Estadísticas de telegram channel - @blacklibrarybooks

Знаю, у нас тут про книжки. Але неможливо буде читати книжки, якщо не донатити ЗСУ чи не відстоювати свої права (і незалежність своєї країни)Тому:📍Київ — площа Франка, 20:00📍Харків — метро Університет, 18:00📍Дніпро — готель Україна, 20:00 (також, є інформація про Європейську площу на 20:00)📍Ужгород — театральна площа, 20:00📍Запоріжжя — бульвар Шевченка, 18:00 📍Львів — пам’ятник Шевченка, 20:00📍Чернівці — центральна площа, 18:00📍Одеса — навпроти міського саду, 19:00📍Вінниця — Майдан Небесної Сотні, поблизу вул. Театральної, 20:30📍Кривий Ріг — флагшток, 18:00📍Черкаси — на Соборній площі біля обласної ради, 20:00📍Івано-Франківськ — біля білого дому, 20:00📍Кропівницький — площа Героїв Майдану, 20:00📍Чернігів — біля ова, 18:00📍Тернопіль — під ОДА, 17:00📍Кременчук — Сквер ім. Бабаєва, збираємось біля пам'ятника, 17:30 / Алея прапорів, вул. ім. О. Халаменюка, 19:15📍Полтава — театр імені Гоголя, 19:00📍Хмельницький— біля дитячого світу, 19:00📍Миколаїв — проспект Центральний, перетин з Соборною (10:00 а також 20:00!)До зустрічі!(Інформація взята з твітеру, дякую УкрРайт, що зібрали там в одному місці)

Ділюся унікальним контентом 😎 Це уривок, який не увійшов до фінального тексту «Там, де живуть книжки» (я сам його видалив, бо він не рухав дію і разом з іншим затягував оповідь), але він мені все одно подобається й багато чим відгукується особисто:Час від часу Надя намагалася жити більш усвідомлено, щоб хоча б відрізняти один день від іншого. З часів корони особистий та робочий час розмилися, перетворившись на один суцільний потік несвідомості.Вона зберігала цікаві рецепти з Тіктоку в окрему теку й діставала їх, коли її починало нудити від рутини. Тоді вона вмикала спокійну музику, інколи наливала келих вина й непоспіхом готувала, зосереджуючись на моменті. Намагалася відчути текстуру гарного шматка м’яса та соковитість овочів, дослухатися до буркотіння каструлі чи шипіння пательні, де розтікається шматок вершкового масла. Мирон в цей час плутався під ногами, сповнений бажання допомогти, або ж лежав на стільці й жовтими очима стежив за її рухами, немов хотів усе запам’ятати.Приготувавши вечерю, Надя одягала вінтажну сукню, яку купила у секондхенді саме для цього, запалювала свічки та всідалася їсти з гарного посуду. Спочатку їй було страх як важко — рука сама тяглася до телефону («Що там зараз у світі відбувається?») або ноутбука, щоб увімкнути улюблений серіал чи true crime шоу («Їсти просто так нудно!») Якось вона прочитала у книзі «Насолоджуйся кожним шматочком» про те, що зараз люди не вміють нудитися. Просто посидіти, нічого не роблячи, подивитися у вікно, побути наодинці зі своїми думками, помітити, зрештою, речі, що їх оточують. Інколи під вечір Надя не могла згадати де була, що робила та бачила, пам'ятала лише неясні уривки, в яких сама не була впевнена, чи то було сьогодні й, чи було взагалі. Це її лякало.Усвідомлені вечері дозволяли хоч трохи уповільнити шал життя. Надя йшла в офлайн режим й намагалася зосередитися на соковитості качиної грудки, уловити пахощі нових спецій, насолодитися хрумкотом болгарського перцю, згадати запах помідорів, які пахнуть гілкою, немов їх щойно з неї зірвали. Звісно, це коштувало чималих грошей (якісні продукти перетворилися на делікатес), але втомлений мозок теж потроху спинявся. Тихо палахкотіли свічки, кидаючи відблиски на вкритий вогкими краплями келих з вином, елегантно бряжчала мельхіорова виделка об тонку порцелянову тарілку, біла скатертина з JYSK перетворювала орендований кухонний стіл на урочистий. В такі моменти Надя завмирала, смакуючи кожну дрібницю, й боялася, що ця магія зараз зникне й на неї знов виплеснеться рев світу.«Запускай проєкти!»«Самовдосконалюйся!»«Побач світ!»«Створи бізнес!»«Міняй світ!»«Розкажи усім про себе!»«Фіксуй кожну мить свого життя — Інстаграм тепер твоя пам’ять».«Отримай ідеальне тіло!»Стільки вимог до маленької Наді, яка просто тонула під цим потоком. Невже недостатньо того, що вона просто є? Невже звичайне життя, як і продукти, перетворилося на делікатес?

Прочитане за червень (як завжди із запізненням):«Вовча зоря» Євген Пашковський⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Продовжую відкривати для себе Пашковського. Роман коротший за «Осінь для ангела», але, як і раніше, потужний й словонасичений. До речі, бачив, що Комубук збирається видати ще книги автора, чекаю.«Дім на Збіччі» Девід Мітчелл⭐️⭐️⭐️⭐️Досить цікава історія, гарно написана, є моторошні сцени, прочитав із задоволенням. Не скажу, що був вражений, але все було добре. Чекаю на «Атлас хмар».«Нічний будинок» Ю Несбьо⭐️⭐️⭐️Перша частина здавалася цікавішою, очікував іншого пояснення горорним моментам, ніж отримав у кінці. Швидко прочитав, але історія здалася написаною «не від душі». Були цікаві моменти, але загалом оцінив на три.«Рецидивіст» Курт Воннегут⭐️⭐️⭐️⭐️Воннегут як Воннегут, його книжки впізнаєш із тисячі. «Незавершений рукопис» Франк Тільє⭐️⭐️⭐️Досить динамічний трилер, але до душі не припав. Мабуть, головно через персонажів, до яких я нічого не відчував. До речі, поворот в кінці нагадав мій же поворот у повісті «Золінген» лол (скажуть, що я списав).«Розчаклування недуги. Локальна традиція, "старі" хвороби та "нова" медицина в Україні XVIII — XIX ст.» Маслійчук Володимир⭐️⭐️⭐️⭐️Думав знайти там щось корисне про епідемії і лікування чуми в Україні 18 сторіччі для нової книги, натомість отримав статистичне дослідження. Про віспу та пологи було набагато більше цікавого.«Життя хлопця» Роберт Маккамон⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Писав відгук на цю книгу, мені дуже сподобалася.«Бетмен та Джокер. Згубний дует» Марк Сільвестрі⭐️⭐️⭐️⭐️Бетмен та Джокер об’єднуються, щоб перемогти спільного ворога, але все не так просто, я здається. Норм історія, із задоволенням повернувся до Готема та його проблем.

Прочитав «Життя хлопця» Роберта Маккемона10 хлопців-горобців з 10Якби я натрапив на цю книжку в підлітковому віці, мені б просто знесло дах — настільки вона мені зайшла. Наче взяли найкраще з Кінга, Бредбері та Гарпер Лі, перемішали — і вийшла душевна, щира історія про пригоди хлопця на ім’я Корі в маленькому містечку Зефір.🦇 Коли я кажу «змішали», то не маю на увазі, що Маккемон просто використав теми з творів інших авторів. Цілком очевидно, що всі вони мали схоже дитинство, поділяли любов до страшного й зберегли дитячу віру у чарівне.🎃 Містечко Зефір сповнене таємниць і містики. Тут є таємнича Пані з надзвичайними здібностями, велетенський змій, загадковий труп в озері та привиди. Є й людське жахіття — расисти з Ку-Клукс-Клану, бандити та хулігани. При цьому всі лячні епізоди подані через призму 12-річного хлопця — моторошно, але не відразливо.💀 Маккемон торкається серйозних тем: дорослішання, втрати віри у казкове, вибору між втечею й боротьбою, расизму, насильства, булінгу. Але робить це без моралізаторства і в цьому він дуже схожий на «Вбити пересмішника». А за духом роман близький до повісті Кінга «Тіло»: тут теж є хлопець-письменник, який розповідає друзям байки, похід у ліс і зіткнення з людською жорстокістю.Прочитав за кілька днів, бо хотілося смакувати — це дійсно цікава, напружена, але водночас затишна історія.

Прочитав «Коханку французького лейтенанта» Джона Фаулза10 колекціонерів з 10Фаулз один з моїх найулюбленіших авторів і дві його книги я згадував у «Там, де живуть книжки».⚜️ Головною темою книги я б назвав еволюцію — незупинний розвиток, який ламає усталений стан речей. Не дарма деякі персонажі клялися на «Походженні видів» Дарвіна. Головний герой Чарльз — представник вікторіанської аристократії — не знає, чим займатися в житті та сподівається на спадщину, яка забезпечить його життя, хоча й так не бідує. Він готується до весілля з донькою багатого комерсанта, але випадкова зустріч з жінкою, про яку у містечку ходять поголоси, міняє його життя, вимагаючи від нього адаптуватися або загинути.⚜️ Як іронічно, що Чарльз захоплюється палеонтологією, не помічаючи, що сам перетворився на скам’янілість. Коли тесть пропонує йому разом зайнятися комерцією на позиції, яку зараз назвали б віцепрезидентом корпорації, героя охоплює відраза, бо це заняття не достойне джентльмена, яким його виховали. Він ще не знав, ким невдовзі стануть торговці, яких він зневажає, і як аристократія втратить колишню славу.⚜️ Важливою темою книги є жіноча емансипація та розвиток фемінізму. Герой дивується, як жінка «намагається говорити з ним на одному інтелектуальному рівні». Героїню, яка намагається жити власним життям і йде проти усталених звичаїв суспільства, вважають божевільною. Книга має дві кінцівки — традиційно-романтичну (всі жили довго й щасливо) та більш життєву (герой нарешті знаходить ту, яку шукав, але не знаходить для себе місця у нових стосунках).⚜️ Особливістю оповіді є вставки автора, у яких він коментує ті чи інші моменти книги, надає посилання на дослідження тощо, через що на позір типова вікторіанська історія набуває інших барв та значень. Не знаю, чи можна це назвати ламанням четвертої стіни, але це було оригінально, постмодернізм як він є.

Прочитав «2666» Роберто Боланьйо.9 румунських генералів з 10Дізнався про цю книгу з чату каналу «Лабіринти постмодернізму» (люблю його) й подумав, чим я гірший і придбав її на Книжковій країні.🔹 Нормальна така цеглинка на 900+ сторінок, що складається з п’яти частин. Кожна ніби як окрема історія, але всі вони пов’язані зі зниклим німецьким письменником Архібмольді та мексиканським містом Санта-Тереза, де ледь не щомісяця знаходять мертвих жінок. 🔹 Перша книга присвячена стосункам чотирьох літературознавців, які у пошуках таємничого письменника Архімбольді потрапляють до міста Санта-Тереза. Друга розповідає про химерного професора філософії, якого вони зустріли. Третя про боксерський матч, що відбувався у Санта-Терезі, очима американського журналіста. Четверта (найстрашніша) присвячена фемініциду у Санта-Терезі (засновано на реальних масових вбивствах жінок у Сьюдад-Хуарес). П’ята розповідає про життя Архімбольді (до речі, одну зі своїх книжок він присвятив річці Дніпро).🔹 Цікаві сцени сексу — здається, у всіх героїв він не тривав менше як три години, а то й шість, а то й усю ніч 👀Книга велика, але чудова. Прекрасний авторський стиль, і глибина, і ширина думки — все там є. Траплялися хибодруки, але вони не вплинули на загальне враження.

Прочитав «Стахановський рух» Романа Буданова🔦 7 коногонок з 10Частенько ця книга потрапляла мені на очі в різних каналах. Спокусився на відгуки та анотацію, яка обіцяла містику та горор у донбаському сеттингу. Так і вийшло!⛏️ Історія відбувається після перемоги — майже всі східні області звільнили після смерті пуйла (про інші території не вказано, але вірю, що їх теж звільнили). Невеликий клаптик обнесли Стіною, за якою знов збирається русня під керівництвом нової військової хунти.⛏️ Головний герой, колишній військовий, має надприродну здібність бачити минуле, торкаючись речей чи людей (автор сам згадує Тео з «Привидів будинку на пагорбі», хе-хе). Він повертається в рідне деокуповане містечко Юком на Луганщині, щоб знайти зниклого вченого. Це, звісно, призводить до пошуків давнішої правди про це містечко та таємницю Стаханова.⛏️ Читалося швидко та легко. Цікаво було почитати про життя звільнених територій, як би це могло відбуватися. В наявності регулярні гачки та несподівані повороти. В кінці почався лютий заміс, і це, як на мене, певний мінус, бо змішалося занадто багато всього. Був там і горор (дуже непогані сцени), але мені особисто найстрашнішими були згадки про окупаційний режим і те, що він не витравився до кінця. Також там чимало донбасько-шахтарських деталей, які створюють переконливе живе тло оповіді.Коротше кажучи, дебют гарний, чекатиму від Романа нових книг 🫡

Став сьогодні мимоволі героєм скандальної хроніки 🤣Щоб закрити всі питання стосовно цієї ситуації:👉 Я не менше здивувався і трохи засумував, коли дізнався про роман пана Остапа кілька місяців тому. Але таки мені не здалося дивним, що два українські автори зацікавилися схожим періодом в нашій історії. І тим паче не вважав потрібним викидати свій власний рукопис, який тоді був на стадії завершеної чернетки.👉 Cвій рукопис почав писати влітку 2024. Весь прогрес описував у цьому каналі (доступно за хештегом #роман_1770) — від ідеї до вивчення етнографічних матеріалів. З паном Остапом ми не знайомі, щоб я якимось чином дізнався про його плани та вирішив їх привласнити (це дуже тупо, у мене є ще цілий нотатник ідей для книг).👉 Я пишу в Скрівенері і там фіксується вся історія написання та редагування (якщо це буде колись потрібно).👉 Назва «Сухі кістки» взята з цитати з Біблії, бо тема релігії є наскрізною у моєму тексті. Міняти її через схожіть з іще не виданою книгою мені б не хотілося.👉 Ідейним натхненням стали етнографічні розвідки «Спалення упирів у Нагуєвичах», «Бойківська демонологія», «Купання відьом на Галичині». Мені було цікаво відслідити деякі паралелі між тими часами та сучасністю (моровиця-пандемія etc) + я із задоволенням збираю та читаю все, пов’язане з українською міфологією.👉 Впевнений, що попри схожість задуму, книги вийдуть різними.👉 І ні, це не спосіб виїхати шляхом скандальності, мені й без того добре живеться 😉

Продовжую читати «Відьомство» і тішуся, що цю ґрунтовну працю переклали українською. Дійшов я до катарів, які свого часу були потужною християнською сектою, що виступала проти влади Католицької церкви і заперечувала її таїнства. Як гностична течія катари дивилися на світ дуально — є духовний світ, створений Богом, і наш світ, створений сатаною, в який ми потрапили обманом, і з якого можемо вирватися лише з Божою поміччю. Дуже цікавий спосіб пояснити існування Бога та зла.💀 Окрім того, що офіційна Церква оголосила катарів єретиками, їх ще й звинувачували в таємній відьомській діяльності. Згідно з текстом «Помилки катарів» 1435-1439 рр., катари збиралися в «синагогах» (як розумієте, то був ще й тогочасний камінь у бік євреїв), щоб поклонятися дияволу, зазвичай у формі тварини. Під час цих збіговиськ поїдали вбитих дітей (особливо молодших за три роки), танцювали та влаштовували сексуальну оргію без огляду на стать чи родинні зв’язки. 🕯 Посвяченим давали посудину з маззю, яка почасти складалася із жиру немовлят, і гілку, яку треба було цим жиром намазати, щоб долетіти до «синагоги» (саме це робить відьма у фільмі Роберта Еґґерса «Відьма»). Вони також отримували порошки, щоб насилати епідемії, псувати врожаї чи робити людей безплідними/імпотентами. 💀 Як стверджували у судах у Вале, дітей убивали ночами в їхніх ліжках, а потім викопували з могил і брали на свої зібрання. В повсякденному житті члени секти вдавали з себе відданих католиків та утішали батьків вбитих дітей.🕯 Коротко кажучи, суцільний горор, в якому було намішано багато всього, що з часом оформилося у звичні історії про відьомські зібрання. До речі, на французьких катарів вплинуло вчення богомилів, що виникло на Балканах і набуло свого часу поширення і в Україні. У творі «Тіні забутих предків» пастух розповідає Йвану саме гностичну версію творіння світу, в якому приймали участь і Бог, і чорт (який з'явився одночасно з Богом). Та й казки про Правду і Кривду теж мають богомильске дуалістичне підґрунтя.

Прочитав «Вбивчих письменників» Саші Павлової9 запеклих книгожерок з 10💀 Я давно чекав на цю книгу, ще з часів першого анонсу у каналі авторки «Запекла книгожерка». Адже я теж полюбляю трукрайм (незабутні сюжети Магнолія ТВ в дитинстві), а тут ще й фігурують не просто вбивці, а письменники, так би мовити, два за ціною одного.🪓 Книжка — солідний товстунець (500+ сторінок), але читається швидко та легко. Кожен розділ починається зі сцени злочину, а далі описується, як все до цього рухалося. Всього зібрано 24 історії різних авторів-вбивць — сучасних і не дуже, чоловіків та жінок, з різних частин світу. 💀 Деякі історії викликали сум та жаль (як історія єдиного відомого українського письменника Андрія Головка), деякі викликали щиру відразу (Сакакібара Сейто та Блейк Лейбл). Не всі обвинувачені були письменниками до вбивств, дехто починав писати у в’язниці або опинившись на волі, і, як розумієте, декому сумнозвісна відомість лише зіграла на руку. 🪓 Мене особисто, мабуть, найбільше вразила розповідь про Енн Перрі, яка підліткою разом з подругою вбила матір останньої, щоб залишатися разом. Таку історію легко уявити як сюжет книги чи фільму (і фільм таки зняли), але коли таке стається насправді, то розумієш, що реальність вигадливіша за будь-яку фантазію.💀 Наскрізною темою книги є важливість уваги до близьких та їхнього ментального стану. Мабуть, деякі з цих трагедій можна було попередити, якби герої книги вчасно отримали психологічну допомогу.🪓 Коротко кажучи, книга супер, рекомендую! Саша тим часом працює над продовженням теми «Вбивчих…», тому чекатиму наступну книгу з нетерпінням 😊