Я з України

Полякам таке - не пробачимоі забуття не буде! .На цій світлині із далекого 1944 року ви бачите поляків, які кілька хвилин перед тим закінчили вбивати сотні українців в селі Сагринь що неподалік Холма і на відстані 16 кілометрів від теперішнього українсько-польського кордону. .На світлині чітко можна роздивитися польські шоломи Wz.31 та цільники польських карабінів Маузер Wz.29. Нині ця світлина виставлена на сторінці УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting..Оцю свою криваву масакру про яку мій допис, поляки у кількості 800 бійців із армії крайової і "хлопських батальйонів" розпочали десятого березня 1944 року о 4.30 годині ранку..За декілька годин оті кілька сотень поляків вбили і закатували на смерть 1240 українців, з яких близько 70% становили жінки і діти. А особливістю безпідставного нападу отих польських виродків-бойовиків було те, що значна частина вбитих тоді українців перед смертю зазнавала нелюдських знущань і тортур..Я, звісно, жодним чином не закликаю якось мститися за цей та подібні злочини (а їх багато тисяч..!) нашим сусідам. Ні! .Але я щиро хочу щоби у тій сусідній державі перестали сьогодні паплюжити український тризуб, наш синьо-жовтий прапор і припинили роздмухувати у сьогоднішньому польському суспільстві нововведений самими поляками термін - "бандеризм", який вони у своєму законодавстві прирівняли до фашизму..Бо те, що тоді повсюди відбувалося на українських етнічних землях у Закерзонні це - польський фашизм, який нічим не кращий від нацизму тодішньої Німеччини. .Власне у ті передвоєнні 1930-ті роки уряд окупаційної Польщі проводив в українській Галичині людиноненависницьку "пацифікацію". А вже під час війни польські "батальйони хлопські" тисячами вимордовували західних українців на Закерзонні, Львівщині, Тернопільщині та на прилеглій Волині. У ті місяці дуже багато наших галицьких українців загинуло від польських знавіснілих хлопів з отих батальйонів, причому наші люди в страшних муках відходили до Потойбіччя..І, наостанок: я ненавиджу німецький нацизм, так само як і польський нацизм. Зараз світ змінюється і з ним змінюються настрої в Польщі і в Україні. Замість того, щоби спільно шукати якісь нормальні способи мирного співжиття між нашими обома державами - Україною і Польщею, частина одіозних осіб і політичних партій за Сяном витягнули лозунг "боротьби із бандеризмом". .Вони гадають, що українці мовчатимуть..? .Офіційний Київ можливо і мовчатиме бо то найкраще що він уміє у незрозумілих (для нього) ситуаціях, але західні українці, предки яких зазнали пацифікації, таки можуть зробити свої висновки. .Зараз у ці дні наша Україна є найбоєздатнішою державою в Європі і її могутність з кожним днем посилюється. Чи потрібно Польщі і полякам мати Україну за ворога у найближчі рік-два і, звісно, й у наступні роки..? Гадаю, що - ні, і ми мусимо таки випрацювати якусь модель мирного співіснування, яка була б вигідною і Україні, і Польщі...@Микола Бандрівський

Глобальний демографічний крах. Порожні пологові будинки.Туреччина 2025 року оголосила "Рік сім'ї". Запустили програми, виплати, безвідсоткові кредити молодим парам.Соціальна реклама на кожному кроці. Президент особисто виступає на форумах про традиційні цінності.Результат за рік: шлюбів стало менше на 3%. Розлучень більше на 2.6%. Народжуваність впала до 1.42. Історичний мінімум.Прочитав у Wall Street Journal аналітичний матеріал Джозефа Стернберга про катастрофічне падіння народжуваності на планеті. І кожен пояснює це по-своєму.Консерватори кажуть: проблема в кризі шлюбу і традиційних ролей. Прогресисти кажуть: дорогі дитсадки і відсутність декретних. Екологи кажуть: люди не хочуть народжувати в світі, який горить."Народжуваність стрімко падає всюди" - констатує Стернберг. Навіть у країнах, які вважалися зразками соціальної підтримки, жінки відмовляються народжувати. Південна Корея опустилася до історичного мінімуму в 0.72 дитини на жінку, а Європа впевнено прямує слідом. Уряди витрачають мільярди доларів на стимулювання, але крива народжуваності продовжує летіти вниз.Перрі ставить просте питання. Якщо причини такі, чому жодна політика не працює?Економісти десятиліттями вірили, що добробут вирішує все. Сучасні чиновники нагадують геніїв, які намагаються вилікувати безпліддя безкоштовним проїздом у громадському транспорті, щиро дивуючись відсутності черг у пологових будинках. "Гроші не можуть це виправити" - пише автор. Причина лежить значно глибше за рівень доходів чи вартість нерухомості.Стернберг наводить тезу: ми побудували суспільство, де комфорт став вищою цінністю, а відповідальність головним ворогом. Гіперіндивідуалізм перетворив дітей на фінансовий пасив і загрозу для особистої свободи. "Це криза сенсу. Люди втратили велику ідею, заради якої варто жертвувати своїм часом, сном та кар'єрою."Польща 2020 року посилила заборону абортів. Логіка консерваторів: менше абортів дорівнює більше дітей. Результат до 2024 року народжуваність впала до 1.099. Найнижча в Європейському Союзі. Програма "800+" (виплати на дітей) не зупинила падіння.Перрі цитує дослідника Джона Берна-Мердока з Financial Times. Він знайшов кореляцію падіння народжуваності зі смартфоном. Але і це не пояснює все. Бо у Британії розмір сім'ї почав скорочуватись разом з масовим поширенням телебачення у 1950-х.Між 1851 і 1951 роком населення Англії і Уельсу подвоїлось. У значно гірших умовах. Тіснота, висока дитяча смертність, спільні туалети на під'їзд.Сьогодні з усіма зручностями світу люди не хочуть мати дітей. Що б не відбувалось, моя інтуїція каже, що це не вкладається в жодну мейнстрімну політичну ідеологію.В Україні почалось обговорення статусу багатодітних, виплат, повернення жінок з-за кордону. Логіка та сама, що в Туреччині і Польщі. Дамо гроші, дамо статус, повернемо народжуваність.Туреччина дала. Не спрацювало. Польща дала. Не спрацювало. Угорщина витрачає мільярди на пронаталістську політику двадцять років. Не спрацювало.Коли мета твого існування це чергова подорож та бездоганний профіль у соцмережах, дитина виглядає як перешкода у твоєму ідеальному життєвому плані.Сучасна людина просто не бачить сенсу продовжувати свій рід, бо її власне его заповнило весь доступний простір.Для України цей тренд майже вирок. Поєднання війни та глобальної демографічної кризи створює ідеальний шторм. Ми сподіваємося на відбудову та економічне диво після війни, але забуваємо базову математику: заводи, стартапи та системи не працюють без людей.

Ніхто достеменно не знає, скільки років було Джону Сміту, коли він помер.Він сам казав — 137.Люди з народу оджибве, які знали його, говорили, що він жив серед них так довго, що вже ніхто не пам’ятав часу без нього.Урядові чиновники намагалися знайти записи про його народження, але марно. І це не дивно: він народився в епоху й у місці, де ніхто не вів таких документів щодо корінних народів.Зате залишилася фотографія.1915 рік. Околиці Касс-Лейк, Міннесота.І обличчя, яке важко забути.Його шкіра схожа на карту часу. Це не просто старість у звичному сенсі. Не просто зморшки, не просто сліди прожитих років.У цьому обличчі — щось більше.Наче людина пережила стільки, що тіло вже не могло зберігати це красиво. Але він усе ще був тут. І його очі залишалися уважними, живими, прямими.Він дивився в об’єктив без прохання, без страху, без бажання щось доводити.Якщо приблизні підрахунки правильні, Джон Сміт народився близько 1785 року. Тоді Сполучені Штати ще тільки формувалися як держава. Міннесота ще не мала своєї сучасної назви. А ліси біля Касс-Лейк ще не були нанесені на карти так, як їх бачили європейці.Він пережив прихід поселенців.Пережив договори, які забирали землі оджибве.Пережив війни, епідемії, примусову асиміляцію, зникнення одного світу й нав’язування іншого.І, за словами тих, хто його знав, приймав усе це з дивним спокоєм.В останні роки життя він став місцевою легендою. До нього приїжджали журналісти, фотографи, туристи. Люди дивилися на нього майже як на давнє дерево — щось, що ніби існує поза звичайним часом.Він зустрічав їх.Позував для фото.Приймав тютюн, який любив.І відповідав на запитання про свій вік із тією спокійною байдужістю, яку має людина, для якої цифри вже давно втратили значення.137, 120 чи 110 — точного числа ніхто не знав.Але будь-який із цих віків означав одне: перед людьми була людина, яка прожила більше історії, ніж деякі держави встигають пережити за все своє існування.Джон Сміт помер у 1922 році.Того ж року у світі виходив «Улісс» Джеймса Джойса, формувався Радянський Союз, а Говард Картер відкривав гробницю Тутанхамона.А Джон Сміт, за переказами, народився в лісах Міннесоти тоді, коли Наполеон ще навіть не прийшов до влади.На фотографії 1915 року він зображений за сім років до смерті.Біле розкуйовджене волосся.Ковдра на плечі.Зморшки такі глибокі, ніби шкіра стала окремою географією.І очі.Абсолютно присутні.Уважні.Ті, що дивляться не лише на фотографа, а й крізь нього — на кожного, хто побачить це обличчя через сто років.Наче він усе ще має що спостерігати.І, можливо, саме в цьому сила таких старих фотографій.Вони не просто показують людину.Вони змушують нас на мить зупинитися й відчути, що перед нами не легенда, не музейний образ і не дивна цифра віку.А ціле життя.Довге, важке, мовчазне.Життя, яке дивиться на нас крізь час.

Чепинога Віталій. У "процесі Єрмака" найбільше мене вразив його адвокат.Спочатку він каже, що Єрмак був народним депутатом. Єрмак поправляє його, що не був... Тоді адвокат каже: Ах, да, сорі, точно не був... - Він був депутатом українського парламенту (!!!)Тобто для адвоката (юриста) народний депутат і депутат парламенту - це якісь різні поняття. Можливо, в його світах і уявленнях український парламент як мінімум - двохпалатний. І по три санітара на кожну палату…В таких випадках треба питать: "Ви вобще, шось кончали?"Навіть не студенти-першокурсники, а просто учні загальноосвітніх шкіл, які вивчають основи правознавства, знають, що народний депутат і депутат парламенту - це одне й те ж.Я вже не кажу, про якісь мінімальні допустимі знання про трудову біографію клієнта.І це ж адвокат цілого Єрмака, а не хто попало... Це, тіпа, монстр адвокатури! Глиба!Якоюсь мірою це демонструє рівень загальної компетентності й професіоналізму в країні...Не даремно Єрмак навпроти себе образок поставив. То - оберіг! Від адвоката…Хоча... В мене теж якось була однокурсниця з претензією на червоний диплом, яка на питання "Що таке юридична особа?", відповідала: це - особа, яка має юридичну освіту... Сильно їй хотілося зробиться "юридичною особою з червоним дипломом"...

Шлях до окупованого італійцями Святого престолу іспанець Родріго Борджіа проклав інтригами і підкупом. Під час його інтронізації 1492 року банкір Козімо Медічі сказав: «Тепер ми всі перебуваємо під владою вовка, можливо найбільш хижого з усіх представників цього виду, які коли-небудь жили на землі. І якщо нам не вдасться втекти, він неминуче пожере нас усіх».Ставши папою Олександром, Родріго проявив себе вмілим дипломатом і адміністратором. При цьому був батьком щонайменше семи позашлюбних дітей, яких підтримував грошима з церковних пожертвувань.Можливо, мав неприпустимі стосунки з дочкою Лукрецією. Першим цю чутку пустив її чоловік на суді з приводу розлучення. Посол герцогства Феррара писав своєму пану: «Коли запитали, чи вірне твердження папи про його [чоловіка Лукреції] нездатність виконувати подружні обов’язки і про те, що його шлюб з Лукрецією є по суті фіктивним, він категорично заперечив. Навпаки, з дружиною він мав часті зносини. Однак папа відібрав у нього Лукрецію, щоб самому з нею бути. На завершення він сказав все, що думає про його святість».Марнотратство часто ставило Олександра в складні ситуації. Коли скарбниця Святого Престолу вичерпувалась, понтифік вдавався до нестандартних бізнес-рішень: пред’являв уявні звинувачення місцевим багатіям чи труїв кардиналів, щоб повернути до церкви їхнє майно.Що було далі...Порочність римських пап і духовенства взагалі стала однією з причин Реформації, виникнення і поширення протестантизму.У 16 столітті Святий Престол мав помінятись, щоб вижити. 1555 року папою під ім’ям Павла IV був обраний кардинал Карафа, голова Святої інквізиції. Він став жорстко боротися за моральну репутацію церкви. Приблизно з цього часу папи намагаються вести той спосіб життя, який проповідують.©Автор: Євген МонастирськийЗі сторінки Вікторія Самборська

Коли бачу "витоки" анонсованих майбутніх змін в армії, у мене виникає стійке відчуття, що нинішні ініціативи, щодо контрактів, мають за мету не реальне покращення положення військовослужбовців чи їхніх родин, а дещо зовсім інше. Схоже, ми бачимо підготовку владою правового "фундаменту" для створення механізмів, які просто не дадуть армії розбігтися після завершення активних бойових дій.Переконаний, що держава чітко усвідомлює: критична маса людей в армії виснажена фізично й морально. Рівень довіри до командування і, особливо, до вищого військово-політичного керівництва країни на мінімальному рівні. Тому, левова частка військових, за першою можливісті, залише армію назавжди, а за необхідності - й країну аби більше ніколи не вступати у подібні відносини із державою.Довіру вже давно втрачено.Але, замість того, щоб розробляти стимули, які зроблять службу престижною та добровільною, обирається шлях юридичних "запобіжників та хітрощів". У владу тримаючих є розуміння: якщо дати людям повну свободу вибору в момент зупинки вогню, зібрати такий самий за якістю, досвідом та рівнем мотивації склад вдруге буде майже неможливо.Здавалося б, такі реалії мали б стимулювати владу робити позатермінові реформи та зміни аби поновити довіру армії та суспільства і продемонструвати наміри радікально змінити ситуацію. Замість цього, авторами змін пропонуються хітросплетіння незрозумілих тез та процедур, що ще більше загострюють недовіру серед діючих військових, а з ними й всього українського суспільства.Хочу впевненно зазначити, що армія, яку тримають лише паперові пута та хитрі формулювання в угодах це найкоротший шлях до тотальної демотивації. Повага до солдата має базуватися на чесних правилах гри та довірі, а не на лабіринтах, які тримають силоміць за рахунок підписаних контрактів.​Якщо ми зараз замінимо довіру на примус, ми підірвемо саму основу нашої обороноздатності. Ресурс доброї волі не безмежний, і армію, яку втримали "хитрістю", неможливо буде знову надихнути на захист у разі нового спалаху війни.​Чесність це єдиний робочий механізм. Все інше це ілюзія контролю, яка розсиплеться в найкритичніший момент.Переконаний, що на фундаменті брехні та недовіри не може бути побудована жодна міцна держава. Тому влада має знайти шляхи вирішення проблем але із залученням військових та громадських організацій саме для того аби всім продемонструвати чистоту своїх задумів і максимальну прозорість, що в свою чергу, може реанемувати й довіру.Роман Ковальов.

Сьогодні у галереї ZAG вдруге побачив на власні очі "Катерину" Тараса Шевченка. Тому дозволю собі нагадати, що писав про цю знакову картину."Моя Катерина"Ще в школі завжди нервувало, коли "пояснювали" чи питали: "А що хотів сказати автор цим рядком"?Та, що хотів, те й сказав. А як ти це прочитаєш, то, звиняй, клопоти твоїх інтелекту та фантазії. З картинами трохи інакше. Їх можна читати, шукаючи у них знаки і символи. Шкодую, що не маю відповідних знань, аби трактувати кольори в Караваджо, алюзії Босха, чи значення різних квіток у натюрмортах голландців. Але "прочитав" для себе Шевченкову "Катерину". Трішки не просто як ілюстрацію до поеми.Перше, що вразило - світло! Осяяна грішниця! Справді ж, халепа, м’яко кажучи, в яку втрафила дівчина, логічно передбачає сумні тони, які б відповідали очевидному настрою героїні та ситуації. Але ж ні - Шевченко зображає її у якомусь неймовірному світлі. Як писали своїх Мадонн Рафаель і Леонардо. Чому?Не хочу бути мільйонним коментатором, котрий рівнятиме долю Катерини з долею України. Просто, дивлячись на полотно, мені це стало зрозуміліше. Поема - сумна. Не одне покоління українок над нею плакало. І це не пафосне твердження, бо колись бачив, як плакала моя бабуся, привчаючи малого Ромчика до "Кобзаря". Певно, не конче було знайомити дитину з Шевченком через "Катерину", але я розумію і за зле не маю. "Якби ви знали, паничі..." і "Садок вишневий..." будуть вже у школі...Так от. Поема - сумна. А картина, як на мене, оптимістична. Насправді нічого парадоксального тут не бачу. Просто якось дивився на неї і у голові крутилося оце містично-релігійне ставлення Тараса до України.Згадайте моторошний "Великий льох" і трьох дівчат, покараних чи то Богом, чи то дияволом. Перша согрішила, бо на вдачу перейшла з повними відрами дорогу Хмельницькому, коли той їхав у Переяслав. Друга - коли напоїла коня Петру І, що вертався з-під Полтави. Третя - скоїла страшний гріх, несвідомо посміхнувшись московській імператриці.Так, Шевченкова Катерина-Україна согрішила. Лягла під москаля. Але в Шевченка нема безнадії. Дивимося на персонажів. Москаль утікає, але оглядається. Щось він та й залишає, що б не хотів залишити. Але як це зробити, коли тебе проганяють навіть дрібні пси?Але мене на картині найбільше зацікавив чоловік, який сидить у правому кутку. Це точно не сумирний батько збезчещеної доньки. Але й не Ангел помсти. У його руці - ложка. Візьми, прогодуєш себе, дівчино. В іншій - ніж, яким він її витесав. Без ножа не буде ложки. Отой дядько мені видався такою собі Шевченковою інтерпретацією Христа, що прощає блудниці й каже: "Іди і більше не гріши". Але, понад те, відкрито пропонує їй у дорогу ложку і, певно, сподівається, що вона прихопить і ніж.Катерина ще нерішуча. Але світло, яке її осяює, - це світло надії. Надії, що вона зробить правильний вибір. Бо для Шевченка Україна - хоч і грішна, але свята А грішниця, яка покаялася, як відомо, миліша Богу.І підтвердженням своїх домислів мені завжди було тло картини. Вітряк на високій могилі і небо. Хіба не символ, що перемеляться гріхи спокус і слабодухості, а з могили постануть гетьмани? А наразі, зверніть увагу, вітрячок відганяє хмари, очищаючи небо над Катериною! Аби не подумали, що вважаю себе мудрішим за автора, процитую його листа 1843 року до Г. С. Тарновського: «…Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче…, а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина».Може, я трохи перебрав з алюзіями, але ж... СТЕП МРІЄ! То, може, і не дуже перебрав.p.s. Якщо ви ще раптом не відвідали виставку Шевченка у галереї ZAG, то ще маєте більше місяця часу. Але радив би поспішати, аби мати час відвідати її вдруге. А вам це захочеться, повірте.Роман Онишкевич.

«Людей у цих областях і в усій країні продають на базарі, як курей та інших тварин, і щодо них укладають договори. Батьки і матері приводять на ярмарки і ринки дітей і продають їх для зручності покупців за мізерну ціну. Скажу більше, в місті деякі з наших купили кількох молоденьких дівиць…» Франческо да Колло, австрійський дипломат італійського походження, «Повідомлення про Московію», 1518р.«Цей народ за своєю природою схильний до обману, тільки сильні побої приборкують його. Я чув, як один росіянин говорив, що набагато веселіше жити в тюрмі, ніж на волі, якби тільки там так сильно не били. У в’язниці вони отримують їжу і питво без праці, так само як і милостиню від прихильного до них народу. На волі ж вони нічого не отримують»«Ніде немає такої розпусти і пияцтва, а також і за насильствами своїми це найогидніший народ на світі». Річард Ченслер, англійський мореплавець, 1553р.«…вони не женуться за честю і частіше терплять побої, ніж знають, що таке сором…»«Вони великі майстри обманювати і підробляти товари», Рафаель Барберіні, флорентійський купець, 1565р.

НОВІ ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНИМайбутнє, яке чекає Україну.Це вже відбувається прямо зараз! «Глава ОП Буданов повідомив про плани спрощення в'їзду для іноземців через нестачу працівників. Нещодавно відбулась нарада з представниками країн Африки.До списку «міграційного ризику» входять близько 70 країн, серед яких - держави Азії, Афганістан, Бангладеш, Нігерія, Ефіопія і Пакістан», - ЗМІ.Поки чоловіче населення країни знищується, поки генофонд країни стирають у війні... Країну заполонять трудові мігранти із третіх країн. А країну зеленіють інші нації! В одному із видань, писали, що новоприбулі майбутні «жителі України» будуть отримувати 800 + доларів з/п, і забезпечуватись безкоштовним житлом. А тепер паралель. Дуже значна частина людей в країні, громадян України, не мають навіть такої зарплатні, і змушені працювати за мінімальну. Навіть військові, якщо вони не на бойовій позиції, отримують менше, ніж мігранти із інших країн - до 30 тис грн.Тобто ще раз! Українці гинуть.Українців як скот відловлюють на вулицях (іноді з летальними ісходами), і відправляють на війну. Щоб їх країну заполонили мігранти?І ці мігранти отримували з/п більше, ніж військові у воюючій країні?А ресурси і землі українців скуповували закордонні компанії, іноземці. Або ці ресурси майже за безцінь «забирала собі» влада і дотичні до неї олігархи і друзі? Або їх відавали за безцінь «міжнародним партнерам» в якості відсотків за мільярди кредитів і зовнішній борг. А звичайні люди мають гинути за це?За те, що не належить їм? На фото в коментарі рейтинг країн з найбільшим скороченням населення (2000-2025). Україна посідає тут 1 МІСЦЕ! Її населення за останні 25 років, скоротилось на 33%. Це і прямі втрати через війну і загибель… це і еміграція. Україна вже втратила 33% населення…В цій історії мене обурює не сам факт того, що до України їдуть працювати іноземці. Українці теж часто їдуть на заробітки до інших країн. Тут мова абсолютно про інше..Одне діло, коли країна в стані миру, і у неї не вистачає робочої сили, і для економічного розвитку їй потрібно залучати іноземців. Так роблять багато країн, в тому числі наші сусідні Польща і інші країни. Звичайно вони залучають їх розумно.. в першу чергу, якщо на конкретне робоче місце немає поляка. І першочергово, вони відають пріоритет своїм громадянам і їх працевлаштуванню. І так робить будь яка країна, яка ставить свій народ і громадян на перше місце..І для яких життя і добробут громадян головне! Але ситуація із Україною, це зовсім інше. Це пряме заміщення корінного населення і його знищення! Влада і її оточення заробляє на війні, крадуть мільярди на крові народу. А помирають за країну звичайні українці… Зараз вони навіть збираються переглянути умови бронювання і зменшити їх кількість. В той час, як на їх місце привозять іноземців! Власного громадянина розглядають виключно як мобілізаційний ресурс, який не має права на вибір, свободу, права, на гідну зарплату всередині країни чи на безпеку.Українці тепер у власній державі ресурс!Мігрант із третьої країни, який отримує зарплатню, житло, буде максимально лояльним до системи.Він не піде на протести.Він не має історичної пам’яті.Він не пов’язаний із цією землею кров’ю предків. Це ідеальна робоча сила для корпорацій, які вже поділили наші надра та землю. І які плювали, скільки життів ще забере ця війна! Це очищення земель України від українців.І деякі сили в цьому зацікавлені не менше, ніж агресор - рф. Той же Захід, отримує із України біженців схожої культури, віри, мови (насамперед для Польщі, Чехії і інших). Дешеву робочу силу. Війна не тільки вбиває людей в Україні, війна спричинила колосальну міграцію населення.І дуже велика частина населення вже не повернеться після війни в Україну. Бо вони адаптовані до життя там: знайшли роботу, вивчили мову і будують вже там своє майбутнє.Та і коли вони бачать, як влада і держава «піклується» про людей і відноситься до них під час війни в Україні, мотивація повернутись зникає навіть у «патріотів кордону 91».

Здається мені, що суспільство напередодні нового іспиту. І це буде важке випробування.Михайло Сцельніков визнав себе винним у вбивстві Андрія Парубія. Тепер стало відомо, що цього українця, завербованого ФСБ, Росія запросила на обмін. І схоже, що цей обмін їх цікавить. Тому обмін може бути великим. За цього вбивцю можуть віддати, можливо, десять, а може й більше наших полонених. І я добре розумію, що це можливість повернути тих, хто в російському полоні. Але тут є дійсно велика проблема. Поясню, про що йдеться.Сцельніков — вбивця державного діяча. І його історія стане прикладом. Якщо він отримає довічне, то покарання вбивці буде демотивувати тих, хто потенційно готовий скоїти подібне. А от якщо його обміняти… то це може запустити принцип доміно. Кожному наступному потенційному вбивці ФСБ буде обґрунтовано казати: «Не бійся, ми тебе обміняємо. Сцельніков — доказ тому». І це може запустити масові вбивства державних діячів, провідних військових та політиків. Ця небезпека легко прораховується.Але в Кремлі це теж розуміють і гарантовано будуть піднімати ставки, пропонуючи цей обмін. Їм потрібен прецедент. При цьому родина Парубія просить не обмінювати. І я не знаю, який вибір зробить і до якої думки буде схилятися Зеленський та ті, хто призначені ним проводити обміни. Бо його реакція не піддається звичайній логіці. Через обстріл автівки його друга Сергія Шефіра він волав із трибуни ООН і завжди мовчав через вбивства військовослужбовців ТЦК або порушення законів військовослужбовцями ТЦК. Але якесь рішення прийняти буде треба. І я не заздрю тим, хто буде це робити, бо вибір важкий — повернути тих, хто перебуває в катівнях ФСБ, та відкрити скриньку Пандори, або згноїти вбивцю Парубія за ґратами.Це варто публічного обговорення. І простого рішення не існує.Борислав Береза.