Estadísticas de telegram channel - @istorium_ua

У XIII-XV століттях венеціанські кораблі ходили і в Чорне море, і потім навколо Європи, аж до Лондона, і в Північну Африку.Відомо, що вже навіть під час заворушень у Каїрі 996 року було вбито і пограбовано понад сотню італійських купців. Проте в XI столітті свідчень цієї торгівлі помітно додається і в гру вступають все нові міста, насамперед Піза і Генуя. Італійці міцно захопили ініціативу в середземноморській торгівлі, і відтепер до кінця середньовіччя жадібний, а часом і небезпечний італійський купець став всюдисущою фігурою в цьому регіоні. Напрямків було кілька. Перевозили вони дороговартісні вантажі, але перевозили на суднах спеціального типу, що їх називали торговими галеями, і вони мали геть фантастичну систему охорони. Коли потрібно було відправити караван за дорогими товарами, наприклад, до Константинополя, або до Тану, або до Трапезунда, Венеція оголошувала конкурс, аукціон. Відбувалося це таким чином. Венеція мала гарний арсенал, де будувалися галеї, де вони оснащувалися, отримували все необхідне: вітрила, щогли, весь такелаж. І коли галея була готова, оголошували аукціон, де обумовлювалося, що потрібно послати 6-8 галей, наприклад, у Тану і що кожна галея береться тією людиною, яка заплатить більше за право проведення навігації. А навіщо, можна запитати, потрібно платити за те, щоб здійснювати навігацію? А для того, що людина, яка бралася за її здійснення, отримувала гроші від фрахту тих товарів, що перевозилися. І це було досить багато. І коли оголошувався аукціон, то купці (патрони, як вони називалися) починали торгуватися, хто дасть більше. І вигравав той, хто обіцяв сплатити більше. Йому віддавалася галея, побудована державою.Що мав зробити патрон? Патрон мав найняти екіпаж, оснастити його всім необхідним, забезпечити його водою і продуктами, зброєю, яка була необхідна, і здійснити цю навігацію в єдиному конвої. Конвой ішов під командуванням капітана, якого призначали. Капітан був фактично командувачем - не капітаном корабля, як зараз, а командувачем флоту. Цей капітан призначався державою, а патрони були приватними особами. Вони мали плисти, вигравши аукціон, за єдиним розпорядком, який капітан встановлював для всього конвою. Саме капітан визначав точний маршрут і швидкість навігації, а сенат давав інструкцію, в якому з портів скільки часу стояти, щоб уникнути зайвої плати за розвантаження, навантаження і за стояння в даному порту - все це називалося корабельними податками.Важливо було уникнути небезпеки, бо кораблі інколи відвідували ті гавані, де ситуація була не дуже доброю і навіть ризикованою. І тоді, якщо це був, наприклад, Синоп чи Трапезунд, ворожий певний час венеціанцям, то спеціально зазначалося, що не можна виходити на суходіл більш як одній третині екіпажу, і в даному разі все це потрібно було передбачити. Цим керував капітан, він дотримувався інструкції сенату. І такий флот, який складався з восьми або дев'яти галей, іноді в супроводі ще й бойових кораблів, які називали галерами, на відміну від галей, йшов за строго визначеним маршрутом. На кожному з кораблів було приблизно по тридцять балістаріїв. Балістарії - це стрільці, які могли дуже точно влучати в противника, стріляючи з арбалетів залізними болтами. Їх відбирали в тирі, хто краще за всіх стріляв. Їм платили досить великі суми за цю роботу. У разі небезпеки, балістарії шикувалися вздовж бортів. У 1303 році вийшла урядова постанова, в якій визначалося, що на кожному кораблі має бути щонайменше 30 арбалетників. У Венеції обов'язковою була стрілецька підготовка, городяни об'єднувалися в групи по дванадцять осіб і стріляли в мішені.@istorium_ua

Огляд флоту: Венеціанський і Генуезький кораблі На першому зображенні венеціанський торговий корабель, це крутобокий, доволі незграбний корабель, що мав дві щогли та латинське вітрильне озброєння. Громіздкий ахтеркастль був багато оздоблений різьбленням. Судно мало один люк у палубі та виріз у борту для навантаження товарів безпосередньо на твіндек - міжпалубний простір. Рульовий пристрій досить консервативний (два рульових весла) і мало чим відрізняється від торгових кораблів Стародавнього Риму. Навісне кермо з'явилося у народів Середземномор'я набагато пізніше, ніж у сіверян. Довжина подібних суден - іноді їх називали нефами і гатами - сягала 30 м, ширина - 8 м, висота щогли - 25 м.Цікаво, що саме такий корабель описаний Шекспіром у «Венеціанському купці». Подібні судна часто фрахтувалися хрестоносцями для перевезення військ і спорядження.На другому зображенні Генуезький торговий корабель, він належить до класу каботажних суден XII століття. Ахтеркастль і форкастль виконані у вигляді відкритих платформ, огороджених ярусним орнаментованим фальшбортом. Через прорізи кормової платформи, що виступає на 0,8 м над основною лінією корпусу, проведена пара масивних рульових весел. На єдиному вантажному люку часто кріпилася роз'їзна шлюпка.Щогла з «воронячим гніздом» (спостережний пост на щоглі судна у вигляді бочки) несла латинське косе вітрило, що давало змогу лавірувати за бічних вітрів. Це було зручно під час маневрування в умовах обмеженого простору архіпелагів Середземномор'я, але малоефективно за попутних вітрів. На кормовій надбудові (ахтеркастлі) видно ґратчасті (для кращої вентиляції) провізійні короби.Генуезькі штурмани водили судна такого типу в Чорне море. Рухаючись уздовж берега, вони досягали Феодосії та Керчі.@istorium_ua

Організація генуезького флотуЯк і венеціанці генуезці теж використовували галеї, але в них не було таких організаційних можливостей, як у Венеції. Генуезці надавали перевагу іншому, вони фактично діяли за клановим принципом. І коли вони відправляли кудись свій флот, найчастіше вони створювали організацію родичів, які вкладали свій капітал, разом купували карати (частки) корабля. Весь корабель, особливо якщо це був великий корабель на кшталт нави, важко було купити, вони робили це у складчину. І далі з фрахту вони відшкодовували свої витрати й отримували прибутки. І тоді така торгова генуезька ескадра могла йти і отримувати великі прибутки. Генуезці, як правило, воліли мати свої флотилії в містах, де вони мали факторії. Це була Каффа насамперед, Чембало (теперішня Балаклава) і деякі інші пункти, де вони мали і будували свій флот. І постає питання: якою була вартість вантажів, які вони перевозили? Яким був фрахт? На венеціанських галеях можна було перевезти товари вартістю 200 тисяч золотих дукатів за рейс, туди й назад. А що таке 200 тисяч золотих дукатів при навігації конвою? Це бюджет, який можна порівняти з усім бюджетом Англії того часу. Ось які це були перевезення, ось чому потрібен був цей флот. Коли він створювався і коли люди думали, як його організувати, було продумано все, починаючи від того, хто буде капітаном і скільки разів він перед цим плавав, і закінчуючи апробаціями (затвердженнями) патронів, які вже виграли аукціон, бо, вигравши аукціон, вони потім наймали моряків. Коли такі галеї здійснювали навігацію, то фактично вони потребували обов'язкового відвідування якихось гаваней і портів, де брали необхідне спорядження, їжу та пиття. До речі сказати, найголовнішим на кораблях була вода. І оскільки вода досить швидко псувалася, то для того, щоб скоротити необхідність такої швидкої її зміни, воліли розбавляти воду вином або брати не воду, а вино. І тому на корабель дуже часто вантажилася досить велика кількість амфор або бочок з вином, для того щоб можна було вгамовувати спрагу, особливо коли корабель не заходив у порти, і вважали за краще робити це саме вином. Природно, продукти, які були на борту корабля для екіпажу, менше псувалися (солонина, сухарі тощо). Але були різні раціони для купців і для моряків. Купці столувалися на верхній палубі разом із патроном і офіцерами флоту. А моряки були на нижній палубі, разом із тими купцями, які воліли платити менше, або з їхніми слугами. Тобто тут була різниця раціону, і це теж завжди передбачалося спеціальними домовленостями.Коли кораблі здійснювали навігацію на коротші відстані, то воліли завжди відвідувати гавані для поповнення води та раціону, хоча там теж не завжди було спокійно. Як пише один купець, під час відвідування деяких портів тих, хто виходив на берег, попереджали, що там багато злодюжок. Навіть вважали за краще моряків взагалі не пускати на берег, тому що якщо вони будуть вести дуже вільний спосіб життя, то можуть повернутися додому з венеричним захворюванням.@istorium_ua

Ганзейський когг на мініатюрі з манускрипту «Роман де Брют; Едуард III; Руйнування Риму; Фірабрас», 1325-1350 рр. Англія. Британська бібліотека, Лондон.«Круглі кораблі» або коггі (від давньогерм. luigg - круглий).Перший - так званий «круглий корабель» з невеликою осадкою і заокругленим кілем, що надавав йому фактично напівкруглі обриси. «Кругле судно» пересувалося силою вітру, було оснащене трикутним (латинським) вітрилом і спрямовувалося рульовими веслами на кормі. Серед цих суден зустрічалися дуже великі, дво- і трипалубні, з двома або трьома щоглами, що в XIII столітті вже не було рідкістю. Характерною особливістю північноморських коггів стали баштоподібні майданчики - кастлі («замки») - на носі і на кормі для стрільців з лука. Причому корабельні кастлі встановлювалися як на військових, так і на купецьких кораблях. Точно посередині судна розташовувалася щогла, зібрана з кількох колод. На щоглі кріпилася спеціальна «бочка» для спостерігачів і лучників, обладнана системою блоків, щоб піднімати наверх боєприпаси. Пізніше «бочка» була конструктивно вдосконалена на каракках і дістала назву марса, в якому могли розміститися до 12 лучників або арбалетників.Міцні шпангоути на відстані 0,5 м один від одного, дубова обшивка завтовшки 50 мм і палуба, яку настилали на бімсах - поперечних балках набору корпусу, кінці яких часто виводили назовні через обшивку - ось важливі особливості цих суден. Новизною стало і кермо, що змінило в XIII столітті рульове весло, яке розташовувалося на борту збоку, і прямі, сильно скошені до лінії кіля штевні - носовий і кормовий краї судна. Форштевень став закінчуватися похилою щоглою - бушпритом, що служив для розтяжки вітрила спереду. Найбільша довжина коггів Ганзейського торгового союзу становила приблизно 30 м, довжина по ватерлінії - 20 м, ширина - 7,5 м, осадка - 3 м, вантажопідйомність до 500 т.@istorium_ua

Як стався розпад Каролінгської імперії?Людовик помер у червні 840 року на повній самоті на невеликому острові посеред Рейну, неподалік від міста Мец. Він був похований у мецській церкві Св. Арнульфа, засновника роду Каролінгів. Незабаром після смерті імператора внутрішні війни спалахнули з новою силою, бо питання успадкування так і не було залагоджено. Уже 841 року його сини зійшлися один з одним при Фонтенуа-ан-Пюїзі в кривавій битві, про яку з жахом згадували сучасники, - з одного боку Людовик Німецький і Карл Лисий, з іншого - імператор Лотар. Загинула величезна кількість людей. Лотар програв і зрозумів, що треба якось домовлятися. Усе закінчилося 843 року, коли у Вердені спільним рішенням франкської знаті імперію поділили на три приблизно рівні частини. Східна частина (переважно німецькі землі) дісталася Людовіку Німецькому. Західна частина (територія сучасної Франції) відійшла Карлу Лисому. А центральна частина, так зване Серединне королівство (нинішня Лотарингія, частина Бургундії та Північна Італія з містом Римом), перейшла до Лотаря. Це королівство незабаром зникло. А Східна і Західна Франкії вже зовсім скоро перетворяться на Німеччину і Францію.@istorium_ua

Битва при Фонтенуа (841 р.). Одна з найбільш кровопролитних битв раннього середньовіччя.Масштаб битви при Фонтенуа 841 року, як і майже всіх битв середньовіччя, був значно перебільшений літописцями. На початку 20 століття вважалося, що в ньому взяли участь 300 000 воїнів. Насправді учасників битви було щонайменше вдесятеро менше. Це не змінює того факту, що зіткнення було одним із найкривавіших і нещадних у ранньому середньовіччі.У Фонтенуа 25 червня 841 року зустрілися війська чотирьох нащадків Карла Великого. Прихильники збереження Франкської імперії та прихильники незалежності, які бажали стати незалежними від молодої, нестабільної імперії. Переможцями стали прихильники другого варіанту: Карл Лисий і Людовик Німецький.Братовбивче зіткнення виявилося неймовірно кровопролитним, і конфліктуючі сторони нещадно атакували одна одну. «Просочене кров'ю поле битви при Фонтенуа було всіяне тисячами трупів. Тіла, позбавлені обладунків, сяяли білизною в сонячних променях, - пише Роберт Ф. Барковскі.Літописець Агнелл Равеннський, який постійно описує громадянську війну між Каролінгами, стверджував, що тільки на боці, що програв, загинуло до 40 000 осіб. Як підкреслює Роберт Ф. Барковскі, цю цифру «не можна сприймати всерйоз». Збережені звіти прекрасно демонструють лють сторін. У «Фульдських анналах» повідомляється, що «ніхто ніколи не чув про настільки великі спустошення в землі франків».В анналах монастиря Сен-Бертен можна знайти відомості про розправу над воїнами-втікачами, які «вбивали доти, доки Людовик і Карл, рухомі благочестям, не заборонили подальше кровопролиття».Поет Ангільберт писав про «жорстоку боротьбу», у якій «брат приготував братові смерть». «Жодна різанина в бою, навіть найвеличніша, не була жахливішою, ніж ця», - наголосив він.Переможці від втоми не могли переслідувати переможених, але оволоділи їхнім табором. Серед полонених був архієпископ Равеннський Георгій, якого воїни Карла абсолютно обібрали. Про цю битву говорить Енгільберт: «Цей день, про який проливається стільки сліз, не повинен рахуватися в кругообігу року, повинен бути викреслений з пам'яті, не повинен мати променів сонця і сяйва ранкової зорі. ... [Від крові] струмок і болото стали червоні, а поля навколо побіліли від одягу вбитих».@istorium_ua

Середньовічна англосаксонська медицинаНайбільш раннім збереженим медичним твором англосаксонською мовою є «Лікувальник Бальда», написаний між 900 і 950 рр. Пізніше за «Лікувальник Бальда» створено текст, відомий під назвою Lacnunga - «Цілющі зілля». У ньому узагальнено досвід кількох століть медичної практики на Британських островах. У цьому манускрипті міститься близько двохсот рецептів лікарських засобів і медичних приписів, запозичених із багатьох джерел - грецьких, римських, візантійських, кельтських, німецьких. Сам текст написаний англосаксонською та латинською мовами, але є і вставки спотвореною давньоірландською мовою.Фрагменти зі збірки англосаксонських рецептів «Цілющі зілля» - Lacunga [*] - посібника для лікарів і тих, хто вивчає це мистецтвоПроспівай це за зубного болю після заходу сонця: Caio laio quaque uoque ofoque ofer sæloficia, убий змія, що шкодить людям. Потім назви імена хворого і його батька, потім скажи: lilumenne, зуб болить безмірно, коли зуб болить униз, він зменшується, коли зуб болить на землі, він горить вогнем, він закінчується. Амінь.У разі, якщо людина або тварина разом із напоєм проковтнуть комаху, якщо вони чоловічої статі, заспівай цю пісню, що написана нижче, у його праве вухо; якщо вони жіночої статі, то заспівай у її ліве вухо: Gonomil orgomil marbumil marbsai ramum tofeð tengo docuillo biran cuiðær cæfmiil scuiht cuillo scuiht cuib duill marbsiramum. Проспівай у вухо це заклинання дев'ять разів і один раз «Отче наш».Ось святе питво проти чарівництва ельфів і проти всіх спокус диявольських.За внутрішньої немочі будь-якої людини, чоловіка чи жінки, нехай хворий візьме подорожник великий, покладе його у вино, вип'є настій і з'їсть рослини, це допоможе за будь-якої внутрішньої немочі.Коли сльозяться очі, змішай палений оленячий ріг із підсолодженим вином.При захворюваннях стоп: візьми буквицю, закип'яти з водою, кип'ятити, поки не залишиться третина від первісного об'єму, потім дай хворому випити, і потовкти зварену траву, приклади її до хворого місця; як кажуть вчені лікарі, хворий швидко отримає полегшення дивовижним чином.У разі морової пошесті вдар на чотири сторони світу дубовою палицею, змасти палицю кров'ю, викинь її і так проспівай тричі: (накладаючи на себе хресне знамення) Нехай веде мене Матвій, (накладаючи на себе хресне знамення) нехай збереже мене Марк, (накладаючи на себе хресне знамення) нехай позбавить від лиха мене Лука, (накладаючи на себе хресне знамення) нехай мені завжди допоможе Іоанн. Амінь. Нехай розтрощить Бог усяке зло і непридатність, силою Отця і Сина і Святого Духа, освяти мене, Еммануїле Ісусе Христе, звільни мене від усіх підступів ворожих, нехай буде благословення Господнє на мою голову, всемогутній Бог на всі часи. Амінь.Якщо ніготь зійшов із руки, візьми зерна пшениці, потовкти, змішай із медом, намаж на палець, закип'ятити кору терену, омивай палець цим настоєм.Якщо хто не може спати, візьми насіння блекоти і сік кучерявої м'яти, змішай їх і намаж цією сумішшю голову, хворому полегшає.@istorium_ua

Бронзовий черевик з позолоченої бронзи (і реконструкція цього взуття) з гробниці періоду Кофун, Японія, кінець VI століття н.е.Знайдений 1988 року в кам'яному саркофазі похоронної камери кургану Фудзінокі в префектурі Нара Сам курган (кофун) був спочатку діаметром 50 м і висотою 9 м. Похоронна камера, складена з кам'яних плит, завдовжки бл. 6.4 м, завширшки 2.5 м і заввишки 4.3 м, підлога в ній була засипана шаром гравію і гальки для відведення води.Сам саркофаг із білого туфу розміром 235 х 130 х 97 см, пофарбований кіновар'ю ззовні і зсередини в червоний колір. Масивна кришка 235 х 130 см і товщиною понад 52 см покривала його. Судячи зі сколу на кришці та безладу в камері, її спробували пограбувати, але, ймовірно, невдало. Зрушити кришку вагою понад тонну їм не вдалося, так само як і винести з камери награбоване.Усередині саркофага було знайдено останки двох молодих чоловіків, залишки шовкових тканин, якими б викладено зсередини саркофаг і обгорнуті тіла, 6 мечів і безліч артефактів із позолоченої бронзи - дві корони, дзеркала, прикраси, взуття, а також бл. 10000 скляних намистин, якими було розшито їхній одяг.Історики вважають, що тут поховані, ймовірно, два члени імператорської сім'ї Японії - принци Анхобу та Отакубе, вбитих за наказом імператора.Музей Археологічного науково-дослідного інституту Касіхара префектури Нара, Японія@istorium_ua

Операція «Котедж» — операція армії США зі звільнення острова Киска від японських військ у ході Тихоокеанської кампанії під час Другої світової війни. Проходила з 15 по 24 серпня 1943 року.Острів Киска перебував під японською окупацією з літа 1942 року, відколи японські морські піхотинці висадилися сюди і знищили метеостанцію американських військово-морських сил. Згодом на острові був розміщений значний гарнізон, що становив за даними американської розвідки близько 10 000 осіб. За час окупації японці втратили на острові і навколо нього 2500 осіб загиблими.Захоплення Киски мало поставити крапку в Алеутській кампанії, і американське командування, яке пам'ятало про криваву битву за Атту, підготувало до висадки значні сили. У районі острова Адак зосереджувалось понад 100 кораблів, сили десанту становили 30 000 американських піхотинців і 5500 канадських. Крім того, починаючи з кінця липня, Киска піддавався авіанальотам і обстрілам з моря. Загалом протягом липня 11-та повітряна армія скинула на острів 424 тонни бомб, у той час як корабельна артилерія випустила 330 тонн снарядів.13 серпня була проведена тренувальна висадка на Адак. Операція була призначена на 15 серпня.Зранку 15 серпня перша група американських військ висадилася на західному березі острова, 16 серпня дещо північніше висадилися канадці. Висадці ніхто не чинив опір, проте, ветеранів битви за Атту це не здивувало. Американці очікували, що лише просунувшись углиб острова вони зіткнуться з оборонними позиціями японців на панівних висотах. Однак ніякого опору так і не було, єдиними бойовими втратами десантників стали втрати від дружнього вогню.Виявилося, що японське командування, усвідомлюючи неможливість відстояти практично ізольований острів, вирішило евакуювати гарнізон. 28 липня, за два тижні до висадки американців, весь гарнізон у кількості 5183 осіб протягом години завантажився на 2 крейсери та 6 есмінців і під покровом туману евакуювався на Парамушир.24 серпня командуючий наземними силами генерал Чарльз Корлетт констатував, що острів перейшов під контроль США.За час обстеження острова (включаючи велику кількість підземних тунелів) американці втратили 31 людину вбитими і близько 50 пораненими, переважно від дружнього вогню; 130 солдатів постраждали від траншейної стопи. Крім того, при підриві на японській міні есмінця «Ебнер Рід» загинув 71 і були поранені 47 моряків.@istorium_ua

Нереалізовані проєкти: «Одномісний коптер». Архівне відео.Перед вами випробування аероциклу De Lackner HZ-1, також відомого як YHO-2 і за позначенням виробника DH-4 Heli-Vector, 1955 рік.Політ відбувався у передмісті Нью-Йорка.У середині 1950-х компанія de Lackner конфіденційно розробляла гвинтокрил, названий DH-4 Helivector, пізніше перейменований на HZ-1 Aerocycle, він виглядав як суміш гелікоптера, бортового мотора і мотоцикла.Складалася з корпусу, який підтримував двигун 30 кВт. Роторний бортовий мотор, з посадковим пристроєм, що складається з повітряних камер, розташованих на кінцях штанг. Повітряні камери були пізніше замінені металевими заносами.В повітря піднявся в січні 1955, після чого армія замовила дюжину.Компанія de Lackner стверджувала, що машини могли летіти зі швидкістю 105 км/год (65 миль/год), нести 55-кілограмовий (120-фунтовий) вантаж, крім пілота, і летіти протягом години.Однак це був небезпечний механізм. Мало того, що пілот стояв над лопатями, які оберталися, але вони, також, перебували в нижній частині корпусу, що становило небезпеку під час приземлення, оскільки могли легко затягнути шматки породи або будь-яке сміття.Крім того, деякі джерела стверджували, що Helivector/Aerocycle був легкий в управлінні, проте льотчик-випробувач наполягав на зворотному.Після двох авіаційних катастроф, що сталися через пошкодження лопатей під час приземлення, проєкт було зупинено.Збереглася одна машина, виставлена як експонат у музеї.@istorium_ua