Estadísticas de telegram channel - @bohdan_books

Відгук читачки ⬇️"Будьте обережні, наступний крик, який почуєте, можливо буде вашим."📘"По той бік пам'яті"✍️ Ксенія Циганчук Ksena Tsyganchuk 📚 Видавництво Богдан Я рідко беру до рук горори, а ця книга буквально змусила мене задихатися. Я читала її перед сном, і в якийсь момент зрозуміла, що боюся поворухнутися, бо адреналін просто вирував у крові. Ксенія Циганчук не просто розповіла історію — вона закинула мене разом із героями посеред глухого хутора, де кожен шурхіт здається смертним вироком.Уявіть: абсолютна глушина, кілька старих хат, покинута церква і цвинтар. Зв’язку немає, допомоги чекати нізвідки. Таке враження, що ці молоді люди, самі того не знаючи, привели разом із собою на хутір смерть із косою. Це той самий первісний жах, де межа між реальністю та маренням розмивається, а ти відчуваєш ніби за тобою постійно хтось стежить.Найбільше моє серце боліло за підлітка Антона. Це наївне дитя спочатку щиро раділо пригодам, мріючи, як "заллє" цей атмосферний треш в інстаграм. Контраст дитячої наївності та липкого, темного зла, що дихає в спину, просто вивертає душу.Авторка майстерно вплела сюди наш український колорит, взявши за основу казку про Івасика-Телесика. Але це такий хард-варіант, після якого я вже ніколи не читатиму народні оповідки зі спокоєм. Це історія про прадавні обряди ініціації, де стара особистість має померти, щоб дати місце чомусь новому. Про генетичну пам'ять і поклик крові, який сильніший за будь-яку логіку.Я весь час намагалася вгадати: це людина коїть ці вбивства чи все ж потойбічна істота? Але фінал спрацював як холодний душ. Він ошелешує і перевертає все догори дриґом. У голові залишається лише одне запитання: "Як я могла не помітити цього раніше?"Книга дуже глибока: вона про вимирання сіл і самотність старих людей, про наші безпідставні страхи, про те, як ми клеймуємо інших, і про те, що одна відверта розмова могла б врятувати життя.Після останньої сторінки в темряву вдивляєшся інакше. Бо знаєш — там точно ХТОСЬ є.❓А ви любите книги, від яких калатає серце й хочеться ввімкнути світло? Чи такий жанр не для ваших нервів?🤔

🌊 “Рій” Франк Шетцінг. Глибокий космос океану.Міжнародна гідрографічна організація виділяє п’ять океанів на Землі які поєднуються в Світовий океан, що займає близько 70,8% всій поверхні земної кулі. І незважаючи на все це, станом на зараз океан досліджений гірше, ніж поверхня Місяця або Марсу. Вважається, що люди змогли дослідити лише 5% загального об’єму океану, а картографувати вдалося лише 25% океанічного дна. А коли мова заходить про глибині понад 200 метрів то там людство дослідило від 0,05 до 1% глибоководних ділянок. Світовий рекорд занурення належить єгиптянину Ахмеду Габру, у вересні 2014 року в Червоному морі він досяг позначки глибини у 332,35 метра. Це здається вражаючим, якщо не знати, що найбільша зафіксована глибина Тихого океану 11022 метри. Сильний холод, неймовірний тиск, темрява та велика вартість стають на заваді дослідження океану.В романі “Рій”, який мені надіслали з видавництва “Навчальна книга - Богдан”, всі події відбуваються в світовому океані та на суші, яка повністю від нього залежить. Головні герої - це спеціалісти та вчені які працюють в різних галузях так чи інакше пов’язаних з океаном. В Норвегії це Сіґур Йохансон, відомий морський біолог, самозакоханий естет та гурман, на острові Ванкувер, що в Канаді, Леон Аванак, відомий спеціаліст, який досліджує поведінку морських китів та касаток тощо. Нових персонажів автор вводить поступово, але кожен з них відомий спеціаліст в своїй галузі і всі вони мешкають в різних частинах світу. Через такий підхід автор гарно та докладно показує як взаємопов’язані всі події, що відбуваються в океані та вплив океану на життя людства й навпаки.Чомусь я вважав, що ця книга буде пригодницькою фантастикою на тему змін клімату та якоїсь серйозної загрози (можливо інопланетної, або земної) з боку океану. Натомість я отримав дуже серйозну та глибоку наукову фантастику, яка базується на сучасних знаннях людства про океан. І що для мене стало найприємнішим та неочікуваним - в книзі багато часу присвячено детальній розповіді про те, як різні науковці працюють в океані. Інколи такій розповіді може бути присвячено по 3-4 сторінки поспіль: особливості поведінки касаток та китів, як вони мігрують, як вчені їх досліджують, як працюють встановлені на них маяки і яку інформацію вони можуть передавати, а також як картографують та досліджують океанічне дно, вивчають його історію, будову та формування тощо. І все це майстерно вплетено в сюжет, так, що читати цікаво, інколи навіть цікавіше, ніж науково-популярну літературу на цю тему. Автор явно багато знає про морську біологію, екологію, поведінку морських тварин тощо.І поступово всі герої книги та і звичайні люди починають помічати щось дивне, що відбувається з океаном. Тисячі китів буквально зникли з усіх радарів під час сезонної міграції, а потім з’явилися у берегів Норвегії, і їх поведінка кардинально змінилася. В океанах стали зникати човники рибаків та невеликі кораблі. В Австралії відмічають небезпечну активність кубомедуз, яких називають морськими осами, вони атакують узбережжя країни, а пляжі Коста-Ріки стали вкрай небезпечними завдяки тисячам смертельно небезпечних “португальських корабликів”. А ще глибоко на дні океану виявили незвичний вид морських хробаків, які харчуються метаном, і тут все нормально, але тоді виникає питання навіщо їм щелепи, що вони ними повинні гризти? Інколи складається враження, що різні види в океані спеціально об’єдналися проти людства але яка мета всього цього? Щоб там не було, але людство вже почало відчувати на собі вплив цих змін, що ще раз підкреслює наскільки ми залежні від океану і наскільки все в ньому взаємопов’язано.Сюжет цікавий, автор приділив багато часу персонажам, створивши дійсно гарних головних героїв. Особисто я просто насолоджуюся цією книгою і читаю по 3 глави в день, розтягуючи задоволення від гарної історії. За мірою читання буду писати ще про свої враження від цієї книги. Якщо любите тему океану та наукову фантастику - раджу звернути увагу на цю книгу.#КаджитЧитає #НФ #Рій #ФранкШетцінг #читаємоБогдан 📱 Ютуб-канал “Три кванти опівночі” |🤑 Підтримка каналу

«…Прогудів залізничний свисток (я його миттю розпізнав), і повз станцію пронісся потяг, спричинивши такий вітер, що той аж здув мого капелюха. Я побіг за ним, зловив, напнув, коли нараз листок, підхоплений тим самим вітром, влетів мені в ноги.Я розгорнув його та оглянув. Листок із газети. «Таймс. 7 червня 1888 року».Отже, я прибув у правильний час, лишилося розібратися, що мені робити далі.Присівши, я опустив голову на руки й зосередився. Карратерс прибув без чобіт, Вардер гримнула планшеткою, а містер Данворті говорив щось про річку і зв’язківця. Зв’язківець.«Зв’яжися з Теннісоном», — сказав він, утім, ім’я якесь не те. Починалося на Т. Або на Е. Фінч теж згадував про зв’язківця. Зв’язківець.То ось чому я не знав, що робити. Мені лиш сказали зустріти якогось зв’язківця, і він чи вона все пояснить. Я відчув хвилю полегшення. Зв’язківець про все розповість. Залишається єдине питання: хто ця людина і де вона зараз?«Зв’яжися з кимось», — казав містер Данворті. Як же звали мого зв’язківця? Чизвик. Ні, це голова департаменту подорожей у часі. Поправка — колишній голова департаменту подорожей у часі. «Зв’яжися з… Клепперманом». Енсин Клепперман. Теж ні, це солдат, який загинув під час виконання службових обов’язків. Бо сам не знав, що коїть.«Зв’яжися з…» З ким? Немов у відповідь, загудів ще один свисток, і на станцію в’їхав потяг. Виплеснувши іскри та клубки пари, він зупинився. З третього вагона вискочив носій, який поставив перед входом оббитий плюшем табурет і скочив назад до вагону.За кілька хвилин носій знову з’явився, тримаючи тепер коробку для капелюха і велику чорну парасолю. Спочатку він допоміг зійти з потяга старій дамі, а затим молодій.На старій був кринолін, капор і помережані рукавички, і я на мить злякався, що потрапив не в той рік, проте на молодій дамі була довга спідниця кльош і низько приспущений капелюшок. Її обличчя люб’язне, а звернений до носія голос тихий і скромний.— Я ж казала, що він нас не зустріне, — озвалася стара тоном леді Шрапнель.— Упевнена, він скоро прийде, тітонько, — запевнила молода. — Мабуть, затримався в коледжі за справами.— Бздура, — відтяла стара. Не думав, що почую це слово у вжитку. — Рибалить десь. Дурне заняття для старого мужика! Ти ж написала, щоб він нас зустрів?— Написала, тітонько.— Час вказала, я сподіваюся?— Вказала. Переконана, він скоро з’явиться.— А доти мусимо стояти на цій духоті.Як на мене, погода вельми приємна, одначе я не закутаний у чорний вовняний светр, застебнутий аж до шиї. І не маю мереживних рукавичок.— Пекельна задуха, — невгавала стара, шукаючи в оздобленій сумочці хустинку. — Ох, тяжко-важко. Обережніше там! — гиркнула вона на носія, який ледве давав раду зі скринею.Фінч мав рацію. Вони справді мандрували з дорожніми скринями.— Ой, леле, зле мені, — жалілася тітонька, махаючи хустинкою.— Присядьте ось тут, тітонько, — мовила молода, підводячи її до іншої лавки. — Дядечко незабаром прибуде.Стара дама всілась під шерхіт усіх своїх спідниць.— Ви все не так робите! — огризнулась вона до носія. — У всьому винна Герберт. Одружитися їй закортіло! Якраз коли я налагодилась в Оксфорд. Не подряпайте шкіру!Ясна річ, що жодна з цих дам не була моїм зв’язківцем. Зате я вже не мав труднощів з розрізненням звуків. Міг розібрати почуте, а в минулому це не завжди було легко. На своїй першій товкучці я вловлював одне слово з десяти: круглі, кокоси, саморобки.До того ж я подолав схильність до сентиментальностей. Молода дама мала гарне личко у формі серця і ще гарніші щиколоткоподібні щиколотки у білих панчохах, що я їх запримітив, коли вона сходила з потяга; проте я не поривався виспівувати дифірамби з порівняннями до сильфів та херувимів. Що більше, я завиграшки пригадав обидва ці слова. Я почувався повністю зціленим.— Він геть-чисто про нас забув, — гарячкувала тітонька. — Доведеться найняти гичку (* бричку).Гаразд, не повністю зціленим…»

Експансія. Книга 1 - Джеймс С. А. Корі4+/5 - ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️«Експансія. І прокинеться Левіафан» - це історія, де людство вже розселилося по Сонячній системі, але разом із новими територіями ми винесли туди й старі проблеми: політику, конфлікти і боротьбу за владу. Земля, Марс і Пояс живуть у напрузі, яка ось-ось вибухне. І на фоні цього зникає дівчина, з’являється дивна загроза незрозумілої природи, а двоє дуже різних чоловіків - детектив і капітан корабля - випадково опиняються в центрі подій, які значно більші, ніж здається. І це той випадок, коли одна історія дуже швидко перетворюється на щось значно масштабніше і небезпечніше.Експансія. І прокинеться Левіафан - це справжній жанровий коктейль. Тут є все: добре прописана наукова фантастика, легкий флер горору, нуарний детектив і навіть бойовик. І найкраще те, що жоден із цих жанрів не перетягує ковдру на себе. Вони чудово працюють разом. У результаті виходить дуже живий і цілісний світ, де одна сцена може бути напруженим розслідуванням, а наступна - повноцінним космічним екшеном.Я прочитала лише одну книгу (і вона, до речі, не така вже й велика), але відчуття таке, ніби подивилась цілий сезон серіалу. Доречі, в книги таки є екранізація під назвою "Простір", і це не дивно, бо структура тут дійсно «серіальна» - постійні перемикання між сюжетними лініями, напруга, екшн, кліфхенгери. При цьому книга динамічна не тому, що кудись несеться, а тому, що все дуже правильно і логічно перетікає з одного в інше. Тут просто немає моменту, де могло б стати.Єдине, що мені було трохи складно на початку - це сам «поріг входу». Не через якусь складну науку (до речі, все подається доволі зрозуміло), а через кількість зв’язків і сторін. Поясанці, Земляни, Марсіани - хто з ким, проти кого і чому. Спочатку це виглядає як невеликий хаос у голові, але потім усе поступово вкладається, і стає навіть цікаво розбиратись у цих політичних і соціальних нюансах.З того, що не зайшло особисто мені - це одна сюжетна лінія, пов’язана з детективом. Без спойлерів, але там є емоційний зв’язок, який, як на мене, виглядав трохи притягнутим. Я розумію, що автори намагались це пояснити і навіть логіка в цьому є, але от «повірити» в це до кінця у мене не вийшло. Хоча тут дуже суб’єктивно, бо такі речі завжди сильно залежать від особистого досвіду.А в усьому іншому - це дуже сильна історія. Видно, що автори проробили величезну роботу. Світ виглядає продуманим і реалістичним, персонажі - живими і різними. Тут є і політика, і соціальна напруга, і моральні дилеми, і все це в масштабах космосу. І що найприємніше - це лише початок великої історії, яка явно буде розгортатися ще ширше.Якщо коротко: це книга, яка дає тобі і сюжет, і атмосферу, і світ, у який хочеться зануритись глибше. І після неї дуже складно не потягнутися за продовженням. 🚀✈️Книжкова подружаня I Богдан

Відгук Валерія Малахова❤️Бен Ааронович. Річки Лондона. Пер. з англ. Романа Гардашука Тернопіль: Богдан, 2026. В мене паперова версія.Дуже цікава книга, початок великої серії містичних детективів, які, сподіваюся, будуть всі перекладені українською. Прочитано за один вечір.Констебль-початківець Пітер Ґрант походить із родини, що переїхала до Лондона зі Сьєрра-Лєоне. Хлопець не надто здібний у поліцейській роботі: спостережливий, але часто відволікається на якусь дурню замість того, аби зосередитися на пошуку злочинців. Здавалося б, такому один шлях – в «паперовий» відділ, створений, аби «справжні» копи не заморочувалися бюрократичними перешкодами і спокійно ловили негідників. Та нічне чергування біля місця злочину призводить до того, що Пітер проводить допит справжнісінького привида – і потрапляє в учні до справжнісінького мага. Який, до того ж, є головним інспектором Скотленд-Ярду. І працює там згідно з якоюсь «угодою», про яку всі навколо не надто схильні розводитись. Тепер на Пітера чекає вивчення латини, грецької та арабської мов, простіших заклинань... і поліцейської роботи, звісно. Бо привид таки бачив убивство – і дуже небезпечного вбивцю, здатного «відчужувати» чужі тіла. І неначе цього замало, Батечко Темза посварився з Матінкою Темзою, а хто це має розрулювати? – звісно ж, поліція Лондона! Ну, тобто, тамтешні чарівники. Ну, тобто, констебль Пітер Ґрант власною персоною 😊У книзі дуже багато оцього типового британського гумору, який межує із сарказмом, але не переходить тонкої межі. Автор підсміюється і над героями, і над ситуаціями, в які ті потрапляють, та коли мова заходить про речі, по-справжньому важливі, сміх щезає. Аби з’явитися в наступній сцені, розряджаючи ситуацію. В принципі, схоже на твори Пратчетта. Або на детективи Річарда Османа.Книга трохи... гм, напевне, «недоскомпонована», проте зовсім трохи. Так, ситуація, власне, зі сваркою річок недотягнута і вирішується на останніх сторінках дуже швидко. Значно більше уваги автор приділяє геть іншому розслідуванню. Воно гарне, воно цікаве, але до чого тоді назва?..Ще у мене складне ставлення до певних перекладацьких рішень. Так, доместифікація геть усього в якості перекладацького рішення цілком має право на існування (крім того, в деяких местах мене це потішило, типу назв «Перша приватна биткарня» і «Кий вам»), та все ж, як на мене, там її забагато. Натомість не перекладені деякі назви і терміни, які, на мою думку, потребують пояснень для українського читача. Ну бо не всі настільки ерудовані 😊Та все це особисто мені не завадило оцінити книгу дуже й дуже високо. Сподіваюсь на якнайскоріший переклад продовжень, читатиму обов’язково. Дуже раджу прихильникам циклів детективів, власне, Річарда Османа (якщо містика таких не відлякає) та історій про Варту Террі Пратчетта.

👑 К. С. Пакат «Звеличення королів» 📚 Видавництво: БогданЗавершення «Принцового гамбіту» спонукало негайно читати продовження аби дізнатися подальшу долю Дамена та Лорана — і в контексті їхньої боротьби з узурпаторами за трон у власних королівствах, і в контексті їхніх взаємостосунків.Емоцій і напруги в цій книзі ще більше, ніж в обидвох попередніх. Суперечливі почуття і бажання мучили обох принців у їхньому вимушеному союзі проти об'єднаних сил супротивників. Дамен і Лоран змушені були забути про взаємні образи, недовіру, упередження та суперечності, щоб об'єднатися проти спільного ворога, протидіяти політичним інтригам й уникати хитромудрих пасток, а це виявилося дуууже непросто.Історію в усій трилогії ми бачимо практично цілком з точки зору Дамена, тож іноді дуже хотілося зазирнути в голову Лорана, зрозуміти як він дає собі з усім цим раду. Зі сторони він здавався холоднокровним: "Лоран завжди був здатен на своєрідний безжальний прагматизм. Умів відкинути емоції й робити те, що треба, заради перемоги, здатний цілковито, до нудоти огидно ігнорувати всі людські почування." Але час від часу все ж проявлялися ознаки того, що то була лише броня, яку принцу Веру доводилося повсякчас носити. З іншого боку, дуже гарно показано внутрішню боротьбу Дамена. Він чітко розумів, що втратив, що відчуває, чого хоче і на що ладен піти задля досягнення бажаного, та йому всерівно було надскладно діяти в умовах невизначеності й нестабільності. "Він уже й забув, який із себе дім. Забув довіру, відданість, спорідненість. Друзів." Хоч і вільний тепер, не міг просто ігнорувати час, коли був рабом. Як і його люди, яких бентежив такий факт біографії законного короля: "Золотий браслет мав лиш одне значення: використання й покора найінтимнішого штибу."Проти обох принців велася запекла нечесна боротьба, повна зрад, брехні і лицемірства. Триматись разом і спільно йти до мети було єдиним їхнім шансом на успіх "серед цих тактик відлякування, цих обманів, цих людей, що билися словами, тінями й віроломством." Скільки ж разів вони опинялися за крок від прірви! І скільки змусили понервувати, нетерпляче перегортаючи сторінки! Давненько я так не захоплювалася сюжетом і не переживала за долі персонажів.На кону стоїть не лише майбутнє Ак'єлосу та Веру, а й стосунки Дамена і Лорана. Останнє, власне, хвилювало мене найбільше 😊. Уся трилогія — прекрасне BL роментезі з неймовірною хімією між героями. Поміж іншим розглядалися й наступні теми: вибір між особистими і державними інтересами, ціна і законність влади, політична, військова й репутаційна боротьба, рабство, вірність і зрада, правда проти брехні й маніпуляцій, особистісне зростання принців, відповідальність і відданість, прощення і розплата, розкриття таємниць минулого.Трилогія завершена, але історія ще ні — чекаю книгу з короткими оповіданнями, бо фінал то є, але хочеться знати більше 😄.#читаємоБогдан

Річки Лондона - Бен Аарановіч ⭐⭐⭐Цікава така ситуація.3 одного боку, наче цікава книга, захоплива, з більш-менш притомним гумором, крім місць, де головний герой думав лише про дупки й цицьки, але він там, наче як, доволі молодий, щось близько 20 років, тому спишемо на юність.А з іншого боку, хочеться сказати словами класика: «Це ж було вже».Враження, що історія — це чудовисько Франкенштайна, бо я в ній чітко бачила Supernatural, «Людей в чорному», «Доктора Хто» і ще бозна скільки інших творів.Жанрово історія нагадує першу книгу із циклу «Stranger Times» Kейма МакДоннелла, але «Цей химерний світ» виглядає більш самобутньо, на відміну від «Річок».Це не те щоб погано, але цей світ мені не такий цікавий. Також не дуже сподобалось, що всі якось занадто легко сприймають існування магії, тобто для них магія в світі ок, але для мене як читача це виглядає трошки як рояль у кущах.Головний герой, Пітер, під кінець стає Мері С'ю, чи хто там в чоловічому еквіваленті.Антропоморфізація географічних об'єктів — дуже прикольно вийшло, але я не до кінця зрозуміла як воно працює, і мені раз по раз доводилось бігати то в Reddit, то до GPT за поясненнями. Продовження читати буду.Дякую видавництву «Богдан» за прекрасний переклад.#читаємоБогдан

Тут наша читачка "розклала" по поличках роман Ксенії Циганчук"По той бік пам'яті"Моя сьогоднішня розповідь буде про роман Ксенії Циганчук Ksena Tsyganchuk «По той бік пам’яті», що минулого року вийшов друком у Видавництво Богдан. Його можна віднести до жанру горору, хоча насправді він написаний на перетині містики, детективу та психологічного трилера. У своєму романі авторка спробувала поєднати напружений сюжет із цікавою ідеєю - використання фольклору та теми пам’яті, яка живе в людині поза її власним досвідом.У центрі історії п’ятеро молодих людей - троє хлопців і дві дівчини, які вирушають на відпочинок подалі від цивілізації. Ця подорож мала б стати легкою пригодою та втечею від звичного міського життя, але несподівано дорога змінює їхні плани. Поломка автомобіля змушує зупинитися в місці посеред лісу, яке не позначене на жодній мапі. Друзі потрапляють в глухий хутір Марена, відрізаний від світу не лише географічно, а й ніби часово. Тут не ловить зв’язок, не працюють звичні правила, а люди поводяться дуже дивно. Уже сама назва хутора звучить тривожно і невипадково. Бо ж Марена у слов’янській міфології - богиня смерті.Поступово тривога, яка спершу здається просто реакцією на незнайоме середовище, переростає у відчуття пастки. Загадковим чином гине одна з дівчат, а згодом смертей стає щораз більше. Герої опиняються в просторі, де кожен крок може мати фатальні наслідки, а сам хутір живе за законами, що не піддаються логічному поясненню.Особливого звучання цій історії додає те, що перед кожним розділом з’являються уривки української народної казки про брата Івасика та сестричку Оленку. Вони не просто створюють атмосферу, а працюють як своєрідні підказки, що поступово відкривають глибинний сенс подій. Один із героїв, Вадим, займається дослідженням давніх дохристиянських вірувань і якраз через його роздуми у текст входить важлива ідея про те, що казки - це не вигадані історії, а трансформована пам’ять про реальні, часто жорстокі обряди й уявлення про смерть.Ця ідея, покладена в основу роману, мене зацікавила найбільше. Зв’язок між народною казкою, колективною пам’яттю та реальністю - це справді сильний і перспективний задум. Думка про те, що казки можуть бути не вигадкою, а трансформованим досвідом, відлунням давніх страхів, обрядів і жорстоких практик - звучить доволі переконливо та тривожно.Уривки казки про Івасика та Оленку працюють не лише як елемент атмосфери, а як ключ до розуміння подій. Вони задають тон розповіді. Поступово стає зрозуміло, що перед нами не просто історія про групу молодих людей у замкненому просторі, а спроба показати, як давні уявлення про смерть і потойбіччя можуть проростати в сучасності. Особливо це підсилюється через образ Вадима. Саме через його роздуми у текст входить ідея про те, що казки часто мають під собою дуже конкретне, інколи жорстоке підґрунтя. І цей пласт роману справді виглядає найцікавішим. Він відкриває можливість для глибшого, майже антропологічного прочитання.Але далі виникає відчуття певного розриву між задумом і його втіленням. З одного боку, роман читається легко і динамічно. З іншого - за цією динамікою не завжди встигає внутрішня логіка. Поведінка персонажів інколи здається спрощеною, їхні реакції - не до кінця вмотивованими, а деякі сюжетні повороти залишаються заявленими, але так і не розгорнутими.Мені особисто бракувало психологічної глибини - того внутрішнього напруження, яке народжується не лише з обставин, а й із переживань самих героїв. Хотілося більше відчути їхній страх, сумніви, внутрішні злами. Натомість вони часто залишаються радше провідниками сюжету, ніж повноцінними носіями ідеї твору.У мене склалося відчуття, що цей роман значною мірою орієнтований на молодшу аудиторію. Це той тип жахастика, який добре працює на емоційному рівні - швидкий, напружений, із відчуттям небезпеки й замкненого простору, який дозволяє полоскотати нерви. Тож я цілком допускаю, що для читачів підліткового віку ця історія може бути справді захопливою.

Відгук oniks.read❤️📚"Цей безсмертний" Р. Желязни 4,5 🌟Одразу варто попередити, що у пана Желязни доволі специфічна манера письма. Тож якщо ви за декілька сторінок нічого не зрозуміли - не лякайтесь, лишень дайте йому трохи більше часу.Роджер Желязни для мене просто майстер вкладати глибокий сенс в коротку прозу. Бо, здавалося б, що можна вмістити на 160 сторінках? А виявляється, багато що!В цьому творі перед нами постає Земля, що пережила Три дні - невідомий катаклізм, який змінив майже все. Населення стрімко скоротилося, живі організми, яким вдалося вижити, зазнали значних трансформацій. Тепер земляни живуть де завгодно, окрім самої Землі, а те, що лишилось від планети, використовується як величезний "парк розваг" для інопланетних видів. Своєрідне жаске нагадування, що на них може чекати, якщо жити бездумно."Хай як, а мертва Земля досі дає своїм живим онукам невеликий, але відчутний дохід кожного ... фіскального року."Автор майстерно поєднав давню Грецію, з її мітами й культурою, та майбутнє, з його прогресом і міжпланетними зв'язками, приправивши це все завуальованою політикою.А розібратися в цій мішанці нам допоможе Конрад Номікос - прямолінійний, впертий, часом грубий та небагатослівний "безсмертний". Споглядаючи світ його очима, читач може багато чого переосмислити: від поняття втрати, героїзму чи патріотизму, до усвідомлення сили сподівань та відповідальності, як за власні вчинки, так і за вчинки інших."Земля - місце дике й суворе. Жити тут скрутно. Спершу треба прибрати сміття, сектор за сектором, і лише тоді, може, вдасться склепати якусь його протилежність."Важко отак з ходу зрозуміти, чому ця невеличка книга свого часу розділила перше місце на світовій премії з "Дюною". Але варто лиш прочитати - і ви все зрозумієте самі.

♟️ К. С. Пакат «Принцовий гамбіт» 📚 Видавництво: БогданПерша книга трилогії «Полонений принц» зацікавила мене передусім своєю оригінальною концепцією, геть несхожою на інші роментезі. Сподобалося, як сильно культури двох ворогуючих народів були зав'язані на задоволенні сексуальних бажань і наскільки підходи до цього різнилися у мешканців Ак'єлосу і Веру. Згодом пройнялась історією Дамена, а тоді й Лорана та їхніх взаємин. А ось «Принцовий гамбіт» уже цілком зосереджений на стосунках двох принців та спільному вирішенні проблем на шляху обох до своєї мети.Дамен усе ще залишається рабом і мріє відвоювати узурпований зведеним братом трон. Але для цього, як не прикро, він мусить служити і допомагати Лорану, якого дядько-регент відправив начебто виконувати свій обов'язок у прикордонних землях, де знову ситуація загострюється, а насправді задумав довести до кінця справу, розпочату невдалим замахом на життя законного престолонаслідника. "Лоран — єдиний, хто може протидіяти регентові, і Дамен зробить усе, що обіцяв, аби вберегти його, але насправді ця поїздка на кордон здавалася останнім ходом у грі, що вже завершилася."Сюжет книги динамічний і захопливий. Перед рабом та його господарем постало стільки проблем і викликів, що лише діючи спільно була хоча б примарна надія вислизнути з пасток, ретельно розставлених регентом. Вимушена співпраця обом давалася нелегко, але виглядало усе справді віртуозно, а місцями навіть драматично й неочікувано.Та менше з тим, найцікавіше було спостерігати за взаєминами принців. Яка ж між ними хімія! Слова, погляди, дотики, думки, мрії, невисловлені бажання та заборонені почуття — тільки й чекаєш, коли хоч один наважиться зробити крок, забувши про все, що їх розділяє. Це було справді гаряче 🔥, напруга зростала з кожною сторінкою, з кожною подоланою спільними зусиллями перешкодою. Наскільки ж це slow burn 🫠...Лоран, "білявий блакитноокий диявол", ніколи не марнував час на демонстрацію сили й погрози, завжди залишався елегантним, стриманим, холоднокровним і незворушним, випромінюючи небезпеку та цілеспрямованість. Він звик передусім покладатися на власний розум, але дуже швидко зрозумів, що без допомоги і порад Дарена усі бездоганні плани мали безліч шансів провалитися. Втім, мені страшенно цікаво наскільки насправді передбачливим виявиться Лоран, бо кінцівка книги дуже здивувала 😲.А перед Даменом постали нові виклики. "Свобода — ілюзія свободи — викликала в нього дивні почуття". Він гостро усвідомлював свою самотність, тужив за домівкою, прагнув "вийти з сірого лабіринту верійських інтриг і повернутися до того, що він розуміє: до простого життя, в якому він знатиме свого ворога та йтиме в бій". Розум твердив йому одне, а серце просило геть іншого. "Він подався сюди заради Ак'єлосу, а не заради Лорана. Його обов'язок має свої межі. У нього є своя війна, своя країна, своя боротьба." Але як дати раду суперечливим почуттям і бажанням, що затьмарюють здоровий глузд?Книга цікава і читалася дуже легко, цілком можна було б проковтнути за день, але така розкіш, як кілька годин поспіль спокійного читання, мені, на жаль, поки недоступна 🫠. Тим не менше, «Принцовий гамбіт» залишив надзвичайно позитивні враження. Не терпиться дізнатися як, врешті, завершиться трилогія, тож візьмусь за продовження щойно дочитаю усе заплановане на квітень.