книжкова дегустаторка🍷📚

👩 памʼятаєте, я розповідала вам про котів в східній літературі, і там серед переліку книг була дуже бажана мною «Щоденник мандрівного кота» Хіро Арікави?так ось, вона вже побачила світ українською, завдяки ARTBOOKS🥹нагадую, чому це повинно бути на ваших полицях:🌹 по-перше, це східна література!🌹 по-друге, це про подорожі в сріблястому фургоні Японією, мальовничі краєвиди і щира дружба кота Нану та його господаря Сатору, які рухаються вперед без жодної іншої мети, окрім як відвідати трьох давніх друзів.🌹 по-третє, це прониклива та щемлива історія про найцінніші спогади, втрати й здобутки, доброту та вірність, яка не залишить нікого байдужим. а це саме те, що потрібно читати восени, в сезон, якому так часом не хватає тепла! 🌹 ну і останнє: «Щоденник мандрівного кота» швидко здобув схвалення критиків і кілька номінацій на літературні премії. а у 2018 році твір також був екранізований, і чорно-білого кота-актора Тома, який зіграв Нану, Хіро Арікава після зйомок забрала до себе, тепер він член її родини (люблю такі милі історії!)так, я вас про однозначно потрібну книжечку (можливо, і не знали, що вона вам потрібна, ахах) до відома поставила - залишилася ваша черга справді подарувати собі трішки тепла!щира моя порада, бо сама з нетерпінням чекаю, коли вона опиниться в моїх руках🥹сайт тут

🧚‍♀️ «З різницею в сім років» Ешлі Постонвидавництво: Віват, 3/5🌟Я не мала зовсім ніяких очікувань від цього ромкому, який ми з клубом обрали, аби відволіктися від негативних історій. І, як можете побачити по оцінці, враження у мене такі собі. В цілому, це було норм. От саме «норм», не нормально.Можливо, це через те, що я розкусила плоттвіст на перших тридцяти сторінках, можливо, бо спекуляція на смерті близької людини впродовж історії мене вибісила, а можливо через надуману проблему, яку авторка намагалася роздути з мухи в слона в другій половині книжці. Але спершу поговоримо про зав’язку.✨ От маємо ми Клементину, якій в спадок дісталася чарівна квартира ака капсула часу. Їй ще померла тітонька розповідала про те, що це часовий портал, де можна зустрітися з людиною, яка живе на сім років в минулому. Клем, звісно, в це не вірила, бо що? Правильно, вона реалістка. Але в один із ньюйорських вечорів вона заходить до своєї квартири і знаходить там незнайомця. Айвена з минулого. Паралельно цьому на роботі, у видавництві, їй приходиться бігати за відомою зіркою кулінарії, аби отримати контракт на його книжку (догадайтеся, хто то насправді виявиться, ахаха). Ну і якось так, вона опиняється між своїм минулим і теперешнім.📖 А зараз поговоримо про історію. Я вкотре переконалася, що не всі книги наразі підходять нам за реальністю. Важко співпереживати героїні і її втраті, коли вона постійно нею спекулює: «а от тітонька…», «а ось вона…», «ні, тітонька б так не зробила…», «а щоб хотіла тітонька?» і так всю книгу. Вибачте, в нашій реальності, коли більшість українців має свою втрату (і не одну), і вчаться справді йти та жити далі, це виглядає комічно. Можливо, я неправильно якось формулюю думку, але в книзі це прямо надто.Друге. Сюжет, попри хронофантастику, очевидний на всі сто. Я справді пробила більшість поворотів, тільки почавши читати. Тому не була вражена чи захоплена історією. А ще тут зіграв фактор того, що авторка надихалася моїм улюбленим фільмом «Будинок біля озера», і я не могла відхарастатися від думки, що це жалюгідна копія. Третє. Я так і не зрозуміла, коли вся правда виплила назовні (це десь трішки більше за половину книжки), чому вони не могли бути разом. Чому Клементина уникала та робила сварки на пустому місці з Айвеном. Виглядало так, наче авторка списалася до точки розкриття, а далі їй треба було добити потрібну кількість слів. Пусто та бездушно.До речі, на обговоренні Уляна підмітила, що авторка пробувала розкрити тему того, як ми змінюємося з часом. Я цього не зауважила під час читання взагалі, і це ще один показник того, що історія слабка. З плюсів: легко читалася. Я швидко покінчила з нею і забула, як страшний сон. Ну ладно, поки презентацію на обговорення робила, то ще трішки помучала себе.В цілому, норм. Але не раджу.#дегустація

🎃 як мене втішило те, що мені вчасно під сезон надіслали кави - вже і книжечки читати бажання появилося.ну майже... все ж досі сиджу на АО3, але з перемінним успіхом беруся до книжок — "Зайчик", до речі, попри всю фантасмагоричність і химерність, йде немов в суху землю. можливо, на це справді впливає кава, бо цього разу Mexico Esmeralda має смак спеції, чорного шоколаду та жовтих яблук (прямо віддає відчуттями в книгу от чесно), а можливо ця історія справді така крута — я, якщо чесно, досі нічого не розумію.🍁 в будь-якому разі, щиро сподіваюся, що у вас справи з книжками та зміною сезону куди кращі! знаю, що багато люблять осінь за атмосферу та теплі читання (досі намагаюся потрапити в цей клуб цінитель, але все ще на "Ви", ахах)☕зі своєї сторони, в вашу атмосферу можу принести лише промокод дегустаторка на каву від 25 Coffee Roasters, який дасть знижку - 15% на всю зернову каву, окрім дріпів, наборів, комбо на цілий місяць до 15.10щира моя порада кави на будь-який смак та тип (обов'язково пригляньтеся до тієї, що в мене - вона неймовірна!)

🎵«Вініл» Валерія Бабковидавництво: Віхола, 5/5✨Це було чудесно. Я вкотре переконалася, що люблю романтизовані історії, які відчуваються куди глибше, ніж набір букв. Тут кожне слово пронизане якимсь іншим сенсорним відчуттям: ароматом, звуком, асоціацією. Просто вау. Мене брали дрижаки. Я люблю речі. Люблю вініли, на які часом витрачаю більше, ніж можу собі дозволити. Люблю кожну з дюжини баночок зі зволожувальними кремами, заспокійливими сироватками, кислотними ексфоліантами. Мій улюблений запах мила – розмарин і кедр. Так пахне в крамницях із дорогим одягом і непривітними продавцями. Моя улюблена річ в гардеробі – шуба, як у Марго Тененбаум. Вона із секунду на Лісовій. Через мою любов до речей я ніколи не куплю квартиру. Та й хіба вона потрібна? Може, завтра я вирішу поїхати звідси. А може, і не буде ніякого завтра. Важко сказати про що ця книга. Про пошук себе? Про інфантильність? Про втрачене кохання та недомовки? Про війну? Про відпочинок? Про людей? Про своє «я»? Не знаю. Мені здається, ця невеличка історія вміщує в собі все і нічого разом. Ось такий парадокс, бо, почавши про щось розповідати, я зачеплю все, але нічого так і не розкажу. І в цьому є та прекрасність, що мене зачепила. Вона мені відгукується своєю меланхолією, пошуком життя та буденністю. Авторка зробила чудовий зріз нашого часу, трішки старшого покоління і проблем, які насичують наше життя. Що я тут роблю? Чому вирішила, що ця подорож може витягнути мене з болота, яке хоч і болото, проте таке знайоме й затишне? Бо так було колись? Колись подорожі вміли повертати до життя, підкручувати яскравість кольорів, додавати насиченості смакам. Тепер вони радше підкреслюють, що не так зі світом. Моїм, а може, і нашим спільним. Тут неймовірний Київ: живий, бурхливий та рідний. Тут чудові люди: неідеальні, але щирі. І тут буденність, яка так чи інакше переривається війною. Та, ця тема всю історію йде нога в ногу з героїнею та нами, вкотре підтверджуючи свою жахливість. І окрема похвала авторці, що так вміло описала відчуття, які я ніяк не могла ідентифікувати. Лише послухайте наступне:Ми залишаємося біля бару, бо всі столики зайняті, та й тут веселіше, людніше. Спустошені келихи, веселий гамір, і ню-джаз у колонках допомагають на мить забути про війну. Перенестися в так зване до. Це забуття триває рівно стільки, щоби встигнути вмочити в нього палець ноги, але не стати всією стопою. І такого в книзі багато. Щирого, гіркого, меланхолійного та живого. Не знаю, я справді в щирому захваті і хочу, щоб якнайбільше людей прочитали цю історію. Не певна, що всім відгукнеться, але тим, хто відчуває себе загубленим, без майбутнього, втраченим – це маст рід. Абсолютна порада. Просто в топ року.#дегустація

болитья прочитала лише перший розділ, а сльози вже комком стоять в горліживо, щиро, боляче - наче і читаєш про місця, в яких не була, і вже, на жаль, не побуваєш, а над тобою дамокловим мечем висить існування русні і відчайдушна несправедливість, що цього не можна прибрати. спалити. забрати. знищити«Контурні карти памʼяті» - книжечка маленька, біля ста сторінок, але не певна, чи дочитаю до кінця за вечір, бо відгукується сумом, несправедливістю і люттюМинуле обдаровує нас ейфорією спогадів. Тільки-от одне — бачити природне старіння місця, насолоджуючись цим усвідомленим процесом, інше ж — спостерігати одномоментне руйнування звичного світу, яким би недосконалим той світ не був. Чому ми всі так рідко пишемо нашим старим? Чому їм майже немає місця а нашому підлітковому, юнацькому, молодому житті? Чому ми вважаємо, що вони — вічні, а тому — все ще встигнеться? Думка знову впирається у війну. В те, що руські знову та знову нищать наші цивілізації. А як не нищать, то крадуть для того, щоб наступний блок пафосно крикнув на весь світ: «Да, скіфи, да, азіати ми с раскосимі і жаднимі очамі!». Жодних заперечень щодо жадібних ординських очей. Явка з повинною як вона є. Але — ну які скіфи?Скіфи не жили на болотах. А в Часовому Ярі — жили. Задовго до нас. На вулиці Горького. Вони б дуже сміялися, якби побачили свою радянську адресу.

ну і останній подаруночок, який мене очікував по приїзду зі Львова, від ВСЛ!🥹📎перше, ПЕРШЕ! мені надіслали мою бажану «Втрачена бібліотека» Ребекка Стед, Венді Маас, про яку я розповідала ось тут, а тут показувала красивезну англійську обкладинку. це дитяча книга, орієнтована на 9-12 років про саморобну бібліотеку, яку охороняє великий рудий кіт. одинадцятирічний Еван бере з полички дві пошарпані книжки, навіть не підозрюючи, що його життя ось-ось зміниться. разом зі своїм найкращим другом Еван швидко виявляє зв’язок між однією зі старих книг і давньою подією, про яку ніхто з дорослих не хоче розмовляти. тож двоє хлопців починають власне розслідування — і знаходять відповіді, які назавжди змінять не лише їхнє майбутнє, а й майбутнє всього міста. відчується як ті самі ліки від хандри та зневір'я в людство. нікого не здивує, якщо я скажу, що почала її читати?)а ще подивіться на цей неймовірний форзац! ну як не милуватися і не пищати від захвату?😭📎друга і не менш прекрасна історія «Аромат щастя найсильніший під час дощу» Віржіні Ґрімальді - вона оповідає про жінку, світ якої зруйнувався після слів чоловіка «я хочу розлучення». повернувшись в батьківський дім разом зі своїм сином, вона відчуває апатію та одноманітність буднів, аж поки не вирішує взяти себе в руки і не спробувати відновити згаслі почуття чоловіка своїми листами-згадками про минуле, тепле та прекрасне, яке їх пов'язувало. та минуле може ховати в собі найнещадніші таємниці…сказати чесно, я її захотіла, бо мені цікаві переконання головної героїні, що їй точно потрібно вертати чоловіка і їхній шлюб після відсутності почуттів між ними. ні, я зовсім її не засуджую і не маю упереджень, що ви! я ж ще і самої історії не знаю, просто... ну цікаво😁👀а ще я дуже обожнюю, коли ВСЛ робить корінці в такому форматі - такі незвичні і естетичні як на мене📎і останній неймовірний лот - «Нескінченна історія» Міхаель Енде, уже культова підліткова класика. це книга про книгу, яка так полонить увагу звичайного хлопчика Бастіана, що він потрапляє в іншу реальність, у чарівну країну Фантазію, щоб вплинути на хід подій і порятувати Дитинну Царівну. детальніше розповідала ось тут. щиро кайфую від оформлення: величне, чарівне, а ці перепади кольорового тексту! давно я не зустрічала такого на нашому ринку (принаймні серед тих книг, що втрапляли в мій кругозір). хочеться відразу читати✨так сильно вдячна за цю підбірку легкого чтива, аби відволіктися від гнітючої буденності і згадати всю дитячу безтурботність, що не можу підібрати слів. просто знайте, я усміхаюсь, як Чеширський кіт і йду читати про іншого кота і його бібліотеку з цієї підбірки

тут хвайно насправдіпереселивши свій інтровертизм, підбухнувши по принципу Елі, мені стало легше і спокійніше чіплятися до знайомих мені людей. ну ладно, по більшій мірі - це заслуга Елі, яка з усіма мене знайомила, та сам факт!мене дуже втішає, що сам фестиваль має малу місцину: все компактно і близько (але побігати на ВДНГ на КК2025 також втішає); майже немає натовпу, незважаючи на автограф-сесії Матіос, Кідрука та Павлюка! всі усміхаються, роблять компліменти, тусуються і легко відносяться до спілкування - все ж шарити за певну бульбашку прекрасно і все по рідному!маю фото зі стікером маестро Лесем , де видно мій початковий настрій (закину в коменти): хмурий, закритий та в бажанні кудись сховатися. з часом все нормалізувалося і я наситилася новими знайомствами та людьми. спершу побачила Олесю та Тіну з booktrovert, потім Еля, потім дівчаток з київських Є, які давно вже не із Є, і найголовніше розвіртуалилася з Марією - прекрасною смм-менеджеркою ВСЛ, просто неймовірною людинкою🧡не зловила Юлію Нагорнюк, аби підписати книжку, зате неочікувано здибалися з Євгенією Кузнєцовою, підписала листівку для подруги та чек-флаєр для себе (старічки каналу, іронічно не сміятися!). перекусила смачним кебабом і зараз чілю біля води, очікуючи пиво та хвайне спілкування!книжечок прибавилося, але поки покажу лише «Сад супроти часу», мою щиру бажанку, яку мені подарувала Марія на день народження🥹🩷 прекрасний день!

похопила, що не показала вам книжечки, які позичила в Катрі "на почитати", або людинка спонсорувала мене фентезі та ретелінгами🌸"Цирцея" Мадлен Міллер - нарешті ця книга потрапила в мої руки і я закрию цей гештальт, який поставила собі після "Пісні Ахілла". оповідка авторського бачення про Цирцею, дочку Геліоса, сили якої боявся навіть Зевс. відчуваю справжню трагікомедію і розбите серце.🌸 "Сліпа лють" Наталі Гейнс - колись точно почну збирати колекцію грецький ретелінгів від Вівату, але поки буду милуватися книгами подруги. це свіжий погляд на історію Медузи — жінки, яку перетворили на монстра. за відгуками Каті тут трохи сумбурна, уривчаста оповідь, від чого читати важко, але в цілому їй зайшло, тому потираю руці.🌸 "Контурні карти пам'яті" - цей збірник — вісім есеїв письменників та письменниць — це не просто опис наших пам’яток, зосереджений на самих лише стінах, а також архів приватної пам’яті та путівник у міжчасся місць, які Росія намагається знищити. важлива книга, важлива тема.🌸"Остання оповідка квіткової нареченої" Рошані Чокші - єдине, що я знаю про цю книгу, що це фентезі і це одиночка. Катря підсунула мені її зі словами "Ань, то для твого місячника фентезі". до слова, вона її не читала, тому що очікувати не знаю. якщо маєте якісь враження - діліться, буду рада прочитати!🌸"Ніщо з цього не правда" Ліса Джуелл - взяла уже в останню хвилину, бо спершу не звернула уваги. в якийсь момент похопила, що хочу прочитати детектив / психологічний трилер, а у мене їх зась. тут підкастерка випадково знайомиться з такою собі Джозі, але далеко це знайомство не заходить. за пару днів ситуація повторюється і головна героїня похоплює, що ця таємнича Джозі має дуже великі темні секрети, і вирішує їх дослідити. ну всі так роблять. в цілому, очікую непогано провести час з цією історією.🤎 читали щось з цього? які ваші враження?

🧙‍♀️«Надтаємне товариство незвичайних відьом» Санґу Манданна видавництво: Віват, 5/5✨Тепла, комфортна книжка про магію, яку я так давно шукала і яка нарешті зігріла моє серце. Справжня казка-рефлексія для дорослих, яку я б приписала кожному, кого накриває меланхолія.✨ В центрі сюжету маємо Міку Мун, справжню відьму, яка знімає відео про магію на ютуб та переїздить кожні три місяці, аби ніхто не пізнав її справжню суть. Щотримісяці кожного третього четверга вона зустрічається з іншими відьмами в Таємному товаристві відьм, і це по факту її найближче коло спілкування. Одного разу їй приходить дивний лист з пропозицією роботи в Будинку-Якого-Немає: стати вчителькою трьох юних відьом. Вона не сильно довіряє цьому, бо як вони змогли зрозуміти, що Міка відьма? Але все ж цікавість бере вверх, а ще обставини складуються так, що треба нове житло та гроші, і тому вона їде знайомитися з потенційними роботодавцями. І тут розгортаються інші події.Якщо ти відьма — тебе або використовують, або зживають зі світу. Це чудово — бути просто Мікою, але світ щось не квапиться подарувати мені таку розкіш. Я словами не можу вам передати, наскільки це прекрасна книжка! Окрім цих якостей, вона повниться важливими піднятими темами: довіри, батьків та дітей, лгбт-спільноти, справжнього «я», щирості до себе, свого покликання. Дуже мила та «здорова» любовна лінія. Її хотілося читати і читати, аби дізнатися, як швидко герої дійдуть до справжніх себе і своїх почуттів. Як мені щиро не вистачає таких стосунків в інших книгах. От справді важко знайти подібне: чисте, спокійне, зі щіпкою страху зруйнувати те, що є, і головне, де герої розмовляють, а не ховаються один від одного.Любити когось і дозволяти себе любити – це випробування віри. 🐈‍⬛ Колоритні та запам’ятовувані другорядні персонажі. Авторка явно дуже сильно кайфувала їх описуючи. Я бачила всі їхні дії, смішинки та ситуації, немов фільм – дуже кінематографічно, дуже смішно та потішно. Прямо мій гумор та моя історія. До речі, машина головної героїні носить прізвисько «Мітла», ну чим не прикол?— Я не можу змінити цілий світ, Джеймі. Він занадто великий, упертий і сповнений усілякої гидоти.— А хто взагалі каже, щоб ти змінювала світ? — знизав він плечима. — Що, як спробувати зробити його трошечки кращим? А потім — іще трошки? А тоді — ще… Може, коли вже спливе багато часу після нас, цей світ таки зміниться? Ти заслуговуєш на більше, ніж дозволяєш собі мати. Щира моря порада проти поганого настрою, і в додаток для самотніх вечорів. Захват!#дегустація

🎬так, оскільки мої очі досі не кровлять, хоча подивилися одну із найгірших екранізацій на моїй пам'яті, я прийшла то все розповідати вам"Every day" - це екранізація 2018 року книг Девіда Левітана про дух А. і, напевне, тут потрібно зробити неабиякий акцент на тому, що саме книг, бо в в цілому історія розвертається не так, як ми, читачі та фанати книги, можемо уявити. перша і дууууже велика різниця в тому, що історія нам показується не зі сторони А, а зі сторони Ріанон. і як на мене, це величезне упущення. ми не знаємо думок А, не знаємо його хвилювань та не маємо глибшого розуміння самої механіки його стану. тому в екранізації це виглядало дуже кострубато: Ріанон і її нові друзі! без пояснень і без заглиблення. звісно, можна це списати на те, що автори надихалися саме другою частиною трилогії, де події розписуються від лиця Ріанон, але чому не додати хоча б контексту? і не назвати фільм "another day", як в оригіналі звучить назва другої частини? не зрозуміла цього моменту щиро.друга відмінність - у сюжеті ("Анют, ну цього потрібно було очікувати" - скажете ви, а я скажу: "Надія завжди помирає останньою"). лінію з Нейтаном та його "одержимістю дияволом" тупо обрізали на корню, лише на пару хвилин екранного часу засвітивши, мабуть для того, "аби було". туди ж і отця Дайбожепам'ятінепомнюякйогозвати, який мав пояснити А, що він такий не один. але у кіносвіті він все ж один, а якщо ні, то здогадуйтеся самі💁🏼‍♀️. а ще А вміє залишатися в тілі довше, ніж на день і моє лице було просто🫤в цілому, це було дуже кострубато, обрізано, незрозуміло, абияк... я, знаючи канонічну історію, стримувалася після півгодини перегляду, аби не виключити все до дідькової матері, бо нудно і незрозуміло, а що говорити про людину, яка в сліпу відкриє фільм і дупля не даватиме подіям?коротше, розчарування року. втішена лише присутністю Деббі Раян у ролі старшої сестри, бо це були щирі вайби її ролі із серіалу "Джессі", і я прямо вернулася в дванадцять років, коли дивилася його на "ПлюсПлюс" (у фільмі від сили було хвилин п'ять її екранного часу😭)#кінодегустація