RomPonomarenko

Все частіше з’являється реклама завезення в Україну «кваліфікованих працівників», переважно з Індії і Бангладешу. Здебільшого це «різноробочі, спеціалісти логістики, водії, зварювальники».Зауважу, що ніякі вони не «кваліфіковані», бо такі не поїдуть працювати в охоплену війною країну, з напівзруйнованою економікою і низькими зарплатами. Кваліфіковані легко знайдуть роботу в безпечних і розвинутих країнах. Проте головне це вибір країн, звідки до нас їх завозять. З Бангладеш все зрозуміло – типова країна 3-го світу, яка поставляє низько кваліфіковану робочу силу куди тільки можна. З Індією ж все значно цікавіше.Фактично Індія зараз є союзником Росії. Ця країна одна із засновників БРІКС, і попри тиск США не відмовилася від закупівлі російської нафти. Індія активно покупає російську зброю, зокрема, прямо зараз ведуться переговори про постачання туди систем ППО С-400. Російські компанії мають в Індії чимало спільних бізнес-проектів. Індія займає друге місце у постачанні критичних технологій для ВПК Росії. Ну і вчора в Індії розпочались спільні російсько-індійські військові навчання, які протривають до 15 жовтня.То ж виникає закономірне питання, з якою метою окремі рекрутингові компанії збираються масово завозити в Україну безробітних індусів? За рахунок України допомагати Індії прилаштувати надлишок населення з депресивних регіонів, щоб Нью-Делі могло ще більше грошей вкладати в російську економіку? Я вже мовчу про те, що дехто з цих працівників може бути завербованим російськими спецслужбами.

В моєму юнацтві, коли хтось озвучував якийсь безперспективний намір, то йому, зазвичай з іронічною інтонацією, бажали «Удачі». Це слово означало одне - «ніхто не вірить в успіх твоєї справи». І якраз вчора Трамп сказав Україні те саме. Головна сутність всіх його заяв у тому, що тепер США повністю виключаються з процесу закінчення української війни. Проте виходять вони з нього на непоганій ноті, тут Трампу треба віддати належне, як американському лідеру. Бо наразі вони досягли максимум, на який можуть розраховувати в нинішніх умовах:1. Європа повністю сплачує американську зброю для України. Економіка США в профіті, їхній ВПК розвивається за чужий рахунок.2. РФ продовжуватиме війну в Україні, але одночасно підвищуючи градус напруги щодо ЄС. Це не зовсім те, що треба Трампу, але Путін зараз під враженням від своїх фейкових успіхів на фронті, тому вже нікого не слухає. Що ж, тим гірше для нього, бо «кордони 1991 року кличуть».3. Слабкий і безініціативний ЄС, де при появі в небі будь-якого дрона тепер спалахує масова паніка, теж потроху встає на воєнні рейки (між іншим фінансуючи американський ВПК) і все більше скочується до війни з РФ. Що Трампу і треба. Але добре, що хоч 200 млн. євро знайшли для сніданків українських школярів, з такою підтримкою українцям значно легше відчувати себе «щитом Європи».4. Ну а Україна радіє, відчуваючи натхнення і швидке повернення кордонів 1991 року. Бо сам американський президент побажав нам «Удачі».

Кажуть, у Львові скасували презентацію книжки, присвяченої вихвалянню руху BLM. Як на мене, дивно у 2025 році возвеличувати цей маргінальний і деструктивний проект, який у 2020-му став інструментом брудної політики Демпартії США. І саме завдяки цьому здобув світову відомість.Подумайте самі: його символом зробили наркомана й рецидивіста, який помер від передозування фентанілом. Його ідеологія базується на чорному расизмі. Його «методи боротьби» — це погроми, лутінг і вулична злочинність. А його лідери прославилися передусім тим, що привласнили мільйони доларів пожертв.BLM дискредитував саму ідею боротьби за права чорношкірих. Недарма у США суспільна підтримка цього руху щороку падає, так само як і обсяги пожертв. Тому дослідження історії BLM мало б слугувати прикладом того, які методи та механізми неприйнятні в громадській боротьбі, аби не повторювати чужих помилок.Натомість намагання реанімувати давно згаслий інтерес через гучні, але порожні гасла виглядає щонайменше безглуздо. Справжня правозахисна діяльність має ґрунтуватися на чесності, відкритості й прагненні до єдності, а не на маніпуляціях, насильстві й зловживанні довірою суспільства.

П – послідовність:4 вересня США висловлюють намір продовжувати підтримувати Польщу в воєнному плані і навіть збільшити там свою військову присутність.10 вересня Росія – атакує Польщу дронами. Ввечері того ж дня Трамп висловлює своє обережне обурення. Польща «закриває небо» на кордоні з РФ і Білоруссю.11 вересня Трамп каже, що російський напад може бути «помилкою». І того ж дня заявляє про бажання знову відкрити посольство США в Мінську і знімає санкції з аерокомпанії «Белавіа».В ніч на 12 вересня Польща закриває кордон з Білоруссю.Жодної координації, жодної спільної програми дій з «союзниками» – нічого немає. В принципі очевидно, що військова присутність США в Європі втратила будь-який сенс (враховуючи, що на перехоплення дронів американські літаки не піднімалися). Воювати чи якось протидіяти агресії РФ вони не будуть. Проте натівські стратеги продовжують складати свої плани з урахуванням військ США і розраховувати на них. Мабуть, щоб потім списати на США безпорадність інших країн НАТО, і цим пояснювати свій розгром, коли РФ, врешті-решт, завдасть удару.

В США резонансне вбивство – посеред публічного виступу застрелили Чарлі Кірка, одного з соратників Трампа і лідерів руху MAGA. Це був типовий американський правий популіст, який зробив собі ім’я на боротьбі з лівою повісткою і спекуляціями на необхідності зосередитись на внутрішніх проблемах, замість того, щоб щось вирішувати в світі. Без вищої освіти, з примітивними міркуваннями і аргументацією.У нас до вчора про нього ніхто і не чув, хоча Кірк регулярно висловлювався проти Зеленського і підтримки України, заявляючи щось на кшталт «магнати українського ВПК заробляють на цій війні». РФ він також не поважав, називав її «плутократичною, клановою, фашистською диктатурою».В одному Кірк був правий – США дійсно потрібно зосередитись на внутрішніх проблемах. Правда, не так, як пропонують лідери MAGA, тобто наскоком вирішувати складні проблеми, а системно. Бо інакше здійсниться мрія Трампа, і нинішній світовий порядок остаточно впаде. Тільки не через крах ЄС і НАТО, як він того бажає, а через громадянську війну в США, яка остаточно відкине Америку на периферію світової геополітики.

Судячи з тональності українських коментаторів, у нас люди досі не розуміють, в якому світі ми живемо. Ніхто війну Росії оголошувати не буде, навіть якщо б «шахед» долетів до президентського палацу у Варшаві. В Москві це чудово розуміють, і саме тому вдаються до подібних провокацій.Після таємних перемовин з лідерами Китаю і КНДР на саміті ШОС Путін явно схопив зірку, і повірив у власну потужність. Зараз бачимо початок поступового зміщення вектору російської агресії в бік ЄС. Про це свідчать як нещодавні заяви щодо «фашизації Фінляндії» чи «Прибалтика – территория геноцида русских», так і шахедні провокації щодо Польщі. І далі для прикордонних з РФ країн ЄС буде тільки гірше.До речі, все це цілком пояснює мовчання Трампа і його явне не бажання серйозно шкодити РФ санкціями. Трамп прагне демонтувати нинішній світовий порядок, який ґрунтується на глобалістичних структурах типу ЄС і НАТО. Найкраще зробити це руками Путіна, шляхом нападу РФ на якісь країни ЄС. Тому Трамп і далі не буде вживати якихось дієвих антиросійських інструментів. Бо щодо ЄС Путін в цілому робить те, що потрібно Трампу.Питання тільки – чи почнуть росіяни свої операції одночасно з війною в Україні, чи будуть чекати перемир’я, і тільки потім остаточно переорієнтуються в бік ЄС.

На фоні російських бомбардувань знову виникла дискусія, чому Україна не б’є по російських житлових будинках? Найпоширеніший аргумент тих, хто проти цього, ну, крім звісно, що «Ми не Росія» і «Європа не схвалить», це те, що смерть цивільного ніяк не впливає на перебіг бойових дій. На перший погляд так і є – руйнування житлового будинку з людськими жертвами в умовному Воронежі, на перебіг боїв на фронті не вплине. Проте є нюанс (після слова «нюанс» мій комбат на нарадах завжди додавав: «всі знають анекдот про нюанс?»).В Другу світову, союзники килимовими бомбардуваннями цивільних кварталів намагалися підірвати волю німецького народу до спротиву. З одного боку, в кожній книзі про ДСВ написано, що шкода від цих бомбардувань на перебіг війни не вплинула, бо все одно прийшлося брати Берлін, щоб «переломити хребет нацизму». Проте це поверховий погляд. Бо ці бомбардування сильно впливали на моральний дух населення і армії. Думаєте, як реагував німецький солдат на фронті, коли отримував звістку, що його рідні згоріли в його ж будинку, чи загинули від прямого влучання в бомбосховище? Багато хто діяли за улюбленим каноном пропагандистів – «очі палали, від бажання мститися ворогу». Проте чимало солдатів психічно ламалися, раптом втрачаючи сенс існування. Повноцінно виконувати свої обов’язки вони вже не могли. Сюди ж додавалося гідке почуття безпомічності, коли ти розумієш, що попри те, що ти б’єшся на фронті, твої рідні в тилу все одно беззахисні. І можуть щодня загинути. Тому на моральний дух війська постійні бомбардування істотно впливали.Це саме і з настроями цивільного населення, яке в кінці війни втомилося від війни. Поки існувала система вони ще виконували свої обов’язки. Втім коли все рухнуло, то більшість здихнула з полегшенням. В 1945 році більшість міст Райху перетворились на руїни, а населення апатично дивилося на американські чи британські танки, які їхали по їхнім вулицям. Навіть руху спротиву не виникало, настільки цивільні німці втомилися від війни та її негараздів, одним з яких були майже цілодобові сигнали повітряних тривог. І це я не беру ресурсну складову, коли ППО постійно вимагало від німців колосальних людських і матеріальних ресурсів, які забиралася з фронту.Так само і в Британії, в момент німецького Бліцу вересня 1940 – травня 1941 років, мораль цивільних, які переживали бомбардування, сильно поплила (це якщо читати джерела, а не агітки в стилі «під проводом Черчілля, який обіцяв тільки піт і кров, вся нація мужньо згуртувалася перед обличчям загрози»). І врятувало її припинення німцями бомбардувань, а не якісь заходи уряди чи патріотичні частушки по радіо.Тепер головне. Таких результатів в Другу світову досягнули лише завдяки цілеспрямованим і регулярним бомбардуваннями цивільних. Зараз ми бачимо зовсім інше, завдяки соцмережам і певної зніженості сучасних людей – коли навіть одне влучання в цивільний будинок викликає масову паніку. Бо люди раптом усвідомлюють, що війна близько. Характерно, що наслідком нерідко є не ненависть до ворога, а негатив до власної влади, як ми регулярно бачимо в коментарях в соцмережах.Тому в усіх війнах і конфліктах бомбардування цивільних завжди буде одним із інструментів досягнення перемоги. Десь ефективним, десь не дуже, бо це специфічний засіб, результативність якого залежить від маси факторів. Чи використовувати його, чи ні – вибір завжди залишається за військово-політичним керівництвом.

Розповіли історію, як в одній бригаді на позицію через нестачу піхоти зайшов танковий екіпаж. Хлопці викликались добровольцями, бо ситуація була критична і гідно себе показали. Тобто в цей конкретний раз дірку в смузі оборони закрили.Щодня ЗСУ винищують противника в промислових масштабах. З-за втрат моральний дух у російських військ невисокий, втома від війни присутня, а серед свіжоспечених контрактників мотивація швидко падає, коли вони бачать реалії війни. Проте, противник все одно наступає на Донбасі і в Харківській області. Бо нестача людей залишається основною проблемою ЗСУ. У фронтових бригадах колосальний некомплект особового складу. Не вистачає всіх – піхотинців, дронщиків, водіїв, зв’язківців, медиків тощо. Деякі бригади фактично існують тільки на папері, бо реально в них воює від сили два взводи, попри штатну чисельність в 5000. А ті хто воюють – втомлені і задовбані (на всіх рівнях, від штабів бригад, до відділень).Вирішити проблему нестачі людей поверненням СЗЧ не вдасться. Здебільшого це ненадійний контингент, який відразу знову дезертирує, як тільки йому щось не сподобається. Бо безкарність.Масово заганяти до війська ті 4 млн. мобрезерву, які в нас ще залишились на даному етапі теж без сенсу. Бо це будуть здебільшого немотивовані люди, а забезпечити їм нормальний вишкіл в нинішніх умовах неможливо. Тому більшість з них відразу поповнять лави СЗЧ, або будуть всіляко саботувати службу.Частковим вирішенням проблеми може бути повний аудит ЗСУ, розформування небоєздатних бригад, і поповнення їхнім особовим складом бригад, які воюють. Одна повнокровна, мотивована бригада, може тримати фронт, на якому зараз стоїть 3-5 бригад (бо бригади вони тільки на папері). Паралельно має йти впровадження нових систем озброєнь і бажано щоб наші європейські партнери, нарешті допомогли нам з далекобійними ракетами та іншими системами ураження.Все це в комплексі створить умови для зупинки російського наступу, а далі – для обмежених контрнаступальних дій. Щоб створити ту саму «сильну позицію» на перемовини, про яку всі говорять. Інакше все буде дуже сумно.

Скажу непопулярно – відкриття кордонів підтримую. Правда, не лише для чоловіків 18-22, а взагалі. Закриття кордонів для чоловіків в 2022 році було стратегічною помилкою. Це погано для іміджу країни, і ще гірше для суспільних настроїв. Ось і виходить, що ми на кожному куті кричимо про «прагнення волі» і «боротьбу за свободу», а самі перетворили країну на закриту, щоб «волелюбний народ» з неї не розбігся. Ні, це так не працює, і проблем це приносить більше, ніж користі.Повірте, кому на Україну байдуже, ті і так виїдуть, чи знайдуть спосіб ухилятися від армії. Тримати таких людей силоміць під замком недоречно, бо на військових підприємствах вон все одно не працюють, і податки здебільшого не сплачують. Проте активно сіють зраду в своїх інформаційних бульбашках, які, на жаль, чималенькі. Тому доречніше було відкрити кордон, розробивши механізми контролю, і санкцій, в разі неповернення (на кшталт конфіскації нерухомості). Натомість, з тих, хто виїхав, швидко б зрозуміли, що за кордоном далеко неомріяний рай, і з часом повернулися б до дому. Як вільні люди у вільну країну, яка виборює свою незалежність.До того ж, в Україні досі немає тотальної мобілізації як явища (думаю, всім очевидно, що непопулярні дії ТЦК – це реакція на беззмістовну і популістську мобілізаційну політику). Вчора опублікували чергову статистику – у нас в СОУ 1,3 млн., а мобрезерв – 4,88 млн. Тобто людей ще вистачає. До речі, чоловіків віком 18-26 в Україні лише 707 000 (в цифру мобрезерву вони не входять). В таких умовах, коли тотальна мобілізація відсутня, тримати кордони закритими безглуздо.

Речник ГУР Юсов заявив в інтерв’ю, що РФ щомісяця виконує мобілізаційний план на 105-110% (30-35 тис.). «В них немає проблем по рекрутингу: потужний соціальний пакет, великі виплати».На цю інформацію потрібно дивитися як глобально, так і локально. Глобально все очевидно – завдяки матеріальному стимулу РФ вже 4-й рік поспіль(!) забезпечує безперервний притік рекрутів до війська. В Україні ж проблеми, як з матеріальними стимулами для військових, так і з виконанням мобілізаційних планів.Локально – вчора 1-й корпус НГУ «Азов» зміг зупинити прорив російської 51-ї армії під Покровськом.Ліквідовано 151 окупанта, поранено більше 70, 8 полонених. Проте російське командування вже розпочало перекидання на цю ділянку підрозділів, знятих з інших ділянок фронту – до 12 піхотних полків і бригад, які здебільшого будуть наповнені нещодавно мобілізованими. І нехай вони будуть не до кінця навчені, але це великі маси піхоти, які швидко відновлять вже понесені втрати 51-ї армії, і знову будуть просочуватися і розхитувати нашу оборону. Для ефективної протидії з нашого боку теж потрібна піхота. Чи буде вона в достатніх кількостях? Питання риторичне. І не варто мати ілюзій, росіяни будуть намагатися прориватися далі, бо для них зараз майорить великий успіх, плюс прямі перемовини з США. Тому вже традиційно, за ціною «не постоять».