмом для введення отрути. Виготовленням рицинової капсули займалася секретна лабораторія КДБ під кодовою назвою «Камера» (або Лабораторія №12).Колишній полковник КДБ Олег Гордієвський підтверджував, що операція з ліквідації Маркова була організована за участі генерала Сергія Голубєва, який особисто доправив отруту до Болгарії. Однак Гордієвський наголошував, що основна відповідальність за замах лежала саме на болгарських спецслужбах.Справа Георгія Маркова залишається нерозкритою навіть через десятиліття. У 2005 році британська преса повідомила, що головним підозрюваним став італієць Франческо Гулліно, який проживав у Данії. Проте його провина так і не була доведена.У 2008 році британські слідчі вдруге за три місяці відвідали Болгарію у пошуках нових доказів. Однак болгарська прокуратура повідомила, що у вересні 2013 року справу планували закрити через закінчення терміну давності. Попри всі спроби продовжити розслідування та отримати доступ до архівів комуністичної епохи, особу вбивці так і не вдалося встановити.@istorium_ua

Антоніо Човер: легенда незламного сержантаСеред численних історій Піринейської війни (1808–1814) особливе місце займає розповідь про Антоніо Човера, іспанського сержанта-зв’язкового. Хоча документальних підтверджень його існування немає, ця легенда стала символом мужності та незламності духу.Згідно з переказами, Човер потрапив у пастку французького загону під командуванням маршала Клода-Віктора Перрена. Замість полону французькі кавалеристи жорстоко атакували його шаблями, завдавши десятки поранень: він втратив ліве вухо, отримав рани у спину, голову, живіт, передпліччя, лопатки, ноги, а також кілька кульових поранень. Його кинули в яму, вважаючи мертвим, але Човер вижив.За легендою, разом із ще одним пораненим співвітчизником він дістався до найближчого містечка. Місцеві жителі 43 дні лікували його рани простими засобами – сіллю та оцтом. У цьому стані Човер пройшов 300 кілометрів пішки до Севільї, де отримав кваліфіковану допомогу.Розповідь завершується тим, що Антоніо Човера підвищили до лейтенанта, а згодом він дослужився до підполковника. Хоча ця історія навряд чи має підґрунтя в архівах, вона слугує яскравим прикладом того, як легенди формують національний дух і нагадують про силу людської волі.@istorium_ua

21 червня 1985 року відбулося перше в історії Норвегії захоплення літака. «Боїнг-737» компанії Braathens SAFE вилетів з Тронгейма до Осло зі 116 пасажирами на борту. Невдовзі один з них, у костюмі та сонцезахисних окулярах, показав стюардесі пістолет і наказав повідомити капітану про захоплення лайнера.Викрадачем був Штейн Арвід Хусебі. На свої 24 роки він уже мав п’ять судимостей за злочини на кшталт погроз поліціянту і збройного пограбування таксі. До того в його житті були регулярні побиття батьком, спиртне з 13 років, алкоголізм у 17, лікування в психіатричній клініці. За день до інциденту Хусебі нарешті закінчив школу й того ж вечора купив пістолет. Зброя була пневматичною.Пілоти доповіли про ситуацію на землю. В салоні все було тихо: Хусебі сидів у хвості, не привертаючи увагу інших пасажирів. Лише коли «Боїнг» приземлився в Осло і був оточений поліцією, викрадач заявив, що має вибухівку і сховався в туалеті.З вбиральні Хусебі спостерігав за ситуацією в салоні та регулярно озвучував вимоги принести йому пива. Він був незадоволений ставленням до себе з боку держави, тож хотів поговорити з прем’єром-міністром, міністром юстиції та пресою.Вже за годину перемовники схилили Хусебі відпустити 70 пасажирів, які поспішали на пересадку. Ще за пів години він звільнив усіх, крім членів екіпажу. Ввечері пиво в бортовому буфеті скінчилося. Тоді Хусебі погодився віддати зброю в обмін на поповнення запасу пива. Щойно пістолет було викинуто на летовище, до салону застрибнули спецпризначенці. Ніхто не постраждав.Судовий психолог констатував, що обвинувачений має слабке психічне здоров’я і погану здатність приймати раціональні рішення. Штейна Арвіда Хусебі засудили до 3 років позбавлення волі й 5 років спеціального нагляду.@istorium_ua

50 років тому була здійснена легендарна втеча на вертольоті з дублінської в'язниці Маунтджой.Напередодні у в'язниці опинилися лідери штабу Тимчасової Ірландської республіканської армії, і їхні соратники негайно приступили до організації втечі. Спочатку хотіли визволити їх за допомогою вибухівки, але в підсумку використовували викрадений вертоліт Алует-II.На дворі було 31 жовтня 1973 року. Посеред дня гелікоптер приземлився в тюремному дворі, де в той момент ув'язнені грали у футбол, за сигналом почавши між собою бійку для відволікання охорони. Троє членів ІРА (Туомі, О'Гейган і Меллон) у цей момент підбігли і застрибнули всередину, і вертоліт безперешкодно полетів. Чому їх узагалі пропустили? - це теж смішно: прийняли за міністра оборони, який прибув із візитом. Вертоліт долетів до передмістя, а звідти втікачі поїхали до надійного місця. Словом, вийшло зухвало і смішно.У переслідуванні брали участь 20 тисяч ірландських військовослужбовців і співробітників поліції, але зловити вдалося лише одного через 4 роки.@istorium_ua

1804 рік, англійські моряки захоплюють французький корвет «Curieux» біля берегів Мартініки.З найдавніших часів і аж до XVIII століття абордаж вважався найкращим і найшвидшим засобом досягнення перемоги на морі. Відповідно, придумували заходи протидії. Найпростіше збільшити висоту борту. І дати своїм стрільцям безпечно розстрілювати противника, який приготувався до бою. Для чого збільшували висоту надводного борту і водночас споруджували височенні надбудови на носі та кормі.Високі надбудови непогано захищали від піхотного наскоку, от тільки дуже позначалися на мореплавстві, оскільки центр ваги помітно підвищувався і з остійністю могли спостерігатися проблеми. А ще через такий високий борт падали і швидкість, і керованість корабля. Тож у якийсь момент від таких непрактичних пристроїв відмовилися на користь маневру і вогневого контакту на відстані. Що все одно не видаляло абордаж із морського арсеналу. Тому основним захистом стали абордажні сітки, що ускладнювали доступ на палубу корабля, який атакують, - все ж противник, який висить на зовнішньому боці такої сітки, виявлявся вразливим для уколу, парирувати який було дуже важко в такому підвішеному стані.Існувало кілька способів монтажу таких сіток на штатні бойові позиції. Наймасовіших можна нарахувати щонайменше три. А ще такі сітки піддавалися, за чутками, спеціальній антивандальній обробці - їх смолили, а потім додатково вивалювали в піску. Дрібний кварцовий абразив, налиплий поверх мотузок, ускладнював розрізання або перерубування тесаками і сокирами.Цікаво, що протиабордажні сітки пережили не тільки інші методи захисту від абордажу, а й сам вітрильний флот, по суті. Наприклад, відомі фотографії часів війни Півночі і Півдня, де такі сітки відмінно проглядаються не тільки на вітрильних кораблях, а й на перших броненосцях, розрахованих на пересування тільки за допомогою машин.@istorium_ua

Наприкінці V століття і першій половині VI століття в Скандинавії сучасними дослідниками відзначено різке скорочення кількості поселень. У цей період у запустіння прийшли багато селищ, що існували до того багато років і навіть століть. Скандинави залишали виробництво кераміки, селянські господарства, кладовища з останками своїх рідних. Усе натякає на якусь глобальну кризу, і раніше було прийнято її пояснювати перенаселенням, падінням Риму, навалою якихось вороже налаштованих народів або виснаженням і без того небагатого ґрунту. Усе це теж було, і в сукупності по скандинавах вдарило, але був і ще й один значний фактор занепаду - виверження вулканів.Завдяки виявленню в льодах Антарктиди та Гренландії збережених опадів-сульфатів вдалося дізнатися, що було щонайменше два значних виверження, які сталися між 536 і 540 роками - перше десь у тропічній місцевості, а друге поблизу озера Ілопанто, що в сучасному Сальвадорі. Останній більш досліджений: вулкан спричинив близько 87 кубічних кілометрів викидів (об'єм викиду - 200 мегатонн сульфатів), після чого обрушився і перетворився на кальдеру. Це було найбільше виверження, але ж це лише одне з кількох.Які ж наслідки? - у якийсь момент викиди вулканів досягли нижніх шарів стратосфери, а над землею завис щільний густий туман, що майже не пропускав сонячне світло (пилова завіса). Дерева і рослини почали гинути, весь цивілізований світ страждав від неврожаїв і холоду. Скандинавія ж була найвразливішим регіоном, і тому такі зміни позначилися на ній найсильніше: середня температура опустилася на 2-3 градуси, норвезькі земельні ділянки стали переважно непридатними для обробітку. У колишні поля буквально повернувся ліс. Втрати населення від таких кліматичних змін склали 50%. Найважчі наслідки тривали три роки - як у Фімбулвінтері. Є серйозні підстави говорити про те, що скандинавів на ті чи інші деталі в міфі про Рагнарек підштовхнув саме цей важкий час.@istorium_ua

Сержант Стаббі (1916 — 16 березня 1926) — собака та неофіційний талісман 102-го піхотного полку 26-ї піхотної дивізії (Янкі) під час Першої світової війни. Стаббі служив у 102-му піхотному полку в траншеях у Франції протягом 18 місяців і брав участь у чотирьох наступальних операціях та 17 боях. Він вступив у бій 5 лютого 1918 року в Шемен-де-Дам, на північ від Суассона, і перебував під постійним вогнем, вдень і вночі більше місяця. У квітні 1918 року під час рейду для взяття Сешпрея Стаббі був поранений у передню ногу відступаючими німцями, які закидали противника ручними гранатами. Його відправили в тил для одужання та покращення його морального стану внаслідок перебування на фронті. Одужавши від ран, Стаббі повернувся на фронт.У перший рік перебування на фронті дихальні шляхи, шкіра та очі Стаббі були враженіь іпритом. Після того, як він одужав, собака повернувся на передову зі спеціально розробленим для захисту протигазом. Згодом він навчився попереджати свій підрозділ про атаки іпритом, знаходити поранених солдатів на нічийній землі, і, оскільки він міг чути шум артилерійських снарядів раніше за людей, став дуже вправним у сповіщенні свого підрозділу, коли саме потрібно ховатися в укриття. Він був єдиним відповідальним за захоплення німецького шпигуна в Мез-Аргоннській операції, що призвело до того, що командир їхнього підрозділу присвоїв Стаббі військове звання сержанта. Після повернення до Шато-Тьєррі з США жінки виготовили Стаббі пальто із замші, на якому були прикріплені його численні медалі. Пізніше він знову отримав поранення — в груди та ногу внаслідок ураження гранатою. Зрештою, у нього було два поранення. Наприкінці війни Роберт Конрой зі Стаббі повернулися додому.Стаббі вважається бойовою собакою Великої війни з найбільшою кількістю нагород та єдиною собакою, якій було присвоєно військове звання сержанта за подвиги у боях. Останки Стаббі покояться в Смітсонівському інституті.@istorium_ua

249 рік до нашої ери, консул Публій Клавдій Пульхар проводить птахогадання перед битвою при Дрепані. Основним театром бойових дій під час Першої Пунічної війни була Сицилія. 250 року до н.е. римляни взяли в облогу Лілібей на заході острова, але місто не поспішало здаватися, зокрема й тому, що забезпечувалося морем з Дрепани. Римський консул Публій Клавдій Пульхр вирішив із цим покінчити - наказав, використовуючи ефект несподіванки, атакувати ворожий флот, замкнений у гавані. Він зібрав близько 120 кораблів і в безмісячну ніч, щоб не видати своєї присутності, вирушив до карфагенського порту.За однією з легенд перед битвою, за давньою традицією, римляни вдалися до ауспіцій (ворожінь). На палубу флагманського корабля винесли клітку з курчатами, насипали поруч із кліткою корм і відчинили дверцята. Курчата замість того, щоб накинутися на зерно, почали нестямно пищати й бити коротенькими крильцями. Це був поганий знак від «богів», який не віщував римлянам нічого доброго. Прекрасно розуміли це офіцери і Пульхр. Але консул заявив непохитно:- Не хочуть їсти, нехай п'ють, - і зіштовхнув курчат у море. Публій Пульхр вчинив святотатство, не надавши значення ворожіння з курчатами, хоча не надавати значення ауспіціям було рівнозначно серйозному злочину.Незважаючи на несподівану появу супротивника, глава гарнізону Дрепани Адгербал встиг вивести з гавані свої кораблі та вишикувати їх для битви. За різними джерелами, їх було від 100 до 130 одиниць. Передовий римський загін мав можливість заблокувати гавань, але Публій Клавдій Пульхр, бачачи, що ефект несподіванки втрачено, велів їм відійти назад і вишикуватися в бойовий порядок.Карфагенська ескадра встигла вишикуватися в бойовий порядок, римська ні. Виявилося, що карфагенські кораблі легші й маневреніші, ніж римські, а карфагенські команди досвідченіші.Запекла сутичка тривала майже весь день. Спочатку бій був рівний, тому що з обох боків билися найкращі солдати сухопутного війська. Однак дедалі більше перевага схилялася на бік карфагенян. Ескадра Публія Клавдія Пульхра була потоплена по частинах. Вціліли лише кораблі, що перебували в ар'єргарді. Зрештою Публій Клавдій Пульхр із трьома десятками своїх кораблів зумів прорвати лінію карфагенян і втік з поля бою. Битва при Дрепані завершилася повною перемогою Адгербала. Вдалося втекти і Пульхру. Це була найбільша поразка римського флоту в Першій Пунічній війні@istorium_ua

Бальтазар Косса - неаполітанський розбійник, папа-пірат і політик-пройдисвіт.Спочатку пробував зробити кар'єру духівника, яка завдяки родинним зв'язкам з архідияконом Болоньї йшла в гору. Хоча була інша, більш цікава родинна діяльність - всі його брати промишляли піратством, за що були пізніше страчені. Бальтазар і сам час від часу грабував судна в Неаполітанській затоці, і це, що найцікавіше, не завадило йому стати архідияконом. Допомогла дружба - призначення підписав його друг П'єтро Томачеллі, обраний папою під ім'ям Боніфація IX. 1402 року молодий фаворит стає кардиналом.Далі почалося цікаве, кар'єра юного кардинала буквально злетіла. 1409 року вищі особи католицької церкви спробували владнати ситуацію з Великим розколом церкви (на той момент правили одразу два понтифіки - в Римі й Авіньйоні), але вийшло тільки погіршити - група кардиналів на чолі з Бальтазаром визнала третім папою римським (!) такого собі Петра з Кандія. Він повністю залежав від кардиналів, проявити себе не встиг і того ж року помер. Новим папою/антипапою було обрано Бальтазара Коссу, який взяв ім'я Іоанн XXIII.Через 5 років було зібрано великий собор у Констанці для вирішення ситуації з папами римськими. Вони закликали всіх пап зректися святого престолу. Наш герой на ці умови не пішов, тож учасники собору таки одноголосно зійшлися на думці, що треба пришвидшити вихід на пенсію папи-пірата, та склали звинувачення із 74 пунктів; публічно оголосили лише третину з них - отруєння попереднього понтифіка; зґвалтування трьохсот черниць; сексуальний зв'язок із дружиною свого брата і ченцями; розбещення цілої сім'ї, що складалася з матері, сина і трьох доньок, причому найстаршій із них було лише дванадцять років; торгівля єпископськими кафедрами і навіть відлученнями; катування тисяч безневинних людей у Болоньї та Римі. Пункти - один крутіший за інший.Собор 1415 року оголошував Іоанна XXIII позбавленим влади і віддав світському суду як «закоренілого грішника, аморального негідника, симоніста, підпалювача, зрадника, убивцю і розбещувача». Натиснув і імператор Сигізмунд, наказавши взяти Бальтазара під арешт. І тому не залишалося нічого іншого, як коритися. 1419 року папа римський помер, і опалу з Бальтазара було знято - він знову став кардиналом і навіть був призначений єпископом Тускуланським. Але того ж року помер. Козімо Медічі згодом оплатив установку в його похованні монумента роботи Донателло і Мікелоццо.А ось римські папи ще 550 років не брали ім'я Іоанн, вкрай не бажаючи пов'язувати своє ім'я з цим персонажем. Лише 1958 року кардинал Ронкаллі, обраний на папський престол, прийняв знову ім'я Іоанн XXIII, підкресливши тим самим, що Бальтазар Косса не був законним папою.@istorium_ua