Чорна Бібліотека

"Маяк" — Віталій Дуленко 4,5/5«Маяк» Віталія Дуленка — це не просто книга, це квиток в один кінець на холодний, посічений штормами острів, де тиша кричить голосніше за чайку.Якщо ви шукаєте ідеальний психологічний трилер з елементами містики на вечір — ви за адресою ⚓️ Головний герой Данило хоче одного: зникнути. Він стає доглядачем маяка на відлюдному острові, сподіваючись, що самотність вилікує його розбите життя. Але замість спокою отримує шторми, дивні видіння та відчуття, що море навколо — це жива істота, яка знає всі його гріхи.Ви буквально відчуєте звуки хвиль та запах солі. Це дуже атмосферно. Книга майстерно досліджує тему депресії та провини. Найстрашніше тут — не містика, а те, що ми носимо всередині.Неймовірно приємно бачити такий рівень жанрової прози від нашого автора. Стильно, похмуро, професійно.Це історія про те, що від минулого не заховаєшся навіть за найтовстішими стінами маяка. Бо найстрашніші шторми — завжди всередині нас.Читали цю книгу? Діліться своїми враженнями!

🖌 Хто на початку свого письменницького шляху не набивав ґулі і не писав таке, від чого шкіра сиротами вкривалася? Подібне траплялося навіть із визнаними класиками: Рей Бредбері — не виключення. Те, що йому безумовно допомогло краще розібратися із авторським ремеслом, була поміч більш досвідчених колег та друзів, які редагували та дописували деякі з його творів, місцями сварили й надавали безцінні поради.Якби Рей у віці сімнадцяти років не потрапив до Science Fantasy Society, його життя безумовно склалося інакше: зустрічі однодумців проходили щочетверга в кафе Cookson’s, яким володів чоловік на ім’я містер Клінтон, що дозволяв бідним письменникам їсти безкоштовно. Там Рей і зустрів своїх двох найвідданіших учителів — Генрі Каттнера та Лі Брекетт.📍 Генрі, якому на той момент було трошки за двадцять, уже встиг заробити собі своєрідний статус зірки й допомагав юному Бредбері: він регулярно надсилав оповідання Рея до журналу Astounding, хоч йому й не вдавалося їх продавати, змушував свого «учня» постійно переглядати нові випуски Amazing Stories, виписував йому величезні листи про оповідання, які Рей написав тощо.Каттнер навіть дописував за Рея оповідання: так і сталося з історією The Candle, що вийшла в 1942 році у випуску журналу Weird Tales. Бредбері згадував:«Останні двісті слів у The Candle були написані ним. Він написав їх, аби показати, як завершувати історії, але я сказав: "Я не зможу придумати нічого краще, можна я лишу твій кінець?". Він сказав: "Залишай". Тож кінець цієї історії — його. Вона не надто хороша, але це був початок: моє перше оповідання у Weird Tales».🤲🏻 Таким чином Бредбері не раз допомагала і Брекетт: в одній з його історій, The Scythe, що вперше вийшла у 1943 році у Weird Tales, перші п’ятсот слів були написані нею (що цікаво, враховуючи, що сама Брекетт ніколи не публікувалася у цьому журналі 🤨), бо в Бредбері ніяк не виходило оформити гарний початок для історії. Те саме сталося й з іншим оповіданням Бредбері — Tomorrow and Tomorrow.Згодом, коли Бредбері більш затвердився у своїй письменницькій ролі, Лі теж попросила його про послугу — допомогти написати їй історію Lorelei of The Red Mist, коли у неї було обмаль часу на це. Бредбері згадує, як дав Брекетт прочитати готовий результат:«Вона вже закінчила половину історії, тож їй потрібні були останні шість чи сім тисяч слів, наскільки я пригадую. Чи зміг би я це зробити? Простіше простого. Я — клон Брекетт».«За десять днів я написав останню половину Lorelei і відправив її Лі.— Та будь ти проклятий! — кричала вона. — Це неймовірно! Я не можу сказати, де закінчуюсь я і починаєшся ти.Я думаю, що навіть просльозився. Це було щось на кшталт випуску з Брекеттської академії».🖌 Звичайно, це були далеко не всі письменники, з якими Бредбері судилося познайомитися у той період:«Я отримував подібну увагу від усіх цих прекрасних письменників і я дуже вдячний їм за їхнє натхнення».На світлині: Вірджинія Лейні, Рей Бредбері та Марк Бланк.

На фоні підвищення цін на книжки подумав про те, як тут можна обіграти ідею серіалу «Пуститися берега».Герой (або героїня) дізнається про загальне підвищення цін на книжки. Щоб продовжити купувати новинки, він займається нелегальними оборудками, які затягують його у вир кримінальної драми. Невдовзі дружина дізнається, звідки беруться гроші на нові книжки, які чоловік ледь не щодня забирає з поштомату. Щоб відмити незаконні гроші, вони відкривають кав'ярню-книгарню. Але герою цього мало — він хоче збудувати книжкову імперію і тому відкриває власне видавництво. Коштом нелегальних прибутків він продає книжки дешевше, ніж конкуренти, намагаючись відхопити більший шмат ринку. Вдячні книголюби прославляють його у соцмережах.Драма закручується, коли донька героя видає свою дебютну книгу у конкурентів. Дружина вимагає його зізнатися, що у нього нечитун й він не читає всі ті новинки, що накопичилися вдома. Герой заперечує, й каже, що в нього немає нечитуна, це у нечитуна є він. В цей час Михайло Ткач проводить розслідування і всім стає відомо, звідки взялися гроші на видавництво. Герой тікає в Карпати, де в покинутій хижі читає старі книжки видавництва Дніпро й роздумує про свої вчинки. Не витримавши бентеги, він повертається додому й зізнається дружині, що робив все це не заради книжок, а заради себе. Він здається ДБР і чекає на них, лежачи на підлозі свого видавництва.

Прочитане за січень 2026«Космополіс» Дон Делілло⭐️⭐️⭐️⭐️Прикольна штука — молодий мільярдер їде підстригтися через все місто крізь затори і з ним дорогою відбувається усіляке. Спочатку я такий був «що до чого», а потім втягнувся навіть у нелюдські діалоги (нелюдські, бо живі люди так не розмовляють, але постмодерним персонажам це дозволяється). Заполірував екранізацією з Паттісоном у головній ролі і воно добре наклалося на прочитане (хоча навіть актори не змогли впоратися з нелюдськістю діалогів).«Місячне сяйво» Майкл Шебон⭐️⭐️⭐️⭐️Перше знайомство з Шебоном. Гарно написано, легко читається. Подається як розповідь героя про життя свого діда, який встиг чимало чого зробити й де побувати, та його родину. Є і посміятися, і посумувати (історія психічного захворювання бабусі). Заполірував серією Сімпсонів, у якій Шебон побився з Франзеном. Цьогоріч у Фабулі мають вийти «Приголомшливі пригоди Кавалера та Клея», за які автор отримав Пулітцера.«Вежа з чорного дерева” Джон Фаулз⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Знайдена на олх збірка новел Фаулза. Харош, всі сподобалися, особливо «Вежа з чорного дерева» (на честь якої названа збірка duh). Художник приїздить для інтерв’ю до літнього метра-кілометра, який підживає з двома молодими дівчатами. Звісно, це не якась там похабщина, а психологічна історія з роздумами про мистецтво та відсилками до старовинної бретонської легенди.«Маг» Джон Фаулз⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Логічним чином треба було заполірувати збірку «Магом» (молодий чоловік, літній митець/психіатр/маг, дві молоді дівчини — ну ви зрозуміли). Кайф, кожен раз як перечитуєш, то знаходиш щось нове. Хочеться поблукати сосновими лісами Греції.«Архетипи та колективне несвідоме» Карл Юнг⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Фаулз без Юнга — гроші на вітер, тому ознайомився з відомою працею про архетипи. Відмітив для себе деякі місця, подивимося, як стане у нагоді з новими творами.«Сніданок у Тіффані» Трумен Капоте⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Коротка новела на один вечір, легка й захоплива. Сподобався стиль автора і те, як він змальовує персонажів. Хотів подивитися екранізацію, але руки поки не дійшли.«Останні дні» Адам Невілл⭐️⭐️⭐️Дочитав таки цю книгу. Продовжив там, де зупинився. Подвійні враження — горорні сцени класні, а от сама оповідь якась затягнута, а в кінці всі побігли, ще й стиль відрізняється від «Ритуала». «Ритуал» читався добре, а тут я наче йшов кам'янистою дорогою й постійно перечіпався. Було байдуже до персонажів і це в жанровій літературі для мене, мабуть, найгірше.

«Маяк» Віталія Дуленка — це моє вау січня і, сподіваюсь, відкриття року! Я досі перебуваю під величезним враженням і, чесно кажучи, не очікувала, що книга настільки мені сподобається, адже, на жаль, начиталась різних негативних відгуків і була налаштована скептично.Проте книга затягнула мене з перших сторінок, тому що автору дуже класно вдається передати атмосферу (небо з хмарами кольору брудної білизни — це просто мій топ!). Отже, найбільше, що мене підкорило, — це неймовірна, майже фізична атмосферність. Автор пише так живо, що я буквально відчувала морський бриз на своєму обличчі, чула солоний запах моря і бачила той маяк, була в ньому. Наче побувала в Добрянці, знаю кожного її жителя і відчувала той затхлий запах старої бібліотеки. Ефект присутності просто 10/10!Головний герой Данило мене неймовірно бісив! Його вчинки, слабкість, характер — часом хотілося його просто струснути. Але так і мало бути за сюжетом. Якщо персонаж викликає такі сильні емоції (нехай і роздратування), значить, він живий і справжній. Окремо хочу відзначити, що це — наш, український автор. Я рада, що в сучасній українській літературі з’являються якісні та однозначно кінематографічні психологічні трилери. Не хочу окремо зупинятись на мінусах, вони однозначно є (яких, до речі, можна було б уникнути завдяки редактурі і бета-рідингу), тому що врешті-решт я отримала величезне задоволення від читання. Щиро рекомендую до прочитання! 🌟🌟🌟🌟🌟

Епіграфом до підсумків року міг би бути мем «Живу чисто на випадок, якщо все наладиться».🪖 Цьогоріч було зібрано та передано до війська 20 дронів. Частина з них спалила аж чотири танки, а то все ваші донати! Також разом ми зібрали майже 200,000 грн для 1 РУБпАК ББС 63 ОМБр, БпАК 107-го батальйону та БССП «Тайфун», за що я безмежно вам вдячний.📚 Вийшов друком мій другий роман «Там, де живуть книжки» і навіть встигнув потрапити до довгого списку Книга року ВВС-2025. А я з презентаціями вперше відвідав Вінницю, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль та Черкаси, де зустрів багацько крутих та приємних людей. Дякую Лабораторії, що робили це реальним.🗼 «Маяк» тим часом має вже чотири наклади загальною кількістю у 10,000 примірників та 500+ оцінок на Гудрідз. Підозрюю, що буде ще додрук, бо книги в наявності немає.💀 Новий горор «Сухі кістки» на фінальній стадії редагування, і я б дуже хотів, щоб він вийшов друком в наступному році. Це буде реально класна історія, але ж боже скільки крові вона з мене випила. Під кінець вже хотілося порубати рукопис сокирою і спалити за хатою, але обійшлося.📜 Оповідання «Різдвяний ліхтарик» вийшло друком у збірці «Твоє, моє і наше Різдво». Ще я виступив у ролі співукладача збірки «Шепіт забутих легенд» та вперше був модератором на презентації книги Тараса Мельника.А ще Максим Нестелєєв назвав мене Майстром (жартома, звісно, але все одно приємно 😊).Ну ото якось так. Щось вдавалося, щось не складалося, але в результаті якось вийшло. Щиро вдячний видавництвам, що тішили весь рік новими книжками, та Силам Оборони за все 💙💛

Хотілося б почати топ прочитаного за рік цитатою з моєї ж книжки, і не тому, що я настільки себелюбний, а тому що вона ідеально описує мої враження:«Вона нічого не могла з цим вдіяти — купівля та читання книжок були одним з небагатьох задоволень у її житті, це робило її справді щасливою». Так воно в мене і було. Goodreads каже, що цього року я прочитав 82 книги. Важко виділити найкращі — серед них було багато чудових романів — тому ось десятка, яка запам’яталася найбільше. Ранжування списку довільне.✨ «2666», Роберто БоланьйоОдне з найкращих відкриттів року — прочитав всі три книги автора, перекладені українською, всі сподобалися, хочу ще.✨ «Осінь для ангела», Євген ПашковськийЩе одне відкриття року — неймовірно якісний та талановитий текст від українського автора. Після нього розумієш, що як письменник я володію рідною мовою на рівні калічі.✨ «Коханка французького лейтенанта», Джон ФаулзНу Фаулз це Фаулз, він фігні не напише. Це краш і особистість, тут і казати нічого. ✨ «Життя й часи Майкла К», Джон Максвелл КутзееПерше знайомство з Кутзее і любов з першого рядка. Прочитав також «В очікуванні варварів», але ця книга якось більше запам’яталася (може тому що там про війну, ге?)✨ «Смерть у лісі та інші оповідання», Шервуд АндерсонЗбірка оповідань. Ще одне «вперше», дуже сподобався стиль та абсурдний гумор автора, зайшло як у суху землю.✨«Тетраморфеус», Абрахам Ян ХосебрЩе один український автор у моєму топі. Купив за рекомендацією Максима Нестелєєва і не прогадав — шикарний якісний багатошаровий крутостильовий текст, який заслуговує на визнання та нагороди. Дуже чекаю на продовження.✨ «Життя хлопця», Роберт МаккамонКамон, це ж Маккамон! Перше видання українською, класна книжка, щоб зануритися у життя маленького містечка з таємницями, пригодами й щирими спогадами про дитинство.✨ «Одержимість», А.С БаєттВисокополичний товстунець, але прочитався дуже швидко. Чудова літературно-детективна історія.✨ «Валіс», Філіп К. ДікОдна з найкращих книжок Діка. Філософсько-релігійні роздуми (мої улюблені гностики!), загорнуті у фантастичну історію.✨ «Культ», Лукаш ОрбітовськийДушевна, майстерно написана історія, з якою я чудово провів час. І посміятися, і посумувати, і подумати, і згадати — все там є.

Прочитав «На схід від Едему» Джона Стейнбека9 патріархів з 10Стейнбек — це брила, це особистість. Із задоволенням читав його «Грона гніву» та «Про мишей і людей». Той момент, коли людина чудово пише і нічого тут не вдієш (і Пулітцера забрав, і нобелівку — скрізь встигнув).Можна читати цю книгу як сімейну сагу про кілька поколінь американських сімей. Можна читати як філософський твір із сильними біблійними алюзіями. Історія двох братів Адама і Карла (а потім Арона та Калеба), які шукали батьківської любові. Еге ж, стара добра історія про Авеля й Каїна, які також шукали схвалення й одному з них не фартануло. Досить таки несправедлива історія, якщо подумати. І щоб нам не довелося про це думати, герої активно обговорюють цю історію самі, в тому числі шукаючи точного перекладу біблійного уривка, щоб краще його зрозуміти. Найбільше мені сподобалася історія родини Гамільтонів. Затишна велика сім’я, батько — працьовитий мрійник, мати його трохи шпиняє, але з любов’ю та по ділу, разом виростили дітей, які непогано потім влаштувалися в житті й підтримували батьків та один одного (такі собі Візлі). Нормальні недеструктивні стосунки, на відміну від родини Трасків. У діда та батька цікаве ставлення до синів — один з них ліпив свою подобу, інший впритул не помічав, аж поки не підросли.Що можна порадити — батьки, любіть дітей однаково, не розділяйте (хоча б не публічно) на улюблених і отих інших. Читайте Стейнбека і будьте молодцями.

Прочитав «Диких детективів» Роберто Боланьйо10 вісцеральних реалістів з 10🪶 Боланьйо з ноги увійшов у моє читацьке життя і, схоже, зібрався оселитися там надовго. Дуже вже ж мені подобається, як він пише, і радію, що зараз видають все більше його творів українською. Вже є «2666», «Шльондри-вбивці» та «Дикі детективи», і начебто ще має вийти «Амулет».🪶 «Дикі детективи» це така собі цеглина на 700 сторінок, яка тим не менш швидко прочиталася. Саме цей роман зробив Боланьйо всесвітньо відомим. Він складається з трьох частин: перша й остання розповідають про життя мексиканської поетичної тусовки через щоденник молодого поета Хуана Гарсії Мадеро. Саме там ми знайомимося з двома важливими персонажами (як не дивно, теж поетами) Улісісом Лімою та Артуро Белано — натхненниками руху вісцеральних реалістів.🪶 Друга частина найбільша й найрізноманітніша. Вона складається з десятків історій-інтерв’ю людей, які колись перетиналися з Лімою та Белано протягом двадцяти років, коли ті шукали легендарну поетку Сесарію Тінехеро. Там дуже багато цих оповідей, і кожна по своєму неповторна, і ти як наче читаєш історії життя сотень людей у різних частинах світу, і в якийсь момент вони зливаються в одну історію про життя, мистецтво та поезію.🪶 Як заведено у Боланьйо, не обійшлося без сексів, які тривають до світанку. Стиль неповторний, діалоги розкішні, безкомпромісний текст — одним словом, книга класна, читайте, не пошкодуєте.

Прочитав «Впусти того, хто потрібен» Йона Айвіде Ліндквіста10 Калленів з 10Це дуже дуже дуже добре.🩸 Якісний горор, який нікого не жаліє. Кінг схвалив би й сказав «Давай заліковку». Я спочатку подивився екранізацію, але особливо її не запам’ятав, і книгу прочитав із великим задоволенням.🩸 Маленьке шведське містечко. Головний герой — самотній підліток, якого дістають хулігани. Він живе у світі фантазій, у якому жорстоко мститься тим, хто його ображає, аж поки не зустрічається з новою сусідкою. З цього починається серія карколомних подій, яких немає сенсу переказувати без спойлерів.🩸 Хотілося б відзначити, що текст чудово написаний/перекладений/відредагований. Оповідь постійно тримає на гачку. Липка безрадісна атмосфера додає відповідного настрою. Багато майстерно зображеної жорстокості, і тут у Ліндквіста немає забобонів — у нього отримують всі, і дорослі, і діти.🩸 Для мене, як автора кількох горорів, Ліндквіст став прикладом вельми хороброго письменника. У книзі є багато жорстоких сцен, але мені вони не відчувалися як спеціально відверті, щоб цим вразити читача. Автор чесно описав все як є, навіть якщо це неприємно, і я таке поважаю. Легко бути письменником, який підстелить соломку, щоб уникнути критики.Тепер на черзі інший роман Ліндквіста «Ні живі, ні мертві» від @bohdan_books.