Рій - Френк Шетцінг«Рій» виявилась для мене надзвичайно цікавою і захопливою книгою.Апокаліптична і масштабна, вона показує, що на нас може чекати через нашу ж недбалість і нездатність оцінити власні дії з перспективи майбутнього, наскільки ми зв’язані обмеженнями своєї свідомості.Ця книга піднімає дуже багато питань.Якщо коротко про сюжет: людство стикається з незрозумілими і катастрофічними подіями та намагається зрозуміти, що за ними стоїть. Наче біблійні кари, на голови людей падають потопи, агресивні бактерії, оскаженілі тварини. Автор майстерно грає на очікуваннях читача, бо попервах це дійсно нагадує якусь Божу кару, і по ходу книги ми самі потихеньку приходимо до висновку, що ж це таке сталося. Не хотілось би спойлерити, але, читаючи відгуки, явно не всі читачі зрозуміли, що ж насправді трапилось у книзі.Рій — це абсолютне дитя свого часу. Як «Кантика для Лейбовіца», написана в 50-х, — результат страху перед Холодною війною і ядерною загрозою, то «Рій» — це результат страху перед природою, яку ми роз’ятрили, і надалі не знаємо, що робити. Якщо ви трошки цікавитеся кліматологією, екологією і природничими науками, ця книга не стане для вас відкриттям, але буде гарним доповненням до картини можливого майбутнього. Бо Франк Шетцінг, описуючи катастрофи, не вигадує нічого, що з нашої ж вини не може з нами статися.Він описує катастрофічні цунамі, які хлинули на міста через руйнування метан-гідратних покладів. Змальовує дивну поведінку диких тварин і агресивні бактеріальні інфекції, які викошують міста-мільйонники за лічені дні. І я не скажу, що все змальоване ним аж занадто гіперболізоване. Якщо вам цікаво почитати про реальні засади подібних катастроф, але ви не хочете зариватись у підручники, то можу порадити «Теорію неймовірності» Макса Кідрука, де майже всі описані катастрофи в «Рої» мають пояснення. Франк Шетцінг не стільки вигадав ці катастрофи, скільки пофантазував, а що з нами станеться, якщо вони всі впадуть на наші голови одночасно під дією якогось каталізатора.І насправді це масштабно, лякаюче і до стобіса правдоподібно.Щодо самої книги, вона доволі повільна, розмірена і плавна, в ній не надто багато персонажів, і мені так видалось, що всі вони виглядають другорядними, бо на перший план виходять самі катастрофи. Але це не робить оповідь поганою, а дозволяє сфокусуватись на історії і послідовності подій, які розгортаються.В книзі дуже багато наукового інфодампу, але тут він доречний і мене особисто не бісив, навпаки — це дало мені пригадати і закріпити все прочитане раніше.Фінал дуже нетиповий, не голлівудський, не трагічний, але сумний, і все-таки з розумінням, що, що б не траплялось, людство не зміниться, не адаптується і не зможе оцінити майбутнє, скільки не втовкмачуй.Багато тем піднімається окрім екологічного апокаліпсису: це і власна ідентичність, і постколоніальна травма, наше сприйняття об’єктивної реальності, здатність та нездатність інституцій швидко реагувати на кризи, те, наскільки ми готові до викликів майбутнього.Власне, ця книга — це 100% перечит у майбутньому.Із недоліків перекладу — місцями є криві, невичитані місця. Сподіваюсь, будуть додруки, де це виправлять, але, з іншого боку, вони не настільки критичні.#читаємоБогдан