Читаю «Відьму» Жуля Мішле і знайшов там цікавий опис чорної меси.На освітленому багаттям вигоні встановлювали великого рогатого ідола. Після ритуального умивання ідола цілували понижче спини, тим самим відрікаючись від Христа. Жриця-відьма віддавалася ідолу, освячуючись та отримуючи від нього подих життя.Починалася учта, під час якої пили хмільні напої та танцювали, поєднуючись у запамороченні у єдине тіло. Після чого жриця падала додолу, перетворюючись на живий вівтар, на якому творили відправу. До речі, у чорних месах, які проводила Катерина Вуазен для мадам де Монстепан, ця мадам також відігравала роль вівтаря — оголена, на животі золота чаша (куди, за деякими свідченнями, збиралася кров дитини), в руках чорні свічки.На останок на жрицю клали два опудала, що символізували останнього померлого в громаді та останнього народженого. Після всього цього відьма підводилася і, кидаючи виклик Богові, брала одягнену жабу, яку роздирала на шматки.Що я можу сказати — уміли тоді жити, уміли розважатися 😅