Я з України

Що таке «російські шрифти» і чому ми їх не використовуємо в дизайні? Взагалі ніде? Після кейсу з Живчиком питання повторюється: а що, шрифт теж має національність? Має. І ось у чому суть, чому в черговий раз ми бачимо, що дизайн — це дуже політично.‼️ «російський шрифт» — це не про кирилицю. Кирилицею пишемо й ми. Це про дві різні речі, які варто розрізняти. Перше — походження. Шрифт намалювала конкретна людина чи словолитня. Дуже часто буває так, що шрифт роблять за кордоном, але оскільки їм довго і не в тєму вчитись малювати кирилицю, то на неї кличуть не нас з вами, не болгар, не білорусів, а саме рускіх. Що взагалі-то погано для нас як для країни, в якій найстабільніший сегмент — саме креативна економіка.Якщо автор працює в рф-ії, кожна комерційна ліцензія — це гроші в російську економіку під час війни. Road Radio з етикетки Живчика зробила олена ковальскі, словолитня Glen Jan, уфа. Купуючи такий шрифт, бренд платить країні, яка нас вбиває. Вона з них платить зарплати воєнним, збирає шахеди, катує наших людей і вивозить наші ресурси на ці гроші. Деяким дизайнерам ліньки думати про дизайн як про економіку, бо вся популярна культура говорить нам, що треба менше напружуватись, робити свою роботу і що можна навчитись всьому за короткий курс дизайну від якогось додіка дизайнера з незрозумілим досвідом. Друге — автори, які брали участь у російських проєктах. Є українські дизайнери, які розробляли айдентику окупованого Криму чи російських шкіл дизайну. Чи треба користуватись здобутками таких авторів, якщо це напряму підпадає під колаборацію? Є випадки, коли людина мусить це робити, бо це загроза життю і здоров'ю — а є випадки, коли точно відомо, що це колаборанство. Шрифт може бути навіть не російським за автором, але зрослим у пам'яті з ворогом. Автор може розповідати вам, що він «хароший росіянин» — це нікуди не дінеться.І те, і те — підстава НЕ ставити. Перше — етика й гроші. Друге — сенс і пам'ять.ЯК ПЕРЕВІРИТИ ШРИФТ, ПЕРШ НІЖ БРАТИ ЙОГО В РОБОТУВам треба назва шрифта. Якщо не знаєте — киньте зразок у WhatTheFont або Fontspring Matcherator (з кирилицею працюють гірше, але назву часто дають), є китайський Font Identifier (працює з усіма шрифтами) і додаток Шрифторіз для Google Chrome, зроблений українцями, якщо треба подивитись на сайті, що за шрифт. Пробийте автора. Вбийте назву + «font» у пошук, відкрийте картку на MyFonts чи Behance — там видно дизайнера, словолитню та геолокацію. Уфа, Москва, СПб — стоп. Запамʼятовуйте студії, москалі дуже часто перевзуваються. Шрифт може мати кирилицю, може мати літери І та Ї, бо це вимога для якості шрифта, аби могти стати в категорії продажу "розширена кирилиця", і бути російським при цьому, дивіться авторів. Якщо в шрифтах є буква ьі, але немає і, чи ї – це точно російський шрифт, вони люблять українців так принижувати.) Перевірте шлейф. Пошукайте, де шрифт уже жив. Якщо він на пакуваннях, формі чи символіці ворога — він уже не нейтральний, хоч би хто його малював. Завдання з зірочкою: автор міг переїхати в Дубай чи іншу країну, тому дивіться на контекст, а не лише на поточну адресу.Сумніваєтесь — запитайте у фаховій спільноті: Дизайн-борщ, дизайнер(к)и з іменем. Краще згаяти годину на перевірку, ніж випустити національний бренд у вбранні ворожого сухпайка.І про юридичний бік, бо його вже питають. Він поки догори ногами: є проєкти заборони шрифтів російського походження для державних документів і відзнак, є вже діюча заборона російського ПЗ для держсектора зі штрафами. Загальної готової «постанови про шрифти для всіх» наразі немає — але напрям руху однозначний, коридор звужується. Бізнесу розумніше діяти на випередження, ніж чекати прямої заборони. Штрафи і судові позови будуть не за горами. Шрифт ніколи не «просто шрифт». Він завжди вже десь жив, його робили живі люди з певною етикою. Перевірити, де саме він жив — це не паранойя. Це частина роботи дизайнера, що лежить у його ПРЯМІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.Олександра Корчевська

1930 рік. Панщину скасували десь 80 років тому. Польські поліцаї в кількості 2000 чоловік оточують села на Тернопільщині, Львівщині (зустрічаю назву містечка Бережани, яке врятувало мене від війни на 2,5 місяці на початку 2022 року) - щоб ніхто з села або містечка не вийшов. Збараж, Тернопіль, Рогатин, Львів, Яворів та інші - "на усмирнення українського населення". Процес дістав назву "пацифікація". На кожний двір встановлюється контрибуція: "... від 5 до 200 і більше сот- нарів вівса, або іншого зерна, кілька штук свиней, худоби, кілька десят­ ків фір паші й соломи, та, крім того, для кожного жовніра чи поліцая приготовити оскубану курку чи гуску. В деяких місцевостях вимагали ще кілька бочок пива чи инших напоїв. Коли у призначений речинець село не встигне виконати того «замовлення», то за кару контрибуція зро­стає вдвічі.."(орфографію зберігаю)"... По деяких селах накладали крім того також І грошеві кари. Найгостріші контрибуції, звичайно, накладало військо; поліція зде­більшого обмежувалася пивом, горівкою, забранням свиней, курей, гусок — словом всього того, що дасться спожити.А тим часом окремий карний загін ловив усіх тих людей, яких імена подала місцева поліція, або місцеві поляки..."Основний удар поляків був направлений на найбільш освічених українців - підприємців (на той час власників "кооперативів"), освітян, диригентів, активістів. Отже, відбувалися погроми цих "кооперативів", поляки забирали той товар, який їм заманеться, а інший закидали сміттям, трощили, змішували з брудом. Підкладали вибухівку. І знищували такі заклади, як "Читальні". На той час в Читальнях українці влаштовували бібліотеки, театральні вистави, вивчення української мови тощо. Саме сюди була направлена ненависть польських каральних загонів. Поляки гвалтували молодих українок, заганяючи дівчат в будівлі й безчестячи. Кидали сміття в криниці з чистою водою. Змушували господарів самим руйнувати своє житло, відривати підлогу, трощити меблі. Повертаючись до тих самих освічених і активних українців - їх піддавали тортурам. Ось що пишеться:"... найкультурніша частина села була об'єктом нелюдських знущань.Екзекуція відбувалася так: викликують вибрані жертви по черзі, здирають убрання й білля, кладуть на лавку, або на підлогу, вкладають в уста мокру шмату, двоє людей сідає на голову, двоє на ноги, командант визначає кількість буків — звичайно 25—50, а то і сто й більше. Коли нещасна жертва зімліє, то відливають водою й катують далі. Крім чисто фізичних мук, видумували оті модерні кати ще й моральні муки. Напри­клад, за кожним десятком нагаїв приказують жертві кричати: «Нех жиє маршалек Пілсудскі», або співати «вще Польська не зґінела», то знову кажуть катованій людині цілувати «польську» землю і лаяти Україну". Я можу продовжувати, але це буде зовсім вже великий лонгрід. Цитати взяла з книги, яка була написана в 1931 році, перевидана вже в США в 1978 році, і має назву "На вічну ганьбу Польщі". Це ж я тільки почала читати, і можливо згодом зроблю повний її розбір. Але які думки вже просяться бути сказаними:Можна давити яблука, а можна зрубати дерево під корінь, щоб ті яблука вже не виросли. Це те, що вони робили, знищуючи нашу національну ідентичність. Їх цікавили інтелігенти, підприємці, освітяни. Їх ціквили наші книги, товари, вироблені саме українцями. Примус "цілувати польську землю" та кричати про зневагу до рідної України - це усвідомлена робота по знищенню дерева, щоб на ньому не виросли ті яблука. А ті, що б виросли - стали або поляками, або росіянами - якщо дивитися на події в іншій частині українських земель. Знання, на мій погляд, формують думки. Думки формують дії. Дії формують також і самооцінку. А ми маємо понівечену нашу ідентичність, коли потім виростає гібрид і в 2019-му задає дивне питання "хто я?"Хтось зробить висновок, що не треба про це писати, щоб "не розпалювати ворожнечу". Але я скажу так: той, хто ЗНАЄ - робить собі важливу послугу. Він дає собі шанс виховати гідність.

Звідки насторожене ставлення до УПА в Європі? Це не лише наслідок російської чи польської пропаганди. Воно має глибші, власне європейські корені.Історія українських повстанців, які не шукали «меншого зла» між нацизмом і комунізмом, а наважилися кинути виклик обом тоталітарним режимам, є докором для багатьох у Європі. Вона показує, що такий вибір був можливим навіть у найтемніші часи. Руйнує десятиліттями вибудовувані виправдання тих, хто заплющував очі на один із двох злочинних режимів, аби протистояти іншому. Якщо вони могли — значить, могли й інші. Але багато хто обрав конформізм.Таким самим докором для Європи є і нинішня Україна. Вона теж не погодилася на роль жертви. Не захотіла тихо померти під співчутливі зітхання сусідів, які засудили б агресора гучними заявами, а потім повернулися б до звичної співпраці з ним.Маємо залишатися цим докором. Тим, що не дає Європі морально деградувати й миритися зі злом. Маємо перемогти, щоб довести: вибір боротьби був єдино правильним. І сьогодні. І тоді, коли його зробили вояки УПА.Володимир В'ятрович.

‼️ Вони святкують 9 травня. Пабєду. А хочеться знати не міф, а правду.Про те, що за кожною їхньою «пабєдою»— зґвалтовані діти, розстріляні матері, знищені міста.Вони завжди приходили як кати. Російська армія — це не визволителі, це організоване зло. Ці факти — лише частина довгого списку злочинів, скоєних соаєтськими та російськими військами в різних конфліктах, та нагадування про те, що вони хочуть і можуть повторити. Друга світова війна— 2 мільйони німецьких жінок зґвалтовано Червоною армією. За даними німецького історика Ганса-Петера Рьолля, тільки в Берліні — щонайменше 100 000, часто по кілька разів, включно з дітьми.— У Східній Пруссії, Польщі, Угорщині, Румунії, Чехії, Югославії — скрізь, куди входили радянські війська, залишалися масові зґвалтування, тортури, вбивства.— Католицький священник у Данцигу писав: “Вони ґвалтували навіть 8-річних дівчаток. Хлопчиків, які пробували захистити матерів, убивали”.Фінляндія, 1939–1944.— Зимова війна, яку почав СССР, ставши агресором: бомбардування цивільних об’єктів, знищення фінських сіл, вбивства мирних жителів.— совєтські партизани нападали на фінські прикордонні села, вбивали жінок і дітей. Свідчення про масові злочини на півночі Фінляндії замовчувалися десятиліттями.— У відповідь на відсіч Фінляндії совєтська пропаганда таврувала її як “фашистську державу”.— Фінляндія захищалася на власній землі — але в совєтській історії це називалося “визвольним походом”.Угорщина, 1956.— Придушення повстання. Розстріли студентів. Згвалтовані жінки й дівчата. 2 500 цивільних загиблих.Чехословаччина, 1968.— Танки в Празі. Викрадення, тортури, стеження. Карателі КГБ і совєтські солдати ламали не лише хребти, а й волю до спротиву.Афганістан, 1979–1989.— Росіяни бомбили села, труїли колодязі, знищували інфраструктуру.— Війна забрала понад 1,5 мільйона афганців — цивільних.— Масові страти мирного населення, згвалтування, геноцид пуштунів і таджиків.Чечня, 1990–2000-ті.— Російська армія знищила Грозний — найбільш зруйноване місто у світі після Другої світової.— Понад 150 тисяч загиблих. Зґвалтування, фільтраційні табори, викрадення жінок, тортури.— Світло згасає в очах чеченських матерів досі. Жодного каяття.Грузія, 2008.— Після російського вторгнення — етнічні чистки в Південній Осетії.— Спалені села. Жінки, яких російські військові згвалтували у власних домівках, а потім спалили живцем.Сирія, 2015–дотепер.— Росія розбомбила Алеппо, Ідліб, Хомс. Бомби на лікарні, школи, гуманітарні конвої.— Свідки розповідають про десятки атак касетними боєприпасами на мирне населення.— Понад 25 тисяч загиблих дітей — сирійські правозахисники.— Гуманітарна катастрофа — їхній почерк.І нарешті — Україна. З 2014 року і в повномасштабному пеклі після 2022.— Буча. Ірпінь. Ізюм. Херсонщина. Донеччина.— Катування, згвалтування жінок і дітей. Солдати, які ріжуть цивільних за “мову”.— Свідчення людей, які пережили окупацію: привʼязували до стовпів, знімали шкіру, вбивали родини цілими поколіннями.— Російський дрон наче сміється, знімаючи, як знищують будинок, де ховалася мама з двома дітьми.Вони не змінилися. Змінилися лише обличчя.Замість сталіна — путін.Замість енкаведистів — кадирівці, вагнерівці, мобікі.Суть — та сама: безкарне зло, яке приходить грабувати, ґвалтувати, вбивати.Тож коли сьогодні в москві знову йдуть парадом виродки з портретами “дєдов”, я думаю не про їхню пабєду . Я думаю про наш біль. Про нашу правду. Про наше майбутнє. Бо Росія не визволяє. Вона — гвалтівник, убивця, каратель.Їхнє “святкування” — це знущання з мільйонів жертв. І ми ніколи не забудемо.Ольга Яблонська. *Відео про "подвігі дєдов" тут ⤵️https://youtu.be/Pd0Msbsl9e8?si=b-ObCKzAjJWbpp0C

Апд. Пишу прямо під вибухи балістики у Києві. Всі вже бачили розмите Національне військове меморіальне кладовище. Сталося саме те, про що попереджали екологи, гідрогеологи, громадські активісти та "кляті грантожери", місцева громада і навіть Верховний Суд. Варто нагадати ще дещо.Лідера ОУН Андрія Мельника і його дружину, останки яких з такою помпою під патріотичні фанфари були ексгумовані з цвинтаря Боневуа в Люксембурзі для перепоховання в Україні, також поховали на НВМК місяць тому. Начебто тимчасово, до створення Пантеону. Для облаштування якого ще кінь не валявся. Раптом ви не знали, Андрій Мельник особисто зарезервував і оплатив місце на цвинтарі Боневуа для себе та своєї дружини Софії за кілька років до своєї смерті. В 2023 році українска діаспора Люксембургу продовжила оренду на 30 років. Тепер праху видатного подружжя доведеться кваситися в болоті щонайменше пару раз на рік. Тому, що піар понад усе. Здається, прийшов час відправити на пенсію Олєга. Ну, того, який «за всьо бєрьотся смєло». Бо в нас тепер є Вова.Анна Оскомина.

Про собак та людейЯ не знаю, що я такого лайкнув у ФБ, але мені почали вивалюватись відео з українськими любителями собак, що піарять себе в соцмережах. Контент - нижче плінтуса.На одному якийсь спортік з кане-корсо (бійцівська порода, велика бугага), яка йому друг-товаріщ-брат. Він з нею ходить вибивати в когось борги (мабуть, постановку), ходить без намордника по якомусь селу і лає на всіх. Вимахується в машині, що його тепер не зупиняє ТЦК через собаку і взагалі багато натяків, що собака його рятує від мобілізації.Інший якийсь власник алабаїв, що намагається їх впарити, носить тюремні зірки. Теж рятується від мобілізації завдяки великій собаці.Собак своїх вони люблять, але дресури там нема. Повне нерозуміння, як поводитись на вулиці з такими собаками та сподівання на те, що в разі якоїсь екстремальної ситуації, вони її втримають. Собаки навіть особливо не слухаються власників, бо собакою треба займатись, а не тільки її годувати та радіти з неї.В коментарях купа неадекватів, що собаку вперше в житті бачать, але їм так подобається велика собака. Ну і в разі чого рятує ж від ТЦК... Чи рятує від шахеда - не пишуть.Собака не винна, що власники дурнуваті, але всі ці бійцівські породи без виховання це бомба сповільненої дії. Рано чи пізно десь перемкне, щось піде не так і хрен ви її відтащите від жертви.Десь півроку тому я критикував якогось неадеквата в Полтаві з пітбулем, що натравляв її на поліцейських. В коментарях купа прокльонів на мене, бо собака ж гарна і захищає. А ще власник їм там щось навалював про ТЦК - класика жанру. А от якраз пару тижнів тому в Борисполі дві кане-корсо напали на пенсіонерку та задерли її до смерті. Не бачив жодного репосту про це у тих "кінологів", що у мене тоді відмітились в коментарях.А ще пам'ятаю палкі дискусії про існування "бійцівських" порід собак, де мені народ косяками доводив, що їх не існує і не може існувати. Можуть, бо вони для того і були виведені. Плюс є постанова Кабміну про перелік небезпечних порід собак - там всі ці кане-корсо і ко перелічені.Якщо вам потрібні понти та ви неадекват, то вам треба купляти чорний мерседес, ходити в кожанці, слухати шансон та купити собі бійцівську породу, щоб все як у людей.Хочете просто собаку - у світі море тер'єрів, пуделів, вівчарок. Все інше - понти та нездорова психіка власника.Антон Павлушко.

Зараз у цій родині триває один із найінтенсивніших марафонів у природі. У розпал вигодовування батьки повертаються до гнізда до 400 разів на день, приносячи в горлі одразу до двох десятків спресованих комах, щоб не робити зайвих рейсів. За добу одна така сім'я очищує повітря від майже 6000 комарів і мух, працюючи як безкоштовна біологічна служба дезінсекції. Майже все своє життя сільські ластівки проводять у польоті: там вони ловлять 99% свого раціону, на льоту п'ють воду, зачерпуючи її дзьобом, і навіть купаються, на мить занурюючись у воду.Щоб зліпити таку надійну чашу (гніздо), парі доводиться зробити понад 1300 рейсів по мокру глину та багнюку. Саме тому старі домівки неймовірно цінуються: дорослі птахи демонструють феноменальну вірність і часто повертаються рік у рік до тієї самої будівлі, здолавши перед цим десятки тисяч кілометрів. До речі, уміння будувати гніздо впливає на вибір самця, а іноді пташенята з першого виводка навіть залишаються, щоб допомогти батькам вигодувати наступне покоління.Окрема гордість сільської ластівки — її впізнаваний роздвоєний хвіст, який є класичним прикладом статевого добору. У відомому експерименті біолог Андерс Мьоллер довів, що самці зі штучно подовженими перами знаходили пару значно швидше, ніж їхні сусіди. Виявилося, що хвіст ластівки в середньому на 10% довший за аеродинамічно оптимальний. Тобто птах свідомо «жертвує» ефективністю та швидкістю заради краси, отримуючи натомість здатність до різких маневрів і піке, недоступних іншим видам.Вже восени ці малята вирушать у свою першу велику подорож. Вони полетять з Європи до Південної Африки, подолавши понад 10 000 кілометрів через Сахару та Середземне море. Недарма колись моряки робили татуювання ластівки за кожні 5000 морських миль, які пройшли.Понад дві тисячі років людство не могло розгадати головну таємницю цих птахів. У IV столітті до нашої ери Аристотель цілком серйозно стверджував, що вони не відлітають зимувати, а ховаються в мулі на дні озер — і цей міф жив століттями, підживлюючись тим, що птахи масово ночують в очеретах.Науково їхній маршрут довели лише у 1912 році, коли окільцьованого у Британії птаха знайшли аж у Південній Африці. Те, що ви бачите на цьому відео, — не лише мила сільська замальовка, а й коротка перерва між грандіозними подорожами найпоширенішої ластівки у світі, яка зустрічається на всіх континентах.

Ну що, саме час зараз вивалити українцям історичні претензії і заявити, що не так летиш, не так свистиш, не тих героїв шануєш і не бути нам у ЄС. Не розуміючи - чи розуміючи, нам уже пофіг - що нас вбивають на смерть, і що дожити до ранку для більшості з нас - це досягнення, крутіше за всі ваші політичні амбіції разом взяті.І що ми будемо незручними, холодними, невдячними у ваших очах, якими завгодно, бо нам уже плювати на щурячі ігри. Вся країна зайшла за грань і повернеться вже зовсім іншою. Повернеться обов'язково, і наваляє всім дотичним, і з своєю новою історичною пам'яттю нічого не забуде. московщина буде знищена, горітиме так само, як мій Київ сьогодні. Світ поділиться на тих, хто допомагав, став поруч, простягнув руку, поступився дещицею власного комфорту заради України, і тих, хто байдуже відвернувся або плював в спину, але потім прибіжить з порожньою мискою. Насипте мені сюди контрактів на відновлення, і побільше. Ставлення і до перших, і до других буде заслуженим.Тамара Горіха Зерня.

Казахська «гуманітарка» для танківРозмови про «добросусідство» і «нейтралітет» закінчуються рівно там, де починається співучасть у забезпеченні агресора. Новина про те, що Казахстан у липні та серпні 2026 року готується поставити до Росії близько 50 тисяч тонн бензину марок Аи-92 та Аи-95 під соусом «гуманітарної допомоги» — акт дистильованого геополітичного цинізму, який фіксує дві паралельні реальності: остаточне приниження колишньої нафтової імперії та боягузливе лицемірство її сусідів. Коли багатотонні ешелони з пальним маскуються під благодійність, час відкинути дипломатичну ввічливість і назвати речі своїми іменами.Почнімо з Москви. Країна, яка десятиліттями будувала свій імперський міф на нафтовому шантажі, яка зверхньо погрожувала заморозити Європу і пишалася статусом невичерпного енергетичного гіганта, сьогодні перетворилася на геополітичного жебрака. Довести себе до стану, коли нафтова імперія змушена випрошувати у сусідів 50 тисяч тонн пального як «гуманітарку» — це капітальне, безпрецедентне фіаско. Російська паливна криза набула настільки системного й незворотного характеру, що Кремль уже фізично не здатний приховати колапс. Вони офіційно припиняють публікувати щотижневі дані про ціни на пальне. Регіони один за одним вводять жорсткі ліміти на продаж бензину в одні руки.Статус держави на світовому ринку змінився назавжди: з паливного експортера Росія деградувала до паливного імпортера. Те, що Кремль стоїть з простягнутою рукою біля воріт Астани — це найкращий маркер того, що кровоносна система російської економіки дала критичний збій. І причина цього збою має конкретне ім'я — українські ударні дрони, які методично й філігранно випалюють російські НПЗ.Тепер подивимося на Астану, яка планує відвантажувати це пальне з Павлодарського нафтопереробного заводу та НПЗ «Конденсат». Називати 50 тисяч тонн бензину «гуманітарною допомогою» — це відвертий плювок в обличчя здоровому глузду і міжнародному праву. Гуманітарна допомога — це медикаменти для поранених дітей. Це питна вода і теплі ковдри для тих, хто втратив дім. Бензин Аи-95 — це логістика війни.Ці тисячі тонн не підуть на заправку шкільних автобусів десь за Уралом. Вони підуть у баки російських військових вантажівок, паливозаправників та бронеавтомобілів, які забезпечують окупаційний контингент в Україні. Казахстанська влада фактично здійснює пряме підживлення російської військової машини, але ховає цю оборудку за термінологією Червоного Хреста.Джерела міжнародних агентств зазначають, що в Казахстані поставилися до прохання Кремля «без особливого ентузіазму». І це зрозуміло. Астана чудово усвідомлює наслідки:По-перше, така викачка пального б'є по їхньому власному внутрішньому балансу, створюючи ризик дефіциту на казахському ринку.По-друге, це прямий, задокументований крок у зону вторинних західних санкцій. Вони панічно бояться санкційних обмежень США та ЄС. На міжнародних майданчиках вони клянуться у своїй «нейтральності» та відданості міжнародному праву. Але коли Москва натискає на них через коліно — вони слухняно відчиняють нафтову кватирку.Слово «гуманітарна» в офіційних накладних — це жалюгідна спроба юристів Астани мінімізувати санкційні ризики під час проведення операцій із російськими покупцями. Це боягузтво, яке намагається замаскувати тіньовий комерційно-військовий транзит. Намагання всидіти на двох розпечених стільцях одночасно: і Путіну не відмовити, і під європейські санкції не потрапити.ЕпілогКазахстанські чиновники можуть скільки завгодно виправдовуватися внутрішніми документами. Але історія запам'ятає країну, яка на словах дистанціювалася від війни, а на ділі постачала імперії дефіцитне пальне для продовження окупації.Проте найголовніший висновок цієї ганебної капітуляції звучить інакше. Нафта, яка колись була головною зброєю Кремля, остаточно перетворилася на його головну вразливість. І скільки б ешелонів «гуманітарного» бензину Астана не націдила у пробиті баки російської армії, це не зупинить розпад системи. Це лише спроба накласти пластир на артеріальну кровотечу, відкриту ударами українських безпілотників.

Одна з найбільших проблем зелених медійників полягає в тому, що вони намагаються лізти в історію України, не маючи про неї ані найменшого уявлення. Інакше не потрапляли б у кепські ситуації. ЗЕботва через відккриття Зеленським погруддя гетьману Івану Мазепі спробувала почати глузувати з Петра Порошенка, порівнюючи "Петра Першого з Петром П'ятим" і спекулюючи на імені п'ятого президента - Петро Олексійович. Царя Петра І звали так само. Ну, добре, якщо ЗЕботва воліє поговорити про минуле - поговоримо. І повідомимо ЗЕботві, що на світ Божий Іван Мазепа з'явився завдяки історії, коли його батько шляхтич Степан Мазепа визвав на двобій і зарубав певного нахабу, що кривдив своєю поведінкою шляхтянку Марину Мокієвську. Двобій вийшов знатний, нахабу Степан Мазепа порубав мов кабана на шкварки. Прізвище нахаби було... Зеленський. Двобої тоді були заборонені, Степана Мазепу мали покарати на смерть, але згадана Марина Мокієвська заявила про намір піти заміж за Степана Мазепу. А це був старовинний звичай, злочинця за якого погоджувалася піти заміж дівчина, звільняли. Степан Мазепа одружився з панною Мокієвською і невдовзі у подружжя народився син Іван - майбутній великий гетьман України. Іван Мазепа не здогадувався що через сотні років особа з прізвищем Зеленський буде спекулювати на його імені. Як би повівся Мазепа з Зеленським - питання відкрите. Але прецедент мав місце. Правда, цікава історія?Печера Дракона