Estadísticas de telegram channel - @churcher_info

Медіа-баталії на ФБ владики Євстратія продовжуютьсяКористуючись своєю сторінкою, владика Євстратій воює із залишками УПЦ КП, які у свою чергу можуть відповідати тільки на скромній сторінці патр. Никодима в ТГ (можете нам подякувати за ваш піар підпискою патріарха Никодима).Що хочемо сказати. Та все вже сказали. Гірко за цим спостерігати, просто жах якийсь бере. Спочатку Діда відштовхнули після Об'єднавчого Собору. Мочили його майже 8 років до смерті. Хайпували, коли він погано себе почував. Потім праведно після смерті побігли служити зі скорботним обличчям біля труни, паралельно віджимаючи скарбницю, собор, розвалюючи структуру, де самі починали служити. Господь посеред нас, чи ні, браття?Ні, ви не подумайте. Churcher не відірваний від реальності. Церква завше була і є місцем інтригування. Того ж П’єра Абеляра почитайте. Але чому не можна все робити хоча б не так театрально? Владика Євстратій не може тихенько задзвонити куди треба? Та може. Але треба цей увесь бруд ще й оприлюднити. Подивіться який я стендапер, крутий спеціаліст зі спецслужб. Ми не маємо ілюзій щодо майбутнього структури патріарха Никодима. Але ми втомлені від цих сварок в інтернеті. Ситуація настільки абсурдна, що одночасно УПЦ КП мочать і речник ПЦУ і одіозна Серафима Шевчик. Ось так альянс. Ми безперечно дякуємо Вам всім за контент, але невже внутрішні проблеми відтепер вирішуються тільки таким чином?CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

​​Усе, що відбувається зараз навколо УПЦ КП, усе, що відбувається із переходами кліру в ПЦУ, а також усе, про що зараз не пишуть (дерибан майна і грошей) можна описати лише одним словом - гармидер. Абсолютно типово, очікувано, прогнозовано. Чекаємо вже на закінчення цієї історії, яка нагадує жалюгідну трагікомічну п'єску в виконанні колективу третьосортного театру. Патріарха поховали і давай собі ділити, виписувати титули, забороняти і щось декларувати. Великий піст, підготовка до Великодня... яка тут підготовка. Не забереш ти, заберуть інші. Бери, відривай, відписуй. Вже й про Патріарха не пам'ятають. Тільки матінка Серафима Шевчик постить як з кулемету пасквілі на спочилого, в якого вона колись була закохана. Не дивуємось. Не засуджуємо. Майже не коментуємо. Просто благаємо - шановні, робіть вже все що треба пошвидше. Спостерігати за цим ну дуже важко. В ідеалі УПЦ КП мала закінчиться разом з Патріархом Філаретом. Це був би точно ліпший фінал, ніж той, що зараз тягнеться завдяки зусиллям новообраного електронним голосуванням глави залишків УПЦ КП.Господи, помилуй нас.CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

​​Царство Небесне Патріарху Філарету!Людина - епоха, людина - скеля. Він надихав мільйони людей своєю енергією, своїм бажанням дати Україні Патріархат, побудувати Церкву, за яку нікому ніколи не буде соромно. Церкву нашого народу, яка обійме душі наших співвітчизників і відкриє їм дорогу до Господа. Одного разу вдалося з ним поспілкуватися одному з друзів каналу багато років тому. Розмова тривала мабуть секунд 20 і єдине, що вдалося тоді запитати - як не боятися Господа, бо як би не хотілося, а все одно грішиш... На все життя його фраза врізалася в пам'ять: відкрий Йому своє серце і Він побачить тебе справжнього. Здавалося б, прості слова, а скільки сенсу в них.Нам дуже шкода, що в останні роки не все йшло так, як хотілося. І люди, які причетні до цього, мають хоча б сьогодні про це подумати. Але все ж таки, попри всі перешкоди, Патріарх зробив головне - він дав нам Надію. Масштаб спадщини ще треба усвідомити, але вже зрозуміло, що постать Патріарха займе найгідніше місце в нашій історії.Щиро Вам дякуємо, Ваша Святість. Ми про Вас ніколи не забудемо. Зі Святими упокій!CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

​​У віці 93 років помер Католикос-патріарх всієї Грузії Ілля ІІ - очільник Грузинської православної церкви з 1977 р. Митрополит Епіфаній:Із сумом та співчуттям сприйняв звістку про відхід у вічність Католікоса-Патріарха Грузинського Ілії IІ, Предстоятеля Грузинської Православної Церкви, духовного лідера, життя якого було присвячене служінню Богові, Церкві та грузинському народові.Протягом багатьох десятиліть його патріаршого служіння він залишався духовним орієнтиром для численних вірян, докладаючи зусиль для зміцнення віри, збереження християнських традицій та духовного відновлення суспільства після років державного атеїзму. Для нас памʼятним є і те, що він висловив підтримку України, яка переживає повномасштабне вторгнення з боку Росії.Постать Патріарха Ілії II мала особливе значення не лише для Грузії, а й для всього православного світу. Його служіння надихало багатьох людей, допомагало долати випробування та зберігати надію навіть у найскладніші часи, особливо під час спровокованих російськими загарбниками воєн.Висловлюю сердечні співчуття єпископату, духовенству та всім вірним Грузинської Православної Церкви, які втратили свого Предстоятеля, а також грузинському народові, для якого він був не лише Патріархом, а й справжнім духовним батьком.Молимося, щоби Отець наш прийняв Свого служителя у Небесні оселі. Нехай Господь упокоїть душу новопреставленого Католікоса-Патріарха Ілії II у Своєму Царстві, а всім, хто сумує через цю втрату, подасть утіху, мир і духовну силу. Вічна та світла йому пам’ять!Від себе хочемо додати, що патріарх Ілля, а точніше його оточення, яке фактично керувало церквою останні кілька років, мало вельми упереджене ставлення до ПЦУ і блокувало настільки наскільки могло контакти з українською церквою. Що буде далі невідомо, бо все залежить від виборів, але точно зрозуміло, що це в певному сенсі шанс для будування нових мостів дружби між церквами, які побудувати раніше було майже нереально. Не забуваємо про політичну ситуацію, звичайно, яка в цій країні теж певним чином впливає на потенційні напрямки розвитку церковної дипломатії, але плекаємо надію на гарний для України результат виборів, завдяки якому ПЦУ зможе отримати визнання і налагодити контакти в регіоні.CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

Англіканська церква входить у період поглиблення внутрішньої кризи через ліберальні тенденції останніх років. Консервативний англіканський рух Gafcon заявив, що вважає себе справжнім носієм історичного англіканського причастя, фактично дистанціюючись від структур Кентерберійського архієпископа. Це підтверджує Абуджійська декларація, оприлюднена 7 березня після зустрічі англіканських консервативних лідерів у столиці Нігерії.Голова Gafcon, архієпископ Руандійської англіканської церкви Лоран Мбанда, заявив, що останні архієпископи Кентерберійські «не змогли захистити віру», а «моральний та духовний авторитет престолу святого Августина був серйозно підірваний» через підтримку благословень одностатевих пар. Він висловлює критику структурам англіканської спільноти, які не змогли зберегти церковну єдність, адже поширювали «хибне вчення», тому консервативне крило церкви обирає «принципову відстороненість». Під час зустрічі в Абуджі лідери руху також оголосили про подальше формування нової структури — Глобальної англіканської спільноти. Хоча її створили ще у жовтні минулого року після обрання суперечливого нового архієпископа Кентерберійського, проте тоді це сприймалося скоріше як тимчасовий крок та вияв незгоди. Цей розкол посилюється та має потенціал повного розриву з центральними структурами церкви. Наразі відомо, що керівним органом стане колегіальна Глобальна англіканська рада, головою якої обрали архієпископа Лорана Мбанду.Нинішня позиція виглядає досить радикально: лідерам нового руху заборонено брати участь у майбутніх Зборах предстоятелів або Ламбетській конференції (зустріч англіканських єпископів з усього світу, яка проводиться приблизно раз на десятиліття). Крім того, їх закликають відмовитися від фінансової підтримки з джерел, які рух вважає скомпрометованими, що свідчить про серйозність наміру розділення, попри втрату фінансування.Хоча ця історія виглядає як черговий розкол (що не є рідкістю для протестантів), однак лідери Gafcon наголошують, що не вважають себе розкольниками. Вони порівнюють свої дії з Реформацією XVI століття, проводячи тим самим паралель із відділенням від вчення, яке суперечить біблійним принципам. Загалом напружені стосунки між англіканськими спільнотами у самому Сполученому Королівстві та за його межами тривають давно, адже ліберальний курс Кентерберійських архієпископів викликає закономірний спротив у суспільствах, де одностатеві стосунки або інші форми моральної деградації жорстко засуджуються. Приводом до поглиблення конфлікту й фактичного розриву слугувало обрання нового архієпископа Кентерберійського Сари Муллаллі, яка підтримує благословення одностатевих пар.Складні хоча й закономірні процеси всередині англіканства вказують на неоднозначність оцінки цієї церкви як вкрай ліберальної. Глобальний рух англікан (Gafcon) представляє майже половину англікан світу і демонструє однозначну позицію та активно бореться з тенденціями, які закріпилися в церкві у 2010-х. Це вже спричинило фактичне блокування подальшого запровадження благословення одностатевих союзів, що вказує на силу і вплив тих єпископів, чиї позиції раніше ігнорувалися. Проте якщо відбудеться остаточний розкол із оформленням окремих двох церков, то в Англіканської церкви Сполученого Королівства практично не буде дієвих запобіжників, щоб впроваджувати найрадикальніші ліберальні реформи.CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

Криза менеджменту в УГКЦ#інсайдиchurcher #вартопрочитати #угкц Для тих, хто хотів почитати нові інсайди, маємо для вас таку історію.І як ви здогадалися, вона знову пов'язана з грошима. Вірніше, з непрозорістю щодо фінансів.Нещодавно відбулися збори духовенства в одній з єпархій, де участь взяв і Глава УГКЦ Святослав Шевчук. Отак-то збори тема хороша, бо можна обговорити проблемні моменти і віднайти шляхи їхнього розв'язання. Але сучасна УГКЦ не була б сучасною УГКЦ, якщо б винними у всьому знову не виявилися б священики, яких не чують.Проблема, яку визнали суттєвою, виникла в душпастирстві родин, що відповідно відбивається на статистиці, в тому числі покликань, де отці "недопрацьовують" треба більше надоїв, товариші! Врешті решт, отці мають зробити так, аби можна було не лише членам постійного синоду літати світом - то в Австралію, то в Бразилію, а скоро і в Іспанію, але і решті Синоду... А то якось неприємно - один владика може собі пошпацерувати з кенгуру, а інший тільки з місцевими собаками кістками поділитися...До слова, жодна "глобальна" Церква собі такого не дозволяє, особливо в час війни, коли є доступ до засобів зв'язку. Це, звичайно, це можна виправдати налагодженням зв'язку між структурами, можливо рекламуванням та пошуком коштів, але навряд чи доцільністю, коли вірні сидять без світла і холодних домівках.Вже не згадуємо піар на генераторах, який в цілому вважаємо неприпустимим, коли Курія в Києві забезпечена сонячною енергією, а на пунктах незламності зникло по ~700 тис. гривень з кожного. Невже овець можна лише доїти та стригти, а годувати і пасти не треба?Далі ситуація буде розвиватися ще кращим чином. Бо, до прикладу Івано-Франківська митрополія вирішила зобов'язати всі парафії збудувати чи придбати парафіяльне житло для священика (там звісно, де його немає), але записане воно повинно бути виключно на єпархію! Крім того, на наступному Синоді, який буде присвячений утриманню священицьких родин, обговорюватися буде чомусь не допомога родинам, а лише надання дозволу священикам працювати на світських роботах. Це як так, вибачте? Щоб і трутні-єпископи були ситі і меду вдосталь? Якщо продовжити таким чином викачувати, бджоли, які ледве перезимували, не принесуть ані меду, ані вулик не зможуть утримати.Якась м'яко кажучи нездорова тенденція вимальовується... Тим більше що криза в не покликаннях, а в тому що молоді семінаристи розуміють, що на будь-якому іншому місці праці матимуть за тиждень більше ніж пересічний священик за місяць. А їх, замість підтримки, заганяють і на парафії послужити і в АТБ пакувальником попрацювати. При чому, що найцікавіше, цю інформацію Блаженнійший якраз таки і отримав з "перших вуст". Але попри все, УГКЦ хоче створити ще одну митрополію в ЄС. Тобто прості священники най працюють, а єпископи в Австралію катаються, де за рахунок утримання з Ватикану, і з кенгуру пограють і в ресторані посидять.Скоро напевно з кожної парафії щомісяця ще й на Живе телебачення примусово будуть збирати...Не соромно? Не соромно. Ми вже не дивуємось. Просто підсвічуємо.Текст підготований разом із небайдужими представниками УГКЦ, які просто хочуть відповідей - чому все робиться саме так? Навіщо свідомо пригноблюється простий священник, поки єпископ жирує і скільки це триватиме?CHURCHERCHURCHER 2.0 - резерв

Сьогодні майже ніхто не згадав про одну дуже трагічну дату української історії.10 березня — 80 років Львівському псевдособору 1946 року.Саме 8–10 березня 1946 року у Львові, в соборі Святого Юра, під контролем радянських спецслужб відбулася подія, яку історія назве своїм справжнім іменем — псевдособором.На той момент усі греко-католицькі єпископи вже були заарештовані НКВС.Митрополит Йосиф Сліпий та інші владики сиділи у тюрмах або вже прямували етапами до Сибіру.Тобто «собор» відбувався без жодного єпископа УГКЦ.Під наглядом радянських спецслужб.У документах НКВС це прямо називалося операцією з ліквідації Української греко-католицької церкви.У Львові зібрали близько 200 священників, на яких чинився жорсткий тиск.Багато хто підписував документи, розуміючи, що відмова означає арешт, табори або смерть.І цей «собор» оголосив:— скасування Берестейської унії 1596 року(Коли патріарх Варфоломій скасував Документ скільки було галосу на московщіні)— розрив з Римом— «возз’єднання» з Російською православною церквою.Так радянська влада формально ліквідувала Українську греко-католицьку церкву.Після цього почалися масові репресії.Тисячі священників були заарештовані.Сотні загинули у в’язницях і таборах.Понад тисячу священників пройшли через ГУЛАГ.Храми передавали Московському патріархату.Священників змушували переходити.А тих, хто відмовлявся — ламали, саджали, висилали.Але віру знищити не вдалося.Українська греко-католицька церква пішла у підпілля і катакомби.Літургії служили у квартирах.Священників таємно висвячували в будинках і лісах.Церква жила підпільно понад 40 років, аж до кінця 1980-х.Це була одна з найбільших церковних трагедій ХХ століття.І дуже показово, що сьогодні про цю дату багато хто воліє мовчати.Бо вона нагадує про просту річ:коли Церква стає інструментом імперії — починається трагедія.І на цьому фоні дуже дивно чути сьогоднішні крики про «гоніння на Церкву».Те, що сьогодні називають «гоніннями» —це навіть не тінь того, що переживали християни у ХХ столітті.Це не гоніння.Це — квіточки.Це можливість зупинитися і чесно подумати:може ми щось робили не так?може ми занадто глибоко зайшли у політику?може Церква дозволила використати себе як інструмент пропаганди?може ми дозволили злим людям говорити від імені Церкви?Історія іноді дуже боляче ставить такі питання.Але без чесної відповіді на нихнеможливо очистити Церкву і повернути довіру людей.Пам’ять про Львівський псевдособор —це не лише історія греко-католиків.Це урок для всієї Церкви і для всього українського народу.І дуже важливо, щоб цей урок не був забутий.

За роки на порталі РІСУ ми зібрали добірку матеріалів, присвячених Тарасу Шевченку, а також його твори на релігійну тематику.👉До 150-ліття від дня народження Тараса Шевченка митрополит Іларіон (Іван Огієнко) написав працю «Релігійність Тараса Шевченка». Вона разом з іншими шевченкознавчими розвідками вченого вперше опублікована в книзі «Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Тарас Шевченко» (Київ, 2002 р.). Які висновки були ним зроблені — про це читач дізнається із пропонованого матеріалу "Iван Огієнко про релігійність Тараса Шевченка".👉Перший і найголовніший Шевченків заклик до нас – до тих, хто поніс до кесаря те, що належало виключно Богові: «Не дайте народові жити без віри!». Виступ Мирослава Мариновича.👉Тарас Шевченко, беззавітно вірячи в Бога і будучи українським православним християнином, мав доволі критичний погляд на морально-етичні й обрядові аспекти православ’я російського, яке, на основі реакційної неєвангельської формули “православія, самодержавія і народності”, зрослося з деспотичним монархічним режимом. 👉Професор Кралюк розповідає ще про відвідини Шевченком Почаєва. "Невдовзі після того, як Почаївська лавра була забрана в греко-католиків й передана православним, у цьому монастирі побували Микола Костомаров і Тарас Шевченко. Звісно, ця святиня не могла не справити на них певного враження – що і знайшло відображення в їхніх творах", йдеться у статті "Відвідання Миколою Костомаровим й Тарасом Шевченком Почаївської лаври".Далі детальніше

Більшість українців вважають, що Церква повинна бути національно орієнтованою52% опитаних українців вважають, що Церква повинна бути національно орієнтованою. Близько 60% українців вважають допустимим припинення діяльності окремих релігійних організацій, із них 82,6% висловилися за заборону УПЦ Московського Патріархату.Такі дані оприлюднив Центр Разумкова за результатами соціологічного опитування, проведеного в листопаді 2025 року на підконтрольних Україні територіях.Вважають, що Церква повинна бути національно орієнтованою, більшість греко-католиків (67%), вірних ПЦУ (66%) та відносна більшість «просто християн» (48%). Супротивники національної орієнтованості Церкви становлять більшість тих, хто не відносить себе до жодної релігії (58,5%) та більшість вірних УПЦ МП (53%).Як зауважують у Центрі Разумкова, у 2000 р. більшість (53%) громадян України виступали проти того, щоб Церква в Україні була національно орієнтованою (при 29% тих, хто підтримував таку позицію). Упродовж 2010-2020 рр. частка тих, хто виступає проти національної орієнтованості Церкви, коливалася в межах 37-43%, а частка тих, хто виступає за — у межах 31-34%.Однак, за даними опитування, що проводилося у 2021 р., частка тих, хто підтримує національну орієнтованість Церкви, зросла до 39%, а частка тих, хто виступає проти, становила 44,5%. За даними опитування 2022 р., після початку повномасштабної агресії Росії, частка тих, хто підтримує національну орієнтованість Церкви, зросла ще більше — до 49%, а частка тих, хто виступає проти, зменшилася до 32,5%. Ще більше стало прихильників національної орієнтованості Церкви у 2023 р. — 57% (при 27% тих, хто проти). Хоча у 2024-2025 рр. підтримка національної орієнтованості Церкви дещо зменшилася (до 52% у 2025 р. при 32% проти), однак, все одно істотно перевищує «довоєнний» рівень.Очевидно, припускають дослідники, прихильники такої позиції вкладають у це поняття позитивну конотацію «патріотичної позиції Церкви», а супротивники, навпаки — негативну конотацію «національної обмеженості». Також очевидно, що в умовах війни суспільний запит на патріотичну позицію Церкви істотно зріс.Як йдеться у дослідженні, 58,7% опитаних вважають допустимою заборону державними органами діяльності окремих Церков чи релігійних об’єднань. Із цих людей 82,6% висловились за заборону УПЦ Московського Патріархату.Також дослідження свідчить, що для 47,2% опитаних Церква є моральним авторитетом, для 37,9% – ні. Для більшості опитаних (54,1%) Церква відіграє позитивну роль в сучасному українському суспільстві. Лише 5,5% опитаних вважають, що ця роль є негативною.

Суспільні потрясіння відображаються на рівні релігійності українців, — нове дослідження Центру РазумковаСьогодні в Києві відбувся круглий стіл Центру Разумкова «Українське суспільство, держава і церква в умовах миру і війни. Церковно-релігійна ситуація в Україні-2000-2025», на якому були представлені результати нового загальноукраїнського соціологічного дослідження.За його результатами, різкі зростання рівня релігійного населення відбувалися в роки суспільних катаклізмів. Так, зокрема, у 2014 році дослідження зафіксувало зростання, порівняно з «довоєнним» 2013 р., числа віруючих з 67% до 76%, що є характерним для суспільства, яке опинилось у стресовій ситуації. І цей показник досі залишається найвищим за всі роки спостережень; надалі він знижувався і становив наприкінці 2021 р. 68% опитаних.У 2022 р., з початком повномасштабної війни, рівень релігійності знову виріс до 74% від опитаних. У наступні роки він впав і становив 70,5% у 2023 р., 68% у 2024 р. і 70% у 2025 р.Загалом, як зазначають у Центрі Разумкова, упродовж усього періоду досліджень — 2000-2025 рр. — українське суспільство демонструє досить високий рівень релігійності.Зберігається регіональний характер усіх аспектів релігійного і конфесійно-церковного самовизначення громадян України. Захід країни традиційно характеризується найвищим рівнем релігійності, Схід — найнижчим. Однак, порівняно з 2000 р. частка тих, хто вважає себе віруючими, у Центральному, Південному та Східному регіонах зросла, тоді як у Західному регіоні, вона порівняно з 2000 р., не змінилася.Разом з тим, у 2025 р. у Східному регіоні, порівняно з 2022 р., частка віруючих знизилася з 63% до 54%, у Центральному регіоні — з 76% до 71%.За результатами досліджень, зберігаються такі закономірності, як залежність рівня релігійності від статі, віку, типу поселення.Традиційно рівень релігійності є вищим у старших вікових групах, порівняно з молодшими (у 2025 р. найменше віруючих серед 18-24-річних — 52%, тоді як в інших вікових групах — від 62% до 77%).Cеред жінок віруючих більше, порівняно з чоловіками (76% і 63% відповідно). Частка віруючих є дещо вищою серед жителів сіл (73%), ніж серед жителів міст (69%).