😊 мені тут MEGOGO такий хвайний промо-бокс прислали! це колаборація з українською крафтовою броварнею Блукач, і коли до мене прийшли питати: "чи хотіла б я отримати такий промо-боксик?", я заледве стрималася, аби не закричати. ну камон, хто відмовиться від доброго пива і доброї книги?отож, MEGOGO та Блукач створили три вида книжкового пива:1) "Читанка" - сауер під легкі сюжети;2) "Чорнокнижжя" - стаут під напружені історії;3) "Хрестоматія" - лагер під класику.я ще жодне пиво не пробувала, тому нічого сказати не можу, але виглядає воно дуже круто🤌🏼 вже потираю руці, аби після роботи щось відкрити!➡️ також мені сказали, що підберуть та покладуть книжечку під пиво (тут я трішки напряглась, як людина з багатьма книгами), але "Дванадцять обручів" Юрія Андруховича у мене на полицях ще не було - нічого про цю історію не знаю, тому будемо дізнаватися по ходу читання!коротше, я втішена, бо мені прислали:а) книгуб) пивоа що ще для щастя потрібно?🌷 до речі, користуючись моментом, хочу нагадати за промокод degustatorka. він на сайті MEGOGO BOOKS - надає знижку 100 грн на всю корзину та сумується з іншими знижками, але мінімальна сума корзини має бути 800 грн (але, будемо чесні, на жаль з нашими цінами, це вже дві-три добрі книги, тому задача здійснена). а ще не забуваємо про безкоштовну доставку для всіх, у кого активна будь-яка передплата MEGOGO
🧡 «Ступінь зарученності» Дженніфер Геннесівидавництво: #книголав, 4/5 Я могла прочитати цю книгу ще в неділю, але дочитала лише три дні потому, бо за сто сторінок до кінця зрозуміла, що пахне смаженим: нуль днів, аби дівчина не покидала свою кар’єру і роботу мрії через чоловіка (ну ладно, в епілозі все вирівнюється, але про все по порядку).Відразу скажу, що тут будуть спойлери, які я заблюрю, бо мені потрібно трохи пробомбитися.🌺Почнемо із зав’язки: Б’янка Дімітру, яка всі роки сумлінно ходила на дні народження, гендер-паті та весілля всіх друзів та сім’ї, залишається одна в свій найважливіший день – день здобуття звання «доктор». Приходить тільки її наукова керівниця та одногрупник, з яким у неї завжди були цікаві стосунки. Ксав’є, розуміючи, що вона сумна, пропонує їх провчити і притворитися зарученими (бо типу він би на цьому вечорі зробив їй пропозицію), тим самим провчивши інших. Ну і якось так стається, що вони починають відчувати щось більше (неочікувано, та?)🧚♀️ Насправді, книга добра. І не тільки хімією головних героїв, де вони вміють говорити словами через рот (ну майже, давайте останній 60 сторінок сюди включати не будемо), а і піднятими теми, що є на другому фоні. Людські цінності та бачення, зради, аб’юз, токсичні стосунки, важливість кар’єри та сім’ї, рожеві окуляри, які потрібно вміти знімати – це все робить дуже добрий кістяк історії, яку цікаво читати, і яку цікаво розповідати іншим, роздумуючи над цим всім.🙃 Але є одне величезне «але», яке мене взбісило і змусило відкласти книгу в сторону, аби охолонути. Я зрозуміла, що щось іде не до того, коли героїв почали ставити перед вибором: «кар’єра чи сім’я», і особливо робити акцент на тому: «а вона згодиться на таке життя?». Любі, а чому саме вона? Напевне, треба пояснити, що тут один із конфліктів в тому, що Б’янка після здобуття докторського ступеня отримує давно бажану роботу в Каліфорнійському університеті, а Ксав’є вже мається їхати в кінці літа в Грецію, аби відвойовувати артефакти, що нечесно були вивезені під час окупацій, воєн і тому подібних моментів. Я щиро розчарувалась, коли у нас знову вийшло, що жінка не тільки майже пожертвувала своєю мрією, але і перша полетіла до нього в Грецію миритися, бо він очікувано втік, як останній романтик: «треба зробити це зараз, залишити її, щоб ні я, ні вона не мучались», майже нічого їй не пояснивши. Можливо, я сприймаю це надто в штики, бо останнім часом багато подібного зустрічаю в літературі, але це мене розчарувало. Хоча, попри все, це не відміняє того, що історія мені справді сподобалась: тут дорослі герої, важливі теми та класні сенси. Легка, ненав’язлива та спокійна. Ось саме те для останніх літніх вечорів.В будь-якому випадку, я б навіть порадила вам цю книгу, бо вона отримала від мене четвірку з натяжкою. #дегустація2026
мені тут приїхав подаруночок від моїх улюблених левенят🥹🧡взагалі, я маю черговий невеличкий відпочинок в честь дня народження і подруг, які гостювали в мене цей тиждень, тому про книги часу не особливо було думати, але робити вчора перед ними розпаковку, відчувалося, немов я знову почала знімати відео на ютуб!тож, що мені приїхало?🧡 перше і надто бажане - "Террі Пратчетт. Життя з примітками" Роб Вілкінс . я обожнюю біографії, і люблю Дискосвіт (хоч моментами, у мене і виникають непорозуміння з алюзіями, ахах). напевне, ця культова постать не потребує окремого представлення - один із найвідоміших письменників Великої Британії, що творив свій власний вид фентезі (принаймні, я так волію вважати).взагалі, мене дуже підкупляє приписка в анотації:Це глибоко зворушливий літературний портрет сера Террі Пратчетта, життєпис, написаний з особливою теплотою та безпрецедентним розумінням, сповнений кумедних і щемких епізодів, родинних та творчих легенд.
ну смак же🥹🤌🏼🧡друге, я так люблю життєствердні історії, де люди починають життя наново. а ще, у мене зараз почалась дивна пошесть на рожевий колір (за теорією психології, це здається щось про прийняття своєї жіночності, але я волію вважати, що зараз просто такий етап, бо перед цим у мене був тільки червоний, перед цим чорний, ну і так далі). отож, повернімося до книги."ПОЧНИ СПОЧАТКУ, Джорджіє!" Кейт Клейборн- це одна із таких історій. і аби не спойлерити ні вам, ні собі (пізно, я прочитала анотацію), я не буду переказувати вам зав'язку. просто скажу, що це точно повинно бути щось приємне, психологічне та м'яке, з надією та зцілюще!🧡і третє, це база, ґрунт та основа - "кишеньковий довідник із патріархату" Майї Оппенгайм. книга, яка допоможе краще зрозуміти, що мізогінія і сексизм ще не викорені, як би нам цього не хотілось, а також дасть матеріал, який можна буде трансформувати в нові аргументи проти неосвічених людей (назвемо їх так). вважаю, що це буде добре занурення в цю темуа ви читали щось з цього? діліться враженнями!🥹а ще, я від усього серця дякую Видавництву Старого Лева (і Марічці) за такий приємний сюрприз - це подовжило мені свято!🌸🌹
🥧 «Ясминовий пиріг» Вікторія Фещуквидавництво: Лабораторія, 4/5💕Це дуже м’яка та щемлива сімейна історія про декілька поколінь, які ніколи не могли знайти спільну мову. Відразу зазначу величезний плюс цієї книги – вона з магічним реалізмом просто-таки в найкращих традиціях Маркеса. Та про все по порядку.📜В центрі сюжету маємо Ольгу. Вона повертається із Києва до рідного села на Рівненщині на Великдень. На дворі 2022 рік, тільки третій місяць війни. В селі її чекає сестра, мати, що оплакує свого чоловіка, та бабця, пам’ять якої потроху зникає, залишаючи лише білий лист. В моменти просвітлення бабуся розповідає про кулінарну книгу прабабці та легендарний рецепт ясминового пирога, і Оля просто загорається ідеєю віднайди цю сімейну реліквію.Перше, це було близько. Багато традицій, рецептів та діалекту повернули мене в моє дитинство, коли сім’я була більша, хата постійно повнилася родичами на свята, а аромат знайомих страв змушував допитуватися мамцю, коли ми вже сядемо за стіл. Душевно та рідно.Друге, мені одночасно імпонували, і мене одночасно дратували головні герої, бо в них я бачила відображення себе та своїх рідних. А знаєте, коли ти тікаєш в книжкові світи від буденності, то якось дивно зустрічати віддзеркалення своїх днів. І це було добре, бо дуже гостро відчувало це споріднення і факт, що всі українці однакові. У випадкових історіях ми були часом, який відбувався, яким обростали й міцнішали стіни нашого дому.
Приділю час магічному реалізму. Нижче я наведу цитати, але вкотре хочу підкреслити, як майстерно та легко це вплітала пані авторка цей прийом між рядками. Мене затягувало та вабило те, що там відбувалось. Взагалі, книга невеличка, але здавалось, що я прожила цілу весну з нею. Ми ледь впізнали своє взуття в коридорі – серед десятків пар по тридцять сьомого розміру (наша сімейна риса) це було непросто. Може, це теж було поганою прикметою, але в цій хаті все не так, тож яка там уже різниця?
Прямо повіяло «Сто років самотності» Маркеса.Ми не говорили між собою, але в тому не було потреби, ми роздивлялися глечики, і малюнки на кераміці розповідали нам свої історії, заковтували нас.
Перше, дуже гарно написано. Друге, ця фраза повторюється декілька разів, що в моменті дуже підсилює ефект.Я щиро вам раджу книжку. Вона чудова, хоча я і не можу поставити їй п’ять. От чого мені не вистачило, але важко сказати чого.В будь-якому разі раджу!#дегустація2026❤️ А ще маю для вас плюшку: за промокодом ПИРІГ у вас буде знижечка -15% на цю історію на сайті Лабораторія до 16 серпня. Ну прекрасно ж🥹🤌🏼
🚀«Цивілізація статусу. Квиток на планету Транай» Роберт Шеклі видавництво: LobsterЯ мала інші очікування. Це мабуть те, що я можу відразу сказати про цю книгу. Точніше своєрідну дилогію, бо як говорить анотація: «друга повість чудово довершує першу».Я читаю фантастику рідко. Я, в цілому, її не фанат. Єдиний ким я готова зачитуватись, не маючи страху, що я буду розчарована – це Кліффард Сімак. Я вже мабуть стільки про нього говорила на цьому каналі, що повторювати не потрібно. Коли я брала цю книгу на огляд, я думала, що вона буде в такому дусі гуманістичної фантастики. І в чомусь тут є прояви цього жанру. Але ці книги виявилася (принаймні, перша «Цивілізація статусу»), більш жорстокими, ніж я спершу вважала. Давайте я тоді по порядку вам про них і розкажу.🌟 Цивілізація статусу. Це історія про ув’язненого, якого разом із іншими вбивцями виселяють на планету Омега, де злочинці будують свій світ і там діють зовсім інші правила. Всім новоприбулим стирають пам’ять про їх злочин та дають найменший статус на планеті. Наш головний герой, що не пам’ятає минулого, не вірить в те, що вчинив вбивство. В цілому, в нього є якась вроджена патологічна відраза до цього. Він починає всіма можливими способами дізнаватися правду та збирати по крупицям минуле. Це приводить його в дуже неочікувану точку, яка змінює його сприйняття. Я не буду розповідати, що відбувається далі, бо це дуже великі спойлери. Але я дуже здивована тому, як автора на двохстах сторінках вмістив такі насичені події.Перше, тут справді доволі цікава кінцівка, яка змушує задумуватися над тим, чи утопія – це добре? Іронічно те, що в другій повісті – у нас аналогічна тема та підняте питання. Але автор показує нам на прикладі діаметрально протилежних світів чому утопія – це не завжди найкраще. Сама «Цивілізація статусу» дуже жорстока в плані описів та дії. Тут багато крові, вбивств та виживання. Але в кінці, коли відкривається головний сюжетний поворот, я сиділа і доволі довго думала над тим, а чи потрібна була ця жорстокість? Тобто, та. Герой без цього не вижив би. Але він всю історію нам стверджував, що має патологічну відразу до вбивств, а в кінці має неймовірний послужний список. Цікава кінцівка, що справді є неочікуваною та змушує над багато чим задуматися. В якомусь сенсі, вона лякає своїм майбутнім і те, що чекає героїв за межами самої історії, яку нам розповів автор. Але з іншої сторони – це немов… відплата? За те, що людство вибрало легкість буття? Не знаю, як це пояснити, але тема роботозації дуже гостро стоїть в розумінні автора. В мене склалося таке враження, що сам Шеклі презирає самий розвиток технологій і викручує в дуже гіперболізовану тему, до чого це може призвести. Тому до цього також потрібно бути готовим.В цілому, цій розповіді я поставила 3/5.
🦋 блін, читати біографію Туве Янссон, це як бувати в викривленій нашій реальності. звісно, це не про все її життя, а саме ось цей період Другої світової війни, але сам факт. Туве жила в Фінляндії, яка потерпала від нальотів російських військ і продовжувала не просто творити але і житиа, в цілому, моментами записи із її щоденнику б'ють немов обухом по голові. ось наприклад:Ми заслонюємо вікна темними шторами й розмовляємо про все, окрім війни. "Хіба коли ми пиячимо — тоді розмова точиться винятково навколо війни"
мені це щиро нагадує ті мої рідкі зустрічі з друзями, коли після довгої розлуки ми спершу говоримо про це, що відбувається в житті, і лише, коли дозволяємо трохи собі випити тема сама мимоволі вертає нас до війни та чого нас чекає в майбутньому. спроби абстрагуватися та хоч ненадовго забутися про реальність - завжди провалюються, бо таке наше життя. і ось цей запис із щоденника просто💔також дуже різко і сильно я сприймаю той факт, що Туве живе і творить. тобто життя, попри війну, триває, і невеличкі особистісні перемоги дають смак і втішають, як погано не було навколо.Щаслива з ентузіазмом, Туве описує Еві, як обладнала своє ательє. На календарі 30 серпня 1942 року. Місто бомбардують, останньої ночі налетіло 60 бомбардувальників. Але вона знаходить заспокоєння: "Тепер вони оскаженіли, ті росіяни. Але де ще віднайти спокій. У моєму ательє, цілковито поринувши в роботу. Приволокла сюди всі речі з "Лаллукки", яблуку ніде впасти. Як мені готувати їсти, де поскладати одяг? Але все втрясеться. Усе владнається."
це так близько. робити щось і вірити в те, що все стане краще і буде добре. бо як кажуть: якщо ще не добре - значить не кінець. не знаю. чомусь ця біографія відчувається надто особистою, вона викликає багато роздумів у мене та переосмислення, чого давно не робила якась книгав будь-якому випадку, я просто захоплююсь читанням, намагаючись розтягнути якнайдовше🤎 "Туве Янссон: Слова, образи, життя" Буель Вестін #проміжні_емоції
Що ж, попри те, що я щира фанатка паперових книг і ні на що інше їх не проміняю, я поклоняюсь самому існуванню цифрового формату, і признаюсь, що переважно саме йому віддаю перевагу при подорожах. В цілому, це об’єктивно зручніше, коли ти мусиш багато зробити, всюди встигнути, а бажання таскати скрізь об’ємний примірник, аби в проміжних моментах не відлипати від улюбленої історії, просто нульове (хоча по канону взяти книжку, яку ні разу не розгорнеш - це база, звісно).Тому я щиро рада, що на українському ринку є спеціалізовані платформи, які допоможуть з цим питанням. І книгарня PocketBook - одна із них. Я уже не раз про неї розповідала, але все ж нагадаю: це місце, де зібрані все можливі новинки та старинки книжкового ринку, що точно зроблять вашу буденність ще більш зануреною в улюблене гобі. Всього в декілька кліків перед вами відкриється бібліотека легального контенту на будь-який смак.Також раджу @pocketbookua - телеграм-канал книгарні PocketBook. Окрім книжкових добірок, рекомендацій електронних та аудіо книжок, там можна здибати цікаві факти з життя культових письменників, новини про екранізації та події у світі літератури. Важливо знати:Всі файли захищені за допомогою LCP DRM. А значить, ми читаємо й підтримуємо авторів.✨ Придбати та скачати книжки можна тут: pocketbook.uaОтож, не ховаймо в собі книголюба цифрової ери, а навпаки – підживлюємо доступним контентом!
Початок липня для мене, як для людини, яка працює у Старому Леві, тепер асоціюється із трьома авторами, яких у нас забрала росія 💔1 липня — день народження Володимира Вакуленка, поета, прозаїка, батька й мрійника, якого вбили російські окупанти під час окупації Ізюма.Цього ж дня згадуємо й Вікторію Амеліну — письменницю, дослідницю воєнних злочинів і правозахисницю. Вона померла 1 липня 2023 року від поранень, отриманих під час російського ракетного удару по Краматорську.За життя вони не були знайомі. Але саме Вікторія знайшла закопаний щоденник Володимира після деокупації Ізюма. Згодом він вийшов окремою книжкою «Я перетворююсь… Щоденник окупації». Після цієї знахідки родина Володимира стала для неї дуже близькою, а в червні 2023 року саме Вікторія представила посмертне видання «Щоденника окупації» на Книжковому Арсеналі. Боляче усвідомлювати, що за кілька днів після цього її життя теж забрала Росія — саме в день народження Володимира.2 липня — день загибелі Андрія Гудими. Воїна, ресторатора, бренд-шефа, батька й людини, яка вміла щиро ділитися любов'ю до життя ❤️🩹Андрій загинув у боях під Бахмутом, захищаючи Україну.Після нього залишилася не лише пам'ять близьких, а й книжка «69 спецій для Серця» — історія про смаки, людей, подорожі, натхнення й найважливіші цінності. Про те, що варто цінувати кожен день і наповнювати його любов'ю. «Ніяка праця не вартує витраченої секунди, якщо вона не приправлена головною спецією із тут описаних. Люби готувати. Люби життя…» Для мене це одна з найсвітліших книжок, які я коли-небудь читала. Це фудфікшн, написаний як історії для дружини й доньки. У ньому стільки тепла, ніжності й любові до життя, що під час читання неможливо не усміхатися.І від цього ще болючіше усвідомлювати, що Андрій так і не встиг потримати цю книжку в руках. Його життя також забрала росія...
буду потроху старатися набирати розгон по постам, бо є багато, що розповісти, а сил все те постити і підіймати вам настрій - ні🥲✨ перше, про що розкажу, це про те, що yakaboo прислали мені на огляд свою новинку "Серійний вбивця по сусідству" Емми Кеннія люблю трукрайм, але читаю таке дуже рідко, бо ну важка тема, а життя зараз, в цілому, не цукор, тому і вибираю щось лайтовіше (не дарма мені зараз Бріджертони на ура заходять).💀 ця книга - це дослідження авторки на тему того, чому більшість маніяків та вбивць такими не виглядають? ось точно, коли ви читаєте новини або дивитеся документалку, завжди свідки говорять: "я і не міг подумати, що він міг вбити, така порядна людина". і ось пані Кенні в цьому дослідженні намагається знайти відповідь "чому так?"а ще, коли я обирала книжечку із запропонованих, а залізла на сайт і ознайомилася з безкоштовним уривком... ну, це було трешово, жахливо та мерзенно, але в думках фонило те, що це реально. тому жити, дистанціюючись від жахів світу, варто, але часом потрібно робити такі собі встряскиа ви любите таке? (у мене в планах сьогодні її почати)
приїхало тут дещо неймовірнооооо гарне🥹🤌🏻😭я вже не раз казала, що я не фанат фантастики і єдиний, хто полонив моє серце - є поки що Кліффард Сімак і його гуманістичні твори («Транзитна станція» - любов найчистішої проби»), і, в цілому, я не заглядаюся на книги цього жанруале ось новеньке видавництво вперто вирішило виправити це і запропонувало на огляд «Цивілізація статусу» Роберта Шеклі; спершу я відмовлялася - все ж подружитися важко, але, прочитавши анотацію, вирішила, що мені віє Сімаком та його гуманістичною фантастикою (якщо це не так - то не потрібно розчаровувати мене в коментарях, будь ласка🥲)отож, про що ця книга:Події книги «Цивілізація Статусу та Квиток на планету Транай» розгортаються у двох світах, де людство шукає ідеальну форму існування — і щоразу стикається з абсурдом власних прагнень. У «Цивілізації Статусу» Роберт Шеклі описує суспільство, у якому головною метою стає соціальний престиж, а людська гідність вимірюється титулами та ритуалами, доведеними до гротеску. У «Квитку на планету Транай» герой вирушає на далеку утопічну планету, де начебто панує гармоніята щастя, але натомість – холодна байдужість і цинічна логіка «досконалості». Обидва твори утворюють сатиричну дилогію про пошуки досконалого світу, який обертається на дзеркало людських вад.
TGLIST.COM.UA
