Теорія спіралі мовчанняВиявляється, якщо в певному середовищі одна думка здається думкою більшості, наприклад, що вакцинація це правильна й безпечна позиція — люди з протилежною думкою або сумнівами часто починають мовчати.Не тому, що вони змінили погляди, а тому, що бояться осуду, конфлікту, втрати репутації або соціальної ізоляції.Через це позиція більшості звучить ще сильніше, а позиція меншості стає менш видимою. З боку може здаватися, що майже всі думають однаково, хоча частина людей просто перестала говорити.Ось це і називають — спіраллю мовчання. На рівні техніки ця теорія бере за основу не об’єктивність факту, а його репрезентацію із різних точок зору.Тобто важливо не лише те, що є правдою, а й те, як ця правда виглядає в очах групи.Людина оцінює не тільки саму тему, а й реакцію середовища на цю тему. Хто говорить впевнено. Кого підтримують. Кого висміюють. Кого називають нормальним, а кого небезпечним, дурним або неправильним.І після цього людина приймає соціальне рішення: говорити чи промовчати.Якщо їй здається, що її позиція слабка, непопулярна або карається осудом, вона частіше мовчить. Але саме це мовчання робить її позицію ще менш видимою.
Із книги Карла Поппера "Логіка наукового відкриття""Якщо ми ігноруємо те, що думають або думали в минулому інші люди, то раціональна дискусія має закінчитися, хоча кожен з нас може продовжувати щасливо розмовляти сам із собою.Деякі філософи зробили розмови з собою чеснотою; можливо, тому, що вони відчували, що немає нікого іншого, з ким варто було б розмовляти.Я боюся, що практика філософування на цьому дещо піднесеному рівні може бути симптомом занепаду раціональної дискусії.Безсумнівно, Бог розмовляє переважно з Собою, тому що Йому немає з ким варто було б розмовляти.Але філософ повинен знати, що він не більш богоподібний, ніж будь яка інша людина".
Контекст: Поппер критикує філософію, яка замикається в собі й ігнорує чужі аргументи, традицію та критику. Для нього раціональність це не самотній монолог, а відкрита дискусія, де ідеї перевіряються через заперечення.Філософія, яка вважає, що істину можна вивести з одного великого принципу майже без зовнішньої перевірки. Частково це можна побачити в абсолютному ідеалізмі Геґеля або в деяких формах метафізичних систем, де побудова виглядає завершеною ще до зіткнення з досвідом і критикою.
Чи задумувались ви колись, що таке метафори і чому деякі люди кажуть, що вони ніколи не бувають абсолютно точними, а є тільки прикрасою мови?Уявімо, що хтось каже: Час летить
Ми з вами не думаємо, що час має крила. Ми не уявляємо годинник, який вилетів у вікно. Ми просто розуміємо, що час минає швидко.Або хтось каже:У нього камʼяне серце
Ми не думаємо, що в людини в грудях справжній камінь. Ми розуміємо, що ця людина холодна, жорстка або нечутлива.У побутовому сенсі метафора це коли ми пояснюємо одну річ через іншу. Не буквально, а через образ.Саме тому метафору довго вважали просто прикрасою мови.Бо на поверхні вона виглядає як красивий, але неточний спосіб сказати те саме іншими словами. Але у 1954 році стануться великі зміни. Філософ Макс Блек запропонував інший погляд на метафору. Знайомтесь — інтеракційна теорія метафори Макса БлекаЗа теорією Блека, метафора це не просто заміна одного слова іншим. Вона працює набагато складніше.Метафора змушує дві різні системи значень взаємодіяти між собою.Наприклад, коли ми кажемо:Людина це вовк!
Ми не маємо на увазі, що людина буквально перетворилася на тварину.Ми беремо образ вовка і переносимо його на людину. Разом з цим образом приходять хижість, небезпека, інстинкт, полювання, зграя, жорсткість. І після цього ми вже дивимось на людину не нейтрально, а через цей фільтр.Тобто метафора не просто описує предмет. Вона змінює спосіб, у який ми його бачимо. Вона підсвічує одні риси і ховає інші. Якщо назвати людину вовком, ми почнемо бачити в ній агресію і небезпеку. Але можемо не побачити вразливість, страх, залежність від середовища або інші складніші причини поведінки.Макс Блек створив по праву революційну теорію в якій метафора створює новий сенс через взаємодію двох образів. Один образ не просто замінює інший. Вони починають працювати разом. Людина змінюється через образ вовка, а вовк у цій фразі теж перестає бути просто твариною — він стає моделлю людської поведінки.Саме тому метафора це не просто прикраса мови. Це частина нашого мислення. Вона може допомогти нам краще зрозуміти явище, але може і спотворити його. Бо кожна метафора щось показує, а щось прибирає з поля зору. Наприклад коли ми кажемо: Мозок це компʼютер
Ми починаємо бачити обробку інформації, памʼять, сигнали і алгоритми. Але можемо забути, що мозок це жива біологічна система, а не просто залізо з програмою.__________________________Як це працює технічно:У Блека є два елементи: головний субʼєкт і допоміжний субʼєкт Головний субʼєкт це те, про що ми насправді говоримо. Допоміжний субʼєкт це образ, через який ми на це дивимось.У фразі — людина це вовк — головний субʼєкт це людина, а допоміжний субʼєкт це вовк.Логічна структура:є людина → додаємо образ вовка → увага переходить на хижість і небезпеку → інші риси людини відходять на другий план → метафора змінює не саму людину, а наше сприйняття цієї людини.
Вчора була нагода подумати про цікаве. Виявляється, що існує ідея ускладненого простору — ідея новизни, якщо коротко, то Всесвіт та рух породжують складність та новизну будь яких систем, що знаходяться в середині них.Працює це за такою логікою: Всесвіт не просто містить речі, а породжує новизну через рух, час і взаємодію.Складність наростає рівнями: матерія → хімія → життя → свідомість → культура → технології
І якщо слідувати цій логікі далі, то людина не є чимось, що виходить за межі Всесвіту.Людина є одним із його тимчасових складних режимів. Ми не стоїмо над природою чи поза нею, ми є способом, у який природа на певному етапі почала бачити, памʼятати, моделювати і пояснювати саму себе.І з цього вже випливає декілька цікавих висновків. Те, що прийде після людини, не обовʼязково має бути зрозумілим людині. Так само як молекула не розуміє клітину, клітина не розуміє свідомість, а окремий нейрон не розуміє культуру, людина може не мати когнітивного доступу до наступного рівня складності.Нові системи можуть бути не просто розумнішими за нас. Вони можуть бути інакшими за самою структурою свого досвіду, цілей, часу, памʼяті й мислення. Для нас вони можуть виглядати як хаос, загроза, бог, машина або помилка, хоча насправді це може бути просто наступний рівень організації матерії.І тут виникає головне запитання:Чи будемо ми здатні розпізнати наступну форму складності — зрозуміти, що вона вже тут? Ну а далі я прокинувся і зрозумів, що це був просто цікавий сон...
— Довгий час я бачив, як наркотики заполоняють вулиці України, і хочу вас запитати, чи будемо ми взагалі думати про наших дітей?— Саме тому закон про криміналізацію будь чого та строк від 30 років ув'язнення будь кому буде правильним з морального погляду — нам потрібно думати про дітей!____________________________Зараз ви прочитали цікавий та досить популярний риторичний прийом в Америці, який повсюдно використовувався політиками та іншими активістами у 20 столітті.Він має назву "Подумайте про дітей".Працює він за такою логічною схемою: 1. Спершу береться тема, яка викликає сильну тривогу, наприклад наркотики, насильство, цензура, інтернет, сексуальність, освіта або безпека.2. У центр обговорення ставиться не сама проблема, не факти, не статистика і не наслідки закону, а образ дитини як максимально вразливої істоти.
Після цього будь яка незгода з пропозицією починає виглядати не як раціональна критика, а як байдужість до дітей.Тобто фокус зміщується. Ми вже не питаємо: чи працюватиме цей закон? Чи не створить він більше шкоди? Чи не буде він несправедливим? Чи є докази, що саме така міра потрібна?
Натомість виникає емоційна пастка:Якщо ти проти цього рішення, значить, ти не думаєш про дітей.Переважно його використовують для морального тиску, цензури, посилення покарань, обмеження свобод або проштовхування політичних рішень, які важко захистити спокійною логікою.Справжня сила цього аргументу в тому, що той хто буде незгодним відразу стає морально підозрілим ще до того, як той почне говорити.В мистецтві дебатів цей прийом має назву апеляція до емоцій. Ну і найцікавіше, що в американській культурі цей прийом досить давно висміяний та має образ мему. У Сімпсонах показали його через персонажку Гелен Лавджой, яка під час будь якої суспільної паніки вигукує:Хтось подумав про дітей?
Матеріали, які були основою до відео Амфетамін та війна: історія військового застосуванняКнига:“Вбивчий кайф: історія війни у шести наркотиках” Пітер АндреасЦе основна книга, вона пояснює як наркотики системно вплетені у війни протягом історії: від інструменту витривалості і контролю солдатів до економіки конфліктів і політики держав.
Книга:“Наркотики і сучасна війна” Пол Рекстон КанВона коротенька і пояснює як наркотики працюють у сучасних конфліктах: фінансують війни, використовуються бійцями і стають частиною самої структури конфлікту
Книги я перекладав сам через машинний переклад, тому в деяких місцях можуть бути помилки. Також цікаві есе на тему таємних досліджень СШАДивні дива — військові та нейробіологи ЦРУ в секретних проектах експериментів на людях у Сполучених Штатах (1945-1975):https://kranion.es/es/2023/stranger-things-neurocientificos-militares-y-de-la-cia-en-proyectos-secretos-de-experimentacion-humana-en-los-estados-unidos-1945-1975/З нього ви детально дізнаєтесь про експерименти з психоактивними речовинами на людях, роль військових і спецслужб.Також чудова стаття theguardian на тему військових експериментів з психоактивними речовинами та програми Еджвуд, де тестували вплив хімічних агентів на людей:https://www.theguardian.com/tv-and-radio/2022/jun/09/dr-delirium-and-the-edgewood-experiments-documentaryФільм "Доктор Деліріум та експерименти Еджвуд"https://www.youtube.com/watch?v=UH0nX_Gz5REЗ нього ви дізнаєтесь як саме проводились експерименти: солдатам давали психоактивні речовини без повного розуміння наслідків, досліджували галюцинації, втрату контролю і зміну поведінки з метою створення “несмертельної” зброї впливу на психіку.
там є субтитри українські, потрібно обрати автоматичний переклад
Задача зверху створена за типом задач для перевірки теорії розуму:здатності моделювати психічні стани іншої людини і відокремлювати їх від власних інтерпретацій
Цей підхід був введений у науку дослідниками Девід Премак та Гай Вудрафф у 1978 році, а канонічною задачею такого типу є тест Саллі–Енн.У цій ситуації Марина не просто шукає навушники, а інтерпретує дію Артема через вже сформоване переконання про нього.розв’язок виглядає так:1. Марина була переконана, що Артем насміхається з неї2. Реальність показала, що Артем сказав правдуу цей момент виникає когнітивний дисонанс — її модель наміру іншої людини не співпадає з фактом.перша реакція — коротке здивування або збентеження як сигнал помилки.друга реакція — сором або незручність, бо помилка виявляється на її стороні, у неправильній інтерпретації наміру Артема.Далі можливі різні варіанти реакцій, тому тут немає однієї правильної емоції.І в цьому вся суть:задача не про навушники, а про те, як люди будують і змінюють уявлення про наміри інших.
Цікавинка:Інтерналізований ейблізм
Інтерналізований це психологічне поняття, що означає процес, коли зовнішні дії, норми або способи мислення поступово засвоюються і починають сприйматись людиною як власні внутрішні.
На додачу до ейблізму існує ще йінтерналізований ейблізм.Це момент, коли дискримінація вже не лише діє ззовні через освіту, медицину, працевлаштування, публічний простір чи ставлення інших людей, а проникає всередину самої людини. Тоді негативні уявлення про аутизм чи інвалідність починають сприйматися не як чужі упередження, а як нібито законна правда про себе.Саме так аутична людина може почати відкидати власну ідентичність, пригнічувати справжнє себе і намагатися будь якою ціною здаватися нейротиповою.Замість того щоб бачити реальну проблему у нестачі підтримки, розуміння та прийняття, людина починає пояснювати свої труднощі власною недосконалістю, слабкістю характеру або нібито особистою неспроможністю.Ейблізм у такому випадку вже не просто тисне ззовні. Він починає говорити внутрішнім голосом.Через це людина може приховувати свої риси, соромитися своєї поведінки, вважати себе дивною, менш здібною, недостатньо розумною, грубою, антисоціальною або просто такою, що недостатньо старається.Вона може змінювати зовнішність, манеру поведінки, стиль одягу, щоб більше відповідати очікуванням оточення, поступово відмовляючись від власних уподобань.З часом це перетворюється на постійне внутрішнє самозвинувачення, коли людина вже сама карає себе за те, що не відповідає чужим нормам.Наприклад, така людина може казати іншим аутичним людям: та просто контролюй себе, не вигадуй, усі ж якось терплять, ти просто не стараєшся, не показуй це нікому, бо будеш дивно виглядати.
Вона може висміювати стимінг, засуджувати потребу в тиші, знецінювати сенсорне перевантаження, називати адаптації пільгами для слабких або вимагати, щоб усі поводилися нормально.Тобто людина, яка сама постраждала від ейблізму, починає повторювати його вже щодо інших.
Цікавинка:ЕйблізмЦе системна дискримінація, упереджене ставлення та соціальні бар'єри, спрямовані проти людей з інвалідністю, розладами або нейровідмінністю, засновані на переконанні, що типові здібності, типова поведінка, типове мислення і типове функціонування є вищими, правильнішими та бажанішими.По суті, ейблізм корениться в припущенні, що люди, які відрізняються фізично, психічно, когнітивно або сенсорно, потребують "виправлення", їх починають визначати не як повноцінних людей, а через їхній стан, діагноз, розлад чи особливість розвитку.Як і расизм чи сексизм, ейблізм класифікує цілі групи людей як "менш гідні", "менш зручні", "менш повноцінні" і включає шкідливі стереотипи, помилкові уявлення та грубі узагальнення, наприклад:Людину з фізичною інвалідністю автоматично сприймають як менш самостійну, менш компетентну або таку, що обов’язково потребує жалю.Людину з аутизмом вважають просто дивною або холодною.Людину з РДУГ ледачою і безвідповідальноюЛюдину з депресією слабкою
І що найцікавіше проблема дуже часто не в людині, а в середовищі, яке визнає нормою лише один "правильний" спосіб існування, а все інше сприймає як відхилення.
Мозок старіє швидше, коли ти живеш у токсичному середовищіСаме з такими словами три дні тому у науковому журналі Nature Medicine було опубліковано дослідження про вплив середовища на старіння нашого мозку. І як виявилось, найбільшого удару по нашому мозку наносить не окремий фактор, а їх поєднання:
Коли середовище складається з кількох ризиків одночасно, їхній ефект не додається, а множиться — синдемічно.
Дослідники проаналізували дані понад 18 тисяч людей із 34 країн і показали, що мозок старіє не лінійно, а через накопичення і взаємодію факторів середовища — цю систему називають експосомою.Це сукупність усіх зовнішніх впливів на людину протягом життя, які не є генетикою: повітря, яким ми дихаємо, рівень бідності, доступ до медицини, кількість зелених зон і навіть політична стабільність країни формують експосому нашого з вами життя.
І що найголовніше всі ці фактори множаться разом, а це означає, що класичне уявлення про здоровий спосіб життя як головний інструмент контролю старіння є частково хибним.Ти можеш правильно харчуватись, займатись спортом і тренувати пам’ять, але якщо твоє середовище системно токсичне, ці зусилля працюють у значно слабшому режимі — пишуть науковці.Також цікаво, що в досліджені зазначають, що різні типи факторів б’ють по різних системах мозку.Фізичні впливи, такі як забруднення чи спека, пов’язані зі структурними змінами в ділянках, відповідальних за пам’ять і емоційну регуляцію.Соціальні фактори, як бідність чи хронічний стрес, більше впливають на функціональні мережі, пов’язані з мисленням і поведінкою.І найіронічніше в цьому те, що виявляється політика впливає на наш з вами мозок, навіть він не може бути поза нею.
TGLIST.COM.UA
