🏛Istorium ✙ || Історія України та світу

У листопаді минулого року виповнилося 75 років епохальній битві за замок Гравенстен. 137 студентів з університету Гента захопили 16 листопада 1949 року середньовічний замок Гравенстен. Вони вивісили плакати, протестуючи проти чергового підвищення цін на пиво - з двох до трьох франків за кухоль. Битва вибухнула неабияка, було задіяно поліцію, жандармерію і пожежників, а також водомети і штурмові драбини. Студенти, своєю чергою, відбивалися гнилими овочами. У підсумку молодь битву програла, всіх учасників заарештували, але під тиском громадськості студентів наступного дня вранці відпустили без жодних наслідків для них. Власне ніхто на «захоплення» замку на початку не зреагував, поки студенти не «обстріляли» гнилими помідорами поліцейський патруль, що проходив повз них біля стін замку, і ось тоді вже пішла забава.Відтоді студенти Гента щорічно 16 листопада святкують «Гравенстен», як найепічнішу студентську забавку в історії. Замок XII століття Гравенстен, Гент, східна Фландрія, Бельгія@istorium_ua

Ганзейський когг XIV століття - військове і торговельне судно близько 1338 року. Морські баталії в середні віки зовні мало відрізнялися від античних. Головним інструментом війни на морі залишався абордаж, оскільки зброя практично не змінилася - все ті ж мечі, списи та луки. Арсенал урізноманітнили хіба що арбалети. Проте до середини епохи стали набагато краще керувати вітрилами, але від весел не відмовлялися - їх тримали для боїв у каботажній зоні.Що дійсно змінилося, так це конструкція військових (або військово-торговельних) кораблів. Вони обзавелися надбудовами у вигляді веж на носі та кормі. Це погано позначалося на мореплавстві, але зате, перед тим як висадитися на посудину ворога, стрілки з «веж» успішно розстрілювали його команду. Що допомагало в абордажних сутичках. А ось кардинальні зміни відбулися з появою корабельної артилерії. При цьому вперше гармати поставили на корабель дуже рано - на початку Столітньої війни, у першій морській битві конфлікту.1338 року недалеко від Арнемейдена (місто на острові, що належав тоді графству Фландрія) понад 40 французьких галер підловили 5 англійських коггів, які перевозили вовну. Для скарбниці Англії експорт вовни був одним із головних доходів і всерйоз підживлював ту війну фінансово. Ось тільки навряд чи вони очікували, що з ворожого корабля «Крістофор» по них почнуть палити з артилерії. Три гармати якийсь час стримували десятки галер ворога, але шансів у англійців все ж не було.Так французи захопили значні трофеї у вигляді п'яти кораблів, навантажених вовною, на яку покладав надії англійський монарх Едуард III. Тільки з їхніми екіпажами обійшлися зовсім не по-лицарськи, стративши всіх поголовно.Після цієї битви в Парижі зрозуміли, що боротися з острівним ворогом слід через удари по його торгових шляхах. Але також урок засвоїли й англійці: Лондон став нарощувати військово-морські сили - якісно і кількісно.@istorium_ua

Ангели Монса: містична легенда Першої світової23 серпня 1914 року розпочалася битва при Монсі, під час якої відбулося дивне міфічне явище, відоме як «Ангели Монса».У ніч з 22 на 23 серпня британські солдати стримували німецький наступ біля бельгійського міста Монс. Через чисельну перевагу німецьких військ та їхню артилерію британцям і французам довелося відступити до Марни.За легендою, солдатам з’явилися примарні постаті, що то зникали, то знову поставали перед ними. Одні вважали, що це були ангели, а інші – що це духи англійських лучників зі знаменитої середньовічної битви при Азенкурі, які допомагали британцям, стріляючи з луків по ворогах. Солдати завдали кілька ударів по німецьких військах, тимчасово затримавши їхній наступ.Ця легенда вперше з’явилася 29 вересня 1914 року, коли валлійський письменник Артур Мейчен опублікував у лондонській газеті оповідання «Стрільці». У ньому розповідалося, як примарні лучники з битви при Азенкурі 25 жовтня 1415 року під час Столітньої війни прийшли на допомогу британським солдатам під Монсом і допомогли відбити наступ німців.Попри те, що Мейчен неодноразово наголошував на вигаданому характері цієї історії, вона набула широкої популярності у Британії, а згодом і в усьому світі. У популярних версіях легенди замість лучників з’явилися ангели, які спустилися з небес, щоб зупинити «злих німців».«Ангели Монса» підняли бойовий дух британського суспільства та надихнули деякі церкви підтримати війну, вбачаючи в цій історії знак того, що Бог на боці британців. Військове командування скористалося цією легендою для пропаганди.Проте, за іншими повідомленнями, ці фантоми не атакували й не зупиняли німецьке просування. Свідчення про видіння з’явилися вже під час відступу, коли багато британських солдатів були виснажені, шоковані та, ймовірно, зневоднені, що дає підстави вважати ці явища галюцинаціями.На фото: Ілюстрація з випуску The Illustrated London News від 29 листопада 1915 року: примарні лучники Монса в бою проти німців.@istorium_ua

Чому у римлян кіннота ніколи не була "ударним" родом військ? Як справедливо зауважив дослідник римської армії Домінік Брефор, "римлянин був пішоходом. Він воював як піхотинець, тому для Вічного Міста кавалерія завжди відігравала другорядну роль". Дійсно, Рим, володіючи, без перебільшення, зразковою піхотою, ніколи не міг похвалитися хорошої кавалерією з числа римських громадян. Відсутність власної кінноти доводилося компенсувати за рахунок італійських союзників Риму (самнітів, луканців, кампанців тощо) та допоміжних загонів, набраних за межами Апеннінського півострова. Загони галльських і германських вершників широко використовував Юлій Цезар. Рим імператорської доби успадкував цю практику. Однак варто було Риму зіткнутися з народами, які споконвіку чудово володіли мистецтвом верхової їзди, як недоліки римської кінноти знову ставали очевидними. Саме тому римлянам лише ціною значних зусиль вдавалося бодай якось протистояти Парфії – практично єдиному непідкореному противнику. І справа зовсім не в тому, що Рим не мав у своєму розпорядженні хорошої кавалерії. Проблема полягала в тому, що він так і не навчився використовувати її як цілком самостійний рід військ, покладаючись у всьому на дії піхоти. Попри те, що римська кавалерія так і не здобула особливих лаврів на полях битв, вона гідно виконувала покладені на неї функції – підтримку легіонів, а також охорону неосяжних кордонів імперії. Основним підрозділом допоміжної кінноти були али чисельністю 500 вершників (ala quingenaria), що складалися з 16 турм, приблизно по 30 кавалеристів у кожній. У 70-х роках I ст. н.е. почали формувати також тисячні али (ala milliaria), що складалися з 24 турм. Окрім ал, у римській армії існували кавалерійські підрозділи – numeri. Як правило, це були загони, сформовані з воїнів народів, нещодавно підкорених Римом, які повністю зберігали свої національні особливості, за винятком того, що очолював ці загони римський офіцер (трибун або префект). З появою на Дунаї наприкінці I ст. н.е. військ племен роксоланів і сарматів, які мали важкоозброєну кінноту – катафрактів (вершники в обладунках, що захищали тулуб, руки й ноги воїна, озброєні довгим списом, а їхні коні також були вкриті захисними латами), Риму довелося сформувати власні загони важкої кавалерії. Можливо, подібні підрозділи існували в римській армії й раніше, проте перший регулярний загін римських катафрактів, озброєних важким довгим списом східного типу (contus), був сформований за правління Адріана (117-138 рр. н.е.). Легку ж кавалерію за імператорів продовжували так би мовити постачати нумідійці.@istorium_ua

Реконструкція Мамертинської в'язниці.В'язниця - особливе місце хоча б тому, що в Стародавньому Римі не існувало звичних нам в'язниць, куди людей саджають на певний термін з надією на виправлення. Римська пенітенціарна система не мала наміру нікого утримувати за казенні гроші й воліла одразу відправляти злочинців на каторжні роботи. Там, наприклад на срібних копальнях Лавріон у Греції або копальнях кіноварі Альмаден в Іберії, каторжники буцімто відпрацьовували свою провину перед державою. Тому Мамертинську в'язницю побудували з іншою метою.Якщо вірити античному історику Лівію, це трапилося десь 630 року до н. е. Коли в місті зріс рівень злочинності через наплив нових мешканців, четвертий цар Риму Анк Марцій наказав облаштувати на схилі Капітолійського пагорба в'язницю. З якої відкривався чудовий вид на форум. Століття потому цар Сервій Туллій доручив розширити в'язницю і додати нижню камеру. За в'язницею збереглася назва Тулліанум, а Мамертинською її назвали вже в Середньовіччі.Ззовні в'язницю в центрі Риму видавали лише стражники біля входу, а всередині це було сире й темне приміщення. Світло надходило природним чином через круглий отвір у кам'яній стелі. Такий самий отвір у підлозі слугував ще й входом у нижню камеру, куди ув'язнених спускали на мотузці. Саллюстій пише, що глибина напівкруглого підземелля становила 12 римських футів (приблизно 3.6 метрів), а діаметр - 7 м. Він описує його як занедбане, смердюче і похмуре місце, що справляє жахливе враження.Одне вже перебування в Тулліанумі ставало нестерпним покаранням. Тільки довго там в'язні не затримувалися. Це було щось на кшталт ізолятора тимчасового тримання, який ще й мав важливе значення для всієї держави загалом. По-перше, його розмістили в центрі міста, поблизу форуму, де вирувало політичне життя Республіки, а пізніше Імперії, не просто так. В'язниця слугувала метафоричним нагадуванням про могутність Риму і його можливості вершити людські долі.По-друге, вона відігравала свою роль у тріумфальній ході, коли після великої перемоги над ворогом у Римі влаштовували пишну процесію на честь полководця-переможця. Останній вів вулицями полоненого вождя, щоб римський народ сповна насолодився перемогою. І в якийсь момент, звернувши на повороті від форуму до Капітолійського пагорба, хода зупинялася біля Мамертинської в'язниці. Де невдовзі переможеного ворога було страчено. Як писав Цицерон: «В один і той самий день настає кінець командуванню переможця і життю переможеного».В'язнями головної в'язниці Риму в різний час були змовники, вожді племен, полководці та правителі держав. 104 року до нашої ери там стратили нумідійського царя Югурту, провівши його перед тим Римом у розкішному царському вбранні. 63 року до н. е. в Тулліанум спустили і в повній темряві задушили змовників Катіліни. А через 11 років туди доправили вождя галлів Верцингеторикса, якого Цезар полонив після перемоги в битві при Алезії. Бранця за традицією зробили учасником тріумфу і потім обезголовили в Тулліанумі. Аналогічна доля спіткала галатського вождя Адіаторикса в 29 р. до н. е. Також там стратили учасника змови 31 року Луція Сеяна, іудейського полководця Симона Бар-Гіора та інших.За легендою, у Мамертинській в'язниці тримали і стратили християнських святих Петра і Павла. Тож із середніх віків переобладнана в'язниця зі встановленим у ній вівтарем використовувалася для християнського богослужіння. А в XVII столітті над нею побудували ще одну церкву.@istorium_ua

Велике пограбування поїзда: зухвалість, що стала легендоюДеякі злочини настільки зухвалі та продумані, що входять в історію. Одним із найгучніших пограбувань XX століття стало так зване "Велике пограбування поїзда" у Великій Британії 1963 року. Це була одна з найбільш грандіозних крадіжок готівки в історії країни, що захопила уяву не лише британців, а й усього світу.8 серпня 1963 року поштовий поїзд Королівської пошти вирушив з Глазго до Лондона, перевозячи значні суми грошей, зібраних із шотландських банків. За звичайних обставин цей поїзд не супроводжували озброєні охоронці, оскільки він вважався маловразливим для нападу. Проте злочинна група на чолі з Брюсом Рейнольдсом ретельно вивчила маршрути, розклад і систему безпеки.Банда складалася з 15 осіб, серед яких були професійні злочинці, колишні військові й навіть один колишній машиніст, що допоміг розрахувати всі технічні нюанси. Вони підготували ретельний план: за допомогою змінених семафорних сигналів вони змусили поїзд зупинитися на віддаленій ділянці неподалік мосту Брайдвілл у Бакінгемширі. Коли машиніст Альберт Міллз вийшов перевірити причину зупинки, його оглушили ударом по голові (на щастя, не смертельним) і змусили передати керування.Злодії знали, в якому саме вагоні перевозили гроші. Вони швидко пробралися всередину, нейтралізували персонал і почали вивантажувати мішки з готівкою. Загалом вони винесли 2,6 мільйона фунтів стерлінгів (еквівалент понад 50 мільйонів сучасних доларів). Напад тривав усього 30 хвилин, після чого грабіжники втекли на заздалегідь підготовлену ферму, де планували перечекати, поки вщухне розголос.Попри бездоганно продуману операцію, грабіжники припустилися критичної помилки — вони не прибрали за собою всі відбитки пальців у фермерському будинку, де переховувалися після нападу. Поліція швидко вийшла на слід злочинців, і вже за кілька тижнів розпочалися арешти. Дванадцятьох учасників пограбування засудили до тривалих тюремних строків, зокрема Ронні Біггс отримав 30 років позбавлення волі. Однак деяким вдалося втекти — наприклад, Біггс здійснив сенсаційну втечу з в'язниці і переховувався в Бразилії майже три десятиліття."Велике пограбування поїзда" стало справжньою сенсацією у британській пресі. Багато людей навіть симпатизували грабіжникам, сприймаючи їх не як злочинців, а як розумних і відчайдушних авантюристів. Ця історія лягла в основу численних книг, фільмів і документальних стрічок.Попри те, що більшість учасників злочину були зрештою спіймані, велика частина викрадених грошей так і не була знайдена. Це лише додало загадковості цій справі, зробивши її однією з найвідоміших у кримінальній історії Великої Британії.@istorium_ua

Антикітерський механізм - це стародавній пристрій, який був призначений для розрахунку положення небесних тіл. Фактично, він є першим у світі відомим нам аналоговим комп‘ютером.Механізм передбачає астрономічне положення, затемнення та чотирирічний цикл стародавніх Олімпійських ігор. Також використовується теорія Гіппарха щодо руху Місяця, що припускає можливість того, що він міг розробити механізм або принаймні над ним працював.На передній панелі механізму є фіксований кільцевий циферблат, який представляє екліптику, дванадцять знаків зодіаку, позначених у секторах 30 градусів. Поза цим циферблатом є інше кільце, яке можна обертати, позначене місяцями та днями сотично-єгипетського календаря - дванадцять місяців по 30 днів та п‘ять додаткових днів.1902 року археолог Валеріос Стаїс виявив, серед піднятих з затонулого корабля предметів, кілька бронзових шестерень, закріплених у шматках вапняку.Технологія більше нагадувала артефакти XIV століття, тому автентичність відкриття викликала певні сумніви. Скоріш за все саме тому йому не було надано належної оцінки, доки в 1950-х роках британський історик науки Дерек де Солла Прайс і фізик-ядерник Харалампос Каракалос не взялися за загадковий механізм. Після детального вивчення пристрою, вони виявили що він датується I століттям до нашої ери. Тому виходить що знання про подібну технологію були втрачені в давнину і не були “відкриті заново” аж до XIV століття.Тож якщо будете в Греції, обов’язково відвідайте Національний археологічний музей в Афінах. Усі відомі фрагменти антикітерського механізму зберігаються там разом із низкою реконструкцій/реплік того, як механізм міг виглядати та працювати.@istorium_ua

Цю фалеру подарували римському офіцеру на ім'я Аврелій Серваніус солдати двох легіонів, розташованих у Честері та Карлеоні (Уельс, Велика Британія). Датується III століттям н.е.Римські фалери - це нагороди, пам'ятні знаки і прикраси, виконані у вигляді диска із зображеннями і написами. На даній фалері вгорі зображений римський орел, під ним солдати двох легіонів з двома легіонними штандартами. Читається під першим штандартом: LEG. XX V.V., що означає «Легіон XX Валерія Віктрікс», цей легіон розміщувався на той час у Честері. Під другим вгадується Legio secunda Augusta - другий легіон, який базувався в Карлеоні. Матеріал - срібло, діаметр - близько 12 см.Ще трохи нижче - ім'я Аврелій Серваніус. Під зображенням строю солдатів - напис UTERE.FELIX - «Будь щасливий!» - стандартне римське побажання, яке писали на подарунках. У нижній частині фалери зображені епізоди псового полювання на зайця, лося, лева, павичів і фазанів. То хто ж такий Аврелій Серваній, якому подарували на пам'ять срібну фалеру солдати двох легіонів? Причому, хоча Честер і Карлеоне розташовані в Уельсі, але в різних його кінцях (один на півночі, інший на півдні) на відстані 200 кілометрів один від одного. Тобто служити одночасно у двох цих легіонах він точно не міг.Можливо, Аврелій Серваній був посланцем імператора-узурпатора Караузія, який підняв заколот у північних провінціях імперії. Заручившись підтримкою британських легіонів, він незабаром переправить їх до Галлії для протистояння імперії.Експонат BNF (Національної бібліотеки Франції), Париж@istorium_ua

Реконструкція кольорів одягу мармурової римської статуї жінки, що кутається в плащ (так звана «Мала геркуланумська жінка»), робота Вінцента Брінкманна та Ульріки Кох-Брінкманн, 2019 рік.Пізньокласичний давньогрецький прототип цієї римської статуї втрачено, але збереглися десятки інших копій елліністичного і римського періодів. Реконструкцію виконали 2019 року в межах проєкту, який фінансує Федеральне міністерство освіти і наукових досліджень Німеччини у Франкфуртському університеті ім. Гете. Гете. Вона заснована на дослідженнях поліхромії копії, знайденої 1894 року на Делосі (Національний археологічний музей, Афіни, інв. № 1827). Гіпсовий виливок було зроблено з римської копії, яка дала назву типу статуї, виявленої 1706 року в Геркуланумі (Державне зібрання мистецтв Дрездена, інв. № Hm 327). Молода жінка, кутається в плащ, щільно обхоплюючи його обома руками.Поліхромію копії з Делоса досліджували кілька разів із 1982 року. Найкраще збереглися кольори: світло-блакитний (єгипетський синій) для декоративних елементів спідньої білизни та ціла палітра оксидів заліза у відтінках червоного та коричневого, особливо на волоссі та обличчі. Археологи наприкінці XIX століття вже спостерігали сліди насиченого рожевого і фіолетового. Сліди позолоти та фіолетового кольору збереглися на краях плаща.Жовтий пігмент, що містить свинець, а також свинцеві білила і малахіт, які були спалені до сіро-чорного порошку, змогли бути виявлені за допомогою наукового дослідження. В ультрафіолетовому світлі на плащі можна побачити смуги хвильових і променевих візерунків. Реконструкція об'єднує всі кольори, які були виявлені з моменту розкопок статуї. Нанесення фарби на плащ особливо ясно показує, якими були наміри скульптора: тонка зеленувата тканина прозора скрізь, де одяг щільно обтягує тіло. Таким чином, тілесний колір руки і ліктя, а також фіолетовий колір спідньої білизни просвічують на животі та правому стегні.Оздоблення подолу сукні морськими чудовиськами та гілка граната там же виконані за аналогією із зображеннями мантій у вазовому живописі IV ст. до н. е. та в елліністичній скульптурі.@istorium_ua

У 1914 році славетний дослідник Антарктики Ернест Шеклтон розпочав Імперську трансантарктичну експедицію на борту корабля «Енд'юранс» (з англійської — «Витривалість»). Метою було перетнути Антарктиду суходолом, що стало б безпрецедентним досягненням у дослідженні Південного полюса.«Енд'юранс» був одним із найміцніших дерев'яних кораблів свого часу, спеціально спроєктованим для плавання в полярних водах. Однак суворі умови Антарктики виявилися непередбачуваними. У жовтні 1915 року корабель застряг у пакових льодах моря Ведделла і понад десять місяців дрейфував разом із кригою. Незважаючи на зусилля екіпажу, лід поступово руйнував корпус судна. 21 листопада 1915 року, о 17:00, на очах у команди, яка отаборилася на крижині, корма «Енд'юранса» піднялася в повітря, і корабель зник у холодних водах Антарктики. Шеклтон лише промовив: «Її більше немає, хлопці».Фотограф експедиції, Френк Херлі, задокументував останні дні «Енд'юранса» та боротьбу екіпажу за виживання. Його знімки стали безцінними свідченнями мужності та стійкості команди в умовах екстремального холоду та ізоляції.У 2022 році, через понад століття після трагедії, дослідники виявили рештки «Енд'юранса» на глибині понад 3000 метрів у морі Ведделла. Корабель зберігся вражаюче добре, дозволяючи сучасним науковцям детально вивчити його конструкцію та історію. Це відкриття стало важливим внеском у розуміння полярних експедицій початку ХХ століття та відданням шани відвазі дослідників того часу.@istorium_ua