RomPonomarenko

Наш президент пару днів тому визначив нинішній статус України в Європі як «фортифікація для європейських країн згідно географії і ризиків». Дійсно, фактично наразі так і є. Проте у своїй довгій історії Європа вже мала багато «фортифікацій». Зазвичай, всі вони закінчували погано.Згадаємо Візантійську імперію середини ХV століття, яка стояла між Європою і османами. Останній імператор марно благав європейські країни про допомогу. Останні були зайняті своїми справами і відмахувалися від прохань імператора. Візантія отримала лише невеликі кошти та кілька загонів добровольців. Результат відомий – читаємо чудову книгу С. Рансімена «Падіння Константинополя 1453».Інший промовистий приклад – Друга Річ Посполита. Коли її створювали після Першої світової вона мала чітке подвійне призначення: 1) Бути буфером між Європою та СРСР; 2) Загрожувати Німеччині зі Сходу. Настав вересень 1939 року і ця «фортифікація» швидко впала, отримавши від іншої Європи лише потужні слова підтримки.В Холодну війну «фортифікацією Європи» за географічною ознакою стала ФРН. Західним німцям це дуже не подобалося, бо всі розуміли, що в випадку гарячої війни з радянським блоком ця територія стане основним полем битви, з ядерними ударами. Тодішні німці не мали особливих ілюзій щодо свого майбутнього в випадку спалаху війни.Тому навряд чи нам варто бути «фортифікацією Європи». Доцільніше бути самостійним гравцем. Ба більше, для цього ми маємо наразі усі передумови.

В Україні спостерігається явна криза суспільної мотивації продовжувати війну. І це обґрунтовано, з огляду на реальність. Гасла «свободи», «волі» та інші абстракції давно не працюють, а люди які продовжують їх продукувати виглядають відірваними від реальності. «Помста» теж сумнівний мотиватор. Особливо, коли війна йде на нашій землі, без шансів перенести її на територію ворога. Та й ніколи в історії помста як головний фактор війни чи її продовження не була вирішальним мотивом у довготривалій перспективі.Головний наратив влади – ми готові на перемовини, але за умови заморозки лінії фронту. Тобто ніяких кордонів 1991 року, зберегти б те, що є зараз. Натомість РФ вимагає віддати їй Донецьку та Луганську області. Як на мене це ще помірковані вимоги, бо ворог міг би претендувати на значно більше – повністю Херсонська і Запорізька області, окуповані райони Харківської і Сумської областей. Тобто виходить, що наразі нам пропонують воювати суто за ті 10% території Донецької області і зовсім трішки Луганської, які ще перебувають під українським контролем. Сумнівний мотив, враховуючи, що до життя цей регіон вже мало придатний – інфраструктура там майже зруйнована, а земля всіяна мільйонами мін різних типів. Заберіть з Донбасу військових, які нині є єдиним фактором його економіки, і він сам собою занепаде.«Мотивації» додають і заяви партнерів з ЄС. Про те, що Україну ближнім часом в ЄС не приймуть, що ЄС буде й далі закуповувати російські енергоносії, але при цьому Україна не має погоджуватися на перемовини. Бо війна в Україні має тривати ще мінімум кілька років. Всі розуміють, що це не для того, щоб «дати Європі час на переозброєння і мобілізацію», бо це апріорі неможливо в нинішніх реаліях. А щоб ціною українських життів продовжити спокійне і сите існування ЄС, в сподіванні, що далі криза сама собою розсіється. В цих умовах навіть забавно бачити, як шведський король під час візиту в Україну відмовився потиснути руку нашому «головному лідеру вільного світу». Не беремо тут країни Балтії, які дійсно занепокоєнні та перебувають під прямою загрозою. Бо вони занадто слабкі, щоб протистояти РФ, а за їхньою спиною – реально нічого немає, крім пустих гасел.Прямим наслідком відсутності мотивації є бездонна демографічна криза. 6-7 мільйонів українців вже виїхали. Коли після війни кордони відкриють, то виїде ще кілька мільйонів, перш за все, колишніх військових. Поїдуть до своїх родин, чи просто в пошуку спокійного життя. А з тих українців, що вже за кодоном повернеться небагато. Бо єдина картинка українського майбутнього, яке згідно заяв влади проглядається після війни – це життя у воєнному таборі, де все буде скеровано на підготовку до наступної війни з Росією. Хтось дійсно вірить, що українці захочуть і далі жити в таких умовах?В підсумку, криза мотивації прямо впливає не просто на мобілізацію чи обороноздатність країни. Це ще й криза післявоєнних перспектив. Владі було б доцільно більше уваги приділяти цьому питанню, проте щось мені підказує, що все й так і залишиться на нинішньому рівні.

Коли країна веде тривалу війну на виснаження з ворогом, який переважає кількісно, ресурсно і територіально, то важливою запорукою не те що перемоги, а те, щоб хоча б перед цим ворогом встояти, є національна єдність. Тобто громадяни масово підтримують саму ідею боротьби, на чому й ґрунтується те, що фронт і тил працюють, як єдиний організм заради спільної мети. Звісно, це не запорука 100% перемоги, що наочно засвідчив досвід Німеччини в Другій світовій, але одна з її ключових складових. Коли цього немає, то поразка, навіть за наявності матеріального ресурсу, це лише справа часу.В цьому плані досвід нашої війни буде унікальним. У нас внутрішня єдність протрималася десь рік, може півтора. А далі те, що ви й самі бачите, але нерідко боїтеся визнати в голос. Штучна створена і роками культивована владою бульбашка мирного життя в тилу дала свої плоди. Армійська служба різко непопулярна в суспільстві, а мобілізація – примусова. При цьому влада не бажає застосовувати ніяких важелів, окрім примусу. Бо у нас нардеп Костенко прямо каже, що військовому «гроші не замінять ідею», а Буданов закликає не чекати «дива» від зміни назв чи формату роботи ТЦК» - все залишиться як і було.Це ми не беремо до увагу корупцію, економічні проблеми, потенційне руйнування енергетики, зміни геополітичної кон’юнктури та наших недолугих партнерів з ЄС.Саме в такому форматі і за таких умов українські можновладці планують воювати ще рік, два чи навіть три. До чого все це призведе? Звісно, до виходу на кордони 1991 року, розпаду Росії і українського домінування в Європі і світі. А ви про що подумали?

Сьогодні Трамп заявив, що «Тепер, після смерті Ірану, найбільшим ворогом Америки є радикально ліва, вкрай некомпетентна Демократична партія».Трамп правий у тому, що Демпартія США нині є радикально лівою. Проте нинішні американські ліві відрізняються від лівих сторічної давнини. Їхні лідери загрузли в корупції і скандалах. Вони не відстоюють інтереси робітників, що тривалий час було головною прерогативою лівих. Згадайте, як при Байдені радикальні ліві боролися з нафтовою промисловістю в США, прирікаючи на безробіття десятки тисяч роботяг. Замість реальних справ нинішні ліві спекулюють на штучно створеній, але медійно розкрученій расовій і гендерній «проблематиці». Основну ставку вони роблять на молодь, яка не читає книг, і дивиться на світ через соцмережі, через що їй легко маніпулювати виключно пустими гаслами. Достатньо згадати «протести БЛМ», скоро їм буде 6 років, до речі (візуально, це добре показано у фільмі «Еддінгтон», хто не дивився, раджу). Разом із цим, нинішня Республіканська партія також не може похвалитися компетентністю та гідністю. На жаль, там або відверті посередності, або яскраві популісти, які може й мають престижні дипломи, але не мають здорового глузду. В комплексі це збіговисько дилетантів у керма найсильнішої країни світу. Останній рік президенства Трампа це дуже добре показав.В комплексі, США поринають у важкі часи, але не через економічний чи воєнний занепад, а саме через гнилість та повну деградацію їхньої політичної системи. І звісно, все це вдарить по іншому світу.

Перша позитивна новина для США з початку війни в Ірані – кількість ударів іранських ракет і дронів потроху скорочується. Воно й зрозуміло – виробництво, найшвидше, не функціонує, а запаси не бездонні. Проте разом зі скороченням, зростає ефективність, бо цілі тепер обираються ретельніше, а не хаотично, як на початку війни. Іранці методично виносять військові бази та нафтогазову інфраструктуру навколо Перської затоки. І паралельно продовжують контролювати Ормузьку протоку. Все в комплексі це погіршує ситуацію на світовому паливну ринку та робить посміховисько з США та їхніх лідерів. Що безумовно на руку Ірану, Росії та КНР.Зі свого боку США продовжує звітувати про перемоги і про знищення військового потенціалу Ірану. Ось вчора міністр війни Піт Гегсет заявив, що США пошкодили або потопили щонайменше 120 іранських військових кораблів, через що їхній надводний флот «більше не становить загрози», а підводні човни «зникли». Проблема лише в тому, що іранський флот до цього й так нікому не загрожував, через свою очевидну слабкість.Звісно, якщо мислити категоріями ХІХ століття, то Гесгет безумовно правий. В ту епоху Іран би вже давно капітулював. Проблема США в тому, що зараз інші часи і на чолі Ірану стоять фанатики затиснуті в кут, і тому максимально небезпечні.У США залишилося десь 2 тижні, щоб «вкластися в план» і зломити Іран в умовній «блискавичній війні», досягнувши поставлених цілей: зміна режиму і розблокування Ормузької протоки. Проте дій і засобів, якими вони можуть досягнути цього за цей короткий термін особисто я не бачу.

Визнаю – вчора я помилився. Виявляється, що іранський нафтовий імпорт не паралізований. І Тегеран щоденно заробляє біля $ 140 млн. на продажі нафти. Попри війну, США не чіпає іранські танкери, через страх спровокувати зростання цін на нафту та відповідну світову паливну кризу.В принципі, це все, що вам потрібно знати про цю «війну». До того ж, Іран пригрозив, що в випадку спроби окупації острова Харк, він знищить власну інфраструктуру з перекачки нафти, яка розташована на острові. Наслідком стане вся та же масштабна паливна криза, яку так панічно бояться в США.Ну й на фоні провалу в Ірані, Трамп відтермінував на місяць свій запланований візит в Китай. Тепер він має відбутися у травні. В принципі зрозуміло – в КНР йому зараз їхати нема з чим. Особливо на фоні іранських заяв, що Пекін підтримує Тегеран.В цьому контексті пригадую, як десь в листопаді минулого року декілька українських аналітиків покладали великі надії на квітень 2026 року. Мовляв, у квітні Трамп поїде в Китай, і там між ним Сі буде якась домовленість, яка поставить Путіна у важке становище. Прямий наслідок – РФ закінчує війну, Україна перемагає і всі щасливі. Проте як я вчора писав – зовнішні фактори мінливі. Тому робити довгострокове планування у нинішніх умовах немає сенсу. Звісно, якщо ви не створюєте ці умови самостійно.

Забавно спостерігати, як нібито союзники США по НАТО та іншим блокам поступово мінусуються від війни з Іраном. Вже Німеччина, Франція, Британія та Південна Корея відмовилися направити свої військові кораблі до Ормузької протоки. Хоча, нібито мають бути зацікавлені у розблокуванні цього морського шляху.По суті Іран загнав США в стратегічний тупик. Щоб Америка зараз не зробила, результату це не дасть. Та й кроків у них залишилося не так вже й багато. Основними я бачу два:1.Імітація діяльності з розмінування Ормузької протоки. Чому імітація? Бо протока не замінована традиційними морськими мінами, які треба розміновувати. Вона обстрілюється ракетами, але як ми побачили, подавати точки запуску американці не можуть. Проте Трампу і особливо Хесгету, потрібні перемоги. Тому під камеру проведуть «операцію з розмінування» і покажуть кілька мін журналістам, з заявою, що шлях вільний. Толку звісно не буде, бо ракети на суші нікуди не подінуться.2.Захоплення і окупація іранського острова Харг, через який проходить до 90% іранського імпорту нафти. Картинка буде ще епічнішою, ніж з розмінуванням, проте що далі? Іранський імпорт і так наразі паралізований. До того ж, режими на кшталт тамтешнього надзвичайно живучі, навіть без валютних надходжень. І головне – Іран підтримують Росія і Китай, про що прямо говорить іранське МЗС. Тому якось протримаються.В принципі, після цих двох кроків США могли б здійснити дійсно найрозумніший хід – оголосити про перемогу і закінчити війну в односторонньому порядку. Проте розумних ходів від нинішньої адміністрації Білого Дому точно не буде.Ну і повертаючись до того, з чого почав – всі інші «союзники Америки» нині просто чекають на поразку США в Ірані. Щоб хоча б чужими руками утерти носа Трампу.

США тимчасово (але ж ми з вами знаємо, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове) зняли санкції з російської нафти. Тепер можна купувати ту нафту, яка залита в танкери до 12 березня і зараз перебуває в морі. Щоб ви розуміли – це біля 124 млн. баррелів. Нинішня ціна біля $ 82 доларів за баррель – РФ отримує біля $ 10 млрд.Дане рішення – це чергова ілюстрація відсутності адекватних стратегів у Білому домі. Бо наразі немає ознак світової системної нафтової кризи. Паніка штучна, а зростання цін, які бачимо по всьому світу, спекулятивні.Чому? Бо блокада Іраном Ормузької протоки мінусує лише десь 20% пропозиції нафти в світі. Наразі це можна більш-менш перекрити, і без зняття санкцій з РФ. Наприклад, через нарощування нафтовидобутку в США (зараз в світі активно популяризують тамтешню нафтову промисловість через серіал «Лендмен»). Або Саудівська Аравія вже перекидає до 5 млн. баррелів на добу по нафтопроводу в бік Червоного моря, і планує збільшити цю кількість до 7 млн. Ну і головне – наявних стратегічних резервів нафти в світі вистачить на покриття всіх потреб приблизно на три місяці. В комплексі все це дозволить мінімізувати нинішні втрати до літа.Тому прямо зараз панікувати через нафту не варто. Доцільно було б включити здоровий глузд: раціоналізувати її споживання на рівні окремих країн та якомога швидше закінчити війну в Ірані. Проте головна ознака сучасного світу – це відсутність здорового глузду. Тому можна передбачити, що війна в Ірані певний час ще потриває, проблеми з нафтою будуть поглиблюватися по мірі вичерпування резервів, а санкції з РФ будуть і далі поступово знімати.

Війна в Ірані явно затягнулася, мета коаліції недосягнута. І в уявній перспективі немає шляхів її досягнення.Взагалі, це приклад того, як робити не треба. Командування і політичне керівництво США після Кеннеді не відрізняються глибиною стратегічного планування і постійно деградують. Це, певною мірою дивно, бо у нас книгарні забиті творами різних американських аналітиків, стратегів, планувальників тощо. Проте в США їхній досвід нікому не треба. Взяти хоча б дійсно гарну книгу «Червона команда» Б. Гоффмана – ми бачимо, що ніхто з тих, хто планував війну в Ірані, її не читав. Що ж, який Салем, такі і відьми.Що вже можна стверджувати зараз:1. Політичний режим в Ірані встояв, попри шалені кадрові втрати. Обрали нового аятолу, сина попереднього. Перевороту не сталося, КВІР так само у руля.2. Після чималих руйнувань і втрат цивільних, навіть ті іранці, які скептично дивилися на свій режим, згуртувалися навколо нього. Ненависть до США та Ізраїлю там зараз абсолютна.3. Іран продовжує кошмарити всіх сусідів, яких вважає ворогами. До цього абсолютно ніхто не був готовий, недарма українські фахівці вже поїхали на Близькій Схід налаштовувати ППО.4. США та Ізраїль почали операцію по зміні влади в Ірані не маючи ніякої альтернативи нинішній. Все в стилі: ми повалимо владу, а ви проведете вільні, демократичні вибори та оберете собі нових керманичів. Утім це так не працює. Бачимо, що війна в Іраку нічому не навчила США – черговий привіт їхнім стратегам і планувальникам.5. Без наземного компоненту операція була приречена на провал відразу. Проте вторгатися в Іран в нинішніх умовах – це буде неминуча катастрофа.6. Трамп постійно жалівся на великі витрати на війну в Україні. Проте перший тиждень війни в Ірані коштував біля $40 млрд., без жодного результату. Навряд платники податків цьому зрадіють. Ця війна в США, до речі, абсолютно непопулярна, і вже скоро Трамп це відчує.7. Іншим наслідком є зародки майбутньої економічної кризи. Сьогодні нафта у Лондоні вже $110, хоча це швидше спекуляції (як і в Україні), ніж реально обґрунтоване зростання цін. Проте ми живемо в світі без запобіжників, в якому будь-який спалах миттєво перетворюється на полум’я.8. Для України все це нічого доброго не віщує – дивиться тут.

Війна в Ірані для України матиме здебільшого негативні наслідки.1.Вона вже прикувала до себе весь фокус уваги світових ЗМІ. Та що тут казати, навіть в Україні події навколо Ірану займають левову частку ефіру. На жаль, міжнародна підтримка України напряму залежить від висвітлення нашої війни в західних інформаційних ресурсах. Чим її менше – тим менше про нас згадують і менше нам допомагають.2. Неминучі проблеми з засобами ППО та боєприпасами до них. Іран масово закидує ракетами всіх типів своїх сусідів, які підтримують війну проти нього. Відповідно, витрачання ракет ППО колосальне, а всі вони – американського виробництва. США вже перекидає на Близький Схід додаткові засоби ППО з Південної Кореї. Тому чим довше там буде палати війна, тим швидше нас «посадять на голодний пайок» щодо ППО. Самостійно Європа не може повноцінно покривати наші потреби, і левова частка боєприпасів для ППО надходить саме з США.3. Зростання цін на пальне – кажуть, вже сьогодні в Україні воно подорожчало на 2 гривні. І це не межа. Наслідки й так всім зрозумілі.4. В умовах кризи зросте ціна на нафту, а Росія – наростить її видобуток. Тобто отримає значно більше грошей на фінансування війни та покриття внутрішніх проблем.5. Увага Трампа вже змістилася на Близький Схід. Через це продовження мирних перемовин під великим питанням. Найшвидше, вони взагалі припиняться, бо зараз відбуваються суто через прямий тиск США, а якщо його не буде, то жодну зі сторін за стіл переговорів не загониш – президент Зеленський прямо заявляє, що «Донбас не віддамо», в той час як росіяни розробляють плани подальших наступів та окупації нових українських областей.