книжкова дегустаторка🍷📚

мені таємно(майже) подарували книжку! точніше здійснили книжкомрію) рідіт запустив нову функцію «книжкомрія», яка дозволяє створити вішлист бажаних книг і просто поділитися із друзями! котики ж Рідіт пішли далі: створили окремий пост, де книголюби змогли ділитися своїми книжкомріями, і оголосили, що оберуть декілька людей рандомно та подарують бажанкукниголюби ж пішли далі і самі почали дарувати один одному таємно книжки🥹 я ж не знала, що мені щось їде - поки не прийшла смска від нової пошти! я трішки скористалася своїми звʼязками і вирішила спитатися в лічі: чи це їхні котики надіслали, чи інший книголюб? виявилося, що це сама лічі вирішила зробити мені приємність і виконала книжкомрію🥹 дякую їй за це!коротше, класна функція, прекрасні книголюби і бажанка з дня анонсу! ви також можете взяти участь під новішими постами на каналі рідіт💕«Палюче тепло вбʼє нас найперше» Джефф Ґуделл - це нонфік про те, що трапиться з нашими життями та нашими громадами, коли температура типового літнього дня сягатиме 45 °C замість нинішніх 30 °C. обіцяють симбіоз новітніх наукових даних з розповідями очевидців на місцях, а також підняття важливих тем і головне - глобального потепління

підніму вам настрій і розкажу про Ернеста Гемінґвея і його котів!🐈культовий письменник був впевнений, що «за кожною великою людиною стоїть кіт», а зважаючи на те, що до 1945 року у письменника будинку мешкало 23 пухнастика, він мабуть схилявся до думки, що величність прямо пропорційна кількості котів у житлі. але це не була межа, бо ось уже в 1957 році на віллі автора в Кі-Уесті, штат Флорида, одночасно жили 57 кішок і котів🐈 Гемінґвей, зокрема, був володарем шестипалого кота - його нащадки, що успадкували шестипалість, зараз є однією з визначних пам'яток будинку-музею письменника на Кі-Весті.🐈‍⬛у 1953 році йому прийшлося пройти жахливий епізод життя та прийняти важке рішення: його улюбленця кота Віллі збила машина, той не мав шансу вижити, через що автору прийшлося пристрелити тварину, аби вона не мучилася. про цей випадок Ернест розповів у своєму листі до друга, зробивши примітку, що в той момент ще невчасно приїхали туристи, які були незадоволені не гостинністю автора, що "був засмучений смертю якось кота"але найбільше мене потішають фотографії Ернеста зі своїми улюбленцями: ну типовий кототато! якби у мене був вибір прожити ще якесь життя - це обов'язково було б життя одного із котів автора (не Віллі)#хвайне

📖 Як ви ставитеся до артгаусного вайбу в літературі? Мене він одночасно лякає та зачаровує своєю шириною дій та спектром емоцій. Напевне, тому я досі не зробила і кроку в його сторону. Але незважаючи на це, представники жанру все ж час від часу пробиваються в мою бульбашку. І сьогодні я хочу розповісти вам про одного із таких. «Щось урчить» Похитон – це незвична та неоднорідна збірка із 13 горрор/трилер оповідань, які відгукуються в життя. Вони наповнені провокативністю та химерністю. Як говорять відгуки: наскрізною тематикою всіх історій є знелюднення через постійну трансформацію героїв. Автор не жаліє емоцій і придає тривожного окрасу, а певні речі вас можуть налякати. Аби зрозуміти, наскільки історія може зачаровувати – раджу глянути невеличкий атмосферний уривок, своєрідну моно-виставу із оповідання «Тут занадто тихо».Якщо любите щось химерне, моментами гидливе та нестандартне – обов’язково придивіться до цієї книги. Замовити можна тут. До речі, ціна - 300 грн, з яких 50 обов'язково йдуть на ЗСУ!

уже три дні читаю мучаю «Тінь за тобою» Лілії Черен, хоча тут всього 270 сторінокне можу сказати, що історія погана, просто вона важка для сприйняття. та, Київ ХХ століття з анотації уже сам по собі дає зрозуміти, що будуть історизми та архаїзми, але цей пункт вирішився за допомоги гугла в перші пʼятнадцять сторінок. і читати все рівно непросто. складається враження, що я наче продираюся крізь джунглі, але ліан та хащів лише більшаєзвісно можна списати на мої очікування, які виявилися куди іншими, ніж я мала опісля знайомства з анотацією (і вайбами «Лазаруса»), але я вже на 105 сторінці, а розвитку сюжету ніц: окей, обіцяна (несильно розкрита) нечисть є, а де маніяк? головний герой буде розслідувати вбивство жінок і ловити винного в прискореному режимі? ну мало собі це уявляю, бо в будь-якій історії, особливо детективній, важливі деталі. а поки що за трішки менше, ніж половина книги, авторка розповіла про несильно впливаючих на сюжет двох жінок, дивне спілкування головного героя із мертвою подругою з минулого і яка обстановка була в Україні на початку 20х ХХ століття. сказати, що це зайве - не можу, але хотілось би більше сюжету і самого розслідування#проміжні_емоції

💀як і минулого разу #прочитане 29.12, аби не завалювати вас підсумками року в один деньгрудень видався продуктивним, а його перша половина взагалі говорила про те, що можу перевалити за десятку прочитаних, але друга пройшла в нескінченному потоці новорічних і не дуже справ, через що сильно розпилялася і не мала часу.(посилання ведуть на відгуки)отож за останній місяць року я подолала 7 книг, з них одну прослухала - "Кім Джійон, 1982 року народження" Чо Намджу, а ось список інших:➡️ "Барва пурпурова" Еліс Вокер - 8/10➡️ "Необрана" Олена Шпигоцька - 9/10➡️ "Учень убивці" Робін Гобб - 8/10➡️ "Дім на краю світу" Майкл Каннінґем - 9/10 ➡️ "У пошуках Єви" Максим Беспалов - 8/10➡️ "Амазонки Моссаду" Міхаель Бар-Зохар, Ніссім МІшаль - оцінювання не є етичнимз чистою совістю закинула "Світ і все, що в ньому є" Александра Гемона, а "Східно-західна вулиця" Філіпа Сендса вже не буде подолана мною в цьому році - дочитуватиму в новому (мені дуже подобається!!)якось так, а які у вас підсумки місяця? що по книжковим вершинам? діліться в коментарях♥️

🎧окремо розповім про свої враження від першого досвіду читання слухання аудіокнигипо-перше, я справді вдало вибрала книгу - «Кім Джійон, 1982 року народження» Чо Намджу - оскільки вона була легка для сприйняття + приємна начитка та голос пані Сотник. перематувала назад я всього декілька раз і то на початку, поки вливалася у формат;по-друге, це зручно. тобто я бачила відгуки, що коли слухаєш аудіокнижку, то важко робити ще якусь справу, але мені вдавалося і готувати, і дрова рубати (це було прямо в тему, на моментах коли чоловічі персонажі дратували!), і прибирати тощо; тому навпроти цих побоювань ставлю прочеркпо-третє, сам Абук дуже зручний застосунок. звісно, з деякими функціями я ознайомилася постфактум (наприклад, якщо я правильно зрозуміла: можливість завантажити для офлайн слухання та робити закладки), але сама їх наявність дуже полегшує слухання. певна, що попереду у мене багато відкриттівчетверте: я тепер розумію, як деякі блогери читають по 20+ книгу в місяць, бо це дуже зручно: робити домашні справи і паралельно слухати книжку, маючи при цьому вільні руки та очі. а зважаючи на те, що домашні і просто справи займають 70% нашого дня, то все стає зрозуміло (тепер головне мені не попасти в лапи фанатизму і не підсісти на цю річ, а то буде тут вам прочитане з неймовірними результатами). ладно, це все жарти. і якби там не було, я все ж вважаю, що варто розділяти паперові та аудіокнижки, коли розповідаєш про прочитане і наголошувати на тому, що: «але з них я прослухала чотири книжки, тому не спіши себе загнобити за свої результати» (сподіваюсь, що ви думку похопили👀)як висновок: аудіокнижки - це круто, мені сподобалось і я продовжу поступово забиратися на цю вершину! раджу і вам приглянутися до цього формату, а якщо маєте такі ж страхи, що я - що не вклинитеся у формат - пригляніться до дикторки Соні Сотник і обовʼязково прослухайте безкоштовні уривки, аби знайти своє!ну і новий #аудіодегустація

📖«Під скляним ковпаком» Сильвія Платвидавництво: ВСЛ, 9/10 🤎Щиро, меланхолійно, безнадійно.Сумно впізнавати минулу себе в головному персонажі книги про депресію. Ще сумніше усвідомлювати, що це напівавтобіографічний твір і життя авторки все ж не склалося.Я знала, що «Під скляним ковпаком» – максимально повільна та пронизана відчаєм книга, але і уявити не могла наскільки глибокі ці відчуття. Читання цієї історії відчувалося, як сипучі піски, які поволі тягнуть тебе вниз, поки не стане важко дихати, а сонце зникне за товщою ґрунту. Вернімося до зав’язки. Насправді, це напівавтобіографічна розповідь Сильвії Плат про дівчину, яка опісля відмови стажування у відомого письменника, втрачає сенс життя та перестає займатися улюбленим ділом – письменництвом. Поступово симптоми гіршають і її відправляють до психіатра.Мені здається, цю книжку не зрозуміють люди, які не мали депресивних епізодів у житті. Вона здасться їм нудною та перебільшеною в певному сенсі. Та сама зернина в тому, що в депресії навіть найменша проблема здається кінцем світу і відсутністю майбутнього. А паралельно цьому, закінчивши якийсь великий етап в житті, ти щиро не знаєш, куди тобі рухатися і чого досягати, ще на тебе тисне суспільство, показуючи «ідеал господарки», а вибрана професія не дає свободи. Я чудово розуміла відчуття та думки головної героїні, яка опинилася у вирі цієї буденності, бо впізнавала себе на початку своєї боротьби рік тому.Сильвія Плат неймовірно точно передала всю цю внутрішню тугу та море хаотичних думок, які не дають заснути і лише більше втоптують тебе в стан апатичності та бентеги. Я читала цю книгу протягом тижня, дозовано, бо щиро боялася відкату назад. Мені боліло за головну героїню, а ще більше – за методи лікування. Звісно, це 60-ті, і воно так і було, але я рада, що прогрес за ці вісімдесят років зробив великий крок вперед.Через те, що історія справді не для всіх, мені важко комусь її радити. До цієї книги варто дійти самому.Окремо хочу виділити художнє оформлення книги та ілюстраторку Анастасію Стефурак. Це просто щось нереальне і точно передає відчай книги.#дегустація

📖«Моторошне сяйво» Б. Р. Маєрсвидавництво: Фабула, 10/10🩷Антуражно, динамічно, містично.Це просто нереальна історія з неймовірним сетингом, героями та атмосферою. Щиро не розумію, чому про неї майже не говорять (можливо, бо новинка, але це потрібно максимально швидко виправляти!За зав’язкою маємо Женев’єву Тіммонс, шахрайку-спіритуалістку, яка наживається на тому, що провдить сеанси в домах багатіїв, де тільки спочив покійний (а також інколи краде коштовності). Одного разу її ловлять та прямим текстом говорять, що її чекає шибениця, але Доля підкидує їх шанс. Цей шанс – це провести сеанс в домі містера Пембертона, який недавно похоронив наречену. Вона ставиться до цього недовірливо, але все ж не має вибору. В свою чергу лорд наодинці їй заявляє, що не вірить в цю всю лабуду і хоче дізнатися вбивцю нареченої, бо він певен, що її вбили. І Дженні нічого не залишається, як стати детективом.Це динамічно та заплутано. Але великим плюсом є те, що головні герої не страждають тупізмом і хвацько розгадують всі таємниці. Окрім цього, кожен персонаж має продуманий бекґраунд, що додає різкості та напруги. Повільний, продуманий розвиток кохання, і ця лінія не перетягує на себе увагу, а залишається побічною, та тим не менш і за неї ти вболіваєш. В моменті, коли ще не все відкрито, можна подумати «бляха, що за Санта-Барбара?», але через пару сторінок стає зроузміло, де герої брехали і чому так все заплутано. Вкотре наголошу, що головний герой, містер Пембертон, сильно віддавав мені містером Дарсі!Окремі дифірамби атмосфері, яку авторка створила максимально живою. Анлійський заміський маєток, дощі, дивна сім’я, осінь та таємниці химерних підвалів. Ти все це не просто відчуваєш, а наче блукаєш серед цих декорацій. Просто вау-вау-вау!Щира моя рекомендація. Сподобається, як і підлітку, так і дорослому! ps. Єдине, я от не зрозуміла назву. Чому саме "Моторошне сяйво"? Але на враження це не впливає зовсім.#дегустація

😡«Музей» Томое Рьосукевидавництво: Molfar Comics, 10/10💕Моторошно, кроваво, соковито.Яка класна манга! Це не моя перша спроба читати горор-манги, але яка вона яскрава та захоплива!За зав’язкою маємо знаного детектива Савамуру Хісаші, який переживає особисті проблеми в сім’ї. Паралельно з цим відбувається череда дивних вбивств, яких пов’язують дивні записки з вироками вбитих. Детектив в своєму розслідуванні доходить до певних відкритів, які дають йому зрозуміти, що і його дружина може бути під загрозою.В манзі дуже правильно показується сюжет, тобто вдало підібрані сцени та ракурси – цікаво наглядати за розвитком. Класна промальовка та акценти. Я не дарма обрала в епітети «соковито», бо це справді так. Звісно, з точки зору крові, жахіть та вишуканості вбивств, бо ці всі «вироки» ідеально продумані, але просто сам факт! Це надзвичайно наповнено.По персонажах дуже сподобався як і сам детектив, так і його напарник Нішіно. І хочу сказати, що кінцівка очікувана в деякому сенсі, але вона максимально жостка (хоча чого ще очікувати від горора?). Головний злодій (чи антагоніст?), дуже стрьомний, прям бр-р, але є чудовим рупором сюжету.Коротше, мої найщиріші дифірамби. З нетерпінням чекаю продовження!Раджу всім любителям горору/детективу та фанатам манги!#дегустація

нарешті приїхали всі книжки з перемоги в розіграші від Фабули, а також +1, яку вони запропонували вибрати, як вибачення за прикру ситуацію, що склаласяотож, поповнення на моїй полиці непрочитаних книг:✨«Моторошне сяйво» Б. Р. Маєрс - історія про жінку, яка є "медіумом" і звикла проникати в сім'ї, що втратили близьку людину, задля збагачення, але одного разу їй справді прийдеться стати детективом, аби розплутати клубок подій і знайти правду. і все це в готичному антуражі вікторіанського Лондона ХІХ століття.✨«Кохана» Тоні Моррісон - щось дуже морально важке про работоргівлю чорношкірими. не вдавалася в подробиці анотації, аби не зловити спойлер, але вважаю, що це буде добре чтиво, зважаючи на дві престижні премії, які отримала ця книга.✨«Себек» Юрій Грузін - класна атмосферна історія, дії якої відбуваються в Єгипті в ХІХ столітті. окрім загадок та реліквій старовини тут є щось більше за просто історію - влада на світом, за якою женеться не один герой (і магія). читала і мій відгук тут.✨«Книжкові хроніки Анімант Крамб» Лінь Ріна - янґ едалт, який наразі дуже рідко потрапляє на мою полицю. але спокусилася на книжкову тематику, епоху балів та дифірамби Оленки, яка радила цю історію ще до того, як цю книгу навіть анонсували. красивий зріз та збільшений формат - вона дуже гарно оформлена, схожа, цитуючи мою маму, "на шкатулку".якось так, щось може читали? до чогось може радите приглянутися в першу чергу?