Збільшення 100 000 000 разів — ми фактично дивимось на атомний рівень матерії.Це відео є мультфільмом, через який компанія IBM демонструвала можливість людини контролювати окремі атоми.Маленькі світлі кульки в кадрі це атоми ксенону, які дослідники пересували по поверхні кристалу за допомогою сканувального тунельного мікроскопа.Приблизне збільшення становить близько 100 мільйонів разів, тобто ми фактично дивимось на атомний рівень матерії.Кожен кадр створювався вручну, переміщуючи атоми по поверхні і фотографуючи результат, після чого кадри об’єднували у стоп моушн анімацію.Цей експеримент показав, що сучасна фізика дозволяє не лише спостерігати атоми, але й керувати їх положенням і будувати структури атом за атомом, що лежить в основі ідей нанотехнологій.Правда ми бачимо не фотографію атома в буквальному сенсі.Мікроскоп не знімає атом як камера. Він вимірює електронну густину поверхні, а комп’ютер перетворює ці дані на зображення.Світлі точки це фактично сигнал про місце, де знаходиться атом, а не його справжній вигляд.У 2012 році дослідники IBM показали, що один біт інформації можна зберігати у групі всього з 12 атомів, тоді як раніше для цього потрібно було приблизно мільйон атомів. З приводу цього науковець Андреас Гайнріх пожартував:Якщо б ця технологія була фінансово вигідною, ви б могли носити в своєму айфоні не два фільми, а фактично всю історію кінематографа.
☝🏻☝🏻☝🏻На зображенні вище проілюстрована цікава концепція, що має назву аберантне декодування (Aberrant decoding)Головна ідея полягає в тому, що сучасна людина рідко бачить мертвих тварин, тому інтерпретує зображення через власний культурний досвід, а не через досвід людей палеоліту. Саме це і називають aberrant decoding тобто хибним або відхиленим прочитанням символу.Повідомлення, закодоване відповідно до одного коду, декодується за допомогою іншого.У книзі Анатомія судження Маргарет Аберкромбі пояснювала це ось таким чином:У сучасних індустріальних суспільствах більшість людей майже ніколи не бачить мертвих тварин. Тварини існують у двох формах досвіду. Або живі у природі чи зоопарку. Або вже перетворені на продукт харчування. Тому коли сучасна людина дивиться на печерні малюнки, вона автоматично читає їх як зображення живих тварин у русі.Для людей палеоліту досвід був інший. Вони постійно мали справу з полюванням, обробкою туш, пораненими або вбитими тваринами. Мертва тварина була звичайною частиною повсякденного життя. Через це тварин у печерних зображеннях можна інтерпретувати як положення мертвого або смертельно пораненого тіла.
але важливе тут не те, чи справді на малюнку зображено мертвого кабана чи живого, а сама концепція аберантого декодування.Яка показує, що наше розуміння образів майже завжди формується під впливом культури, епохи та середовища, в якому ми живемо. Через це ми неминуче накладаємо власні уявлення на смисли, створені людьми іншого часу.
З книги Довідник диктатора: чому погана поведінка майже завжди є доброю політикою133 сторінка Небезпеки меритократіїМеритократія («влада гідних») — це система управління, де керівні посади займають найбільш здібні, талановиті та працелюбні люди, незалежно від їхнього соціального чи економічного походження. Один урок, який слід пам'ятати полягає в тому, що хорошої роботи недостатньо для забезпечення політичного виживання. Це правда, незалежно від того, чи керує людина бізнесом, благодійною організацією чи національним урядом.Наскільки ефективність роботи лідера впливає на його збереження на посаді, є дуже суб’єктивним питанням.Може здатися очевидним, що важливо мати в коаліції ключових прихильників людей, які компетентні у виконанні обов’язків, пов’язаних з впровадженням політики лідера. Але автократія — це не про належне управління.Йдеться про те, що добре для лідера, а не про те, що добре для народу. Насправді, наявність компетентних міністрів або компетентних членів правління корпорацій може бути небезпечною помилкою. Зрештою, компетентні люди є потенційними (і потенційно компетентними) суперниками.Три найважливіші характеристики коаліції:(1) Відданість;(2) Відданість;(3) Лояльність.Успішні лідери оточують себе довіреними друзями та родиною та позбавляються будь-яких амбітних прихильників.Наприклад Саддам Хусейн в Іраку, як і Іді Амін в Уганді та багато інших майбутніх національних лідерів, починав як вуличний бандит. Автократам не потрібні випускники Вест-Пойнта для захисту. Прийшовши до влади, такі люди, як Амін і Хусейн, мудро оточують себе довіреними членами свого племені чи клану, призначаючи їх на найважливіші посади — ті, що пов’язані з силою та грошима — і вбиваючи будь-кого, хто може виявитися їхнім суперником.Саддам Хусейн підготував прихід до влади через контроль над ключовим ресурсом країни. У 1972 році він очолив націоналізацію нафтової галузі Іраку, що дало йому контроль над основними фінансовими потоками держави. У 1979 році він змусив президента Ахмеда Хассана аль Бакра піти у відставку і сам став главою держави.Одразу після цього він провів масштабну чистку у правлячій партії Баас. На спеціально скликаному засіданні партійного керівництва було оголошено про змову проти нього. Десятки людей публічно назвали співучасниками і вивели із зали. Частину з них негайно засудили до страти, інші були страчені протягом наступних днів. Загалом у процесі консолідації влади було ліквідовано приблизно 450 представників партійної еліти.Серед страчених були добре освічені та впливові люди: професори, військові офіцери, юристи, судді, бізнесмени, журналісти та релігійні діячі.Логіка цієї чистки полягала у простому принципі політичного виживання. Люди, які допомогли лідеру прийти до влади, потенційно можуть його і усунути, тому автократи прагнуть усунути всіх можливих конкурентів і залишити поруч лише найбільш лояльних.
З книги Довідник диктатора: чому погана поведінка майже завжди є доброю політикою44 сторінка Чесноти 3-D політикиВам може бути важко повірити, що саме ці три виміри керують усіма різноманітними системами лідерства у світі. Зрештою, наш досвід підтверджує, що на одному кінці політичного спектру ми маємо автократів і тиранів — жахливих, егоїстичних головорізів, які час від часу вдаються до психопатології. На іншому кінці ми маємо демократів — обраних представників, президентів і прем’єр-міністрів, які є доброзичливими охоронцями свободи. Лідери з цих двох світів, запевняємо ми себе, мають бути зовсім різними світами!Це зручна вигадка, але все ж таки вигадка. Уряди не відрізняються за своєю природою. Вони відрізняються за вимірами своїх селекторів та переможних коаліцій. Ці виміри обмежують або звільняють те, що лідери можуть і повинні робити, щоб зберегти свої посади. Наскільки обмежений чи звільнений лідер, залежить від того, як взаємодіють селекторні групи та переможні коаліції.Існує неймовірна різноманітність політичних систем, головним чином тому, що люди дивовижно винахідливі в маніпулюванні політикою на свою користь. Лідери встановлюють правила, щоб надати всім громадянам право голосу, створюючи безліч нових взаємозамінних кандидатів, але потім встановлюють межі виборчих округів, підбираючи колоду основних виборців, щоб забезпечити перемогу своїх бажаних кандидатів.Демократичні еліти можуть змінювати правила виборів. Вони можуть вимагати абсолютної більшості, проводити другий тур або використовувати пропорційне представництво і коаліції. Кожне з цих та безліч інших правил легко може відповідати нашій вірі в демократію, проте кожне може — і призводить — до радикально різних результатів.Ми повинні пам’ятати, що такі ярлики, як демократія чи диктатура, є зручними, але лише зручними.
Прочитав вчора цікавий афоризм:"Зупинений годинник показує правильний час двічі на день."Це було в контексті передбачення майбутнього й означало, що зламаний годинник, система, яка повністю не працює або не має механізму для правильного вимірювання часу, інколи все одно збігається з реальністю.Якщо годинник зупинився, наприклад, на 10:30, то протягом доби реальний час двічі проходить через 10:30. Один раз вранці й один раз ввечері. У ці два моменти показник годинника випадково стає правильним, хоча сам годинник не функціонує.
І найцікавіше стається тоді, коли ми переносимо цей афоризм на логіку та людську дискусію:Навіть людина, яка систематично помиляється або використовує хибну методологію, іноді може сказати щось правильне.але це не робить її аргументацію надійною, бо правильність виникає випадково, а не через коректний метод. Це пояснює чому деякі передбачення тарологів, астрологів, хіромантів і ще багато кого буває спрацьовує — випадковість. І на цьому можна було б закінчити, але виявилось, що цей айсберг має подвійне дно, тому чи чули ви колись щось про класичну теорія знання JTB Вона бере свій початок ще у Платона, який пояснював, що просто правильна думка ще не є знанням. Якщо людина випадково сказала щось правильне, це лише вгадування. Щоб це стало знанням, потрібне обґрунтування.Наприклад твердження за вікном іде дощ є знанням лише тоді, коли виконані три умови:людина переконана що дощ ідеу неї є підстави так вважати наприклад вона бачить або чує дощі дощ справді іде Ця модель довгий час була домінуючою, поки у 20 столітті не сталась одна подія, яка все змінила ...
Якось почув думку, що сучасна музика втратила мистецький наратив. Сьогодні це індустрія алгоритмів та другосортних сенсів.Чи погоджуєтесь ви з нею? І поки ви думаєте, я розкажу вам про скарб, який знайшов.Це пісня Son of Joy від автора Stomae.Дії пісні відбуваються на похороні жінки, яку за життя суспільство не визнавало як повноцінну людину, але після смерті раптом наділяє мовою поваги, ритуалами і символічним включенням у колективну мораль.Сам похорон не просто сцена, а інверсія: за життя вона була поза нормою, після смерті її інтегрують у неї.Але хто ця жінка? Вона була повією.А сама пісня це виправдальний трибунал, але для кого?І тут з'являється три акти — структура пісні:Перший куплет розповідає про виправдання клієнта померлої повії. Він будує свою позицію через самотність і потребу в близькості, ніби це знімає з нього моральну відповідальність. У цьому виправданні одразу видно розрив: він говорить про ніжність, але діє як споживач.
Жодної взаємності, лише використання.Тому його потреба це не аргумент, а прикриття.Другий куплет це логіка сутенера. Тут з’являється інша форма легітимації — економічна.Він говорить як менеджер системи: про безпеку, про організацію, про те, що без нього все було б гірше.
Але це класична конструкція влади, яка виправдовує себе через функцію.У певний момент стає очевидно, що його захист є одночасно і контролем, і джерелом залежності. Він не просто учасник, він той, хто структурує саму можливість експлуатації.Третій куплет це голос закону — поліцейського.І тут відбувається найцікавіше. Закон подається як нейтральна рамка, як щось поза моральними оцінками. Але дуже швидко ця нейтральність руйнується, і в мові з’являється зневага.Це показує, що навіть інституційний рівень не є відокремленим від упереджень.Закон не просто регулює — він відтворює соціальну ієрархію.І всі три голоси об’єднує одна структура: кожен із них говорить так, ніби він не є проблемою. Вони не заперечують факту існування повії, вони заперечують власну причетність до умов, які це існування сформували.Це і є той виправдальний трибунал, але він не судить, він раціоналізує.В кінці похорон стає місцем формування колективного упередження, яке не може існувати без упереджених і тих кого упереджують.Є ті, хто судять, і ті, кого судять. Без цієї асиметрії сама система не працює.Навіть сама назва пісні Fils de joie означає Сини радості. Але це іронія: замість образи син повії акцент переноситься на тих, хто користується її послугами.
Саме тому мистецтво ще живе і буде жити поки ми його будемо розуміти...https://www.youtube.com/watch?v=M7Z2tgJo8Hg
Якщо ви боялись детермінізму та відсутності свободи волі, то я знайшов ліки.Знайомтесь — нередуктивна фізикалістська лібертаріанська свобода волі.поки прочитаєш язика зламаєш...За нею людина є повністю фізична. Є тільки тіло і мозок. Ніякої окремої нематеріальної душі як окремої субстанції немає.Але в мозку виникають не лише фізичні процеси, а й ментальні властивості, наприклад:Біль, бажання, намір, сумнів. Це не окрема речовина, але це й не просто опис нейронів мовою фізики.
Саме це називають дуалізмом властивостей: існує один тип субстанції — фізична, але два типи властивостей — фізичні і ментальні. Ментальні залежать від мозку, але не зводяться повністю до нього.Свобода волі в такому випадку виглядає як індетермінізм:навіть якщо ти знаєш повний стан і закони, все одно можливі кілька різних продовжень.Детермінізм же навпаки: Якщо знати все про світ зараз, то можна точно сказати, що станеться далі.І іншого варіанту бути не може. Джерела:Дуалізм властивостейhttps://en.wikipedia.org/wiki/Property_dualismНередуктивна фізикалістська лібертаріанська свобода воліhttps://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/0020174X.2023.2166982
CEO культ або культ генерального директораЦе модель корпоративної культури, яка з'явилась в американському бізнесі в другій половини 20 століття. У ній генеральний директор стає центральною публічною фігурою компанії, персоніфікує її стратегію, виступає головним комунікатором із медіа, інвесторами та державою і часто сприймається як головний символ успіху компанії, наприклад: Стів Джобс, Ілон Маск, Джефф Безос, Марк Цукерберг.
Головна небезпека та ілюзія такого методу в тому, що компанія починає залежати від однієї людини, а складні рішення зводяться до “генія керівника”. Це послаблює колективну експертизу, концентрує владу, ускладнює критику.І що найцікавіше існує інший вид корпоративної культури, який має набагато довшу історію.Це модель закритого колегіального управління.В такій схемі існує виключно назва компанії, а її керівників, раду управління та родину, якій належить компанія — ніхто не знає.Чудовим прикладом буде компанія Hoffmann-La Roche, яка в часи час Другої світової війни працювали в системі воєнної економіки Третього рейху, але по закінченню війни, ніхто з них не поніс корпоративної відповідальності.А родина, якій понад 200 років належала компанія тихо жила у спокійній Швейцарії. Джерела:https://www.managementtoday.co.uk/its-time-end-cult-ceo/leadership-lessons/article/1431285
Цікавинка:Шукаю інформацію по найбільшій змові фарм компаній 20 століття і побачив ось таке цікаве повідомлення від британського видання The Guardian:«Під тиском, незламний.Термінові загрози, з якими сьогодні стикається вільна преса, були б немислимими протягом більшої частини 204-річної історії газети “Гардіан”.З огляду на те, що великі технологічні компанії, мільярдери та авторитарні лідери захоплюють дедалі більше контролю над світовими новинами та інформацією, наша незалежна журналістика потребує вашої підтримки.Ми цінуємо все, що ви можете пожертвувати, але щомісячна підписка має найбільший вплив, дозволяючи збільшити інвестиції в нашу найважливішу, безстрашну журналістику. Дякуємо.»
Мене це зацікавило, що таке популярне медіа пише такою прямою мовою ім'я того кого не можна називати.Але як виявилось історично, видання послідовно критикувало авторитарні режими, включно з нацистською Німеччиною у 1930-х роках, і відоме масштабними розслідуваннями державного стеження, корупції та корпоративних зловживань.
Яке цікаве соціальне явище знайшов "моральна паніка".Це процес, коли в суспільстві формується масове переконання, що певна група людей, ідея, технологія або поведінка становлять серйозну загрозу суспільним цінностям, безпеці чи порядку, при цьому реальна небезпека часто перебільшується або подається непропорційно фактам.Це явище зазвичай виникає через поєднання сенсаційного медіависвітлення, політичних заяв, діяльності "моральних авторитетів" та соціальної тривоги, після чого встановлюються нові закони або репресивні заходи.Приклади:Полювання на відьом у Європі раннього Нового часу"Червона загроза" та антикомуністична паніка у США Паніка "сатанинських культів" у США 1980 роківПаніка навколо рок та метал музики як "диявольського впливу"Паніка щодо відеоігор як причини насильства серед підлітківПаніка перед коміксами як фактором "морального розкладання молоді" у 1950 рокахПаніка щодо наркотиків і епідемії креку у США 1980 роківПаніка перед мігрантами як джерелом злочинності у різних країнахПаніка щодо інтернету як середовища "таємних злочинних мереж"Джерело:https://en.wikipedia.org/wiki/Moral_panic
TGLIST.COM.UA
